Постанова Рівненський апеляційний суд № 561/1407/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 року м. Рівне Справа № 561/1407/25 Провадження № 22-ц/4815/690/26 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Боймиструк С.В., суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : 29 жовтня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» через свого представника Павленка Д.О., засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернулося до суду з вказаним з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 15935,87 грн. На обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідно до укладеного електронного кредитного договору №19.02.2019-100004201 від 19 лютого 2019 року відповідачка отримала кредит в сумі 9000,00 грн на банківську картку строком на 14 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитом у вигляді фіксованої незмінюваної процентної ставки в розмірі 28%. 14 березня 2019 року між сторонами укладено договір №14.03.2019-010001146 відповідно до якого відбулось перекредитування/зарахування суми кредиту 9000,00 грн в рахунок вимоги про повернення суми кредиту за кредитним договором №19.02.2019-100004201 від 19 лютого 2019 року. В подальшому, 11 квітня 2019 року між сторонами укладено договір №11.04.2019-0100001279 відповідно до якого відбулось перекредитування/зарахування суми кредиту 9000,00 грн в рахунок вимоги про повернення суми кредиту за кредитним договором №14.03.2019-010001146 від 14 березня 2019 року. У зв`язку з невиконанням узятих на себе зобов`язань перед кредитором, у відповідачки утворилась заборгованість в сумі 15936,87 грн, яка складається з 8915,87 грн тіла кредитку, 2520,00 грн процентів, 4500,00 грн заборгованість по штрафам, яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №19.02.2019-100004201 від 19 лютого 2019 року в сумі 11435,87 грн (Одинадцять тисяч чотириста тридцять п`ять гривень вісімдесят сім копійок). Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1738,56 грн (Одну тисячу сімсот тридцять вісім гривень п`ятдесят шість копійок) судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права та не перевірив фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення спору. Зазначає, що позивач недобросовісно приховав факт часткового виконання нею кредитного договору, не відобразивши у розрахунку платежі від 13 березня 2019 року на суму 1080 грн та від 14 березня 2019 року на суму 3744 грн, унаслідок чого суд безпідставно стягнув уже погашену заборгованість. Посилається на те, що через ненадання позивачем належного розрахунку заборгованості вона не мала можливості належним чином захистити свої права в суді першої інстанції, у зв`язку з чим просить прийняти та дослідити в апеляційному суді зазначені квитанції як нові докази. У зв`язку з наведеним просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 19 лютого 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою ОСОБА_1 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки від 19 лютого 2019 року які підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим смс-повідомленням на належний відповідачу номер телефону, укладено кредитний договір №19.02.2019-100004201, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит строком на 14 календарних днів в сумі 9000,00 грн на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у вигляді фіксованої незмінюваної процентної ставки в розмірі 28%. 14 березня 2019 року між сторонами укладено договір №14.03.2019-010001146 відповідно до якого відбулось перекредитування/зарахування суми кредиту 9000,00 грн в рахунок вимоги про повернення суми кредиту за кредитним договором №19.02.2019-100004201 від 19 лютого 2019 року. В подальшому, 11 квітня 2019 року між сторонами укладено договір №11.04.2019-0100001279 відповідно до якого відбулось перекредитування/зарахування суми кредиту 9000,00 грн в рахунок вимоги про повернення суми кредиту за кредитним договором №14.03.2019-010001146 від 14 березня 2019 року. Так, згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно зі статями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частинами першою-третьою статті 89 вищезазначеного Кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.». Суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір укладено відповідно до вимог цивільного законодавства та Закону України «Про електронну комерцію», а відповідачка, отримавши кредитні кошти, взяла на себе обов`язок своєчасно повернути суму кредиту та сплатити проценти. Оскільки належних доказів погашення заборгованості відповідачкою не подано, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 8915,87 грн основного боргу та 2520 грн процентів. Разом із тим, з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд відмовив у стягненні 4500 грн неустойки, оскільки під час дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку її сплати. У зв`язку з частковим задоволенням позову суд також пропорційно стягнув із відповідачки судовий збір у розмірі 1738,56 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на таке. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 243/7840/15, від 21 лютого 2024 року в справі № 415/160/17). Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, позивач довів факт укладення кредитного договору та надання відповідачці кредитних коштів. Водночас, посилаючись на здійснення платежів, які нібито не були враховані позивачем, апелянт не враховує, що саме на нього покладався обов`язок довести обставини погашення заборгованості шляхом подання належних і допустимих доказів. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку заборгованості є безпідставними, якщо на їх спростування не подано власного розрахунку. У цій справі розрахунок заборгованості здійснений позивачем відповідно до умов кредитного договору. Суд першої інстанції, керуючись принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, оцінив поданий позивачем розрахунок на предмет його відповідності умовам кредитного договору та обґрунтовано поклав в основу рішення, виходячи з тих обставин, які були доведені сторонами. Водночас відповідачка ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду не подала власного контррозрахунку заборгованості з урахуванням платежів, на які посилається. Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 долучила нові докази, зокрема: копію квитанції про оплату LIQPAY ID973018136 на суму 1080 грн від 13.03.2019; копію квитанції про оплату LIQPAY ID973838036 на суму 3744 грн від 14.03.2019. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Відповідно до ч.ч. 3, 4, 8 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву на позовну заяву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Як убачається з матеріалів справи, відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, подала відзив на позов тобто мала реальну можливість навести всі обставини, на які посилається в апеляційній скарзі, та подати відповідні докази. Разом з тим, долучаючи до апеляційної скарги нові докази та посилаючись на нові обставини, відповідачка не наводить жодних доводів і не надає доказів того, що їх неподання до суду першої інстанції було зумовлене причинами, які об`єктивно не залежали від неї, як цього вимагає частина третя статті 367 ЦПК України. При цьому наведені в апеляційній скарзі обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції, оскільки відповідачка на них не посилалася, хоча об`єктивних перешкод для цього не мала. За таких обставин підстав для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів та врахування наведених відповідачем нових обставин колегія суддів не вбачає, а інший підхід суперечитиме вимогам статті 367 ЦПК України та принципам змагальності, процесуальної добросовісності. Відмова у прийнятті зазначених доказів у цьому апеляційному провадженні зумовлена виключно процесуальними правилами їх подання, не є оцінкою їх змісту чи достовірності та не позбавляє відповідачку права скористатися іншими передбаченими законом способами захисту своїх прав. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 грудня 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: Боймиструк С.В. Хилевич С.В. Шимків С.С.