Постанова 4805 № 283/1313/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №283/1313/25 Головуючий у 1-й інст. Саланда О. М. Категорія 80 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Панкеєвої В.А., з участю секретаря судового засідання Лугини О.С., розглянувши увідкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 283/1313/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Саланди О.М. в місті Малині, в с т а н о в и в : У травні 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Гарбар К.Г. звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на користь позивачки із ТОВ «Юні Стоун Плент» (Товариство, відповідач) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за січень березень місяці 2025 року, в т.ч. компенсацію за невикористану відпустку у загальному розмірі 100 033,33 грн, що із вирахуванням податків і зборів становить у 77 025,68 грн. Крім того, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2025 року по день постановлення рішення районним судом. В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 29 квітня 2024 року була прийнята на роботу на посаду бухгалтера відділу бухгалтерського обліку до ТОВ «Юні Стоун Плент». 31 березня 2025 року вона була звільнена із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Стверджував, що у період роботи відповідач за січень-березень місяці 2025 року заборгував ОСОБА_1 заробітну плату у загальному розмірі 100 033,33 грн, що з вирахуванням податків і зборів становить 77 025,68 грн в т.ч. компенсація за невикористану відпустку в розмірі 12 143,67 грн. Дана сума заборгованості підтверджується довідкою про заборгованість заробітної плати №00000008 від 31 березня 2025 року, підписана головним бухгалтером Товариства та довідкою ПФУ ОК-7. Сума середньоденної заробітної плати, відповідно до розрахунку отриманої заробітної плати за два повних відпрацьованих місяці січень та лютий 2025 року згідно довідки про доходи від 31 березня 2025 року №00000052 становить 1599,25 грн. Представник позивачки зазначав, що 21 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Малинського районного суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості по заробітній платі. 22 квітня 2025 року по справі №283/946/25 був винесений судовий наказ, однак у зв`язку з поданням боржником заяви про непогодження з розміром нарахованої ним компенсації за відпустку, ухвалою суду від 13 травня 2025 року даний наказ був скасований. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за січень, лютий, березень 2025 року, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку, у загальному у розмірі 100 033,33 грн, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів. Стягнуто із Товариства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2025 року по 26 вересня 2025 року у розмірі 206 303,25 грн із подальшим утриманням з цієї суми податків і зборів. Рішення суду щодо заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Також стягнуто із ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись із судовим рішенням, представник ТОВ «Юні Стоун Плент» подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того, представник зазначає, що якщо буде прийнято рішення про задоволення позовних вимог, то вона просить відстрочити його виконання на шість місяців з дня ухвалення рішення. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам відповідача та обставинам і доказам, які були надані для вирішення питання відстрочки виконання судового рішення. Стверджує, що місцевий суд позбавив відповідача, який знаходиться в дуже скрутному фінансовому становищі, захистити майнові права по справі, шляхом надання відстрочки на виконання рішення суду по справі. Вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права ст. ст. 8, 13, 129 Конституції України, статті 21 Закону України «Про оплату праці» (не доведений розмір суми заборгованості по заробітної плати), статті 47 КЗпП України (не доведений розмір суми заборгованості по заробітної плати) та були порушенні норми процесуального права, а саме ст. ст. 10, 12, 43, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 89, 263 ЦПК України. Тим самим, місцевий суд позбавив відповідача, який знаходиться в дуже скрутному фінансовому становищі, захистити майнові права по справі, шляхом надання відстрочки на виконання судового рішення. Звертає увагу на те, що Товариство взагалі не визнає існування боргу по заробітній платі перед позивачем у розмірі 100 033,33 грн. Тому, відсутні правові підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. А долучена до матеріалів справи довідка про розмір заборгованості, підтверджує лише, що вказана у ній сума 100 033,33 грн це сума по заробітній платі, яка існувала лише на момент звільнення позивача. Наголошує на тому, що при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував очевидної співмірності заявлених вимог зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача. Вважає, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідає обставинам цієї справи, буде визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення здійснення виплат при звільненні позивача є сума 5 000,00 грн. У відзиві представник ОСОБА_1 адвокат Гарбар К.Г. апеляційну скаргу не визнав, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Крім того, просив проводити розгляд справи без його участі та позивача, з урахуванням поданих заперечень у відзиві. У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ТОВ «Юні Стоун Плент» апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити і надала пояснення, які відповідають доводам поданої скарги. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості ТОВ «Юні Стоун Плент» по нарахованій позивачу заробітній платі за січень, лютий, березень 2025 року, в тому числі компенсації за невикористану відпустку, становить 77 025,68 грн. Враховуючи, що позивачка була звільнена 31 березня 2025 року, то при нарахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, місцевий суд виходив з виплат, які нараховані позивачу за січень-лютий 2025 року. З дня звільнення (31 березня 2025 року) по останній день шестимісячного строку (26 вересня 2025 року) минуло 129 днів, тому судом було визначено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 206 303,25 грн. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 29 квітня 2024 року була прийнята на роботу на посаду бухгалтера до відділу бухгалтерського обліку до ТОВ «Юні Стоун Плент», що підтверджується копією наказу №105-К/ТР від 26 квітня 2024 року (том 1 а.с. 8). Відповідно до копії наказу №188-К/ТР від 31 березня 2025 року позивачку було звільнено із займаної посади за власним бажанням (том 1 а.с.9). Згідно з відомостями із Пенсійного фонду України за формою ОК-7, розмір заробітної плати ОСОБА_1 , сплаченої ТОВ «Юні Стоун Плент» становить: січень 2025 рік 30 561,08 грн, лютий 2025 рік 33 409,06 грн, березень 2025 рік 36 063,19 грн (том 1 а.с. 11). Із довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати №00000008, яка видана ТОВ «Юні Стоун Плент», убачається що позивачу нарахована заробітна плата, в тому числі і компенсація за не використану відпустку, але не виплачена, за січень 2025 року в розмірі 23 532,04 грн, за лютий 2025 року в розмірі 25 724,98 грн, за березень 2025 року в розмірі 27 768,66 грн, що разом становить 77 025,68 грн (том 1 а.с.12). Відповідно до копії довідки про доходи № 00000052 від 31 березня 2025 року, за січень-лютий 2025 року загальна сума доходу становить 63 970,14 грн, середньоденна заробітна плата складає 1 599,25 грн, середньомісячна заробітна плата складає 31 985,07 грн (том 1 а.с.13). Судом установлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2024 накладено арешт на корпоративні права ТОВ «Юні Стоун Плент», а 28 січня 2025 року - на великовантажні та інші технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та вантажні вагони, які перебували у власності відповідача, згідно з переліком (том 1 а.с. 71-74, 81-83). Крім того, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2025 року накладено арешт на транспортні засоби відповідача згідно з переліком, а 05 березня 2025 року на рухоме майно, корпоративні права, а також нерухоме майно відповідача передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (том 1 а.с. 65-70, 101-105). Також ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27 березня 2025 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на майно Товариства згідно з переліком: піввагони, вагони, хопери, вагони-самоскиди (том 1 а.с. 75-80). Згідно копії Наказу №25/4/1-К від 01 квітня 2025 року з 01 квітня 2025 року ТОВ «Юні Стоун Плент» призупинило дію трудових договорів із усіма працівниками до моменту відновлення діяльності підприємства; на вказаний період заробітна плата не нараховується та не виплачується згідно із статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (том 1 а.с.53). Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частин 1, 2 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За змістом статті 1 Закону України «Про оплату праці», частини 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. У відповідності до частини 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 наголосила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Згідно із статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати №00000008, яка видана ТОВ «Юні Стоун Плент», ОСОБА_2 нарахована заробітна плата, в тому числі і компенсація за не використану відпустку, але не виплачена, за грудень за січень 2025 року, за лютий 2025 року, за березень 2025 року, в розмірі 100 033,33 грн з врахуванням податків та зборів (77 025,68 грн з відрахуванням податків та зборів). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Встановивши, що відповідач, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виплати належної позивачці заробітної плати при звільненні, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і стягнення заборгованості. Щодо ухвалення місцевим судом рішення в частині стягнення середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Колегія суддів зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, провадження №14-47цс21). Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У справі, що переглядається встановлено, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 не виплатив їй нараховану заробітну плату у сумі 100 033,33 грн. Загальна тривалість затримки, з урахуванням вимог позовної заяви, з дня звільнення (31 березня 2025 року) по день винесення судом першої інстанції рішення (01 жовтня 2025 року) складає 132 дні. Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку, відповідно до статті 117 КЗпП України, стягується не більше як за 6 місяців, то період стягнення у даній справі: з 31 березня 2025 року (день звільнення) по 26 вересня 2025 року (останній день шестимісячного строку), тобто 129 робочих днів. Статтею 52 КЗпП України за загальним правилом встановлений п`ятиденний робочий тиждень. Закон України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зупинив дію статей КЗпП України, що регулюють святкові та неробочі дні. За таких обставин місцевий суд, враховуючи п`ятиденний робочий тиждень та відсутність святкових і неробочих днів, правильно рахує, що позивачка відпрацювала у січні лютий 2025 року 40 робочих дні. Таким чином, її середньоденна заробітна плата складала за січень 2025 року - 30 561,08 грн, за лютий 2025 року 33 409,06 грн (63 970,14: 40 робочих дні). Отже, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 1599,25 грн, що розрахований з огляду на заробітну плату останньої за два останні повно відпрацьовані місяці. Тому, шляхом математичного підрахунку, суд правильно вирахував, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2025 року по 26 вересня 2025 року (останній день шестимісячного строку) становила 206 303,25 грн (1599,25 грн х 129 днів). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) виснувала, що бмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Із урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, співмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, виходячи з принципів розумності, справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 206 303,25 грн до 30 000,00 грн. Отже, у вказаній частині судове рішення у відповідності до вимог п.1 ч.1 статті 376 ЦПК України підлягає зміні. Інші доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Тому колегія суддів в іншій частині оскаржуване рішення, згідно положень статті 375 ЦПК України, залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Щодо заявленого представником відповідача клопотання про відстрочення виконання судового рішення на шість місяців з дня його ухвалення, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно частини 1 статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника. Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у cправі №906/1035/23 зазначив, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. Місцевий суд дійшов вірного висновку, що представником відповідача не доведено, як арешт рухомого та нерухомого майна, а також корпоративних прав та передача їх в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, вплинули на доступ до кабінету платника податків і зборів, а також до банківських рахунків для проведення операцій з виплати заробітної плати найманим працівникам. Колегія суддів погоджується, що вказані обставини не свідчать про винятковість причин невиконання рішення суду, а тому не можуть бути підставою для відстрочення його виконання і відмовляє у задоволенні цього клопотання. Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України). Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням вимог статті 141 ЦПК України та враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 363,24 грн за подання позовної заяви. Приймаючи до уваги, що за подання апеляційної скарги ТОВ «Юні Стоун Плент» сплачено у дохід держави 1800,00 грн, а скаргу задоволено частково, то із ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог судовий збір у розмірі 1260,18 грн. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в: У задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про відстрочення виконання судового рішення - відмовити. Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» задовольнити частково. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року в частині розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку з 31 березня 2025 року по 26 вересня 2025 року змінити зменшивши його розмір із 206 303,25 грн до 30 000,00 грн, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2025 року змінити в частині стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь держави судового збору з 1211,20 грн до 363,24 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» 1 260,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складено: 17 квітня 2026 року.