Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/9970/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/9970/25 пров. № А/857/41121/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (суддя Сподарик Н.І., час ухвалення не вказаний, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного рішення 08.09.2025), в адміністративній справі №380/9970/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, встановив: У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 03 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), та з урахуванням раніше виплачених сум; 2) зобов?язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 03 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт (для посади МІПС 3 категорії (5 т.р.) - 1,6; для військового звання солдат - 0,3) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), з урахуванням раніше виплачених сум, а також компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати; 3) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), та з урахуванням раніше виплачених сум; 4) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт (для посади МІПС 3 категорії (5 т.р.) - 1,6; для військового звання солдат - 0,3) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), з урахуванням раніше виплачених сум, а також компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати; 5) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), та з урахуванням раніше виплачених сум; 6) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача суму грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт (для посади МІПС 3 категорії (5 т.р.) - 1,6; для військового звання солдат - 0,3) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), з урахуванням раніше виплаченої суми; 7) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), та з урахуванням раніше виплачених сум; 8) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача суму грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт (для посади МІПС 3 категорії (5 т.р.) - 1,6; для військового звання солдат - 0,3) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30 серпня 2017 року (в редакції, чинній до внесення змін Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, та з урахуванням рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18), з урахуванням раніше виплаченої суми. Позивач також подав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити пропущений строк. Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Звернув увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з 03.05.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 03 травня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є необґрунтоване, прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, із врахуванням того, що позивач виключений зі списків особового складу у жовтні 2021 року (датою виникнення спірних правовідносин є 29.11.2022). З даним позовом позивач звернувся до суду 24.05.2024 року, тобто з пропуском встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, який був продовжений до 30.06.2023 року (з урахуванням строку дії карантину). При цьому, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Крім цього, зазначає апелянт, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Разом з тим, ні станом на 2018 рік ні станом на сьогодні відсутній нормативний акт, норма Закону, які б забороняли застосування прожиткового мiнiмуму для працездатних осiб, встановленого законом на 1 сiчня 2018 року для нарахування позивачу виплат при звільненні. Вважає апелянт, що положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Отже, дії відповідача в частині застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня 2018 року при нарахуванні позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 року у справі №380/9970/25 скасувати у частині задоволених позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід задоволити частково. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 у період з 03.05.2022 по 18.08.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №697-ОС від 21.08.2023 звільнений та виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, з 18.08.2023 (а.с.10, 48). Також встановлено, що у період 2022-2023 років, грошове забезпечення позивачу виплачувалось з посадового окладу, нарахованого з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом, станом на 01.01.2018. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, позивач звернувся із цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист. Право звернення до суду є не від`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Так, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У розглядуваній справі суд апеляційної інстанції враховує, що позовні вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення стосуються періоду з 03.05.2022 по 19.05.2023. Відповідач у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції покликається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із відповідними вимогами. З цього приводу колегія суддів враховує, що частина позовних вимог, які заявлені до відповідача стосується періоду з 03.05.2022 по 18.07.2022 коли Кодекс законів про працю України не встановлював жодних строкових обмежень для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати. Відтак аргументи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску строку звернення до суду за вищевказаний період є безпідставними та відхиляються судом. Відносно позовних вимог до відповідача, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023, то колегія суддів враховує, що після 19 липня 2022 стаття 233 КЗпП України передбачає 3-х місячний строк на звернення до суду, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Так, матеріалами справи підтверджується, що згідно Наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №697-ОС від 21.08.2023 позивач звільнений та виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, з 18.08.2023. Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин. У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Зокрема, Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року. Отже, у розглядуваній справі відносно періоду виплати грошового забезпечення з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року, слід зазначити, що строк звернення до суду становить три місяці з моменту, коли особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Згідно з пунктом 10 розділу І Інструкції №623, виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця у період із 20 по 25 число. Таким чином, грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якої є відомим отримувачу. Це надає останньому реальну можливість проявити зацікавленість та здійснити активні дії з метою отримання відомостей про нормативно-правові акти, на підставі яких проведено розрахунок грошового забезпечення. Надаючи правову оцінку часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, апеляційний суд враховує, що позивача, згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №697-ОС від 21.08.2023 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, з 18.08.2023. Водночас, із цією позовною заявою позивач звернувся до адміністративного суду лише 19.05.2025. Колегія суддів також враховує, що представник позивача звертався до відповідача із адвокатським запитом від 30.04.2025 щодо надання інформації про виплачені позивачу суми грошового забезпечення та, у разі невірного розрахунку таких сум, із проханням здійснити перерахунок та доплату належного позивачу грошового забезпечення (а.с. 11). Листом від 07.05.2025 відповідач повідомив, що у спірний період з 03.05.2022 по 18.08.2023 грошове забезпечення та інші додаткові одноразові види грошового забезпечення нараховувалися та виплачувалися із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Вказано, що нарахування і виплата грошового забезпечення здійснювались у відповідності до законодавства (а.с. 12). Таке звернення до відповідача та факт отримання відповіді від 07.05.2025 не може вважатись початком відліку строку для звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки таке звернення вказує на те, що після звільнення з військової частини НОМЕР_1 у серпні 2023 лише у травні 2025 позивач почав вчиняти активні дії щодо питання відносно грошового забезпечення у цій військовій частині. При цьому, як видно з витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №697-ОС від 21.08.2023, позивача було повідомлено про суми нараховані та виплачені йому при звільнені. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з дня звільнення з військової служби і виключення з списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (відповідача) та всіх видів забезпечення мав можливість дізнатись про стан своїх прав, тобто повинен був дізнатись про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин, оскільки будь-які перешкоди для цього були відсутні. Суд апеляційної інстанції констатує, що позивачем не наведено конкретних обставин (об`єктивних факторів), які перешкоджали вчасно звернутися за захистом порушеного права до адміністративного суду із відповідною позовною заявою, зокрема, в частині вимог до відповідача. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача. Отже, колегія суддів зазначає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду із позовними вимогами до відповідача щодо перерахунку і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції 19.07.2022, та не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов`язані з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність залишення без розгляду позовних вимог, які заявлені до відповідача щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023. Вказане підтверджує часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги щодо вирішення позовних вимог, заявлених в межах строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - Закон 2011-XII). Зокрема, відповідно до частини 1 статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина 2 статті 9 Закону 2011-XII). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону 2011-XII). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина 4 статті 9 Закону 2011-XII). Також 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 (надалі - Постанова №704). Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу; окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103). На момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103. Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. При цьому, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Тобто, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі. Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Пунктом 8 розділу Прикінцеві положення Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року. Однак, Закон України від 14.11.2019 №294-ІХ Про Державний бюджет України на 2020 рік, Закон України від 15.12.2020 №1082-ХІ Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закон України від 02.12.2021 №1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, у 2020 - 2023 роках не містять. Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Судом першої інстанції також вірно враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Зокрема, Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Таким чином, з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22. Отже, судом першої інстанції вірно враховано, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103. Тому обґрунтованими є позовні вимоги відносно протиправності дій відповідача щодо обчислення і виплати позивачу грошового забезпечення за період з 03.05.2022 по 18.07.2022 виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату позивачу за цей період грошового забезпечення та інших платежів пов`язаних із проходженням військової служби, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України». Таким чином, являються безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача в частині вирішення відповідних позовних вимог. Водночас, рішення суду першої інстанції в частині щодо відмови у задоволенні решта позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а тому рішення суду в неоскарженій частині не являється предметом апеляційної перевірки. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати частково, а саме, в частині щодо задоволення позовних вимог до відповідача про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період з «19.07.2022 по 19.05.2023», і в цій частині позовних вимог позовну заяву необхідно залишити без розгляду. У решта частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційних скарг не спростоване, а тому його необхідно у решта частині залишити без змін. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року в адміністративній справі №380/9970/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, та про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, і в цій частині позовних вимог позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду. У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року в адміністративній справі №380/9970/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин З. М. Матковська