Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/5994/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/5994/25 Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк Алла Юріївна Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю. 04 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, відмови відповідача у призначенні її дітям пенсії по втраті годувальника з 26.04.2024. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягає у не винесенні рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.04.2025 року про призначення пенсії з 26.04.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 року про призначення пенсії з 26.04.2024 року та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду у встановленому законом порядку, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , є матір`ю та законним представником неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які перебувають на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримують пенсію по втраті годувальника ОСОБА_4 . ОСОБА_4 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (на даний час НОМЕР_2 ) та 14.11.2024 року був виключний зі списків особового складу військової частини, оскільки, відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 07.05.2024 року помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В той же час, пенсія по втраті годувальника позивачу призначена з 15.11.2024 року. Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_2 від 07.04.2025 року М2910/ФЕС, платіжної інструкції М2:201-384, 201-406 та наданої довідки підтверджується факт того, що кошти, які були нараховані, але не виплачені померлому ОСОБА_4 були виплачені його дружині ОСОБА_1 . 17.04.2025 року позивач через свого представника звернулася до відповідача із адвокатським запитом, в якому просили нарахували ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника ОСОБА_4 з дня, що настав після смерті годувальника - ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити наявну заборгованість. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №0200-0304-8/47305 від 23.04.2025 року представника позивача повідомлено, що за даними грошового атестату №2650, який надійшов до Головного управління 12.02.2025 за вхідним номером 1258/5 разом з поданням про призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 , грошове забезпечення ОСОБА_4 виплачено по 14.11.2024. Відповідно, Головним управлінням призначено пенсію позивачці з 15.11.2024, як це передбачено ст. 50 Закону №2262, а правові підстави для призначення позивачу пенсії з 26.04.2024 року відсутні. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Так. підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом слугувало те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області 15 листопада 2024 року призначено позивачу пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Водночас позивач не погоджується з датою призначення пенсії, оскільки в силу приписів статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня смерті годувальника. При цьому, позивач звертає увагу на позицію пенсійного органу, зазначену у відзиві на позовну заяву, де останній заперечив щодо задоволення позовних вимог, обгрунтовуючи тим, що за даними грошового атестату Мо2650, який надійшов до Головного управління 12.02.2025 за вхідним номером 1258/5 разом з поданням про призначення пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 , грошове забезпечення ОСОБА_4 виплачено по 14.11.2024. Відповідно, Головним управлінням призначено пенсію позивачці з 15.11.2024, як це передбачено ст. 50 Закону Мо2262. Іншого чинним законодавством не передбачено, а тому, Головне управління вважає що діяло правомірно та в межах чинного законодавства. Разом з тим, в апеляційній скарзі позивач наголошує, що суд першої інстанції констатував лише факт порушення процедури з боку відповідача в частині відмови перерахувати пенсію, а не розглянув спір по суті. Даючи правову оцінку доводам сторін та рішенню суду, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Стаття 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон № 1058-IV). Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Статтею 9 Закону № 1058-IV встановлено види пенсійних виплат і соціальних послуг, зокрема в частині першій зазначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до частини 1 статті 36 Закону № 1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону (частина 2 статті 36 Закону № 1058-IV). До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (частина 3 статті 36 Закону № 1058-IV). Згідно пункту 3 частини 1статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Разом із тим, статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) передбачено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Відповідно до статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Положеннями статті 30 Закону № 2262-ХІІ визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби. Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок. Частиною 2 статті 50 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що пенсії відповідно до цього Закону призначаються членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією. Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що членам сім`ї загиблого військовослужбовця, які мають право на призначення пенсії в разі втрати годувальника, може бути призначена така пенсія лише з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення. Так, згідно довідки військової частини НОМЕР_4 , 22.12.2024 року та 21.03.2025 року, платіжних інструкцій, позивачці було сплачено нараховане, але не виплачене грошове забезпечення померлого годувальника. Зазначені кошти були сплачені на підставі наказу від 14.11.2024 року, але фактично в грудні 2024 року та березні 2025 року, як дружині померлого військовослужбовця. Нарахування ж самого грошового забезпечення було зупинено в квітні 2024 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , що підтверджується грошовим атестатом. Тобто в даному випадку, право позивача на отримання пенсійного забезпечення підпадає під пряму залежність видання наказу військової частини, а не фактичної смерті годувальника, що є протиправним. 17.04.2025 року позивач через свого представника звернулася до відповідача із адвокатським запитом, в якому просила нарахували пенсію по втраті годувальника ОСОБА_4 з дня, що настав після смерті годувальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та виплатити наявну заборгованість. Однак, відповідач, листом №0200-0304-8/47305 від 23.04.2025 року відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії з дати смерті годувальника - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Апеляційний суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно призначено позивачу пенсію у разі втрати годувальника з 15 листопада 2025 року (дня виплати грошового забезпечення ОСОБА_4 ), а тому відповідача слід зобов`язати змінити дату призначення ОСОБА_1 пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ з 15 листопада 2024 року на 26 квітня 2024 року. Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, який дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову шляхом зобов"язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 року про призначення пенсії з 26.04.2024 року та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду у встановленому законом порядку, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів зауважує, що Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. За своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог позивача та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо непризначення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 пенсії відповідно до п.б) ч.І ст. 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" по втраті годувальника - ОСОБА_4 з 26.04.2024 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , пенсію відповідно до п. б) ч. І ст. 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" по втраті годувальника - ОСОБА_4 з 26.04.2024 року, та здійснити виплату заборгованості пенсійного забезпечення з 26.04.2024 року по 14.11.2024 року. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.