Постанова 4812 № 483/1205/25

05.06.26 22-ц/812/1094/26 Справа № 483/1205/25 Головуюча у 1-й інстанції Рак Л. М. Провадження № 22ц/812/1094/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 5 червня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої-судді: Ямкової О. О., суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рак Л. М. у місті Очакові Миколаївської області о 12год 30хв зі складанням повного рішення, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення сум за несвоєчасне виконання зобов`язань, В С Т А Н О В И Л А: 31 серпня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання судового рішення 3% річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 81 833 грн 70 коп. В обґрунтування позову зазначало, що рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2009 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку стягнуто 486 359 грн 60 коп. заборгованості за кредитним договором, укладеним ними 13 вересня 2007 року з АКІБ «УкрСиббанк». Рішення суду набрало законної сили та було передано банком на примусове виконання. 12 грудня 2011 року між первісним кредитором АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу, за яким відбулось відступлення права вимоги до відповідачів за укладеним та невиконаним ними кредитним договором №11213715000 та договором поруки від 13 вересня 2007 року. Станом на час подачі позову товариством, як правонаступником, грошове зобов`язання не виконано та залишок боргу складає 129 490 грн 94 коп. Посилаючись на ці обставини та те, що відповідачами рішення місцевого суду досі повністю не виконано, позивач просив стягнути з солідарних боржників у якості відповідальності за невиконання грошового зобов`язання 3% річних та втрат від інфляції за період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року включно. У вересні 2025 року відповідачі надали заяву про застосування позовної давності. 28 листопада 2025 року відповідачами надіслано відзив на позовну заяву без заяви про поновлення строку на його подання, внаслідок чого судом його залишено без розгляду та вирішено справу за наявними матеріалами справи. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 березня 2026 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено, ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» заборгованість у сумі 81 833 грн 70 коп., яка складається з 19 040 грн 49 коп. 3 % річних та 62 793 грн 21 коп. суми інфляційних втрат. Розподілено судові витрати. Постановлюючи рішення, суд виходив з відсутності підстав для застосування позовної давності до пред`явлених вимог, які є обґрунтованими, з огляду на порушення строків виконання грошового зобов`язання за судовим рішенням у визначений позивачем період. В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та з проявами надмірного формалізму, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд під час розгляду справи допустив формалізм та безпідставно залишив поданий відзив без розгляду, з огляду на наявність труднощів у відповідачки ОСОБА_1 , яка є військовослужбовицею. Звертали увагу на помилковість висновків суду про відсутність підстав для застосування позовної давності до пред`явлених вимог, так як право на стягнення 3% річних виникає у кредитора щомісячно, що призвело до спливу такого трирічного строку ще до початку карантину. Також вважали наданий позивачем розрахунок боргу фіктивним доказом, так як борг стягується з грошового забезпечення відповідачки ОСОБА_1 , внаслідок чого його сума на момент подачі позову складала не 129 490 грн 94 коп., а 105810 грн 82 коп., а станом на 8 квітня 2026 року вже 36 753 грн 10 коп. Посилалися на відповідну судову практику. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав її необґрунтованою, а рішення суду таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального і процесуального права. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідачі наголосили на зменшенні суми боргу, вказавши, що за заявою позивача 11 травня 2026 року виконавець закрив виконавче провадження зафіксувавши суму боргу у розмірі 24 174 грн 57 коп. та повторно зазначили про створення штучних складнощів із направленням процесуальних документів на їх адресу. Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 27 квітня та 18 травня 2026 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. При вирішенні справи судом встановлено, що заочним рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2009 року задоволено позов АКІБ «УкрСиббанк» та на його користь в солідарному порядку стягнуто з позичальниці ОСОБА_1 та її поручителя ОСОБА_2 за кредитним договором в рахунок заборгованості - 486 359 грн 60 коп., 1 950 грн судових витрат, а всього 488 309 грн 60 коп. (а.с.13-14, 151-152). Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 квітня 2015 року проведена заміна первісного кредитора АТ «УкрСиббанк», яке змінило назву з АКІБ «УкрСиббанк», на його правонаступника за укладеним 12 грудня 2011 року договором факторингу - ТОВ «Кей-Колект» (а.с.15-22). З інформації за виконавчими провадженням слідує, що з примусового виконання заочного рішення суду від 29 жовтня 2009 року було відкрито декілька виконавчих проваджень лише відносно боржниці ОСОБА_1 . Дані про відкриття виконавчих проваджень стосовно боржника і поручителя ОСОБА_2 з виконання заочного рішення суду від 29 жовтня 2009 року відсутні (а.с.153-156) Зокрема, постановою приватного виконавця Баришнікова А. Д. від 30 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження №61955749 стосовно стягнення з боржниці ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» 488 309 грн 60 коп. у солідарному порядку (а.с.23). Згідно з довідкою ТОВ «Кей-Колект» з виконання судового рішення сплачено 356 868 грн 66 коп., внаслідок чого станом на 18 серпня 2025 року заборгованість з його виконання становить 129 490 грн 94 коп. (а.с.24). Втім, оспорюючи визначену кредитором суму залишку боргу в 129 490 грн 94 коп. та зазначаючи про іншу суму боргу станом на час подачі позову в розмірі 105 810 грн 82 коп., відповідачами доказів на підтвердження цих обставин не надано, зокрема, щодо існування іншого розміру боргу за період проведеного позивачем нарахування з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, і як наслідок іншого розміру розрахунку 3% річних та витрат з інфляції. За наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що розмір не виконаного грошового зобов`язання у період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року складав суму в розмірі 129 490 грн 94 коп. та у цей період був незмінним, внаслідок чого подальше виконання судового рішення та сплата коштів боржниками на користь кредитора після 23 лютого 2022 року значення не мають, з огляду на розмір та обсяг заявлених кредитором вимог. Таким чином, предметом позову у справі, що переглядається, є стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами грошового зобов`язання, визначеного за судовим рішенням. Тому задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, та відсутність підстав для застосування до цих вимог позовної давності. В той же час відповідачі у скарзі посилалися на необґрунтованість позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період п`яти-семи років. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв`язки. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, та відповідно до статті 509 ЦК України означають правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право від боржника виконання його обов`язку. Якщо такий обов`язок виконати дію встановлений у судовому рішенні, в тому числі шляхом сплати боржником грошової суми на користь кредитора, то кредитор вправі вимагати від боржника належного виконання такого обов`язку, який у цьому разі несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року під час розгляду справи №916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Колегією суддів встановлено, що грошове зобов`язання боржників, визначене за заочним рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2009 року, пред`явлено кредитором до примусового виконання лише стосовно боржниці ОСОБА_1 , дані про пред`явлення судового рішення задля виконання відносно боржника ОСОБА_2 відсутні. Натомість відповідачкою ОСОБА_1 своє зобов`язання, визначене за судовим рішенням, виконано у примусовому порядку станом на 23 лютого 2022 року лише частково. У подальшому вказана заборгованість погашена у повному обсязі частинами, зокрема, і після постановлення судом першої інстанції оскаржуваного відповідачами рішення. Тому позивач вважав, що відповідачі мають сплатити на його користь в солідарному порядку ще інфляційні втрати та три проценти річних за період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року. Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У силу вимог частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Тобто вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року під час розгляду справи №657/1024/16-ц виснувала, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. За такого судом першої інстанції у справі правильно встановлено, що грошове зобов`язання за судовим рішення визначено єдиною сумою, на частину якої, що залишалася невиконаною в період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 129 490 грн 94 коп., кредитором нараховано щомісячні інфляційні витрати на суму 62 793 грн 21 коп. та три проценти річних у щорічному розмірі на суму 19 040 грн 49 коп. Тому звертаючись до суду із таким позовом 31 серпня 2025 року позивач наголошував, що не пропустив позовної давності, яку просили застосувати відповідачі до пред`явлених ним вимог. Так, з аналізу положень статей 256, 257 та 261 ЦК України, на які посилалися обидві сторони у справі, слід дійти висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Але невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, і тому як указала Велика Палата Верховного Суду в своєї постанові від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, висновки якої підлягають застосуванню відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України під час розгляду цієї справи, право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. В той же час у цей період законодавством було визначено певні обставини, які вплинули на перебіг позовної давності і змінили порядок її обчислення під час дії карантину та воєнного стану, де крім зупинення перебігу та переривання позовної давності, застосована нова конструкція, що тимчасово доповнила перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин, на підставі якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжені на строк дії такого карантину, і цей Закон набрав чинності 2 квітня 2020 року. Строк дії карантину неодноразово продовжено, а відмінено з 24 год 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Одночасно Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, а Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Цей Закон набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, які набрали чинності 30 січня 2024 року. Отже, підсумовуючи, слід виснувати, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому, оскільки в цій справі станом на 2 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судом обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим на час звернення позивача із позовом до суду, і дотепер, внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову 31 серпня 2025 року, є обґрунтованим. Доводи відповідачів про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду правильно не взяті до уваги місцевим судом, проаналізовані та аргументовано відхилені з мотивуванням відповідно до викладених колегією суддів висновків. Ці висновки суду першої інстанції є обґрунтованими і такими, що відповідають висновкам про застосування норм права про обрахування спливу позовної давності, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 2 липня 2025 року під час розгляду справи № 03/602/24. Втім, під час ухвалення судового рішення судом першої інстанції не звернута увага на інші висновки про застосування норм права у відповідності до частини 4 статті 263 ЦПК України, за встановлених колегією суддів обставин. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року під час розгляду справи №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. За установлених обставин справи розмір заборгованості встановлений заочним судовим рішенням від 29 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили та яким, зокрема, стягнуто з відповідачів у солідарному порядку на користь банка заборгованість за кредитним договором та договором поруки еквівалент в розмірі 486 359 грн 60 коп., і саме на цю суму правонаступник банку - фактор, згідно з позовною заявою нарахував три проценти річних та інфляційні витрати за частиною 2 статті 625 ЦК України за період, починаючи з 2 квітня 2017 року. Вказане судове рішення пред`явлено до примусового виконання лише стосовно однієї боржниці ОСОБА_1 , а відносно іншого боржника ОСОБА_2 примусове провадження відсутнє, що засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) відносно боржника ОСОБА_2 не підлягають застосуванню правила частини 2 статті 625 ЦК України. Саме факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби унеможливлює застосування до спірних правовідносин, що виникли між ТОВ «Кей-Колект» і ОСОБА_2 положень частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню. Ці висновки колегії суддів узгоджуються з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року під час розгляду справи №754/511/23. За таких обставин, рішення суду в частині задоволення вимог пред`явлених до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних ухвалено не у відповідності до норм матеріального права та не у відповідності до повно встановлених обставин справи, внаслідок чого відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_2 . Інші доводи апеляційної скарги щодо допущених місцевим судом процесуальних порушень щодо залишення без розгляду наданого відповідачами відзиву на позовну заяву не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки не є процесуальним порушенням, яке призвело до неправильного вирішення справи, та спростовується вчиненням судом процесуальних дій з направлення заяв по суті справи у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України та залишення відзиву без розгляду згідно до статей 126 та 191 ЦПК України, за його поданням за спливом строку та відсутності заяви для поновлення пропущеного процесуального строку з тих чи інших причин. До того ж відповідачі самостійно розпорядились своїм правом висловити заперечення та надати пояснення в судових засіданнях, направивши 3 та 12 лютого 2026 року заяви з проханням розглядати справу за їх відсутності (а.с.77, 80). Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду та особистого тлумачення апелянтом норм права. За таких обставин рішення суду першої інстанції, ухвалене в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню. В той же час враховуючи підстави для скасування рішення суду в частині вирішення вимог пред`явлених до іншого солідарного боржника ОСОБА_2 , рішення суду в частині вирішення позову до ОСОБА_1 слід змінити, виключивши солідарний обов`язок та зазначивши про стягнення нарахованої кредитором суми з ОСОБА_1 , а також стягнення з неї сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Підстав для зменшення суми, що нарахована кредитором, при її стягненні з однієї боржниці немає, так як обов`язок боржників за рішенням суду визнаний солідарним, а не частковим. В зв`язку з чим апеляційна скарга, що подана від імені обох відповідачів, підлягає частковому задоволенню. За частковим задоволенням скарги є підстави для перерозподілу судових витрат у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, за яким з позивача підлягає стягненню сплачений відповідачем ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2 271 грн на його користь, а з відповідачки ОСОБА_1 не доплачений збір на користь держави в сумі 2 271 грн, який був сплачений іншим відповідачем. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Очаківського міськрайонного суду міста Миколаєва від 24 березня 2026 року в частині вирішення позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 змінити, зазначивши про його задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 81 833 грн 70 коп. за порушення виконання грошового зобов`язання, яке складається з трьох відсотків річних в сумі 19 040 грн 49 коп. та інфляційних витрат в розмірі 62 793 грн 21 коп., а також 2 422 грн 40 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Рішення Очаківського міськрайонного суду міста Миколаєва від 24 березня 2026 року в частині вирішення позову до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 2 271 грн сплаченого судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 2 271 грн недоплаченого судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко О. В. Локтіонова