Постанова Тернопільський апеляційний суд № 604/227/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 604/227/24Головуючий у 1-й інстанції Сидорак Г.Б. Провадження № 22-ц/817/577/25 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірського Б.О. суддів - Храпак Н.М., Костіва О.З. за участю секретаря - Панькевич Т.І., у відсутності сторін розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №604/227/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2025 року (ухвалене суддею Сидорак Г.Б.) в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, - ВСТАНОВИВ: В лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулось до суду із вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «НАДРА» 06.08.2008 року було укладено кредитний договір №24/МК/2008-980, відповідно до умов якого ПАТ КБ «НАДРА» надав останньому кредитні кошти у сумі 130 000,00 гривень. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «НАДРА» було укладено договір поруки, згідно умов якого остання стала солідарним боржником та відповідає перед банком усім своїм майном у випадку не виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 . У зв`язку із невиконанням основного зобов`язання за вказаним кредитним договором, ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Підволочиського районного суду Тернопільської області із позовною заявою про солідарне стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказаний позов було задоволення відповідно до рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30.05.2013 року у справі №2/604/177/13 та стягнуто з відповідачів заборгованість у розмірі 280 642,26 грн. Зазначали, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 23.08.2023 року у справі №604/548/13-ц замінено сторону кредитора (стягувача) з ПАТ КБ «НАДРА» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та поновлено строк для пред`явлення до виконання дублікату виконавчого листа у справі №604/548/13-ц. Стверджували, що жодних дій щодо погашення заборгованості відповідачами не вчинено, у зв`язку з чим, станом на час подання до суду позовної заяви у них наявна заборгованість зі сплати інфляційних витрат у розмірі 132 372, 91 грн, а також 3% річних у сумі 40 573,95 грн, які нараховані за період з 01.05.2017 року по 23.02.2022 року, а тому на підставі наведеного, просили стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказаний розмір інфляційних витрат та 3% річних. Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» інфляційні втрати та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 41 675 грн. 12 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 2 116 грн. 50 коп. Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» витрати зі сплати судового збору у розмірі 603 грн. 18 коп. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі та стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» інфляційні втрати і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, що становить в загальному суму 172 946, 86 грн. Не погоджуються із строком визначеним судом першої інстанції за який можливо стягнути інфляційні втрати і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки в постанові Верховного Суду від 25.09.2024 року у справі №206/2984/23 містяться правові висновки щодо застосування норм права стосовно можливості нарахування 3 % річних та інфляційних втрат не обмежуючись останніми 3 роками, які передували подачі позову, з урахуванням продовженої позовної давності Законом №540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. В судове засідання сторони не з`явились без поважних причин, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що 06.05.2008 року між ПАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №24/МК/2008-980, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у сумі 130 000 грн. 06.05.2008 року між ПАТ КБ «НАДРА» (Кредитор) та ОСОБА_2 (Поручитель) було укладено договір поруки, відповідно до умов якого Поручитель поручається перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_1 кредитного договору №24/МК/2008-980 від 06.05.2008. У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором №24/МК/2008-980 від 06.05.2008 року, ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, та вказаний позов було задоволено відповідно до рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 30.05.2013. Вказаним рішення вирішено стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «НАДРА» заборгованість у розмірі 280642, 26 грн. Відповідно до постанови Тернопільського апеляційного суду від 23.08.2023 року у справі №604/548/13-ц замінено сторону кредитора (стягувача) з ПАТ КБ «НАДРА» на правонаступника - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Поновлено строк для пред`явлення до виконання дублікату виконавчого листа у справі №604/548/13-ц. Згідно із розрахунком 3% річних та інфляційних витрат за прострочення грошового зобов`язання за основним боргом за період з 01.05.2017 по 23.02.2022, 3% річних становить 40 573,95 грн, інфляційні втрати становлять 132 372,91 грн, загальна заборгованість за період прострочення грошового зобов`язання (1760 днів) становить 172 946,86 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах мало місце невиконання боржником грошового зобов`язання, яке є триваючим правопорушенням, проте право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а тому суд стягнув з відповідачів на користь позивача кошти на підставі статті 625 ЦК України за період з 15 лютого 2021 року по 23 лютого 2022 року. Колегія суддів не погоджується із таким висновком місцевого суду з огляду на наступне. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни). Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер. В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 (на яку міститься посилання в апеляційній скарзі) зазначив, що строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 Цивільного кодексу України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії карантину. У своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо продовження строків позовної давності стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат і процентів річних, які не спливли станом на 02 квітня 2020 року, а відтак вважала, що немає підстав для відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23. Крім цього, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року. Так, станом на 02 квітня 2020 року позовна давність за позовними вимоги ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 01.05.2017 року по 23.02.2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, не спливла, а тому вказані вимоги є обґрунтованими. Не звернувши увагу на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» має право на стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3% річних та інфляційних втрат лише за період з 15 лютого 2021 року (дата за 3 роки до дати звернення із позовом) по 23 лютого 2022 року у розмірі 41675,12 грн., з яких - три відсотки річних становлять 8627,87 грн. та 33047,25 грн. - інфляційні втрати. Виходячи із суми боргу 280 642, 26 грн., заявлений позивачем розмір інфляційних витрат - 132 372, 91 грн, а також 3% річних - 40 573,95 грн, які нараховані за період з 01.05.2017 року по 23.02.2022 року, є правильним. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Із урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають до задоволення, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Такі висновки апеляційного суду кореспондуються із правовими висновками, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. У суді першої інстанції, представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було надано: договір №02/01-24 від 02 січня 2024 року, у п.3.1. якого передбачено, що вартість наданих юридичних послуг визначається відповідно до тарифів вказаних в Додатку №1 до Договору, який долучено до заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу; акт про надання правничої допомоги №2307-24 до договору про надання правової допомоги №02/01-24 від 02.01.2024, згідно якого бюро відповідно до Договору про надання правової допомоги №02/01-24 від 02.01.2024 надало клієнту юридичні послуги у справі №604/227/24, а клієнт прийняв надані послуги. Згідно із п. 2 Акта, вартість послуг за надані послуги, зазначені в п. 1 цього Акту, ґрунтується на тарифах погоджених сторонами в Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги №02/01-24 від 01.01.2024 та становить суму в розмірі 8 500,00 грн., яка включає в себе - ознайомлення з матеріалами справи за наданим пакетом документів Клієнтом, аналіз наданих документів, ознайомлення із судовою практикою та визначення перспективи справи (3 год.) - 4 500, 00 грн.; складання позовної заяви, у тому числі формування пакету документів для подання позовної заяви з додатками для суду - 4 000,00 грн. Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц. За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Дослідивши заяву представника позивача про розподіл судових витрат, та вирішуючи чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на суму 8500 грн. відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати мають характеру необхідних, неминучих, а також відповідають обсягу наданих правничих послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» - задовольнити. Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 квітня 2025 року - скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - задовольнити. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (юридична адреса: вул. Автотранспортна, будинок 2, офіс 205, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 40696815) 132 372, 91 грн. інфляційних втрат та 40 573,95 грн. трьох процентів річних. Стягнути у рівних частках з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (юридична адреса: вул. Автотранспортна, будинок 2, офіс 205, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 40696815): 2 422, 40 грн., а саме по 1 211, 2 грн. з кожного, сплаченого судового збору за подання позовної заяви; 3 633, 60 грн., а саме по 1 816, 8 грн. з кожного, сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 8 500 грн., а саме по 4 250 грн. з кожного, витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 21 липня 2025 року. Головуючий: Гірський Б.О. Судді: Костів О.З. Храпак Н.М.