Постанова 4873 № 910/9327/24 (910/15655/24)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" червня 2026 р. м.Київ Справа№ 910/9327/24 (910/15655/24) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Пантелієнка В.О. Козир Т.П. за участю секретаря судового засідання Яценко І.В., за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 02.06.2026, розглянувши у відкритому апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 року у справі №910/9327/24(910/15655/24) (суддя Стасюк С.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича до Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про визнання правочину недійсним та стягнення 248 000,00 грн. в межах справи №910/9327/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумники системс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Рух справи та зміст позовних вимог У провадженні Господарського суду міста Києва на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою суду від 26.09.2024 перебуває справа № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд". Товариство з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про визнання ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 недійсним та стягнення 248 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог розпорядник майна арбітражний керуючий Кучерявий Д.В. вказує, що: - спірний правочин укладено із заінтересованою особою; - оскільки ФОП Каплаушенко Ігор Миколайович не має відповідного виду економічної діяльності, що дозоляло б йому надавати такого невиключні ліцензії на комп`ютерні програти, то за таких обставин позивач вважає, що спірний правочин був укладений формально, з прихованою метою - зменшення розміру активів боржника та набуття штучної кредиторської заборгованості; - спірний правочин має ознаки фраудаторного, оскільки вчинений боржником з метою виведення коштів Товариства з ціллю уникнення задоволення вимог кредиторів та введення у справі про банкрутство заінтересованого кредитора; - договір укладено у "підозрілий період", оскільки через три місяці було відкрито провадження у справі про банкрутство боржника, відтак, такий правочин підпадає під ознаки ч. 2 ст. 42 КУзПБ; - внаслідок укладення договору, ТОВ "Сайнс Трейд" зменшило обсяги платоспроможності, адже взяло на себе зобов`язання, і це унеможливило виконання зобов`язань перед іншими кредиторами. Короткий зміст заперечень проти позову Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що договір відповідає вимогам чинного законодавства, які регулюють правочини даного виду, а саме частинам 1,3 ст.1109 Цивільного кодексу України. Стосовно тверджень розпорядника майна щодо укладення формального правочину між позивачем і відповідачем з прихованою метою - зменшення розміру активів позивача та набуття ним штучної кредиторської заборгованості, враховуючи те, що договір укладений між нинішнім керівником позивача ОСОБА_2. та заінтересованою особою - чоловіком Каплаушенком І.М. слід зазначити наступне. Станом на дату звернення 29.07.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумники Системс" (у справі № 910/9327/24- ініціюючий кредитор) до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сайнс Трейд", ОСОБА_3. , як фізична особа, був одним із учасників ТОВ "Розумники Системс" та одним з його кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), що підтверджується його заявою, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В. 15.08.2024 реєстровий № 1989, на підставі якої були зареєстровані зміни до відомостей про юридичну особу № 1000741070005089271 від 15.08.2024 (витяг з системи "Youcontrol" про учасників, бенефіціарів ТОВ "Розумники Системс"). Заборгованість перед ініціюючим кредитором почала виникати ще до призначення нового керівника - ОСОБА_2 , про що свідчать підписані попереднім керівником боржника Вознюк І.В. видаткові накладні та акт звірки взаєморозрахунків. В той час, коли договір між відповідачем і позивачем, який є предметом спору у даній справі, був укладений 28.06.2024. Метою укладання даного договору для відповідача було подальше розширення ринку з надання прав використання інтелектуального виду власності при його збереженні за собою, мінімізація витрат, отримання доходу. Таким чином, керуючись принципом вірогідності доказів, висновки розпорядника майна, про те що відповідач сумісно з новопризначеним керівником позивача, ніби то, мав намір залучити "відразу до справи "дружнього кредитора" з метою створення переваг для задоволення вимог такого кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам" не відповідає дійсності, і скоріше не були, аніж були. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі №910/9327/24(910/15655/24) позов задоволено, визнано недійсним ліцензійний договір на використання програмного забезпечення №133/45 від 28.06.2024 року, укладений між ТОВ "Сайнс трейд" та ФОП Каплаушенко І.М., присуджено до стягнення з ФОП Каплаушенко І.М. на користь ТОВ "Сайнс трейд" грошові кошти в розмірі 248000,00 грн. в порядку застосування реституції недійсності ліцензійного договору на використання програмного забезпечення №133/45 від 28.06.2024 , а також судовий збір в сумі 4 844,80 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний Ліцензійний договір є фраудаторним правочином, оскільки, його укладення ТОВ "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою спрямоване на виведення грошових коштів з рахунків Товариства, що шкодить правам інших кредиторів цього Товариства та створює штучну кредиторську заборгованість у заінтересованої особи, що є підставами для визнання його недійсним. Крім того, підлягають застосуванню наслідки недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення з Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" грошових коштів в розмірі 248 000 гривень 00 копійок в порядку застосування реституції недійсності Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ФОП Каплаушенко І.М. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі №910/9327/24(910/15655/24) та ухвалити нове, яким позовну заяву ТОВ "Сайнс Трейд" залишити без задоволення. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначав в обгрунтування доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а саме: - господарським судом у судовому засіданні 31.07.2025 представнику відповідача не було вручене скорочене рішення, не було роз`яснено порядок і строк оскарження рішення, не було повідомлено, коли буде складено повне рішення; - станом на 13.08.2025 у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС не було оприлюднено ані скорочене ані повне рішення у даній справі, до електронного кабінету представника відповідача спірне рішення також не було надіслано, що є порушенням вимог частин 6,8 ст.233, ч.7 ст.240, ч.3 ст.242 ГПК України; - провадження у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) відкрито судом першої інстанції несвоєчасно - 18.03.2025 - через місяць після усунення недоліків, що є порушенням вимог ч.1 ст.2, ч.1 ст.176 ГПК України; - суд першої інстанції, 29.05.2026 постановивши протокольно ухвалою залишити без задоволення заяву про відмову від позову, позбавив позивача в особі його керівника та відповідача можливості на реалізацію свого права на апеляційне оскарження; - підготовче провадження у даній справі закрито Господарським судом міста Києва упереджено і несправедливо, без урахування клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, при неповному виконанні завдань, без дотримання принципів процесуальної рівності та змагальності учасників даної справи, без можливості для реалізації процесуальних прав відповідача, без з`ясування його думки, що є порушенням ч.1 ст.2, ст.13. ч.1ст.46, ч.2 ст.182, ч.5 ст.185 ГПК України; - у судовому засіданні 31.07.2025 представник відповідача в порядку статті 42, 208 ГПК України надав заяву про долучення до матеріалів справи вступного слова відповідача (реєстровий номер 07-11/65757/25) та заяву про встановлення обставин в межах доводів відзиву на позовну заяву реєстровий номер 07-11/65748/25, проте, суд першої інстанції протокольно відмовив у долученні даних документів представника відповідача, що зафіксовано у Протоколі судового засідання № 4916608 від 31.07.2025, чим позбавив відповідача можливості на реалізацію даного процесуального права; Також, скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, що оскаржуване рішення також ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення п.6 ч.1 ст.3, ст.13, 203 Цивільного кодексу України, оскільки: - висновок суду першої інстанції про відсутність будь-якої економічної вигоди для ТОВ "Сайнс Трейд" від укладення спірного договору є безпідставним та необгрунтованим; - не вбачається доведеним жодним чином твердження розпорядника майна про невідповідність спірного договору критерію реальності та спрямованості на настання правових наслідків, адже відповідачем на виконання спірного договору було передано позивачу невиключну ліцензію на Програмне забезпечення «Флеш Асистент» з очевидною діловою метою отримання за це обумовленої спірним договором оплати, що є суттю господарської діяльності; -фактичне вчинення сторонами дій на виконання своїх обов`язків за договором спростовує висновки у спірному рішенні про відсутність наміру досягти реальних правових наслідків за спірним договором; - твердження розпорядника майна, з яким погодився суд першої інстанції, що спірний договір укладений саме відповідачем (кредитором) на шкоду позивачу (який є боржником), суперечить самій суті поняття фраудаторності правочинів, що є правочинами укладеними боржником на шкоду кредитору з метою ухилення від виконання зобов`язань; - розпорядником майна не було доведено жодної ознаки фіктивності спірного договору, а також не наведено взагалі в будь-якій формі жодних доводів щодо недійсності правочину на момент його укладення; - з наявних в матеріалах даної справи доказів не вбачається доведеності розпорядником майна визначених ст.203 Цивільного кодексу України підстав недійсності правочину; - суд першої інстанції дійшов до необгрунтованого висновку, про те що між позивачем і відповідачем був укладений формальний правочин з прихованою метою - зменшення розміру активів позивача та набуття боржником (позивачем) штучної кредиторської заборгованості, тобто до необгрунтованого висновку що оспорюваний договір є фраудаторним правочином. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу 10.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд" в особі розпорядника майна - арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги - відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на наступне. Стосовно спростування доводів скаржника про порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, арбітражний керуючий вказував на наступне: - твердження скаржника про те, що суд першої інстанції, постановивши протокольні ухвали у справі № 910/9327/24 (910/15655/24), у зв`язку з чим ТОВ "Сайнс Трейд" та Відповідач були позбавлені можливості здійснити апеляційне оскарження цих ухвал, не знайшло свого підтвердження та є необґрунтованим; - судом першої інстанції було законно та обґрунтовано прийнято рішення про відмову у задоволенні заяви керівника ТОВ "Сайнс Трейд" ОСОБА_2. про відмову від позову; - підготовче провадження у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) було проведено у встановлені законодавством строки; - ФОП Каплаушенко І.М., як учасник у справі, був присутній на судовому засіданні у цій справі, що відбулося 17.04.2025, що підтверджується протоколом судового засідання, а тому посилання скаржника на порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства щодо необхідності відкладення розгляду справи в судовому засіданні через першу неявку представника відповідача - є безпідставним; - також, відповідач скористався наданим йому правом на подання відзиву, в якому висловлюється чітка позиція з приводу обґрунтувань позовної заяви та позовних вимог; - суд першої інстанції, виконавши всі завдання підготовчого провадження у справі у встановлені процесуальні строки, з урахуванням ст. 185 ГПК України, 29.05.2025 постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у цій справі та призначення до розгляду по суті; - ні представники ТОВ "Сайнс Трейд" ОСОБА_2. та Коновал О.В., ні сам відповідач - ФОП Каплаушенко І.М., не були позбавлені права змагальності, як про це зазначає скаржник в апеляційній скарзі, оскільки всі доводи, заперечення, підготовлені розпорядником ТОВ "Сайнс Трейд" Кучерявим Д.В., були викладені письмово та надіслані на адреси вказаних осіб вчасно, з наданням достатнього часу для підготовки та направлення до суду контраргументів; -всі інші учасники також надали свої доводи з приводу позовної заяви про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ "Сайнс Трейд" та ФОП Каплаушенко І.М.; - суд першої інстанції у встановлені ГПК України строки вчинив всі дії та з`ясував всі обставини, які мають бути вчинені та з`ясовані на стадії підготовчого провадження у справі, та, не допускаючи порушень норм процесуального права, на законних підставах закрив підготовче провадження у цій справі та призначив до розгляду по суті, а тому скаржник зазначає необґрунтовані підстави щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення; - посилання скаржника на порушення судом ст. 42 ГПК України є безпідставними та необґрунтованими, а також не узгоджуються з приписами ст. ст. 208, 209 ГПК України. Стосовно спростування доводів скаржника про порушення норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення, арбітражний керуючий вказував на наступне: - відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, зокрема з підстави, що боржник уклав договір із заінтересованою особою; - розпорядником майна ТОВ "Сайнс Трейд" Кучерявим Д.В. було встановлено, що Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, укладений ТОВ "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою, а саме з чоловіком ОСОБА_2 , яка є єдиним власником та керівником Боржника, - Каплаушенко Ігорем Миколайовичем; - суд першої інстанції дійшов до правильного та законного висновку про необхідність визнання правочину - Ліцензійного договору, - недійсним та застосування наслідків реституції, оскільки, згідно ч. 2 ст. 42 КУзПБ, вказаний правочин містить всі ознаки недійсності; - Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, укладений ТОВ "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою, містить ознаки фраудаторного правочину, оскільки вчинений боржником з метою виведення коштів Товариства з ціллю уникнення задоволення вимог кредиторів в межах справи № 910/9327/24 про банкрутство ТОВ "Сайнс Трейд" та введення у справу про банкрутство заінтересованого кредитора ФОП Каплаушенко І.М.; - ТОВ "Сайнс Трейд", в особі т.в.о. директора та єдиного учасника ОСОБА_2, діяло недобросовісно та на шкоду кредиторам; - будь-який правочин вчинений боржником ТОВ "Сайнс Трейд", за умови наявності у нього простроченої кредиторської заборгованості, що призвів до зменшення активів боржника є таким, що наносить шкоду кредиторам такого боржника, та призводить до зменшення обсягу платоспроможності боржника, оскільки за рахунок грошових коштів ТОВ "Сайнс Трейд" могли бути погашені вимоги кредиторів боржника, в тому числі кредитора за вимогами якого було відкрито провадження у справі про банкрутство - ТОВ "РОЗУМНИКИ СИСТЕМС"; - внаслідок укладання Ліцензійного договору із заінтересованою особою, ТОВ "Сайнс Трейд" зменшувало обсяги платоспроможності, адже взяло на себе зобов`язання і це унеможливило виконання зобов`язань перед іншими кредиторами; - ФОП Каплаушенко І.М. не має відповідного виду економічного діяльності для укладення такого виду договорів. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 03.09.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Михальська Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 року у справі №910/9327/24 (910/15655/24), розгляд справи №910/9327/24(910/15655/24) призначено на 23.10.2025. о 12 год. 50 хв. за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А, зал судових засідань №

3. Ухвалою суду від 23.10.2025 за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено на 13.11.2025 згідно положень ст. 216 ГПК України. 05.11.2025 через систему "Електронний суд" від розпорядника майна ТОВ "Сайнс трейд" арбітражного керуючого Кучерявого Д.В. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні 13.11.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 05.11.2025 вказане клопотання було задоволено. У зв`язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. 13.11.2025 у відпустці, витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2025 для розгляду справи №910/9327/24(910/15655/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Михальська Ю.Б., Сотніков С.В. Ухвалою суду від 11.11.2025 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/9327/24(910/15655/24) за апеляційною скаргою ФОП Каплаушенка І.М. на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 визнано заяву Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про відвід судді Михальської Ю.Б. від розгляду апеляційної скарги у справі №910/9327/24(910/15655/24) необґрунтованою. Відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про відвід судді Михальської Ю.Б. від розгляду апеляційної скарги у справі №910/9327/24(910/15655/24). Заяву суддів Остапенка О.М., Сотнікова С.В. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 року у справі №910/9327/24(910/15655/24) задоволено. Відведено суддів Остапенка О.М., Сотнікова С.В. від розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 року у справі №910/9327/24 (910/15655/24). Матеріали справи №910/9327/24(910/15655/24) передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ГПК України. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддям и від 09.12.2025 справу № 910/9327/24 (910/15655/24) передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Отрюх Б.В., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Отрюха Б.В про самовідвід у справі №910/9327/24 (910/15655/24) - задоволено. Матеріали справи № 910/9327/24 (910/15655/24) передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень п.п.17.4 п.17 ч.1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025 справу № 910/9327/24 (910/15655/24) передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Пантелієнко В.О., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2026 прийнято справу № 910/9327/24 (910/15655/24) за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді - Козир Т.П., Пантелієнко В.О., розгляд справи № 910/9327/24 (910/15655/24) за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 призначено на 03 лютого 2026 року об 13 год. 45 хв. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (арбітражний керуючий Кучерявий Дмитро Владиславович) про участь у судовому засіданні, яке призначено на 03.02.2026 об 13 год. 45 хв у справі № 910/9327/24(910/15655/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено, також вирішено усі судові засідання у справі № 910/9327/24(910/15655/24) провести у режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, літера А. Зал судових засідань № 09 (2 поверх). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (адвокат Пацюк Марина Сергіївна ) про участь у судовому засіданні, яке призначено на 03.02.2026 об 13 год. 45 хв у справі № 910/9327/24(910/15655/24) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено. 03.02.2026 розгляд справи не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 розгляд справи призначено на 31.03.2026. 31.03.2026 розгляд справи не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 розгляд справи призначено на 19.05.2026. 19.05.2026 розгляд справи не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 розгляд справи призначено на 02.06.2026. Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану. Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого та діючого воєнного стану. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання В судове засідання 02.06.2026 з?явились: - представник скаржника - Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича (адв. Полонський О.Ю.), який підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю; - Арбітражний керуючий Кучерявий Д.В. - розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд", який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, який проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Інші учасники справи в судове засідання представників не направили. Учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів сторін. У випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджується наявними матеріалами справи, і що вірно встановлено судом першої інстанції і перевірено судом апеляційної інстанції, 28.06.2024 між Фізичною особою-підприємцем Каплаушенком Ігорем Миколайовичем (Ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (Ліцензіат) був укладений Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 відповідно до п. 1.1. якого Ліцензіар надає Ліцензіату невиключну ліцензію на комп`ютерну програму "Програмний комплекс "Флеш Асистент" ("Ліцензія"), а Ліцензіат зобов`язується використовувати зазначену комп`ютерну програму в обсягах та на умовах, визначених цим Договором, та сплатити Ліцензіару винагороду за Ліцензію в порядку та на умовах, передбачених цим Договором. Комп`ютерна програма "Програмний комплекс "Флеш Асистент" - Програмне забезпечення ("ПЗ"), призначене для організації цифрового робочого місця вчителя. Згідно п. 2.1. Договору вартість наданої Ліцензії, становить 4 250 433 гривні 00 копійок без ПДВ. 18.07.2024 Кредитор (Ліцензіар) передав, а Боржник (Ліцензіат) прийняв Програмне забезпечення відповідно до Акту приймання-передачі. Згідно п. 2.2. Договору Ліцензіат сплачує Ліцензіару вартість ліцензії в наступному порядку: - попередня оплата в сумі 248 000 (двісті сорок вісім тисяч) гривень 00 копійок без ПДВ протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту укладання цього Договору; - остаточний розрахунок в сумі 4 002 433 (чотири мільйони дві тисячі чотириста тридцять три) гривні 00 копійок без ПДВ протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту передачі програмного забезпечення за Актом приймання-передачі. Боржник виконав свої зобов`язання частково, а саме, 02.07.2024 здійснив попередню оплату в сумі 248 000 гривень 00 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією №7. Разом з тим, Боржник (Ліцензіар) не виконав повністю своїх обов`язків щодо оплати за Договором. Згідно Акту звірки взаєморозрахунків від 29.08.2024, підписаного між Фізичною особою-підприємцем Каплаушенком Ігорем Миколайовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд", заборгованість останнього за Договором складає 4 002 433 (чотири мільйона дві тисячі чотириста тридцять три) гривні 00 копійок, без ПДВ. Позивачу стало відомо, що на офіційному сайті YouControl міститься інформація, що, починаючи з травня 2024 року, єдиним власником (учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" є ОСОБА_2 . Відповідно до Рішення єдиного учасника № 16/05/2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (код ЄДРПОУ: 43395782) від 16.05.2024, громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка є власником частки 100% Статутного капіталу Товариства, прийняла рішення, зокрема, щодо призначення тимчасово виконувачем обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" ОСОБА_2 та тимчасово передати їй повноваження директора з 17.05.2024. Таким чином, починаючи з 17.05.2024 ОСОБА_2 є єдиним власником (учасником) та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд". 28.06.2024 між Фізичною особою-підприємцем Каплаушенком Ігорем Миколайовичем (Ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" (Ліцензіат), в особі т.в.о. директора ОСОБА_2, був укладений Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення №133/45. З метою виявлення правочинів, що укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" із заінтересованими особами, розпорядником майна боржника арбітражним керуючим Кучерявим Дмитром Владиславовичем направлено запит до Міністерства юстиції України щодо отримання інформації чи перебуває ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у родинних відносинах (зокрема, у шлюбі) з Каплаушенко Ігорем Миколайовичем ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ). Управління державної реєстрації ВДР актів цивільного стану в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом, вих. № 56244/06.2-29 від 28.10.2024, повідомило, що за результатами проведеної перевірки по першим примірникам первинних та поновлених актових записів цивільного стану, які зберігаються у відділах державної реєстрації актів цивільного стану Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по Одеській області, у тому числі за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актових записів про шлюб за період з часу досягнення шлюбного віку по теперішній час у відношенні вищезазначених осіб виявлено актовий запис про шлюб № 123 від 01.02.2003, складений Житомирським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на Каплаушенко Ігоря Миколайовича , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" арбітражним керуючим було встановлено, що Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою, а саме, з чоловіком ОСОБА_2, яка є єдиним власником та керівником Боржника, - Каплаушенко Ігорем Миколайовичем. Позивач, також, зазначав, що відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, то основним видом діяльності Фізичної особи підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича є 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; додатковим - 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.92 Пакування; 82.99 та надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у. Відповідно до Розділу 1 Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, Фізична особа-підприємець Каплаушенко Ігор Миколайович надає Товариству з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" невиключну ліцензію на комп`ютерну програму "Програмний комплекс "Флеш Асистенс". Відповідач гарантує, що він є власником авторських майнових прав на таке програмне забезпечення. Отже, враховуючи основний та додатковий вид діяльності Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича, то останній не має відповідного виду економічної діяльності, що дозволяло б надавати такого виду невиключні ліцензії на комп`ютерні програми. Позивач вважає, що вищевказане опосередковано свідчить про укладення формального правочину між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" та Фізичною особою-підприємцем Каплаушенко Ігорем Миколайовичем з прихованою метою - зменшення розміру активів Товариства та набуття Боржником штучної кредиторської заборгованості. Позивач вказував, що з огляду на вищенаведені обставини, оспорюваний правочин є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним, у тому числі на підставі загальних засад цивільного законодавства. Крім того, підлягають застосуванню наслідки недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення з Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" грошових коштів в розмірі 248 000 гривень 00 копійок в порядку застосування реституції недійсності Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18. Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" . Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Згідно абзацу третього частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, які стосуються майна боржника (щодо майна боржника) у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (провадження №12-160гс19). Отже, статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено концентрацію розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство всіх майнових спорів за участю боржника незалежно від того, якою стороною спору він є (відповідачем чи позивачем) і це вимоги до боржника або позови самого боржника. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України , кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Відповідно до положень статей 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог. Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова

позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17). Крім того, як наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства. Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18). Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)). Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)). У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин). Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України. Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 укладено сторонами 28.06.2024, а 26.09.2024 (тобто, через три місяці) Господарським судом міста Києва було відкрито провадження у справі № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд", тому, такий правочин підпадає під ознаки "підозрілого періоду" в розумінні ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 Цивільного кодексу України). Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Верховним Судом неодноразово зроблений висновок щодо того, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153; постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, п. 10.34; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц викладено наступні висновки щодо застосування норм права. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження"). Як зазначалось вище, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частин другої та третьої статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України). Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 Цивільного кодексу України. За змістом частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України. Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України. Отже, Велика Палата Верховного Суду виснувала при застосуванні відповідних норм права, що фраудаторними є правочинами не лише ті, які прямо визначені чинним законодавством, зокрема, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, але і ті, які суперечать загальним засадам цивільного законодавства, що передбачені ст. 3, 13 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 виклала наступні правові висновки щодо застосування вищезазначених норм права. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки. Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала / використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5). У Рішенні від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Цивільного кодексу України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення). Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати. Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 (пункт 155). Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 Цивільного кодексу України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання. Будь який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18. Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Ліцензійний договір на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, укладений ТОВ "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою, а саме, з чоловіком ОСОБА_2 , яка є єдиним власником та керівником Боржника, - Каплаушенко Ігорем Миколайовичем . Крім того, як обгрунтовано встановлено судом першої інстанції, види діяльності ФОП Каплаушенко І.М. відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є наступними: - основним видом діяльності є 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; - додатковими є: 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.92 Пакування; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у. Відповідно до Розділу 1 Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024, ФОП Каплаушенко І.М. надає ТОВ "Сайнс Трейд" невиключну ліцензію на комп`ютерну програму "Програмний комплекс "Флеш Асистенс". Відповідач гарантує, що він є власником авторських майнових прав на таке програмне забезпечення. Отже, з урахуванням вищенаведених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що ФОП Каплаушенко І.М. не має відповідного виду економічної діяльності, що дозволяло б надавати такого виду невиключні ліцензії на комп`ютерні програми, чим спростовуються, зокрема, і доводи скаржника про фактичне вчинення сторонами дій на виконання своїх обов`язків за договором в підтвердження саме наміру досягти реальних правових наслідків за спірним договором. Крім того, суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність будь-якої економічної вигоди для ТОВ "Сайнс Трейд" від укладення спірного договору, а доводи скаржника в цій частині щодо спростування висновків суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України. З урахуванням наведеного, судом апеляційної інстанції також встановлено, що наведені обставини в сукупності свідчать про укладення формального правочину між ТОВ "Сайнс Трейд" та ФОП Каплаушенко І.М. з прихованою метою - зменшення розміру активів Товариства та набуття Боржником штучної кредиторської заборгованості, а тому оспорюваний Ліцензійний договір є фраудаторним правочином, оскільки, його укладення ТОВ "Сайнс Трейд" із заінтересованою особою спрямоване на виведення грошових коштів з рахунків Товариства, що шкодить правам інших кредиторів цього Товариства та створює штучну кредиторську заборгованість у заінтересованої особи. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі, а доводи скаржника про те, що розпорядником майна не було доведено жодної ознаки фіктивності спірного договору, а також не наведено взагалі в будь-якій формі жодних доводів щодо недійсності правочину на момент його укладення - є необгрунтованими та спростовуються встановленими у справі обставинами та доказами в сукупності. Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлення обставин щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним оспорюваного правочину - є обгрунтованими, законними та підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2024 у справі №21/5005/2686/2012, зроблено наступний правовий висновок: "Якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК України, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК України, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього. З огляду на викладені обставини та наведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення з Фізичної особи-підприємця Каплаушенко Ігоря Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" грошових коштів в розмірі 248 000 гривень 00 копійок в порядку застосування реституції недійсності Ліцензійного договору на використання програмного забезпечення № 133/45 від 28.06.2024 - є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі. Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне. Довод скаржника про те, що господарським судом у судовому засіданні 31.07.2025 представнику відповідача не було вручене скорочене рішення, не було роз`яснено порядок і строк оскарження рішення, не було повідомлено, коли буде складено повне рішення - судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки наведені скаржником обставини не є підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в порядок оскарження рішення наведено судом у вступній та резолютивній його частині, а також у повному тексті такого рішення. Довод скаржника про те, що станом на 13.08.2025 у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС не було оприлюднено ані скорочене ані повне рішення у даній справі, до електронного кабінету представника відповідача спірне рішення також не було надіслано, що є порушенням вимог частин 6,8 ст.233, ч.7 ст.240, ч.3 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки наведені скаржником обставини не є підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, оскаржуване рішення було надіслано до електронного кабінету скаржника після складання його повного тесту та отримано 18.08.2025 о 17 год. 28 хв, про що сформовано відповідне повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи. Довод скаржника про те, що провадження у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) відкрито судом першої інстанції несвоєчасно - 18.03.2025р. - через місяць після усунення недоліків, що є порушенням вимог ч.1 ст.2, ч.1 ст.176 Господарського процесуального кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки наведені скаржником обставини не є підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України. Довод скаржника про те, що суд першої інстанції, 29.05.2026 постановивши протокольно ухвалою залишити без задоволення заяву про відмову від позову, позбавив позивача в особі його керівника та відповідача можливості на реалізацію свого права на апеляційне оскарження - судом апеляційної інстанції відхиляється, з огляду на наступне. Відповідно до п.5 ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст.255 цього кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст.255 цього кодексу, окремо від рішення суду не допускається (ч.2 ст.254 Господарського процесуального кодексу України). У ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Цей перелік є вичерпним.

26. При цьому ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати; ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи; ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання (чч.4, 5 ст.233 Господарського процесуального кодексу України). Положення чч.4, 5 ст.233 та ч.1 ст.255 Господарського процесуального кодексу України не ставлять можливість реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження певного кола ухвал місцевого господарського суду залежно від їх поділу на протокольні та такі, що оформлені окремим документом, як і не містять заборони оскарження в апеляційному порядку протокольних ухвал. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 5.02.2019 у справі №903/381/18, від 11.11.2020 у справі №925/1142/18, а також у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №756/12128/15-ц. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції, постановивши протокольні ухвали у справі № 910/9327/24 (910/15655/24), позбавив скаржника та товариства можливості здійснити апеляційне оскарження цих ухвал - є необгрунтованим. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що процесуальне рішення суду щодо розгляду питання стосовно відмови позивача від позову (ухвала) - не включено до ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України як таке, що може бути оскаржено окремо від рішення суду, проте, згідно ч. 3 наведеної статті, саме заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. В свою чергу, ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.09.2024 відкрито провадження у справі № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "САЙНС ТРЕЙД", введено процедуру розпорядження майном боржника та розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Кучерявого Д.В. (Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 15.10.2020 №1963; РНОКПП: НОМЕР_3 ). Ухвала Господарського суду м. Києва від 26.09.2024 у справі № 910/9327/24 за результатами нового розгляду, залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025. Також, постановою Верховного суду від 05.02.2026 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі №910/9327/24 залишено без змін. Відповідно до висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 910/15043/21 (910/13122/22), від 30.01.2025 у справі № 905/291/23 (905/717/24): "9.23. При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного). Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника. При цьому за аналогією закону слід застосовувати відповідні положення статей 55, 57 ГПК України. Так, у разі відкриття провадження за таким позовом боржник набуває статусу позивача, але зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги можлива лише за письмовою згодою розпорядника майна; якщо боржник не підтримує заявлених позовних вимог, то це не є підставою для залишення подання без розгляду; відмова боржника від позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє розпорядника майна права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20, пункт 93)". З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника в цій частині є необгрунтованими та спростовуються встановленими обставинами. Довод скаржника про те, що підготовче провадження у даній справі закрито Господарським судом міста Києва упереджено і несправедливо, без урахування клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, при неповному виконанні завдань, без дотримання принципів процесуальної рівності та змагальності учасників даної справи, без можливості для реалізації процесуальних прав відповідача, без з`ясування його думки, що є порушенням ч.1 ст.2, ст.13. ч.1ст.46, ч.2 ст.182, ч.5 ст.185 Господарського процесуального кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.03.2025 у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) відкрито провадження у цій справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича до Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про визнання оспорюваного правочину недійсним та стягнення 248 000,00 грн в межах справи № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд". Призначено дату підготовчого судового засідання на 17.04.2025 та встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву - 15-денний строк з дня отримання ухвали. Ухвала Господарського суду м. Києва від 18.03.2025 у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) отримана відповідачем у власний електронний кабінет в системі «Електронний суд» 24.03.2025 о 19:10. 07.04.2025 через систему «Електронний суд» від ФОП Каплаушенко І.М. до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено правову позицію відповідача по суті спору та висловлено прохання повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.04.2025 у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) відкладено розгляд підготовчого судового засідання на 29.05.2025 на 12:00. В судовому засіданні суду першої інстанції були присутні представники ТОВ «Сайнс Трейд» (адв. Коновал О.В.) та відповідача (адв. Полонський О.Ю.), які під розписку повідомлені про призначення судового засідання на 29.05.2025. Також, 27.05.2025 та 28.05.2025 відповідачем (в особі адв. Полонського О.Ю.) через систему «Електронний суд» подано клопотання про відкладення судового засідання у справі на іншу дату у зв?язку з участю представника в іншому судовому засіданні по іншій справі в Печерському районному суді міста Києва, про що подано відповідну розписку, в якій містяться відомості про те, що про судове засідання в Печерському районному суді міста Києва представник повідомлений 29.04.2025, тобто вже після того, як ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.04.2025 у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) відкладено розгляд підготовчого судового засідання на 29.05.2025 на 12:00. Відповідно, представник відповідача (адв. Полонський О.Ю.) був обізнаний під час призначення судом першої інстанції судового засідання на 29.05.2025, про наявність у цей же день судового засідання в районному суді, а отже самостійно визначив приоритетність участі в засіданні відповідного районного суду (особистої або за допомогою відеоконференцзв?язку), на яку суд не може впливати. Статтею 183 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні. Відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника у справи, а також підстави для відкладення розгляду справи в судовому засіданні. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Статтею 177 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. Таким чином, суд першої інстанції у відповідності до вищенаведених вимог процесуального законодавства, протокольною ухвалою від 29.05.2025 у справі № 910/9327/24 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 26.06.2025 на 12:20. Доводи скаржника щодо незаконності таких дій суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Довод скаржника про те, що у судовому засіданні 31.07.2025 представник відповідача в порядку статті 42, 208 Господарського процесуального кодексу України надав заяву про долучення до матеріалів справи вступного слова відповідача (реєстровий номер 07-11/65757/25) та заяву про встановлення обставин в межах доводів відзиву на позовну заяву реєстровий номер 07-11/65748/25, проте, суд першої інстанції протокольно відмовив у долученні даних документів представника відповідача, що зафіксовано у Протоколі судового засідання № 4916608 від 31.07.2025, чим позбавив відповідача можливості на реалізацію даного процесуального права - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне. Ст. 169 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом. Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.03.2025 у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) відкрито провадження у цій справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс Трейд" в особі розпорядника майна арбітражного керуючого Кучерявого Дмитра Владиславовича до Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича про визнання оспорюваного правочину недійсним та стягнення 248 000,00 грн в межах справи № 910/9327/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайнс трейд". Призначено дату підготовчого судового засідання на 17.04.2025 та встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву - 15-денний строк з дня отримання ухвали, а також запропоновано відповідачу у 5-денний строк з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив з врахуванням ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3-6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, 07.04.2025 через систему «Електронний суд» від ФОП Каплаушенко І.М. до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено правову позицію відповідача по суті спору та висловлено прохання повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність укладення оспорюваного правочину та відсутність підстав для визнання його недійсним, та стягнення спірних коштів. Відповідно до ст. 208 Господарського процесуального кодексу України, суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи. У вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, дають необхідні пояснення щодо них. Статтею 209 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються. З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з`ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання. Таким чином, судом першої інстанції у відповідності до вищенаведених вимог процесуального законодавства, правомірно протокольною ухвалою відмовив у долученні вищезазначених документів представника відповідача, що зафіксовано у Протоколі судового засідання № 4916608 від 31.07.2025. Доводи скаржника щодо незаконності таких дій суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги повністю. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин справи, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення 31.07.2025 910/9327/24 (910/15655/24), за наведених скаржником доводів апеляційної скарги. Розподіл судових витрат Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каплаушенка Ігоря Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі № 910/9327/24 (910/15655/24) - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/9327/24 (910/15655/24) повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано: 05.06.2026. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді В.О. Пантелієнко Т.П. Козир