Постанова 4805 № 272/100/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №272/100/24 Головуючий у 1-й інст. Карповець В. В. Категорія 76 Доповідач Галацевич О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А., з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі справу №272/100/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Андрушівське" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 січня 2026 року, ухвалені суддею Карповцем В.В. у м.Андрушівка, в с т а н о в и в : У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Андрушівське», в якому просив стягнути заборгованість із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 16 550 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 48 686,88 грн, а всього 65 236,88 грн, а також судові витрати. Позов мотивував тим, що працював головою правління АТ «Андрушівське». 11 травня 2023 року подав заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України у зв`язку з необхідністю догляду за хворою матір`ю. Посилався на те, що після подання заяви відповідач своєчасно не видав йому наказ про звільнення, трудову книжку та не провів повного розрахунку при звільненні. У подальшому отримав копію наказу №8 від 12 травня 2023 року про звільнення з 15 травня 2023 року, копію трудової книжки та розрахунок належних йому виплат, із якого дізнався про відрахування 16 550 грн за продукти харчування власного виробництва. Вважав таке відрахування незаконним, оскільки законодавством не передбачено можливості здійснення відрахувань із компенсаційних виплат. Також зазначав, що остаточний розрахунок із ним проведено несвоєчасно, у зв`язку з чим просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У червні 2024 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги та просив стягнути з АТ «Андрушівське» заборгованість із заробітної плати за березень 2023 року в розмірі 8 365 грн, заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 16 550 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 48 686,88 грн, а всього 73 601,88 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу. Заяву про збільшення позовних вимог обґрунтовував тим, що заробітну плату за березень 2023 року фактично не отримував, оскільки підпис у платіжній відомості №4 від 07 квітня 2023 року виконаний не ним. Крім того, наполягав на незаконності відрахування 16 550 грн із належних йому при звільненні виплат та на наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку. Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 29 січня 2026 року заяву представника АТ «Андрушівське» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 січня 2026 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що останнім робочим днем позивача було 15 травня 2023 року. Вважає, що відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України трудові відносини між сторонами припинилися 11 травня 2023 року, тобто в день, зазначений ним у заяві про звільнення за власним бажанням у зв`язку з необхідністю догляду за хворою матір`ю. Тому вважає безпідставним посилання суду на рішення Наглядової ради АТ «Андрушівське» від 12 травня 2023 року щодо визначення останнім робочим днем 15 травня 2023 року. Також зазначає, що суд безпідставно врахував обставини щодо ненадання ним банківських реквізитів, відсутності на роботі 15 травня 2023 року та незвернення з вимогою про проведення розрахунку, оскільки відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України обов`язок провести повний розрахунок виникає у роботодавця в день звільнення працівника та не ставиться у залежність від його поведінки. Звертає увагу на те, що частковий розрахунок проведено відповідачем лише після його звернення до органів Держпраці та вжиття заходів реагування щодо усунення порушень трудового законодавства. При цьому зазначає, що 13 вересня 2023 року відповідачем виплачено йому 10 317,92 грн, а 24 червня 2024 року - 7 000 грн заробітної плати за березень 2023 року. Крім того, вважає помилковим висновок суду про правомірність утримання 16 550 грн із належних йому при звільненні виплат. Вказує, що компенсація за невикористану відпустку є гарантованою виплатою, а відрахування із заробітної плати допускаються лише у випадках та порядку, передбачених статтями 127129 КЗпП України. На його думку, відповідачем фактично здійснено самовільне утримання зазначених коштів, а тому суд безпідставно визнав правомірним зарахування в рахунок таких виплат заборгованості у вигляді авансу із заробітної плати на суму 16 550 грн. Також зазначає, що у разі задоволення апеляційної скарги додаткове рішення суду про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню, а понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн мають бути стягнуті з відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу щодо рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року представник АТ «Андрушівське» просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначав, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та надав належну оцінку зібраним доказам. Вказував, що останнім робочим днем позивача був 15 травня 2023 року, що підтверджується рішенням Наглядової ради товариства та наказом про звільнення. Посилався на те, що несвоєчасне проведення остаточного розрахунку було зумовлене, зокрема, поведінкою самого позивача, який не з`явився у день звільнення для отримання трудової книжки та проведення розрахунку, тоді як товариством вживалися заходи для належного оформлення його звільнення та проведення остаточного розрахунку. Також зазначав, що продукцію власного виробництва на суму 16 550 грн позивач фактично отримав, а тому підстав для задоволення позовних вимог не було. У відзиві на апеляційну скаргу щодо додаткового рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 29 січня 2026 року представник АТ «Андрушівське» просив залишити його без змін. Зазначав, що доводи апеляційної скарги не містять належного обґрунтування невідповідності присуджених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу критеріям реальності, необхідності та розумності. Вказував, що наведена апелянтом практика Великої Палати Верховного Суду не враховує обставин цієї справи та не спростовує висновків суду першої інстанції. Також звертав увагу на те, що, оскаржуючи додаткове рішення в частині стягнення з нього 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, позивач одночасно просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Демчик Н.О. апеляційну скаргу підтримала з підстав, викладених у ній. Представник АТ «Андрушівське» Усков І.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення. Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року та додаткового рішення цього ж суду від 29 січня 2026 року в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 11.05.2023 ОСОБА_1 подав Голові Наглядової ради заяву про звільнення його з посади Голови Правління за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, посилаючись на неможливість продовження роботи у зв`язку з потребою догляду за хворою матір`ю (а.с.16 т.1). На підставі поданої ОСОБА_1 заяви про звільнення Наглядовою радою АТ «Андрушівське» 12.05.2023 ухвалено рішення про звільнення позивача з посади Голови Правління Товариства за власним бажанням з 15.05.2023 (протокол Наглядової ради №70 від 12.05.2023) (а.с.57-58 т.1). Відповідно до наказу №8 від 12.05.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади Голови Правління АТ «Андрушівське» 15.05.2023 за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП України. Пунктом 2 наказу передбачено виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки загальною тривалістю 86 календарних днів. Підставою для видання наказу зазначено заяву ОСОБА_1 від 11.05.2023 та протокол Наглядової ради №70 від 12.05.2023 (а.с.57-58 т.1). З наказом та розміром проведеного розрахунку ОСОБА_1 не погодився, про що на наказі міститься запис: «З наказом незгідний, розмір розрахунку невірний» (а.с.59 т.1). 12.05.2023 АТ «Андрушівське» складено акт №1 про відмову ОСОБА_1 від підписання документів, пов`язаних із його звільненням, який підписано головним бухгалтером ОСОБА_2 , головою Наглядової ради Усковим І.М. та членом Наглядової ради ОСОБА_3 (а.с.60 т.1). 15.05.2023 Товариством складено акт про неявку ОСОБА_1 у день звільнення для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки (а.с.61 т.1). 15.06.2023, 20.07.2023 та 01.09.2023 АТ «Андрушівське» надсилало ОСОБА_1 повідомлення про необхідність з`явитися до Товариства для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки та вирішення питання проведення розрахунку при звільненні, а також надати реквізити банківського рахунку для перерахування належних виплат (а.с.64, 67, 69 т.1). 15.06.2023, 20.07.2023 та 01.09.2023 Товариством складено акти про неявку ОСОБА_1 для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки, у яких зазначено, що позивач до Товариства з вимогою про проведення розрахунку не звертався (а.с.66, 68, 70 т.1). Згідно з актом від 26.07.2023 №ЦЗ/ЖТ/18780/177, складеним Центрально-західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці за результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю), встановлено, що станом на 26.07.2023 заборгованість із виплати розрахункових коштів та компенсації за невикористані дні відпустки перед ОСОБА_1 становила 10 317,92 грн (а.с.49-54 т.1). За результатами перевірки оформлено припис №ЦЗ/ЖТ/18780/177/П від 26.07.2023 про усунення виявлених порушень законодавства про працю, яким встановлено строк виплати позивачу належних коштів до 26.12.2023 (а.с.55-56 т.1). 13.09.2023 АТ «Андрушівське» отримало лист від 24.08.2023, підписаний ОСОБА_4 , до якого були долучені банківські реквізити позивача та повідомлено адресу для надсилання документів, пов`язаних із його звільненням (а.с.71-72 т.1). 13.09.2023 кошти у сумі 10 317,92 грн були перераховані на банківський рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією №146 від 13.09.2023. У призначенні платежу зазначено: «виплата розрахункових коштів та компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 за травень 2023 року» (а.с.73 т.1). 19.10.2023 АТ «Андрушівське» направило ОСОБА_1 лист з вимогою отримати трудову книжку або надати письмову згоду на її надсилання поштовим зв`язком, про що також складено відповідний акт про неявку працівника для отримання трудової книжки (а.с.74-75 т.1). 21.11.2023 Товариством отримано лист адвоката Ануфрієва М.В. від 08.11.2023, в якому було повідомлено адресу для надсилання оригіналу трудової книжки та наказу про звільнення (а.с.76 т.1). 30.11.2023 Товариство направило на адресу позивача трудову книжку, наказ про звільнення, розрахунок та копію протоколу Наглядової ради, які, згідно з відомостями поштового зв`язку, отримані ОСОБА_1 05.12.2023 (а.с.77-78 т.1). Також судом встановлено, що 06.05.2023 ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді Голови Правління АТ «Андрушівське», отримав від Товариства продукти харчування власного виробництва на суму 16 550 грн без попередньої оплати, що підтверджується поясненнями головного бухгалтера ОСОБА_2 (а.с.79 т.1). Відповідно до витягу з особового рахунку працівника за субрахунком 661 «Розрахунки за заробітною платою» за травень 2023 року, із належних ОСОБА_1 виплат було утримано 16 550 грн за продукти харчування власного виробництва, реалізовані йому 06.05.2023 за накладною №5 від 06.05.2023 (а.с.80, 233 т.1). Згідно з розшифровкою розміру повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 від 15.05.2023 сума коштів, належних до виплати при звільненні, становила 10 317,92 грн (а.с.81 т.1). Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Згідно з ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. За змістом ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від роботодавця, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення заробітної плати за березень 2023 року, суд першої інстанції виходив із того, що відповідна заборгованість була погашена відповідачем у добровільному порядку. Суд установив, що згідно з актом Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ЦЗ/ЖТ/18780/177 від 26 липня 2023 року за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю АТ «Андрушівське» позивачу за березень 2023 року було нараховано 7930 грн заробітної плати, а після утримання передбачених законом податків та зборів сума до виплати становила 6383,65 грн. Водночас згідно з платіжною інструкцією №84 від 24 червня 2024 року відповідачем перераховано позивачу 7000 грн, що перевищує суму належної до виплати заробітної плати, у зв`язку з чим підстав для її повторного стягнення суд не вбачав. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 16 550 грн компенсації за невикористані дні відпустки, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена сума була правомірно врахована відповідачем під час проведення остаточного розрахунку при звільненні. Судом встановлено, що 06 травня 2023 року позивач отримав продукцію власного виробництва АТ «Андрушівське» на суму 16 550 грн, що підтверджується накладною №5 від 06 травня 2023 року, яка містить його підпис, поясненнями головного бухгалтера товариства та матеріалами перевірки Управління Держпраці. При цьому позивач факту отримання зазначеної продукції не заперечував, а ставив під сумнів лише правомірність врахування її вартості під час проведення остаточного розрахунку. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що затримка проведення остаточного розрахунку була зумовлена поведінкою самого позивача. Перебуваючи на посаді Голови Правління товариства, ОСОБА_1 не з`явився для оформлення свого звільнення та проведення розрахунку, відмовився від підписання наказу про звільнення та отримання трудової книжки, не надав банківських реквізитів для перерахування належних йому коштів та у подальшому неодноразово не реагував на звернення відповідача щодо отримання розрахунку. Також суд зазначив, що позивач не пред`являв відповідачу вимоги про проведення розрахунку при звільненні, яка є необхідною передумовою для виникнення відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. За таких обставин суд дійшов висновку, що об`єктивна неможливість відповідача здійснити виплату належних позивачу сум була спричинена саме діями останнього. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з платіжною інструкцією №84 від 24 червня 2024 року АТ «Андрушівське» перерахувало ОСОБА_1 7000 грн. При цьому в апеляційній скарзі позивач не заперечує факту отримання вказаних коштів, а його доводи фактично зводяться до того, що здійснення такої виплати після звільнення не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заробітної плати за березень 2023 року є правильним. Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для врахування вартості отриманої продукції під час проведення остаточного розрахунку при звільненні колегія суддів вважає також необґрунтованими. Матеріалами справи підтверджується, що 06 травня 2023 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді Голови Правління АТ «Андрушівське», отримав продукцію власного виробництва товариства на суму 16 550 грн, що підтверджується накладною №5 від 06 травня 2023 року, яка містить його підпис та відмітку про передачу продукції в рахунок заробітної плати, поясненнями головного бухгалтера товариства ОСОБА_2 , а також актом Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ЦЗ/ЖТ/18780/177 від 26 липня 2023 року. При цьому ні факт отримання зазначеної продукції, ні її вартість позивачем не заперечуються. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до незгоди з правомірністю врахування відповідачем вартості отриманої продукції під час проведення остаточного розрахунку при звільненні. Однак, враховуючи, що накладна №5 від 06 травня 2023 року містить власноручний підпис позивача та вказівку про передачу продукції саме в рахунок заробітної плати, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивача вказаної суми є правильним. При цьому апеляційний суд враховує, що позивач погодився на отримання продукції в рахунок належних йому виплат, а тому доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем положень статей 127129 КЗпП України є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції у цій частині. Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що трудові відносини між сторонами припинилися 11 травня 2023 року, а не 15 травня 2023 року. Як вбачається з матеріалів справи, 11 травня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади Голови Правління АТ «Андрушівське» за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, просивши звільнити його з 11 травня 2023 року у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за хворою матір`ю. За результатами її розгляду Наглядовою радою АТ «Андрушівське» 12 травня 2023 року прийнято рішення про звільнення позивача з посади з 15 травня 2023 року, що оформлено протоколом №70 засідання Наглядової ради від 12 травня 2023 року. На підставі зазначеного рішення видано наказ №8 від 12 травня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено 15 травня 2023 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. Доказів оскарження чи скасування вказаних рішень уповноважених органів товариства матеріали справи не містять, а тому підстав вважати, що датою припинення трудових відносин сторін є 11 травня 2023 року, колегія суддів не вбачає. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, колегія суддів враховує таке. Матеріалами справи підтверджується, що після прийняття Наглядовою радою АТ «Андрушівське» рішення про звільнення позивача з 15 травня 2023 року останній відмовився від підписання наказу про звільнення та не погодився із розміром проведеного розрахунку, про що власноруч зазначив у наказі №8 від 12 травня 2023 року. Крім того, 15 травня 2023 року Товариством складено акт про неявку працівника в день звільнення для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання розрахунку при звільненні та трудової книжки. У подальшому відповідач неодноразово звертався до позивача із повідомленнями від 15 червня, 20 липня та 01 вересня 2023 року щодо необхідності з`явитися для отримання документів, пов`язаних зі звільненням, трудової книжки та проведення остаточного розрахунку, однак такі звернення залишилися без належного реагування. Лише 13 вересня 2023 року відповідачем було отримано лист, до якого долучено банківські реквізити позивача для перерахування належних йому коштів. Після отримання зазначених реквізитів АТ «Андрушівське» того ж дня здійснило виплату ОСОБА_1 10 317 грн 92 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №146 від 13 вересня 2023 року. Крім того, між сторонами існував спір щодо складу, розміру та факту отримання окремих виплат, належних позивачу при звільненні, що підтверджується як запереченнями позивача щодо проведеного відповідачем розрахунку, так і заявленими у цій справі вимогами про стягнення заробітної плати за березень 2023 року, вартості продукції, врахованої під час остаточного розрахунку, а також інших належних при звільненні виплат. Посилання апеляційної скарги на те, що виплата належних позивачу коштів була проведена лише після звернення до органів Держпраці та проведення відповідної перевірки, не можуть свідчити про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Для вирішення питання щодо застосування зазначеної норми істотне значення мають не лише факт проведення розрахунку після звільнення, а й причини такої затримки та поведінка сторін у спірних правовідносинах. У даній справі встановлено, що позивач не з`явився у день звільнення для отримання розрахунку та трудової книжки, не погодився з проведеним розрахунком, а банківські реквізити для перерахування належних йому коштів були надані відповідачу лише у вересні 2023 року. Також колегія суддів враховує, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 обіймав посаду Голови Правління товариства та був обізнаний з порядком оформлення документів, пов`язаних зі звільненням працівників, та проведенням остаточного розрахунку. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц, щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України та умов настання відповідальності роботодавця за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні. З урахуванням установлених у справі обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 оскаржує додаткове рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 29 січня 2026 року в частині стягнення на користь АТ «Андрушівське» витрат на професійну правничу допомогу. Перевіряючи законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. При вирішенні питання про їх розподіл суд враховує обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи, час, витрачений на надання правничої допомоги, а також критерії розумності та співмірності таких витрат. Судом встановлено, що 05 жовтня 2019 року між АТ «Андрушівське» та Адвокатським об`єднанням «Протекція права» укладено договір про надання правової допомоги №05/11/19-01. 31 січня 2024 року сторони уклали Додаткову угоду №31/01/24-1, відповідно до якої адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснювати представництво інтересів АТ «Андрушівське» у справі №272/100/24 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Андрушівське» про стягнення заборгованості щодо заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні. На підтвердження понесених витрат відповідачем надано акт приймання-передачі наданих правових послуг від 12 січня 2026 року та звіт про надану правничу допомогу, відповідно до яких загальна вартість правничої допомоги у даній справі становила 60 000 грн. З матеріалів справи також вбачається, що інтереси АТ «Андрушівське» у суді першої інстанції представляла адвокат Тарасун О.І., яка здійснювала представництво відповідача під час розгляду справи та брала участь у судових засіданнях. Частково задовольняючи заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення та стягуючи на його користь 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, тривалість розгляду спору, а також критерії розумності та співмірності таких витрат. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Заявлений відповідачем до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу становив 60 000 грн, однак суд першої інстанції не стягнув зазначену суму в повному обсязі, а, надавши оцінку поданим доказам та врахувавши критерії розумності й співмірності, визначив до відшкодування лише 30 000 грн. Доводи апеляційної скарги не містять належного обґрунтування того, чому саме визначений судом розмір витрат у сумі 30 000 грн є неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи чи не відповідає критеріям розумності. Наведені в апеляційній скарзі аргументи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для висновку про незаконність або необґрунтованість додаткового рішення суду. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд при ухваленні додаткового рішення правильно застосував норми процесуального права та обґрунтовано стягнув на користь АТ «Андрушівське» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення, підстави для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивача відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд, у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 12 січня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 січня 2026 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: Дата складення повного судового рішення 05 червня 2026 року.