Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/12196/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5562/26 Справа № 212/12196/25 Суддя у 1-й інстанції - Борис О.Н. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 212/12196/25 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Донецький державний університет внутрішніх справ, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Донецького державного університету внутрішній справ на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12 лютого 2026 року,яке ухвалене суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 лютого 2026 року, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Донецького державного університету внутрішніх справ (надалі ДонДУВС) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 06 березня 2019 року перебувала у трудових відносинах з Донецьким юридичним інститутом Міністерства внутрішніх справ, який з 12 квітня 2021 року, відповідно до наказу МВС України №260, перейменовано на Донецький державний університет внутрішніх справ, на умовах контракту, який неодноразово переукладався. Впродовж роботи на посадах, що відносяться до науково-педагогічних, при наданні щорічної відпустки у січні 2020 року за період роботи з 06.03.2019 по 31.01.2020, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу старшого викладача 6999,66 грн. При наданні щорічної відпустки у червні - липні 2021 року за період роботи з 01.09.2020 по 31.08.2021 не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 10135,41 грн. При наданні щорічної відпустки у червні - липні 2025 року за період роботи з 01.09.2024 по 31.08.2025 не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 12128,97 грн. Наведеним відповідач порушив вимоги ст. 57 Закону України «Про освіту», п. 4.1.4 колективного договору в частині виплати науково - педагогічним працівникам гарантованої державою допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі посадового окладу (ставки заробітної плати). При звільненні повного розрахунку з позивачем здійснено не було. Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з Донецького державного університету внутрішніх справ на свою користь заробітну плату у вигляді допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в сумі 29264,04 грн, без урахування податків і зборів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 липня 2025 року по день фактичного розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, але не більш як за шість місяців, виходячи із середньоденної заробітної плати 935,55 грн, без урахування податків і зборів, допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача заробітної плати за один місяць в сумі 12629,93 грн, без урахування податків і зборів, а також понесені судові витрати у справі зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Донецького державного університету внутрішніх справ про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в сумі 29 264,04 грн, без урахування податків і зборів. Стягнуто з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 58 939,65 грн, без урахування податків і зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в сумі 12629,93 грн, без урахування податків і зборів. Стягнуто з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 699,36 грн. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач Донецький державний університет внутрішній справ просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення суду, оскільки під час його ухвалення, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в частині неправильного тлумачення закону, а також порушено норми процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції припустився помилковості в обрахунку періоду робочого року, за який позивач отримала право на використання щорічної основної відпустки, і не врахував доказів та інформації наданих відповідачем у заявах по суті спору та додаткових поясненнях по даній справі. Суд першої інстанції знехтував інформацією, поданою відповідачем, у формі довідок про заробітну плату ОСОБА_1 за періоди: з 06 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року; з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року; з 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2020 року; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року; з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року; з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року; з 01 січня 2025 року по 23 липня 2025 року, складеними відділом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДонДУВС, з яких вбачається, що відповідачем було сплачено на користь позивача матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу, в межах спірних періодів. В комплексному розумінні положень ЗУ «Про відпустки», ЗУ «Про освіту», Постанови № 1298 та Постанови № 78, основною підставою для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення є факт надання працівникові основної щорічної відпустки і сама по собі вищевказана матеріальна допомога на оздоровлення не може виплачуватися окремо від цієї відпустки. Таким чином, оскільки для розрахунку основної щорічної відпустки використовуються дні робочого року з моменту прийняття особи на посаду, а не суто календарний рік (з 01 січня до 31 грудня), тому й матеріальна допомога на оздоровлення науково-педагогічним працівникам надається лише в межах робочого року щодо конкретного працівника. Періоди робочого року, за які ОСОБА_1 отримувала право на основну щорічну відпустку, під час надання яких й мала би сплачуватися матеріальна допомога на оздоровлення обліковуються наступним чином: з 06.03.2019 до 31.08.2019; з 01.09.2019 до 31.08.2020 (по день звільнення з посади доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій ДЮІ МВС України); з 01.09.2020 (день прийняття на посаду) до 31.08.2021; з 01.09.2021 до 31.08.2022; з 01.09.2022 до 31.08.2023; з 01.09.2023 до 31.08.2024; з 01.09.2024 до 23.07.2025 (день звільнення з посади доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету № 2 КННІ ДонДУВС), що додатково підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 0400-010704-8/40243 від 06.03.2026 «Про розгляд звернення», який направлено на запит відповідача від 24.02.2026 № 10761/8. Просить врахувати, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розглянувши звернення Університету, у відповіді від 06 березня 2026 року за вих. № 0400-010704-8/40243 надало відповідачеві наявну в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про трудові відносини ОСОБА_1 з Донецьким юридичним інститутом МВС України (після перейменування ДонДУВС) за період з 06.03.2019 до 23.07.2025, з якої вбачається, що звільнення ОСОБА_1 не відбулося 31 січня 2020 року, як про це стверджували позивачка та її представник, а було здійснено лише 31 серпня 2020 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, що спростовує висновки суду щодо періоду обчислення трудової діяльності ОСОБА_1 у 2020 році в контексті вказівки на його граничну дату 31 січня 2020 року, а не 31 серпня 2020 року, як такі, що суперечать об`єктивним обставинам справи та доказам наданим сторонами спірних правовідносин. Відповідачем було сплачено на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення: в грудні 2020 року у розмірі 8 447,10 грн, що підтверджується довідкою про заробітну плату за період з 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2020 року № 67-1550 та довідкою № 6 від 05.03.2026, за підписом начальника відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку головного бухгалтера ДонДУВС, ОСОБА_2 , за спірний період з 01.09.2020 31.08.2021 рік; в червні 2022 року у розмірі 10 982,34 грн, за період з 01.09.2021 31.08.2022; в грудні 2023 року у розмірі 9 633,69 грн, за період з 01.09.2023 31.08.2024; в листопаді 2024 року у розмірі 9 096,73 грн, що підтверджується довідкою про заробітну плату за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року № 67-1550 та довідкою № 7 від 05.03.2026 за підписом начальника відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку головного бухгалтера ДонДУВС, ОСОБА_2 , за спірний період з 01.09.2024 23.07.2025 року. Повідомляє суду про те, що інформація та докази, які повинні їх підтверджувати стосовно надання щорічної основної відпустки, нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , а також інша кадрова документація, у відповідача відсутня і не могла бути надана до суду першої інстанції з огляду на об`єктивні обставини окупацію та захоплення м. Маріуполя Донецької області військами російської федерації, де й розташовувався ДонДУВС до моментом його релокації до м. Кропивницького Кіровоградської області, в червні 2022 року, що судом першої інстанції було визнано поважною причиною не подання доказів. Відзначає, що ДонДУВС для забезпечення потреб впорядкування фінансово-економічних та бухгалтерських процесів, зокрема і в частині, що стосується нарахування й виплати заробітної плати на користь працівників Університету в межах трудових правовідносин, користується інформаційно аналітичною системою «МІА: Облік і звітність», котра була розроблена та впроваджена Державним підприємством «ІНФОТЕХ». Згідно з системою «МІА: Облік і звітність» слід висновувати, що матеріальна допомога на оздоровлення науково-педагогічним працівникам закладам вищої освіти позначається за порядковим номером 2800 із мнемокодом «Мат. допомога ВНЗ» та найменуванням «Матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ)» Відповідачем на користь позивача було сплачено безпосередньо матеріальну допомогу на оздоровлення, зокрема, й за спірні робочі періоди, а саме: з 01.09.2020 до 31.08.2021 у грудні 2020 року в розмірі 8 447,10 грн та з 01.09.2024 до 23.07.2025 в розмірі 9 096,73 грн. Щодо не нарахування і не виплати відповідачем на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 06.03.2019 до 31.08.2020 зазначає, що ОСОБА_1 протягом свого першого робочого року, а це у грудні 2019 січні 2020 року та у червні липні 2020 року, двічі перебувала у основній щорічній відпустці, у зв`язку з чим слід підсумувати, що для дотримання принципу правової визначеності в контексті надання матеріальної допомоги на оздоровлення є необхідним подання відповідної заяви працівника на ім`я ректора Університету із проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення. Відповідач вважає, що подання заяви про отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, незважаючи на відсутність прямої вказівки у нормативно-правових актах трудового законодавства України, є необхідною вимогою для забезпечення належного балансу інтересів сторін матеріальних правовідносин щодо реалізації права працівника на отримання соціальних виплат та щодо впорядкування внутрішньої організаційної роботи установи (закладу вищої освіт в частині ведення кадрової та бухгалтерської роботи. Отже, ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за її перший період роботи з 06 березня 2019 року (прийняття на роботу до Донецького юридичного інституту МВС) до 31 серпня 2020 року (звільнення з Донецького юридичного інституту МВС у зв`язку із закінченням строку трудового договору) було обумовлено відсутністю волевиявлення працівника на надання матеріальної допомоги на оздоровлення у формі заяви на ім`я ректора закладу вищої освіти, оскільки протягом вказаного періоду вона двічі перебувала у основній щорічній відпустці, що позбавило об`єктивної можливості для відповідача здійснити виплату через невизначеність періоду, за який мала би бути реалізована така виплата. За таких обставин, вимога ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати в частині матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 29 264,04 є необґрунтованою, а тому підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача, зважаючи на похідний характер такої вимоги, теж відсутні. Також, на переконання відповідача, судом першої інстанції невірно здійснено розподіл судових витрат, оскільки у позові було заявлено дві різні вимоги майнового характеру, а тому, враховуючи те, що на користь позивача було задоволено лише одну майнову вимогу (про стягнення заробітної плати), а в повному обсязі у задоволенні майнової вимоги (про стягнення середнього заробітку) відмовлено, то розмір судового збору, який міг бути стягнений з відповідача дорівнюватиме 605,60 грн (1 211,20 грн : 2), а не 699,36 грн, як визначив суд першої інстанції. Крім того, просить прийнти до уваги докази, долучені до апеляційної скарги, оскільки вони по своїй суті лише відображають інформацію, яка вже надавалася до суду першої інстанції, однак в іншій формі, тобто за своєю правовою природою такі докази не є новими. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якоє діє представник ОСОБА_3 , зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні клопотання Донецького державного університету внутрішніх справ про долучення до матеріалів цивільної справи №212/12196/25 доказів (довідка за вих. № 6 від 05.03.2026, довідка за вих. № 7 від 05.03.2026, довідкова інформація від 12.03.2026), як таких, що подані з порушенням вимог ст. 367 ЦПК України та правових висновків Верховного Суду, а також визнати неналежними та недопустимими і не брати до уваги нові докази: запит та відповідь ПФУ, договори за 2022-2023 рр. та витяг з ІС «МІА», оскільки вони подані без процесуального клопотання та обґрунтування поважності причин їх неподання до суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення,з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем Донецьким державним університетом внутрішніх справ (до перейменування - Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України), з 06.03.2019 по 23.07.2025 на різних посадах, на умовах контракту, який неодноразово переукладався, що підтверджується копієї трудової книжки позивача, що міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 19-22). 06.03.2019 позивач була прийнята на посаду старшим викладачем кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України за контрактом (наказ про прийняття від 04.03.2019 № 70 о/с). 01.02.2020 позивач призначена доцентом кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України за контрактом (наказ від 31.01.2020 № 56 о/с). 31.08.2020 позивач звільнена із займаної посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору, наказ про звільнення від 31.08.2020 № 320 о/с). У період з 01.09.2020 по 30.09.2020 ОСОБА_1 працювала виконувачем обов`язків доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ про прийняття від 31.08.2020 № 321 о/с). 01.10.2020 позивач призначена доцентом кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету № 1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 28.09.2020 № 437 о/с та наказ від 03.02.2021 № 43 о/с). У період з 01.07.2021 по 30.09.2024 позивач перепризначалась доцентом кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету № 1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державний університет внутрішніх справ (наказ від 01.07.2021 № 326 о/с, наказ від 01.09.2022 № 460 о/с, наказ від 30.08.2023 № 617 о/с). 01.10.2024 позивач призначена на 0,75 ставки (з неповним робочим днем) доцентом кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету № 2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державний університет внутрішніх справ (утримується за рахунок коштів спеціального фонду) (наказ від 30.09.2024 № 794 о/с). 23.07.2025 зпозивач вільнена з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) (наказ про звільнення від 18.07.2025 № 362 о/с). Згідно з копією Контракту №60/2024 з науково-педагогічним працівником від 29.10.2024, між Донецьким державним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладено контракт про призначення позивача на посаду доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту університету як обрану за конкурсом на строк з 29.10.2024 року по 31.08.2025 року із навантаженням та з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Вказаним контрактом передбачено права та обов`язки сторін, зокрема обов`язок Університету виплачувати заробітну плату відповідно до умов цього Контракту та чинного законодавства України (пункт 3.2.2. Контракту) (т. 1 а.с. 23-26). Відповідно до копії Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ по особовому складу від 18.07.2025 за №362 о/с, ОСОБА_1 , що працює на 0,75 ставки (з неповним робочим днем) доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту (утримується за рахунок коштів спеціального фонду), 23.07.2025 було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) (т. 1 а.с. 27). Згідно з копією листа Донецького державного університету внутрішніх справ за №4484/7-2025 від 05.08.2025, адресованого на адресу позивача, у відповідь на звернення останньої, відповідно до п. 4.1.4. Колективного договору на 2023-2025 роки Університет зобов`язується виплачувати працівникам допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) під час надання щорічної відпустки. Наказом Університету від 28.05.2025 №272 о/с «По особовому складу» на підставі заяви ОСОБА_1 від 16.05.2025 про надання залишку щорічної відпустки, останній було надано залишок щорічної відпустки за 2024-2025 рік без виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із відпусткою, так як ОСОБА_1 не було подано відповідної заяви. Наказом Університету від 18.07.2025 №362 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) із займаної посади на факультеті №2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ 3 липня 2025 року. Отже, матеріальна допомога на оздоровлення надається працівнику лише при щорічній відпустці за його письмовою заявою та не виплачується після звільнення (т. 1 а.с.

28. У відповіді Донецького державного університету внутрішніх справ від 24.09.2025 за № 163-2025, на заяву ОСОБА_1 , зазначено, що матеріальна допомога на оздоровлення не підлягає компенсації при звільненні працівника, так як чинним законодавством України це не передбачено (т. 1 а.с. 29-30). Згідно довідки про заробітну плату ОСОБА_1 , як старшого викладача кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій, з 06 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року за № 67-943, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 32). Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як старшого викладача; з 01.02.2020 - доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій, за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року за № 67-943, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 33). Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 січня 2021 року по 31 серпня 2021 року за № 67-1550, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 34). Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, з 01 січня 2025 року по 23 липня 2025 року за № 67-1550, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 35). Відповідно до копії повідомлення начальника Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Гай Н. про нараховані та виплачені суми за липень 2025 року відносно ОСОБА_1 , табл. Н. 67-1268453447, позивачу, як доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності всього було нараховано 313,82 грн, враховуючи посадовий оклад, виплати за вислугу років, за науковий ступні, премію, вчене звання, надбавку СНР, індексацію, та за вирахуванням 4169,22 грн за 6 днів відпустки позивача. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 31). Довідкою Донецького державного університету внутрішніх справ підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працювала у відповідача, займаючи посаду доцента. Сума нарахованої заробітної плати за травень 2025 року склала 20402,13 грн, за червень 2025 року 4857,65 грн, а всього 25259,78 грн. (т. 1 а.с. 37). Згідно з копією Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ «Про особовий склад» від 25.12.2024 №949 о/с, за заявами ОСОБА_1 , останній, як доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту, було надано залишок щорічної відпустки за 2023-2024 з 01.01.2025 по 07.01.2025, на 07 календарних днів; частину щорічної відпустки за 2024-2025, з 08.01.2025 по 19.01.2025, на 12 календарних днів, за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (т. 1 а.с. 38). Згідно з копією Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ «Про особовий склад» від 28.05.2025 №272 о/с, за заявою ОСОБА_1 , останній, як доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту, було надано залишок щорічної відпустки за 2024-2025 з 09.06.2025 по 22.07.2025, на 44 календарних дні, за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (т. 1 а.с. 39). Трудові відносини між сторонами були розірванні на підставі Наказу відповідача від 18.07.2025 за №362 о/с, за п. 1 ст. 36 КЗпП, що підтверджується копією роздруківки з сайту Пенсійного фонду України, а також записом у трудовій книжці, копія якої міститься і матеріалах справи (т. 1 а.с. 19-22, 36). Відповідно до довідки за №25/255 від 29 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 на день звільнення з Донецького державного університету внутрішніх справ, 23.07.2025 використала такі періоди чергової відпустки: частина за 2020-2021 рік: 28.12.2020-06.01.2021 (09 календарних днів основної відпустки і 01 календарний день за 01.01.2021), за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 24.12.2020 №588 о/с); 11.01.2021-15.01.2021 (05 календарних днів), за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 12.01.2021 №10 о/с); залишок за 2020-2021 рік: 05.07.2021-15.08.2021 (42 календарні дні) за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 01.07.2021 №327 о/с); Відпустка за 2020-2021 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2021-2022 рік: 27.12.2021-09.01.2022 (12 календарних днів основної відпустки і 02 дні за 01.01.2022 та 07.01.2022) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 06.12.2021 № 727 o/c); - 11.03.2022-28.03.2022 (18 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 21.03.2022 №132 о/с); 15.08.2022-19.08.2022 (05 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 10.08.2022 №352 о/с); 26.12.2022-06.01.2023 (12 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 16.12.2022 №696 о/с); - залишок за 2021-2022 рік: 03.07.2023-11.07.2023 (09 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 14.06.2023 №322 о/с); Відпустка за 2021-2022 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2022-2023 рік: 12.07.2023-15.07.2023 (04 календарні дні) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 14.06.2023 №322 о/с); 17.10.2023-18.10.2023 (02 календарні дні) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 13.10.2023 №796 о/с); 01.01.2024-14.01.2024 (14 календарних днів) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 27.12.2023 №973 о/с); 17.07.2024-06.08.2024 (21 календарний день) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 02.07.2024 №403 о/с); залишок за 2022-2023 рік: 12.08.2024-26.08.2024 (15 календарних днів) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 07.08.2024 №503 о/с); Відпустка за 2022-2023 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2023-2024 рік: 27.08.2024-31.08.2024 (5 календарних днів) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 07.08.2024 №503 о/с); 18.11.2024-31.12.2024 (44 календарні дні) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 04.11.2024 №868 о/с); залишок за 2023-2024 рік: 01.01.2025-07.01.2025 (07 календарних днів) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 25.12.2024 № 949 о/с); Відпустка за 2023-2024 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2024-2025 рік: 08.01.2025-19.01.2025 (12 календарних днів) за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (наказ від 25.12.2024 №949 о/с); залишок за 2024-2025 рік 09.06.2025-22.07.2025 (44 календарні дні) за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (наказ від 28.05.2025 №272 о/с); Відпустка за 2024-2025 використана в повному обсязі (56 календарних днів) (т. 1 а.с. 48). Відповідно до довідки за №25/256 від 29 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 дійсно працювала у Донецькому державному університеті внутрішніх справ з 06.03.2019 до 23.07.2025 на таких посадах: з 06.03.2019 - старший викладач кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ про прийняття від 04.03.2019 №70 о/с); з 01.02.2020 - доцент кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 31.01.2020 №56 o/c); 31.08.2020 звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору) (наказ про звільнення від 31.08.2020 №320 о/с). з 01.09.2020 - виконувач обов?язків доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ про прийняття від 31.08.2020 №321 о/с); з 01.10.2020 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 28.09.2020 №437 o/c); з 04.02.2021 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 03.02.2021 №43 o/c; з 01.07.2021 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (наказ від 01.07.2021 № 326 o/c); з 01.09.2022 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (наказ від 01.09.2022 №460 o/c); з 01.09.2023 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (наказ від 30.08.2023 №617 o/c); з 01.10.2024 - 0,75 ставки (з неповним робочим днем) доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (утримується за рахунок коштів спеціального фонду) (наказ від 30.09.2024 №794 о/с); 23.07.2025 звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) (наказ про звільнення від 18.07.2025 №362 о/с). Наказом МВС України від 12.04.2021 №260 Донецький юридичний інститут МВС України перейменовано на Донецький державний університет внутрішніх справ. Відповідно до довідки за №25/254 від 29 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 на день звільнення з Донецького юридичного інституту МВС України, 31.08.2020 використала такі періоди чергової відпустки: частина за 2019-2020 рік: 26.12.2019-17.01.2020 (21 календарний день основної відпустки і 02 календарних дні за 01.01.2020 та 07.01.2020), за період роботи з 06.03.2019 до 06.03.2020 (наказ від 14.01.2020 №11 о/с); залишок за 2019-2020 рік: 01.06.2020-07.07.2020 (35 календарних днів основної відпустки і 02 календарних дні за 07.06.2020 та 28.06.2020), за період роботи з 06.03.2019 до 06.03.2020 (наказ від 04.06.2020 №184 о/с); Відпустка за 2019-2020 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2020-2021 рік: 08.07.2020-03.08.2020 (27 календарних днів), за період роботи з 06.03.2020 до 06.03.2021 (наказ від 04/06.2020 №184 о/с). Відпустка за 2020-2021 рік використана в повному обсязі (27 календарних днів, за період 06.03.2020 до 31.08.2020) (т. 1 а.с. 50). Відповідно до довідки №67-1550 про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2020 року, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ), виплати за лікарняним листом, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 51). Відповідно до довідки №67-1550 про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, доплата за вчене звання, надбавка за складність і напруженість в роботі, відрядження, індексація, матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ), виплати за лікарняним листом, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 52). Згідно з копією Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ «Про надання матеріальної допомоги на оздоровлення» від 26.11.2024 №898 о/с, Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДонДУВС (Н.Гай) наказано здійснити виплату матеріальної допомоги на оздоровлення з а2024 рік в розмірі місячного посадового окладу працівникам, які працюють за вільним наймом, а саме доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту Павлиш Т.Г. (т. 1 а.с. 112). Відповідно до копії довідки начальника ВФЗБО-головного бухгалтера Н.Гай, позивачу ОСОБА_1 були встановлені наступні посадові оклади: 2019 рік 147 тарифний розряд (6396,93); 2020 рік 17 тарифний розряд (6999,66) з 01.01.2020 по 31.01.2020 р.; 19 тарифний розряд (7979,79) з 01.02.2020 по 31.08.2020; 2020 рік 19 тарифний розряд (8447,10) з 01.09.2020 по 31.12.2020 р.; 2024 рік - 17 тарифний розряд (10639,35) з 01.01.2024 по 31.05.2024 р.; 19 тарифний розряд (12128,97) з 01.06.2024 по 30.09.2024; 19 тарифний розряд 0,75 ставки (9096,73) з 01.10.2024 по 31.12.2024; 2025 рік 19 розрядний тариф 0,75 ставки (9096,73) з 01.01.2025 по 23.07.2025. Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 листопада 2025 року витребувано з Донецького державного університету внутрішніх справ докази у справі, а саме: наказ (витяг з наказу) від 14 січня 2020 №11 о/с про надання щорічної відпустки з 26.12.2019 по 17.01.2020; наказ (витяг з наказу) від 24 грудня 2020 №588 о/с про надання щорічної відпустки з 28.12.2020 по 06.01.2021; наказ (витяг з наказу) від 12 січня 2021 №10 о/с про надання щорічної відпустки з 11.01.2021 по 15.01.2021; наказ (витяг з наказу) від 01 липня 2021 №327 о/с про надання щорічної відпустки з 05.07.2021 по 15.08.2021; наказ (витяг з наказу) про надання допомоги на оздоровлення в грудні 2020 року; наказ (витяг з наказу) про надання допомоги на оздоровлення в листопаді 2024 року; наказ від 31.01.2020 №56 о/с про звільнення ОСОБА_1 . Водночас, на виконання вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшла заява з копією витягу з наказу Донецького державного університету внутрішніх справ від 26.11.2024 №898 о/с, інші витребувані судом документи надано не було та зазначено, що надати запитувані документи неможливо, оскільки через військову агресію та обстріли м. Маріуполя Донецької області, будівлю Університету разом зі службовою та архівною документацією було пошкоджено та захоплено, зокрема накази про надання відпусток, накази по особовому складу про призначення, переведення або звільнення працівників та інші кадрові документи, й такі обставини визнано судом поважними. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні щорічної відпустки у січні 2020 року за період роботи з 06.03.2019 по 31.01.2020 роки відповідач не нарахував та не виплатив позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу старшого викладача 6999,66 грн, при наданні щорічної відпустки у червні - липні 2021 року за період роботи з 01.09.2020 по 31.08.2021 роки не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 10135,41 грн, при наданні щорічної відпустки у червні - липні 2025 року за період роботи з 01.09.2024 по 23.07.2025 роки не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 12128,97 грн, чим порушив вимоги ст. 57 Закону України «Про освіту», п. 4.1.4 колективного договору в частині виплати науково - педагогічним працівникам гарантованої державою допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі посадового окладу (ставки заробітної плати). Заявлений до стягнення розмір заборгованості узгоджується з розміром посадових окладів та ставок заробітної плати науково-педагогічним працівникам визначеному в наказі Міністерства освіти і науки України від 26.09.2025 № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» №557 від 26.09.2005, з урахуванням положень постанові Кабінету Міністрів України «Про підвищення посадових окладів науково-педагогічних працівників» №36 від 23.01.2019. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виплачено позивачу матеріальну допомогу на оздоровдення в день її звільнення, а непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Суд дійшов висновку, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховував очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 58939,65 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції. У відповідності до положень ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За змістом ст.ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Згідно зі ст. 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" №95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» запроваджено з 01.01.2001 року виплату допомоги на оздоровлення. При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників, за яким посади доцента та старшого викладача віднесені до науково-педагогічних посад. Відповідно до п. 4.1.4. Колективного договору на 2023-2025 роки Університет зобов`язується виплачувати працівникам допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) під час надання щорічної відпустки. Таким чином, працівникам може виплачуватись передбачена статтею 57 Закону України „Про освіту" допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік. Оскільки допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам відповідно до статті 57 Закону України "Про освіту" гарантовано державою, подання працівником заяви на її виплату не обов`язкове, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у роботодавця обов?язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення за умови неподання працівником відповідної заяви. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Разом з тим, за змістом положень статей 115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2020 року у справі №266/6853/18 (провадження №61-9549св19). Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем Донецьким державним університетом внутрішніх справ (до перейменування - Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України), з 06.03.2019 по 23.07.2025 на різних посадах. Так, з 06.03.2019 до 31.01.2020 позивач працювала старшим викладачем кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій ДЮІ МВС України; з 01.02.2020 до 31.08.2020 доцентом кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій ДЮІ МВС України; з 01.09.2020 до 30.09.2020 виконувачем обов`язків доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій ДЮІ МВС України; з 01.10.2020 до 30.09.2024 доцентом кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету № 1 КННІ ДонДУВС; з 01.10.2024 до 23.07.2025 доцент кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету № 2 КННІ ДонДУВС. При цьому, згідно трудової книжки, 31.08.2020 позивач звільнена із займаної посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору, наказ про звільнення від 31.08.2020 № 320 о/с). 23.07.2025 позивач вільнена з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) (наказ про звільнення від 18.07.2025 № 362 о/с). Записи щодо інших звільнень позивачки ОСОБА_1 у трудовій книжці відсутні (т. 1 а.с. 19-22). Тобто, фактично позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем Донецьким державним університетом внутрішніх справ (до перейменування - Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України) протягом двох окремих періодів, а саме: з 06.03.2019 по 31.08.2020 та з 01.09.2020 по 23.07.2025. Згідно з ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору За таких обставин, ОСОБА_1 отримувала право на основну щорічну відпустку за такі періоди роботи: з 06.03.2019 до 06.03.2020; з 07.03.2020 до 31.08.2020; з 01.09.2020 до 31.08.2021; з 01.09.2021 до 31.08.2022; з 01.09.2022 до 31.08.2023; з 01.09.2023 до 31.08.2024; з 01.09.2024 до 23.07.2025. Встановлено, що, відповідно до довідки Донецького державного університету внутрішній справ за №25/254 від 29 жовтня 2025 року, яка надавалася відповідачем до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву, ОСОБА_1 на день звільнення з Донецького юридичного інституту МВС України, 31.08.2020 використала такі періоди чергової відпустки: частина за 2019-2020 рік: 26.12.2019-17.01.2020 (21 календарний день основної відпустки і 02 календарних дні за 01.01.2020 та 07.01.2020), за період роботи з 06.03.2019 до 06.03.2020 (наказ від 14.01.2020 №11 о/с); залишок за 2019-2020 рік: 01.06.2020-07.07.2020 (35 календарних днів основної відпустки і 02 календарних дні за 07.06.2020 та 28.06.2020), за період роботи з 06.03.2019 до 06.03.2020 (наказ від 04.06.2020 №184 о/с); Відпустка за 2019-2020 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2020-2021 рік: 08.07.2020-03.08.2020 (27 календарних днів), за період роботи з 06.03.2020 до 06.03.2021 (наказ від 04/06.2020 №184 о/с). Відпустка за 2020-2021 рік використана в повному обсязі (27 календарних днів, за період 06.03.2020 до 31.08.2020) (т. 1 а.с. 50). Крім того, відповідно до довідки Донецького державного університету внутрішній справ за №25/255 від 29 жовтня 2025 року, яка надавалася відповідачем до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву, ОСОБА_1 на день звільнення з Донецького державного університету внутрішніх справ, 23.07.2025 використала такі періоди чергової відпустки: частина за 2020-2021 рік: 28.12.2020-06.01.2021 (09 календарних днів основної відпустки і 01 календарний день за 01.01.2021), за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 24.12.2020 №588 о/с); 11.01.2021-15.01.2021 (05 календарних днів), за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 12.01.2021 №10 о/с); залишок за 2020-2021 рік: 05.07.2021-15.08.2021 (42 календарні дні) за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 01.07.2021 №327 о/с); Відпустка за 2020-2021 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2021-2022 рік: 27.12.2021-09.01.2022 (12 календарних днів основної відпустки і 02 дні за 01.01.2022 та 07.01.2022) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 06.12.2021 № 727 o/c); - 11.03.2022-28.03.2022 (18 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 21.03.2022 №132 о/с); 15.08.2022-19.08.2022 (05 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 10.08.2022 №352 о/с); 26.12.2022-06.01.2023 (12 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 16.12.2022 №696 о/с); - залишок за 2021-2022 рік: 03.07.2023-11.07.2023 (09 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 14.06.2023 №322 о/с); Відпустка за 2021-2022 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2022-2023 рік: 12.07.2023-15.07.2023 (04 календарні дні) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 14.06.2023 №322 о/с); 17.10.2023-18.10.2023 (02 календарні дні) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 13.10.2023 №796 о/с); 01.01.2024-14.01.2024 (14 календарних днів) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 27.12.2023 №973 о/с); 17.07.2024-06.08.2024 (21 календарний день) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 02.07.2024 №403 о/с); залишок за 2022-2023 рік: 12.08.2024-26.08.2024 (15 календарних днів) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 07.08.2024 №503 о/с); Відпустка за 2022-2023 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2023-2024 рік: 27.08.2024-31.08.2024 (5 календарних днів) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 07.08.2024 №503 о/с); 18.11.2024-31.12.2024 (44 календарні дні) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 04.11.2024 №868 о/с); залишок за 2023-2024 рік: 01.01.2025-07.01.2025 (07 календарних днів) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 25.12.2024 № 949 о/с); Відпустка за 2023-2024 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); частина за 2024-2025 рік: 08.01.2025-19.01.2025 (12 календарних днів) за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (наказ від 25.12.2024 №949 о/с); залишок за 2024-2025 рік 09.06.2025-22.07.2025 (44 календарні дні) за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (наказ від 28.05.2025 №272 о/с); Відпустка за 2024-2025 використана в повному обсязі (56 календарних днів) (т. 1 а.с. 48). Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Отже, матеріальна допомога на оздоровлення науково-педагогічним працівникам надається в межах робочого року щодо конкретного працівника під час надання щорічної відпустки. Тобто, відповідач Донецький державний університет внутрішніх справ зобов?язаний був виплатити позивачці ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за кожен робочий рік останньої, зокрема, за періоди роботи з 06.03.2019 до 06.03.2020, з 01.09.2020 по 31.08.2021 та з 01.09.2024 по 23.07.2025, щодо яких виник спір. Згідно довідки про заробітну плату ОСОБА_1 , як старшого викладача кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій, з 06 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року за № 67-943, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 32). Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як старшого викладача; з 01.02.2020 - доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій, за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року за № 67-943, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 33). Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 січня 2021 року по 31 серпня 2021 року за № 67-1550, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 34). Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за № 67-1550, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Матеріальна допомога посадового окладу у листопаді 2024 року у розмірі 9096,73 грн. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 52). Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що у листопаді 2024 року позивачці ОСОБА_1 надавалася відпустка за період з 01.09.2023 до 31.08.2024, й факт отримання матеріальної допомоги за цей період позивачка не оспорює. Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, з 01 січня 2025 року по 23 липня 2025 року за № 67-1550, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 35). Відповідно до копії повідомлення начальника Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Гай Н. про нараховані та виплачені суми за липень 2025 року відносно ОСОБА_1 , табл. Н. 67-1268453447, позивачу, як доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності всього було нараховано 313,82 грн, враховуючи посадовий оклад, виплати за вислугу років, за науковий ступні, премію, вчене звання, надбавку СНР, індексацію, та за вирахуванням 4169,22 грн за 6 днів відпустки позивача. Будь-які інші нарахування відсутні (т. 1 а.с. 31). Тобто, в матералах справи відсутні докази виплати позивачці ОСОБА_1 матеріальної допомоги у спірні періоди. Слід зазначити, що до суду апеляційної інстанції позивачем надано додаткові докази, які підтверджують, що ДонДУВС для забезпечення потреб впорядкування фінансово-економічних та бухгалтерських процесів, зокрема і в частині, що стосується нарахування й виплати заробітної плати на користь працівників Університету в межах трудових правовідносин, користується інформаційно аналітичною системою «МІА: Облік і звітність», котра була розроблена та впроваджена Державним підприємством «ІНФОТЕХ». Згідно з системою «МІА: Облік і звітність», матеріальна допомога на оздоровлення науково-педагогічним працівникам закладам вищої освіти позначається за порядковим номером 2800 із мнемокодом «Мат. допомога ВНЗ» та найменуванням «Матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ)». Колегією суддів прийнято вказані докази до уваги та з?ясовано, що у жодній наведені вище двідці, відсутні відомості про виплату позивачці сум із мнемокодом «Мат. допомога ВНЗ» та найменуванням «Матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ)» за спірні періоди, а виплата матеріальної допоомоги у розмірі 9096,73 грн. у листопаді 2024 року правового значення для вирішення даного спору не має, з підстав, наведених вище. Щодо довідок, які додані до апеляційної скарги та містять відомості про те, що відповідачем на користь позивача було сплачено безпосередньо матеріальну допомогу на оздоровлення, зокрема, й за спірні робочі періоди, а саме: з 01.09.2020 до 31.08.2021 у грудні 2020 року в розмірі 8 447,10 грн та з 01.09.2024 до 23.07.2025 в розмірі 9 096,73 грн., то колегія суддів не приймає ці докази до уваги, як неналежні, оскільки вони сформовані у довільній формі та не суперечать довідкам, які надавалися відповідачем раніше та сформовані за допомогою системи «МІА: Облік і звітність». Доводи апеляційної скарги щодо невірного визначення судом першої інстанції періоду роботи позивачки, за який останній надавалася відпустка, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зазначеня у рішенні суду про надання у січні 2020 року відпустки за період роботи з 06.03.2019 по 31.01.2020 фактично не потягло за собою неправильного вирішення справи та зумовлено тим, що дані у трудовій книжці позивачки ОСОБА_1 щодо періодів її роботи у відповідача Донецького державного університету внутрішніх справ (до перейменування - Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України) різняться із відомостями, переданими до Пенсійного фонду України. Так, в особистому кабінеті позивачки ОСОБА_1 у Пенсійному фонді України міститься запис про звільнення позивачки 31.01.2020 на підставі наказу №56о/с від 31.01.2020 (т. 1 а.с. 36) та у позовній заяві було зазначено, що позивачка не володіє інформацією щодо причин внесення таких даних. При цьому, позивачем не надано доказів, що при наданні відпустки у січня 2020 року позивачці ОСОБА_1 була виплачена матеріальна допомога. Більш того, в апеляційній скарзі відповідач визнає факт ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за її перший період роботи з 06 березня 2019 року (прийняття на роботу до Донецького юридичного інституту МВС) до 31 серпня 2020 року (звільнення з Донецького юридичного інституту МВС у зв`язку із закінченням строку трудового договору), однак, наголошує на тому, що це було обумовлено відсутністю волевиявлення працівника на надання матеріальної допомоги на оздоровлення у формі заяви на ім`я ректора закладу вищої освіти, й колегія суддів вище надала оцінку такій позиції сторони відповідача та вказала на обов?язок роботодавця виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення без подання працівником відповідної заяви. За наведених обставин не приймаються до уваги й доводи апеляційної скарги про те, що згідно відомостей Головного управління Пенсійного фонду Українив Дніпропетровській області, розглянувши звернення Університету, у відповіді від 06 березня 2026 року за вих. № 0400-010704-8/40243 надало відповідачеві наявну в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про трудові відносини ОСОБА_1 з Донецьким юридичним інститутом МВС України (після перейменування ДонДУВС) за період з 06.03.2019 до 23.07.2025, з якої вбачається, що звільнення ОСОБА_1 не відбулося 31 січня 2020 року, а було здійснено лише 31 серпня 2020 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення порушено з боку відповідача, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 заробітної плати у вигляді допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в сумі 29 264,04 грн, який відповідачем не спростовано. Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Отже, матеріалами справи підтверджено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що відповідач Донецький державний університет внутрішніх спра не провів виплату позивачці ОСОБА_1 належних при звільненні сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Середньоденна заробітна плата позивача за два місяці, що передували звільненню, складала 935,55 грн., й цей розмір не спростовано відповідачем. Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 123 492,60 грн, без урахування податків і зборів, виходячи з розрахунку: 132 роб. дня х 935,55 грн. = 123 492,60 грн. Разом з тим, слід зазначити, що встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Подібні за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічну позицію підтримано й у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, де зазначано, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. В даному випадку судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який розрахований судом першої інстанції склав 123 492,60 грн., що перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги, що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції вірно враховав очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивачки та відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 12629,93 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити. Щодо доводів апеляційної скарги про неправильний розподіл судом першої інстанції судових витрат у справі, колегія суддів зазначає наступне. За подання позовної заяви позивачкою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги судом задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягає стягненню судовий збір у сумі 699,36 грн, виходячи з наступного розрахунку: 88203,69 (задоволені вимоги) * 1211,20 (сплачений судовий збір) / 152756,64 (заявлені позовні вимоги), а довови апеляційної скарги в цій частині зводяться до довільного тлумчання правових норм. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Донецького державного університету внутрішній справ - залишити без задоволення. Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року. Головуючий: Судді: