Постанова 4855 № 620/4946/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4946/22 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області виплатити середній заробіток за весь час затримки ОСОБА_1 з 11.06.2021 року по 18.07.2022 рік у розмірі 89 991,80 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем при звільненні не був проведений з ним остаточний розрахунок, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 10.06.2021 по 18.07.2022. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 10.06.2021 по 18.07.2022 в сумі 1889,00 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 230,44 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 10.06.2021 по 18.07.2022 рік у розмірі 89 991,80 грн та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, де зазначена чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. Зазначає, що виходив з принципу пропорційності та врахував критерії зменшення відшкодування, а тому вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав - стягнення на його користь 89 991,80 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (35,84% від 251093,18 грн). Щодо стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу апелянт зазначив, що за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не міг оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає, що зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у справі № 160/15983/20. Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2023 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 03 травня 2023 року. Від ГУНП в Чернігівській області до суду апеляційної інстанції 07.04.2023 року надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задоволення вимог у вказаній частині в сумі 1 889,00 грн, що становить 20% від суми, яка була виплачена. Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд апеляційної інстанції, дійшов наступних висновків. Як встановлено судом і вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в підрозділах Національної поліції України та наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 10.06.2021 № 161о/с звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Також судом першої інстанції встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 року у справі №620/7659/21, яке набрало законної сили 20.06.2022 року зобов`язано ГУНП в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні чергові відпустки за фактично відпрацьований час 7 діб за 2017 рік, 4 доби за 2018 рік та 5 діб за 2020 рік. Зобов`язано ГУНП внести зміни до наказу ГУНП в Чернігівській області № 161 о/с від 10.06.2021, зарахувавши до вислуги років у пільговому обчисленні ОСОБА_1 період проходження позивачем служби на території ООС з 21.05.2018 по 21.08.2018. На виконання зазначеного рішення суду відповідачем 18.07.2022 року перераховано грошову компенсацію за невикористані щорічні чергові відпустки за фактично відпрацьований час 7 діб за 2017 рік, 4 доби за 2018 рік, 5 діб за 2020 рік в сумі 9444,99 грн., що підтверджується банківською випискою з карткового рахунку позивача, яка міститься в матеріалах справи. Вважаючи, що фактичний розрахунок здійснений відповідачем не у день звільнення, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що сума грошової компенсації за невикористані щорічні чергові відпустки за фактично відпрацьований час становить 9444,99 грн. та є в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, враховуючи обов`язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 Кодексу законів про працю України, дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення 1889,00 грн., що становить 20% від суми, яка була виплачена. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України). У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду від 11.11.2021 року у справі № 620/7659/21 відповідач 18.07.2022 на картковий рахунок ОСОБА_1 перерахував грошову компенсацію за невикористані щорічні чергові відпустки за фактично відпрацьований час 7 діб за 2017 рік, 4 доби за 2018 рік, 5 діб за 2020 рік в сумі 9 444,99 грн. Тобто, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено з затримкою, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки предметом спору у цій справі є саме стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України. У свою чергу, обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), за положеннями якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2021 року (день звільнення) відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем. Спір щодо виплати грошової компенсації за невикористані щорічні чергові відпустки за фактично відпрацьований час 7 діб за 2017 рік, 4 доби за 2018 рік та 5 діб за 2020 рік вирішувався між сторонами в судовому порядку. Остаточний розрахунок належних до виплати сум відповідачем здійснено 18.07.2022 року. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення із вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини спору, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням конкретних обставин у справі, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Колегія суддів зазначає, що здійснюючи обрахунок відповідно до Порядку № 100, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача буде істотно більшим, аніж виплачені відповідачем кошти на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 у справі № 620/7659/21 в сумі 9 444,99 грн, що несвоєчасно виплачені у зв`язку зі звільненням позивача. Таким чином, обрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, виходячи з принципу розумності, справедливості, пропорційності та співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, підлягає зменшенню до розміру виплачених із затримкою коштів, а саме до - 9 444, 99 грн. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Отже, стягненню з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.06.2021 по 18.07.2022 підлягає сума у розмірі 9 444, 99 грн. Що стосується стягнення на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Матвієнко В.М. укладено договір про надання юридичних послуг від 19.07.2022 року. Згідно п.4.1 цього договору за послуги передбачені п.1.1. договору замовник сплачує виконавцю винагороду у сумі 7800,00 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу було надано: - договір про надання юридичних послуг від 19.07.2022; - розрахунок витрат робочого часу, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги до договору про надання юридичних послуг від 19.07.2022; - довідку про отримання гонорару відповідно до договору про надання юридичних послуг від 19.07.2022; - ордер на надання правничої (правової) допомоги від 19.07.2022; - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 508 від 04.02.2011 року. Суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, а тому стягненню підлягає сума в розмірі 1500,00 грн. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц дійшла висновку, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення. При цьому, положення частини шостої сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають право суду зменшити розмір витрат на правничу допомогу виключно за клопотанням іншої сторони без надання суду повноважень здійснювати дослідження неспівмірності заявлених до відшкодування витрат з власної ініціативи. Колегія суддів звертає увагу, що відповідач при поданні відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 не зазначив жодних заперечень чи аргументів щодо розміру заявлених позивачем до розподілу витрат на правничу допомогу. Наведене виключає повноваження суду на дослідження заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу на предмет їх співмірності. Таким чином, суд першої інстанції, досліджуючи заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 7800,00 грн. на предмет їх співмірності із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами) та зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат, діяв не у відповідності до норм процесуального законодавства. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження частково, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Разом з тим, згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною третьою цієї статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 992,40 грн згідно платіжної квитанції від 11.08.2022 року та за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн згідно платіжної квитанції від 15.05.2023 року. Таким чином, позивачем разом сплачено судовий збір у загальному розмірі 2 481, 00 грн. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, а саме на загальну суму 9 444, 99 грн., то відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору у розмірі 260,40 грн. Відповідно до п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 315,317,321,322,325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 10.06.2021 по 18.07.2022. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 10.06.2021 по 18.07.2022 в сумі 9 444 (дев`ять тисяч чотириста сорок чотири) грн 99 коп. В іншій частині позову відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, проспект перемоги, 74, код ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору в розмірі 260 (двісті шістдесят) грн 40 коп. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 74, код ЄДРПОУ 40108651) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 7800 ,00 (сім тисяч вісімсот) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко