Постанова Київський апеляційний суд № 361/7283/22

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 червня 2026 року місто Київ справа № 361/7283/21 провадження № 22-ц/824/8483/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства "ОТП Банк", подану представником Гнип Володимиром Володимировичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області у складі судді Гізатуліної Н.М. від 9 лютого 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У грудні 2022 року акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 1 липня 2019 року між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2024586876 (далі - кредитний договір), за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 50 000 грн. Пунктом 1.2. кредитного договору визначено, що протягом дії кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися фіксована процентна ставка у розмірі 28,80% річних. АТ "ОТП Банк" свої зобов`язання виконав та видав суму кредитних коштів. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у кредитному договорі, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 36 014 грн 87 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 29 872 грн 44 коп. та заборгованості по відсотках у розмірі 6 142 грн 43 коп. 19 жовтня 2022 року Банк надіслав відповідачу вимогу про погашення заборгованості, яку останній не виконав. Посилаючись на викладене, АТ "ОТП Банк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2024586876 від 1 липня 2019 року у розмірі 36 014 грн 87 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 9 лютого 2026 року у задоволенні позову АТ "ОТП Банк" відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі кредиту. При цьому, суд установив, що надана позивачем виписка по картковому рахунку відповідача містить відомості за період з 1 січня 2019 року по 28 червня 2019 року включно, тоді як кредитний договір укладено 1 липня 2019 року. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи У поданій апеляційній скарзі представник АТ "ОТП Банк" - Гнип В.В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 89 ЦПК України, оскільки проігнорував виписку про рух коштів за період з 1 липня 2019 року по 22 вересня 2022 року та розрахунок заборгованості, що призвело до помилкового висновку суду про недоведеність обставин видачі кредитних коштів. Судом першої інстанції не враховано практику Верховного Суду, згідно якої факт надання кредиту може підтверджуватися сукупністю доказів, а не одним первинним документом; користування рахунком, нарахування процентів, формування графіку платежів та здійснення часткових оплат є ознаками реальності кредитних правовідносин. Вважає, що суд першої інстанції фактично поклав на позивача обов`язок доводити обставини, які відповідач не заперечував, що суперечить принципам змагальності та диспозитивності. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не подав. Фактичні обставини справи, встановлені судом 1 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "ОТП Банк" із анкетою-заявою на отримання кредиту/опитувальний лист, відповідно до якої просив Банк надати йому кредит в розмірі 50 000 грн, строком на 60 місяців, із зазначенням цілі: отримання кредиту. 1 липня 2019 року між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2024586876. Пунктом 1.1. кредитного договору визначено, що Банк надає позичальнику кредит у розмірі 50 000 грн. Дата остаточного повернення кредиту - 1 липня 2024 року. Датою (моментом) надання Банком та отримання позичальником кредиту вважається дата підписання позичальником кредитного договору. Кредит надається шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку, емітовану Банком або шляхом видачі суми кредиту у вигляді готівкових коштів через касу Банку. У разі отримання кредиту також і на оплату послуг у продавця та/або на оплату комісійної винагороди на видачу кредиту, кредит надається також шляхом перерахування Банком відповідної частини кредиту на поточний рахунок продавця послуг та/або утримання Банком комісійної винагороди за видачу кредиту (пункт 1.4. кредитного договору). 1 липня 2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту (інформація), яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, орієнтовний графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2024586876 станом на 22 вересня 2022 року становить 29 872 грн 14 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 29 872 грн 44 коп., заборгованості по відсотках у розмірі 3 865 грн 63 коп. та комісії у розмірі 2 276 грн 80 коп. 13 жовтня 2022 року АТ "ОТП Банк" надіслало ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості. Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України). Установлено, що між АТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 1 липня 2019 року укладено кредитний договір № 2024586876. Кредитним договором чітко визначена сума кредиту, проценти за користування кредитом, графік погашення кредиту і строк повернення кредиту з нарахованими процентами. Відповідач обізнаний про обставини та умови видачі кредиту, оскільки поставив власноручний підпис на кредитному договорі, графіку платежів та розрахунку загальної вартості кредиту, довідці про систему гарантування вкладів фізичних осіб та паспорті споживчого кредиту. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору про надання кредитних коштів. Після укладення кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у банку виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача виникло зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитним коштами. За змістом частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів. В постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц, від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 та від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16-ц Верховний Суд також виходив із того, що виписки із банківських рахунків можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику. Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 червня 2021 року в справі № 686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон), як спеціальний закон, визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Відповідно до пункту 16.1. статті

16. Закону, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Згідно з пунктом 17.1. статті 17 Закону, форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. За приписами пунктів 19.1, 19.2. статті 19 Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. З матеріалів справи убачається, що у пункту 1.4. кредитного договору сторони обумовили, що датою (моментом) надання Банком та отримання позичальником кредиту вважається дата підписання позичальником кредитного договору. Кредит надається шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку, емітовану Банком або шляхом видачі суми кредиту у вигляді готівкових коштів через касу Банку. Таким чином, з наведеного слідує, що позивач, як кредитор та відповідно особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, повинен надати докази перерахування кредитних коштів на банківську картку ОСОБА_1 , зокрема, але не виключно, платіжне доручення про здійснення банківського переказу на відповідний рахунок або виписку по рахунку; докази видачі готівкових коштів через касу Банку. Проте, таких доказів АТ "ОТП Банк" до позовної заяви не долучено. Так, звертаючись до суду з позовом, позивачем надано копії наступних документів: кредитний договір № 2024586876 від 1 липня 2019 року; паспорт споживчого кредиту (інформація), яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит від 1 липня 2019 року; орієнтовний графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту від 1 липня 2019 року; графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту від 1 липня 2019 року; довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 1 липня 2019 року; реквізити для погашення заборгованості по кредитній картці; анкета-заява на отримання кредиту/опитувальний лист від 1 липня 2019 року; виписка по картковому рахунку за період з 1 січня 2019 року по 28 червня 2019 року та розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 1 липня 2019 року до 1 липня 2024 року (а.с. 4-26, 32-35). Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності дійшов правильного висновку про те, що ці докази не підтверджують надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 50 000 грн, оскільки позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які є належними доказами на підтвердження видачі банком відповідачу кредитної картки, зарахування на цю картку суми кредиту у розмірі 50 000 грн або видачі готівкових коштів через касу Банку; зняття таких коштів відповідачем (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо). При цьому, суд надав належну правову оцінку наданій позивачем виписці по картковому рахунку відповідача та установив, що дана виписка підтверджує рух коштів у період з 1 січня по 28 червня 2019 року, тоді як кредитний договір між сторонами укладено 1 липня 2019 року. Отже, суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю обставин видачі кредиту і такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає правильним, оскільки належними доказами у справі про стягнення заборгованості є первинні бухгалтерські документи, яких позивачем не було долучено до позовної заяви. Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги виписку по картковому рахунку за період з 1 липня 2019 року по 22 вересня 2022 року, оскільки дану виписку позивачем не було подано до суду першої інстанції. Так, з матеріалів справи убачається, що копію виписки по картковому рахунку за період з 1 липня 2019 року по 22 вересня 2022 року позивачем додано до апеляційної скарги, як новий доказ (а.с. 89-91). Проте, ухвалою Київського апеляційного суду від 9 березня 2026 року позивачу повернуто копію виписки по картковому рахунку за період з 1 липня 2019 року по 22 вересня 2022 року з тих підстав, що заявником не доведено обставин неможливості своєчасного подання такого доказу до суду першої інстанції (а.с. 104-105). Також є безпідставними доводи скаржника про те, що долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості є належним доказом видачі кредитних коштів, оскільки розрахунок по суті є калькуляцією, складеною позивачем, якою позивач обґрунтовує обрахований ним розмір своїх вимог. Відповідно до частини 2 статті 1046 ЦК України, договір кредиту є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Оскільки належних доказів передання грошових коштів відповідачу позивач не надав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, що позов підлягає задоволенню за відсутності заперечень відповідача, оскільки за приписами процесуальних норм права позов підлягає задоволенню без дослідження доказів лише у разі визнання відповідачем позову і лише за умови, що таке визнання не буде суперечити закону або порушувати прав, свобод чи інтересів інших осіб (частина 4 статті 206 ЦПК України). При цьому, відсутність заперечень проти позову з боку відповідача не є безумовною підставою для задоволення позову, адже пасивна позиція відповідача не звільняє позивача від обов'язку подання доказів, а суд не може ґрунтувати рішення на припущеннях. Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства "ОТП Банк", подану представником Гнип Володимиром Володимировичем, залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 9 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді: