Постанова 4822 № 723/2541/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 року місто Чернівці справа №723/2541/25 провадження №22-ц/822/756/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Височанської Н.К., суддів: Литвинюк І.М., Одинака О.О. за участю секретаря судових засідань Паучек І.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 березня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Дедик Н.П., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди. В позові посилався на те, що постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року у справі №723/1661/25, яка набрала законної сили 29 квітня 2025 року, неповнолітнього ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП (дрібне хуліганство). В результаті вчинення адміністративного правопорушення було пошкоджено камеру відеоспостереження позивача марки «Hikvision DS-2CD1021-I», вартість якої, згідно доданої довідки про середньоринкові ціни ДКП «Міські ринки» становить 2870 грн. На підставі викладеного просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 2870,00 грн. та судові витрати в розмірі 1211,25 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 2 870 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211, 25 грн. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Богомолова І.Г., через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу. Посилається на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи та постановлене незаконним складом суду. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував обставини розгляду справи про адміністративне правопорушення, у якій ОСОБА_2 вже було притягнуто до відповідальності за ті самі дії, що, на його думку, свідчить про порушення принципу недопустимості подвійного притягнення до відповідальності. Також відповідач стверджує про порушення права на захист під час розгляду справи про адміністративне правопорушення в судах першої та апеляційної інстанцій, зокрема неналежне повідомлення про судові засідання, розгляд справи щодо неповнолітнього без участі захисника, а також необ`єктивність суддів, що розглядали справу. Вважає, що рішення у справі ухвалене незаконним складом суду, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції заявлялись відводи судді Дедик Н.П. з посиланням на обставини, які викликали сумніви у безсторонності та неупередженості суду: порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, відмову у задоволенні клопотань сторони відповідача, а також порушення права на участь захисника у судових засіданнях. Крім того, в апеляційній скарзі зазначено що суд безпідставно поклав в основу рішення неналежні та недопустимі докази, не усунув суперечності щодо моделі та вартості камери відеоспостереження, місця події, а також безпідставно відмовив у витребуванні додаткових доказів самої камери, платіжних документів та інших доказів права власності позивача на майно. Також вказує на неправильне визначення способу захисту порушеного права, оскільки, на його думку, питання відшкодування шкоди мало вирішуватися в порядку виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення, яка є виконавчим документом у розумінні ст.329 КУпАП, а не шляхом подання окремого цивільного позову. Окремо зазначає про наявність істотних суперечностей у встановлених судом обставинах справи, зокрема щодо місця події, вартості пошкодженого майна та фактичних обставин пошкодження камери відеоспостереження, що свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції. На підставі викладеного просить скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 25 березня 2026 року, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити повністю. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Берник О.П., надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив наявні у справі докази та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, надавши оцінку всім доводам та аргументам відповідача. Вказує, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що були досліджені судом, висловлювань щодо недовіри до складу суду та вимоги скасування судового рішення з формальних підстав. На переконання позивача, доводи апелянта про недоведеність належності позивачу пошкодженої камери відеоспостереження та розміру шкоди спростовуються: зверненням позивача до поліції; постановою Сторожинецького районного суду від 16.04.2025; постановою Чернівецького апеляційного суду від 10.10.2025 у справі №723/1661/25; наявністю коробки з-під камери відеоспостереження «Hikvision DS-2CD1021-I»; довідкою ДКП «Міські ринки» від 12.06.2025 щодо вартості майна. Також зазначає, що відмінність між сумою шкоди, зазначеною у постанові апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення, та сумою, заявленою у цивільному позові, не свідчить про недоведеність позовних вимог, оскільки під час розгляду справи про адміністративне правопорушення питання визначення розміру шкоди судом не вирішувалося. Крім того, у відзиві вказано, що звернення з цивільним позовом про відшкодування шкоди є належним способом захисту порушеного права, а доводи відповідача про подвійне притягнення до відповідальності є безпідставними, оскільки у справі про адміністративне правопорушення питання стягнення шкоди не вирішувалося. Також позивач заперечує доводи апеляційної скарги щодо незаконного складу суду та упередженості судді, зазначаючи, що у заявах про відвід стороною відповідача не наведено жодних належних доказів необ`єктивності чи упередженості суду, а також відсутні підстави для зміни юрисдикції чи підсудності справи. Таким чином, вважає, що апелянтом не наведено належних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Мотивувальна частина Межі розгляду справи Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що відповідно до постанови Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року по справі № 723/1661/25, яка набрала чинності 29 квітня 2025 року, неповнолітнього відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173 КУпАП, тобто у вчиненні дрібного хуліганства, в результаті якого було пошкоджено камеру відеоспостереження потерпілого ОСОБА_1 . Вартість пошкодженої камери відеоспостереження марки «Hikvision DS-2CD1021-I», згідно доданої довідки про середньоринкові ціни ДКП «Міські ринки» становить 2870,00 грн. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 жовтня 2025 року поновлено адвокату Богомоловій І.Г. строк на оскарження постанови суду, в задоволенні її апеляційної скарги відмовлено, а постанову Сторожинецького районного суду від 16 квітня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за ст. 173 КУпАП залишено без змін. У судовому засіданні судом першої інстанції досліджено справу про адміністративне правопорушення, оглянуто речовий доказ: коробку з-під камери відеоспостереження марки Hikvision моделі DS-2СD1021-І, що надана позивачем на підтвердження того, що відповідачем пошкоджена відеокамера саме такої моделі, а також на підтвердження того, що позивач є власником пошкодженої камери. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України. Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що неправомірність дій ОСОБА_2 у заподіянні матеріальної шкоди позивачу ОСОБА_1 під час скоєння адміністративного правопорушення, є доведеною та завдана саме з вини відповідача. Так, судом установлено, що постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року у справі № 723/1661/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, за те, що 05 квітня 2025 року близько 03 год. у АДРЕСА_1 він умисно пошкодив камеру відеоспостереження, яка належала ОСОБА_1 , чим завдав останньому матеріальної шкоди. Із досліджених матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 723/1661/25 вбачається, що факт пошкодження камери відеоспостереження підтверджується протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення, письмовими поясненнями ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , самого ОСОБА_2 , а також відеозаписом, оглянутим у судовому засіданні. Зокрема, із письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що він, помітивши камеру відеоспостереження, вирішив її пошкодити, оскільки не бажав, щоб вона його знімала, після чого заліз на електроопору та збив камеру на землю. Аналогічні обставини підтверджуються і поясненнями свідків, які перебували разом із ним під час події. Крім того, постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 жовтня 2025 року апеляційну скаргу захисника Адамовича О.О. залишено без задоволення, а постанову Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року без змін. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення та заподіяння ним матеріальної шкоди власнику камери відеоспостереження. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 у присутності законного представника також визнав факт пошкодження камери за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не довів належність йому пошкодженого майна та його вартість. На підтвердження належності пошкодженої камери позивачу та її моделі судом оглянуто надану ОСОБА_1 коробку з-під камери відеоспостереження марки «Hikvision» моделі DS-2CD1021-I та досліджено довідку ДКП «Міські ринки» від 12.06.2025 року, відповідно до якої вартість камери становить 2870,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом частин першої-третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. За правилами частини першої статті 1166 ЦК України, що регламентує загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частиною другою цієї статті, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Зобов`язання про відшкодування шкоди це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі, як те роз`яснив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20. У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 зазначено, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише з питання, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. У справі, що переглядається, протиправна поведінка ОСОБА_2 , якою позивачу завдано шкоду, є такою, що доведена постановою суду від 16 квітня 2025 року, яка набрала законної сили після її перегляду в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги в частині незгоди апелянта з постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 квітня 2025 року та постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 жовтня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення №723/1661/25 є безпідставними, оскільки питання законності й обґрунтованості зазначених постанов не є предметом розгляду у даній цивільній справі. Враховуючи те, що відповідач не довів, що шкода завдана не з його вини, колегія суддів вважає, що у справі встановлена вина відповідача у заподіянні шкоди позивачу та всі обов`язкові елементи деліктної відповідальності. Водночас, розмір шкоди, який є предметом даного позову, підлягає доведенню у межах розгляду даної справи. На підтвердження вимог позову позивач надав довідку про середньоринкові ціни ДКП «Міські ринки» від 12 червня 2025 року, якою визначено вартість камери відеоспостереження «Hikvision DS-2CD1021-I» у сумі 2 870 грн., а також надав суду наявну у нього коробку від камери «Hikvision DS-2CD1021-I». Не погоджуючись з розміром шкоди, визначеним позивачем, апелянт зазначає, що у провадженні в справі про адміністративне правопорушення апеляційним судом зазначена сума 1505 грн. Однак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у справі про адміністративне правопорушення питання щодо розміру завданої шкоди не вирішувалось. Саме по собі посилання апеляційного суду у мотивувальній частині постанови у справі про адміністративне правопорушення на пояснення свідка щодо вартості камери відеоспостереження у розмірі 1505 грн. не свідчить про визначення судом розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, як помилково вважає апелянт. Колегія суддів також зауважує, що відповідач у спростування висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику камери відеоспостереження, з клопотанням про призначення товарознавчої експертизи до суду не звертався, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв довідку про середньоринкові ціни ДКП «Міські ринки» від 12 червня 2025 року, якою визначено вартість камери відеоспостереження «Hikvision DS-2CD1021-I» у сумі 2 870 грн., та коробку від камери «Hikvision DS-2CD1021-I» в якості належних та допустимих доказів. До того ж, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що пошкоджена камера відеоспостереження належала іншій особі, а не позивачу. Саме по собі посилання апелянта на різні адреси, зазначені у матеріалах справи, за відсутності належних доказів на спростування права володіння позивача майном, не свідчить про недоведеність позовних вимог. Тому апеляційний суд вважає, що факт належності камери позивачеві та встановлений розмір матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 , є об`єктивним та доведеним. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач посилався на те, що судом першої інстанції порушено принцип заборони подвійного притягнення до відповідальності, проте колегія суддів вважає такі доводи безпідставними. Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Разом із тим притягнення особи до адміністративної відповідальності не виключає можливості застосування до неї цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування майнової шкоди. При цьому положення статті 61 Конституції України забороняють повторне притягнення особи саме до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тоді як адміністративна та цивільно-правова відповідальність є самостійними видами юридичної відповідальності, які мають різну правову природу та різні правові наслідки. У цьому контексті також є необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що позивач повинен був звернутися до органу державної виконавчої служби в порядку статті 329 КУпАП, оскільки у провадженні у справі про адміністративне правопорушення розмір шкоди, яка підлягає стягненню, судом визначений не був. Відтак позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права, звернувшись до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про незаконний склад суду при розгляді цивільної справи з огляду на наступне. Доводи апеляційної скарги у цій частині обґрунтовані тим, що постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП виніс суддя Бужора В.Т., а цивільний позов розглядала суддя Дедик Н.П. Представником відповідача 05 листопада 2025 року та 08 лютого 2026 року було подано заяви про відвід ОСОБА_7 , які були залишені без задоволення суддею Бужорою В.Т., що, за твердженням апелянта, свідчить про упередженість суддів та обґрунтованість заявлених відводів. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою. Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі 761/3325/17-ц). Щодо суб`єктивного критерію, то матеріали справи не містять даних, що суддя Дедик Н.П. виявляла особисту упередженість при розгляді справи. Презумпція особистої неупередженості судді діє допоки не з`являться докази на користь протилежного, таких доказів апелянтом не надано. Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть існувати побоювання учасників справи при розгляді справи щодо відсутності безсторонності у певного судді, що об`єктивно виправдані. Той факт, що постанову у справі про адміністративне правопорушення ухвалив суддя Бужора В.Т., який у подальшому вирішував заяви про відвід судді Дедик Н.П. у межах даної цивільної справи, сам по собі не свідчить про упередженість суддів чи незаконний склад суду, з огляду на визначений процесуальним законом порядок вирішення заяв про відвід та фактичну кількість суддів, які здійснювали правосуддя у Сторожинецькому районному суді Чернівецької області на момент розгляду справи. До того ж, сам по собі факт незгоди учасника справи з процесуальними рішеннями суду, відмовою у задоволенні заявлених клопотань, не свідчить про упередженість судді та не є підставою для висновку про незаконний склад суду. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України. Апеляційні вимоги зводяться до незгоди апелянта з процесуальними діями суду та оцінкою доказів та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не свідчать про ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення та не заслуговують на увагу, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Сторожинецього районного суду Чернівецької області від 25 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач: Н.К. Височанська Судді: І.М. Литвинюк О.О. Одинак