Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/1427/15-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/1427/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я. Провадження № 22-ц/817/632/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., за участю секретаря Хоміцької С.О., представника апелянта адвоката Братівника І.В., представника позивача Панькова О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/1427/15 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2026 року про відмову в скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, постановлену суддею Герчаківською О.Я., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення виконання рішення суду у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У січні 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про скасування заходів забезпечення виконання рішення суду та просила скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду їй за межі України, яке було застосовано до неї на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 26 лютого 2019 року у справі №607/1427/15-ц. Заяву обґрунтовано тим, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року задоволено подання начальника відділу Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Тернопільській області Банах В.Д. про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа. Тимчасово обмежено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід.код НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до повного виконання зобов`язання згідно виконавчого провадження ВП №54839867 з примусового виконання виконавчого листа № 607/1427/15-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 05 жовтня 2017 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 5198385.00 грн. Заявниця вважає, що станом на день звернення з заявою до суду підстави для обмеження її у праві виїзду за кордон відсутні. Вказувала на відсутність факту навмисного невиконання рішення суду, оскільки в неї немає нерухомого та рухомого майна, а також доходу, за рахунок якого може відбуватися погашення заборгованості. Зазначала, що ВП 54839867 завершено на підставі постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу. Також зауважувала, що 24 лютого 2022 року росія здійснила повномасштабне збройне вторгнення на територію України, а тому обмеження виїзду за межі території України в умовах воєнного часу вважає непропорційним втручання держави в життя заявниці. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України - відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Братівник І.В. подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким задовольнити її заяву. Зазначає, що згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Вказує, що в рамках ВП № 54839867 ДВС було примусово реалізовано належне на праві власності ОСОБА_3 майно (стягнуто кошти), що ніяк не може бути свідченням про ухилення останньої від виконання рішення суду, а повернення виконавчого документа без виконання є законодавчо визначеною підставою для скасування тимчасового заходу із обмеження у праві виїзду за межі України. Вважає, що відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не є свідченням його ухилення від виконання рішення суду чи спробою поставити під сумнів законність винесених рішень, зокрема, ухвали від 11 липня 2019 року. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає. В судовому засіданні встановлено наступні обставини. Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 23 лютого 2017 року скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 травня 2015 року в частині стягнення із ОСОБА_5 заборгованості за кредитною угодою №10/07/1024М від 16 жовтня 2007 року в розмірі 264647 дол. США, що в еквіваленті становить 5592809.75 грн та 3654.00 грн судового збору та провадження у справі закрито. В решті рішення суду змінено, викладено резолютивну частину рішення в такій редакції: «Стягнути солідарно із ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: с.Ілавче Теребовлянського району Тернопільської області) на користь Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою №10/07/1024М від 16 жовтня 2007 року в розмірі 5194731 (п`ять мільйонів сто дев`яносто чотири тисячі сімсот тридцять одна) грн, яка складається із: 109300.89 дол. США - заборгованість за кредитом, 72343.90 дол. США - заборгованість по процентах за користування кредитом, що сумарно в еквіваленті становить 3838699 грн; 1356032.55 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором. Стягнути солідарно із ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання: с.Ілавче Теребовлянського району Тернопільської області) на користь Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» 3654 (три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн 00 коп судового збору». 13 червня 2017 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» отримав в Тернопільському міськрайонному суді 2 виконавчі листи, що підтверджується його підписом на заяві про їх видачу. Постановою головного державного виконавця Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області від 09 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження №54839867 з примусового виконання виконавчого листа №607/1427/15-ц. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року задоволено подання начальника відділу Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Тернопільській області Банах В.Д. про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа. Тимчасово обмежено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід. код НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до повного виконання зобов`язання згідно виконавчого провадження ВП №54839867 з примусового виконання виконавчого листа №607/1427/15-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області від 05 жовтня 2017 року про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 5198385.00 грн. 11 липня 2019 року державним виконавцем повернуто стягувачу виконавчий лист №607/1427/15-ц, виданий 08 червня 2017 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про солідарне стягнення із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» коштів в сумі 5198385.00 грн за п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України заявником не наведено нових обставин, що виникли після встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України і обґрунтовують необхідність скасування цього тимчасового обмеження фізичної особи, при цьому заявницею не надано доказів щодо виконання судового рішення шляхом сплати заборгованості або вжиття заходів, направлених на виконання судового рішення. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Згідно п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням. Згідно ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованого Законом України від 11 вересня 1997 року) та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» в демократичному суспільстві заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами. Відтак, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов`язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема - щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина. Як вбачається з вище наведеного, законодавством встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Обмеження на виїзд боржника з України являє собою втручання в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria), рішення від 26 листопада 2009 року (заява № 34383/03), Європейський суд визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування. Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям: - ґрунтуватися на національному законі; - переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції; - відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування. У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13.11.2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань», покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо), що роз`яснив Верховний Суд України 01 лютого 2013 року при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Таким чином, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2019 року тимчасово обмежено ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до повного виконання зобов`язання згідно виконавчого провадження ВП № 54839867 з примусового виконання виконавчого листа №607/1427/15-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області від 05 жовтня 2017 року про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 5198385.00 грн. Вказана ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили. Звертаючись до суду у січні 2026 року з заявою про скасування обмеження у праві виїзду за кордон, ОСОБА_6 зазначала, що станом на день звернення з вказаною заявою підстави для її обмеження у виїзді за кордон відсутні. Так, за змістом ч.ч.5, 8 ст.441 ЦПК України підставою для скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення без задоволення заяви боржниці про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, оскільки у даній справі судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що зміст заяви ОСОБА_3 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України доводить не зміну обставин, що зумовили суд застосувати обмеження у праві виїзду боржника за кордон, а зводиться до незгоди заявника з ухвалою суду першої інстанції, якою його тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до моменту виконання нею своїх зобов`язань. Суду не надано доказів, що за час, який минув з дня постановлення ухвали про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, боржником здійснені належні дії для виконання рішень суду та змінились обставини, за існування яких покладено на боржника зазначене обмеження. Заявником не було надано доказів на підтвердження існування виключних обставин, за яких доцільним та необхідним є скасування тимчасових заходів обмеження у праві виїзду за кордон, а тому підстави для скасування тимчасового обмеження відсутні. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що боржниця зверталась до суду з заявою про зміну способу виконання рішення, а також не надала доказів щодо повного чи часткового виконання рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що повернення виконавчого документа без виконання є законодавчо визначеною підставою для скасування тимчасового заходу із обмеження у праві виїзду за межі України, є безпідставними, оскільки ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено скасування вжитих виконавцем заходів у випадку, зокрема, повернення виконавчого документа до суду, а не стягувачу, як встановлено у даній справі. Також слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Як встановлено судом, державним виконавцем повернуто стягувачу виконавчий лист 11 липня 2019 року, тобто строк пред`явлення його до виконання мав би сплинути 11 липня 2022 року. Разом з цим, відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Аналогічний висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 15 березня 2023 року у справі №260/2595/22. Оскільки, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який діє по сьогоднішній день, тому строки пред`явлення виконавчого документа до виконання не закінчилися у зв`язку з їх перериванням до припинення або скасування воєнного стану. З огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування тимчасового обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_6 не заслуговують на увагу. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та не дають вважати наявними підстави до скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32) Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» № 2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року. Головуючий Судді