Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/21191/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/21191/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Рищенко А.Ю.) в адміністративній справі №160/21191/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 22.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №0463500020070 від 03.07.2025 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 15.07.1983 в Професійно-технічному училищі №142 м. Ленінград та період роботи з 13.03.1984 по 29.12.1985, з 13.05.1986 по 05.10.1992 в Малокурилівському рибкоопі району Крайньої Півночі з розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців страхового стажу і повторно розглянути заяву від 26.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та призначити пенсію з 26.05.2025. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що після досягнення 60-ти річного віку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно із ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.07.2025 р. № 046350020070 у призначенні пенсії за віком відмовлено та не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 р. по 15.07.1983 p. та період роботи з 13.03.1984 р. по 29.12.1985 р., з 13.05.1986 р. по 05.10.1992 р. Вказане рішення вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідний стаж роботи позивача підтверджено даними трудової книжки та наданими довідками. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії від 03.07.2025 р. № 046350020070. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 р. по 15.07.1983 p. в Професійно-технічному училищі № 142 м.Ленінград та період роботи з 13.03.1984 р. по 29.12.1985 р., з 13.05.1986 р. по 05.10.1992 р. в Малокурильському рибкооперативі з застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.06.2025 року. В задоволенні решти вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі. Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації після 31.12.1991 та застосував пільгове обчислення стажу за роботу в районах Крайньої Півночі. Скаржник зазначає, що після припинення участі України та російської федерації в міжнародних угодах у сфері пенсійного забезпечення зарахування таких періодів можливе лише за умови підтвердження їх у порядку, визначеному чинним законодавством, а необхідні документи позивачем не подані. Також відповідач вважає, що відсутні належні докази поширення на позивача пільг, передбачених для працівників районів Крайньої Півночі, та підстави для пільгового обчислення стажу із застосуванням кратності. У зв`язку з цим просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно даних трудової книжки серія НОМЕР_1 , у період з 01.09.1982р. 15.07.1983 р. навчалась в училищі при комбінаті ім.Кірова, м.Ленінград; диплом № НОМЕР_2 від 15.07.1983 р.; - 13.03.1984 р. зарахована учнем продавця в Малокурильському рибкооперативі; - 05.10.1984 р., присвоєна кваліфікація «молодший продавець», зарахована в штат магазину №15; - 26.05.1986 р. переведена буфетницею магазину «Кулінарія» в Малокурильському рибкооперативі; - 29.12.1985 р. звільнена за власним бажанням; - 13.05.1986 р. прийнята молодшим продавцем в магазин «Універмаг», відділ тканини, одяг; - 05.10.1992 р. звільнена за власним бажанням. ОСОБА_1 26.06.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії від 03.07.2025 р. № 046350020070 відмовлено позивачу в призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю страхового стажу 31 рік. Вказано, що страховий стаж становить 27 років 08 місяців 02 дні. Вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди: набуті на території Російської Федерації: навчання в ПТУ м.Ленінград з 01.09.1982 р. по 15.07.1983 p., період роботи з 13.03.1984 р. по 29.12.1985 р., з 13.05.1986 р. по 05.10.1992 р. установа «Малокурильський рибкооп», період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_2 ), місце народження м.Малокурильське Сахалінської області. В спірному рішенні міститься посилання на постанову КМУ № 562 від 16.05.2026 р., якою затверджені Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, а також Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком. Вказано, що серед матеріалів, доданих до заяви відсутня інформація/документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач з метою захисту власних прав та інтересів звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, проте частково задовольнив позовні вимоги, не перебираючи на себе дискреційних повноважень пенсійного органу. Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується. Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV). Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Пунктом «а» та «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів (пункт 8 Порядку № 637). Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника, а також у разі знищення архівів у зв`язку з воєнними (бойовими) діями підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи, а також до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінфіном. Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17. Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивач оскаржує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.07.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком, а також незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1982 по 15.07.1983 у професійно-технічному училищі №142 м. Ленінграда та періодів роботи з 13.03.1984 по 29.12.1985 і з 13.05.1986 по 05.10.1992 у Малокурильському рибкооперативі із застосуванням пільгового обчислення стажу за коефіцієнтом «один рік роботи за один рік і шість місяців». Судом першої інстанції встановлено та відповідачем не заперечується, що згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 позивач у період з 01.09.1982 по 15.07.1983 навчалася в училищі при комбінаті ім. Кірова у м. Ленінграді, що підтверджується дипломом № НОМЕР_2 від 15.07.1983. Надалі 13.03.1984 її було зараховано учнем продавця до Малокурильського рибкооперативу, 05.10.1984 присвоєно кваліфікацію «молодший продавець» та зараховано до штату магазину №15, 26.05.1986 переведено буфетницею магазину «Кулінарія», а 13.05.1986 прийнято молодшим продавцем до магазину «Універмаг» відділу «Тканини, одяг». 05.10.1992 позивача звільнено за власним бажанням. Усі записи щодо спірних періодів роботи внесені на підставі відповідних наказів та засвідчені печатками підприємства. Із змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії визначено відсутність необхідного страхового стажу. При цьому пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1982 по 15.07.1983 у ПТУ м. Ленінграда, а також періоди роботи з 13.03.1984 по 29.12.1985 та з 13.05.1986 по 05.10.1992 у Малокурильському рибкооперативі, посилаючись на те, що зазначені періоди набуті на території Російської Федерації. Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника щодо неможливості зарахування спірних періодів стажу у зв`язку з припиненням для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість, оскільки такі доводи не узгоджуються з принципом верховенства права, зокрема складовими правової визначеності та недопустимості звуження вже набутих особою соціальних прав, з огляду на таке. Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Частинами другою та третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та на час спірних відносин і розгляду справи не припинений та не скасований. Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови. Разом з цим, в силу положень частини другої статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З аналізу наведених норм вбачається, що припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу, набутого особою до ухвалення відповідних рішень. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що право позивача на зарахування до страхового стажу періодів роботи та навчання, набутих на території держави-учасниці Угоди від 13.03.1992, не може ставитися у залежність від подальшого припинення дії цієї Угоди для України чи припинення дипломатичних відносин з відповідною державою. На момент набуття позивачем спірного стажу зазначена Угода була чинною та гарантувала громадянам держав-учасниць врахування трудового стажу, набутого на території будь-якої з таких держав, при реалізації права на пенсійне забезпечення. Отже, позивач не може зазнавати негативних наслідків у вигляді незарахування відповідних періодів до страхового стажу через зміну правового регулювання після їх набуття. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1982 по 15.07.1983 у професійно-технічному училищі №142 м. Ленінграда. Щодо вимог про зарахування періодів роботи з 13.03.1984 по 29.12.1985 та з 13.05.1986 по 05.10.1992 у Малокурильському рибкооперативі із застосуванням пільгового обчислення стажу за коефіцієнтом «один рік роботи за один рік і шість місяців», колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року) постановлено робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк трьох років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах. Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються на цей час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності. Відповідно до пункту 110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 03.08.1972 року № 590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 року № 1029. Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність таких обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, у період з 1 березня 1960 року до 1 січня 1991 року; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року та від 29.09.1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148. При цьому основним документом, що підтверджує факт роботи в районах Крайньої Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, є трудова книжка. Для пільгового обчислення страхового стажу може бути надана або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупності. Як вбачається з матеріалів справи факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі в період з 13.03.1984 по 29.12.1985 та з 13.05.1986 по 05.10.1992 підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , а тому є вірними висновки суду першої інстанції, що означений період підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача в кратному обчислені. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що самі лише записи у трудовій книжці про роботу в районах Крайньої Півночі не є достатньою підставою для пільгового обчислення стажу, оскільки відповідач не навів жодних доказів недостовірності поданих позивачем документів або відсутності у неї права на застосування пільгового порядку обчислення стажу. Водночас чинне на час роботи позивача законодавство передбачало зарахування стажу роботи в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах за наявності належних документів, що підтверджують факт такої роботи. Відтак, оскільки матеріали справи містять достатні та належні докази на підтвердження відповідних обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність зарахування спірних періодів роботи із застосуванням коефіцієнта «один рік роботи за один рік і шість місяців». Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562. Так, пунктом 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, прямо передбачено, що у разі відсутності можливості обміну інформацією з компетентними органами іншої держави до отримання відповідних підтвердних документів пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього СРСР. У такому випадку особа зазначає у заяві, що не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити цей факт. Матеріалами справи підтверджено, що разом із заявою про призначення пенсії позивач подала письмове повідомлення про те, що пенсію на тимчасово окупованих територіях та за межами України, зокрема в російській федерації, не отримує та за її призначенням не зверталася. Отже, за встановлених обставин саме по собі посилання відповідача на постанову №562 не спростовує права позивача на зарахування спірних періодів до страхового стажу та не може бути належною підставою для відмови у призначенні пенсії. З урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №0463500020070 від 03.07.2025 було прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак є протиправним і підлягає скасуванню, у зв`язку з чим ефективним способом захисту порушеного права позивача у цьому випадку є зобов`язання пенсійного органу зарахувати до її трудового (страхового) стажу спірні періоди роботи з повторим розглядом заяви про призначення пенсії за віком від 26.06.2025. Колегія суддів суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 77 КАС України відхиляє доводи відповідача, на підтвердження доводів скарги про те, що з урахуванням кратності може зараховуватися виключно робота в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, а не період навчання. Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, період навчання позивача з 01.09.1982 по 15.07.1983 у Професійно-технічному училищі №142 м. Ленінграда зобов`язано зарахувати до страхового стажу в календарному обчисленні. Водночас пільгове обчислення із застосуванням коефіцієнта «один рік за один рік і шість місяців» суд застосував виключно до періодів роботи позивача з 13.03.1984 по 29.12.1985 та з 13.05.1986 по 05.10.1992 у Малокурильському рибкооперативі. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на неправильному тлумаченні змісту оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції не застосовував пільговий коефіцієнт до періоду навчання позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування судового рішення відсутні. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст.ст. 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року в адміністративній справі №160/21191/25 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 03 червня 2026 року. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя Н.П. Баранник суддя А.А. Щербак