Постанова 4822 № 725/11110/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 року місто Чернівці справа №725/11110/25 провадження №22-ц/822/1004/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Височанської Н.К. суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О. за участю секретаря судових засідань Паучек І.І. учасники справи: позивач Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 26 березня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Федіна А.В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2025 року Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» (далі по тексту ТДВ «СК «Гардіан») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Посилалося на те, що 20 листопада 2024 року в м. Чернівці сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля BMW X5 під керуванням відповідача ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у позивача за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №221512443. Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень, судом відповідача було визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4 та 124 КУпАП, а позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 18 744,50 грн. Зазначав, що оскільки водій забезпеченого транспортного засобу самовільно залишив місце пригоди, що підтверджується відповідною постановою суду, то згідно зі ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача на фактично виплачену суму. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства завдані збитки в порядку регресу у розмірі 18 744,50 грн., а також судові витрати в сумі 2 422,40 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 26 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» завдані збитки в порядку регресу у розмірі 18 744,50 грн. (вісімнадцять тис. сімсот сорок чотири грн. 50 коп.), а також судові витрати в сумі 2 422,40 грн. Повний текст рішення складено судом 02 квітня 2026 року Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Карпюк М.С., сформував в системі «Електронний Суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТДВ «СК «Гардіан» у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято на підставі недоведених обставин, які мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Наголошує на тому, що він жодним чином не причетний до ДТП, про яку йдеться в рішенні, правил дорожнього руху не порушував і, як наслідок, самовільно не залишав місце пригоди. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт порушення ним ст. 124 та ст. 122-4 КУпАП, фактично процитувавши фабулу протоколу, яка сама по собі не є доказом вини. Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03 березня 2025 року провадження у справі № 725/11472/24 було закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до відповідальності, при цьому суддя прямо зазначив про відсутність необхідності з`ясовувати і встановлювати вину чи невинуватість особи. Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції припустився неправильного застосування норм матеріального права, помилково ототожнивши факт закриття справи про адміністративне правопорушення на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП із беззаперечним встановленням вини особи у вчиненні ДТП. В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції проігнорував релевантну правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в ухвалі від 19 червня 2019 року у справі № 927/120/18, згідно з якою постанова про закриття провадження у зв`язку із закінченням строків може бути належним доказом вини виключно за умови, якщо в самій цій постанові чітко встановлено та визнано доведеним як факт скоєння правопорушення, так і те, що воно вчинене саме цією конкретною особою. Окрім того, апелянт посилається на висновки Верховного Суду у справах № 465/674/19 від 26 січня 2022 року та № 641/2795/16-ц від 04 березня 2020 року, відповідно до яких суди у цивільному процесі зобов`язані самостійно аналізувати обставини щодо наявності чи відсутності вини особи в ДТП, досліджувати інші належні докази (зокрема висновки судових експертиз), а не обмежуватися лише формальним посиланням на постанову про закриття адміністративного провадження за нереабілітуючих обставин. За переконанням скаржника, суд першої інстанції фактично ухилився від обов`язку доказування вини у цивільній справі, безпідставно надавши заздалегідь встановлену силу фабулі протоколу, яка була лише процитована у постанові суду. Також скаржник стверджує, що механічні пошкодження автомобілів не співвідносяться між собою, оскільки незначна потертість нижнього краю бампера BMW X5 не могла спричинити зафіксовану деформацію крила, дверей та дзеркала автомобіля потерпілого. Вважає, що в його діях відсутня суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, оскільки сам потерпілий у письмовій заяві вказав, що ОСОБА_1 міг не помітити зіткнення, що виключає умисел на залишення місця події. Додатково висловлює сумнів щодо розміру страхового відшкодування, оскільки відповідача не було залучено до огляду автомобіля потерпілого. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТДВ «СК «Гардіан», інтереси якого представляє Гусєв П.В., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказав, що вина ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди встановлена постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, яка має преюдиційне значення у даній справі. Позивач наголошує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №335/8507/16-ц, від 16 квітня 2019 року у справі № 927/623/18 та від 19 серпня 2019 року у справі № 335/8507/16-ц, закриття провадження у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 38 КУпАП) не є реабілітуючою обставиною та не спростовує факту вини особи у скоєнні ДТП. Страховик зазначає, що застосування пункту 7 статті 247 КУпАП можливе виключно за наявності вини особи, тоді як у разі її відсутності провадження підлягало б закриттю на підставі пункту 1 цієї ж статті через відсутність події і складу правопорушення. Щодо доводів апелянта про те, що він не є власником автомобіля BMW X5, позивач зазначає, що для виникнення права регресної вимоги визначальним є не право власності, а факт керування транспортним засобом та вчинення ДТП конкретною особою, що зафіксовано у протоколі поліції. Крім того, страховик вказує на дію в цивільному праві презумпції вини заподіювача шкоди, згідно з якою саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності своєї вини, чого ОСОБА_1 не зробив. Також позивач вважає безпідставними доводи про неповідомлення відповідача про огляд пошкодженого автомобіля Daewoo Sens, оскільки відповідно до Методики та закону виклик заінтересованих осіб є правом, а не обов`язком замовника дослідження. На переконання товариства, розмір завданих збитків є цілком обґрунтованим, підтверджується наявним у справі звітом та фактично проведеною виплатою страхового відшкодування, тоді як відповідач не надав жодного контррозрахунку чи доказу на спростування суми шкоди. Провівши аналіз апеляційної скарги, позивач зауважує на непослідовності позиції ОСОБА_1 , який одночасно заперечує свою участь у ДТП і намагається обґрунтувати відсутність умислу на залишення місця пригоди.

Мотивувальна частина Рух справи в апеляційному суді Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 08 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 04 червня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування справи про адміністративне правопорушення № 725/11472/24 та про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Межі розгляду справи Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позиція апеляційного суду Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу марки BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ТДВ «СК «Гардіан» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 221512443, який на час події був діючим (а.с.9). Постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 березня 2025 року (справа № 725/11472/24) встановлено, що 20 листопада 2024 року о 20 год. 15 хв. в м. Чернівці по вул. Головна, 275, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW X5, д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди до якої був причетний. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.10А, 13.1 Правил Дорожнього руху України і тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачені ст.ст.122-4, 124 КпАП України. Вказаною постановою провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124 КУпАП було закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП (а.с.10). У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до генерального директора ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» (а.с.12). 30 листопада 2024 року фахівцем ТДВ «СК «Гардіан» Курищуком В.З. за участю потерпілого було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_3 . Згідно з актом огляду (дефектною відомістю) №46521, у автомобіля зафіксовано деформацію лівого переднього крила, повторювача повороту лівого, передніх та задніх лівих дверей, лівого заднього крила, заднього бамперу (а.с.16). Відповідно до ремонтної калькуляції №G-41142 від 11 грудня 2024 року та Акту про врегулювання страхового випадку від 15 грудня 2024 року, розмір матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 , склав 21 944,50 грн. З урахуванням умов страхового полісу № 221512443, сума страхового відшкодування була визначена за вирахуванням франшизи у розмірі 3 200,00 грн. і склала 18 744,50 грн. (а.с.15, 27-28). Позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілій особі ОСОБА_2 у розмірі 18 744,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №225110 від 17 грудня 2024 року (а.с.29). Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в статтею 263 ЦПК України. Задовольняючи позов ТДВ «СК «Гардіан», суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи представник відповідача не надав належних та допустимих доказів на спростування винуватості відповідача у вчиненні ДТП, при цьому його посилання на те, що працівниками поліції в день ДТП не виявлено видимих пошкоджень на автомобілі марки BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , не підтверджені будь-якими доказами. Судом встановлено, що відповідач спричинив дорожньо-транспортну пригоду та після ДТП самовільно залишив місце пригоди, позивач як страховик, що здійснив страхову виплату потерпілій особі, має право регресу до нього, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 18 744,50 грн. виплаченого страхового відшкодування. Також, судом першої інстанції враховано, що відповідачем не надано доказів того, що розмір завданої потерпілому матеріальної шкоди є іншим, не надано заперечення розрахунку страхового відшкодування, а також останній не оскаржував постанову суду, якою було закрито провадження у справі з підстав закінчення строків накладання адміністративного стягнення, а отже він не наполягав на своїй невинуватості у вчинення ДТП та залишені місця ДТП, погоджуючись на закриття провадження у справі за нереабілітуючих обставин. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції надав правильну нормативно-правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позову, враховуючи наступне. Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»). Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речову право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використанням, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі Закон № 1961-IV, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Згідно підпункту «в» пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Наведеними правовими нормами встановлено обов`язок учасників дорожньо-транспортної пригоди не залишати самовільно місце дорожньо-транспортної пригоди. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У пунктах 31, 32, 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування». Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані норми є спеціальними та регулюють спірні правовідносини щодо наявності підстав у страховика пред`явити регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, якщо останній після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. У справі, що переглядається, встановлено, що на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки BMW X5, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_1 , була застрахована у ТДВ «СК «Гардіан», вина водія вказаного транспортного засобу у порушенні Правил дорожнього руху України, а також факт залишення відповідачем місця ДТП встановлені постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 березня 2025 року у справі № 725/11472/24. Матеріали справи свідчать про те, що позивач виплатив потерпілій особі ОСОБА_2 - 18 744,50 грн. страхового відшкодування на підставі ремонтної калькуляції №G-41142 від 11 грудня 2024 року, Акту про врегулювання страхового випадку від 15 грудня 2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією №225110 від 17 грудня 2024 року (а.с.29). Отож, у позивача наявні підстави пред`явити регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, якщо останній після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Щодо доводів апелянта з приводу не встановлення його вини у вчиненні ДТП та самовільного залишення місця ДТП. Так, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 03 березня 2025 року у справі № 725/11472/24 встановлено, що 20 листопада 2024 року о 20 год. 15 хв. в м. Чернівці по вул. Головна, 275, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом BMW X5, д.н.з. НОМЕР_2 , не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Daewoo Sens, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди до якої був причетний. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.10А, 13.1 Правил Дорожнього руху України і тим самим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.122-4, 124 КУпАП. Вказаною постановою провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124 КУпАП було закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП. У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі №465/674/19 зазначено про те, що тлумачення ст. 1188 ЦК України свідчить про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. У постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі №641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в дорожньо-транспортній пригоді може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо». Закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі №686/4557/18). Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП - за закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених у статті 38 КУпАП можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП. Відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка виключає вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом на оскарження постанови Першотравневого районного суду м.Чернівців від 03 березня 2025 року, внаслідок чого остання набрала законної сили. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 82 ЦПК України). При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18). Отож, колегія суддів зауважує, що наведені апелянтом обставини не є предметом доказування у межах розгляду даної справи, оскільки, в силу вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова Першотравневого районного суду м.Чернівців від 03 березня 2025 року має для суду преюдиційне значення в контексті встановлення вини відповідача у вчиненні адміністративних правопорушень. Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд помилково виходив із вартості відновлювального ремонту автомобіля, визначеного на підставі ремонтної калькуляції, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки таку вартість відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, що відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Також, колегія суддів вважає, що поведінка відповідача у даній справі є суперечливою. Інших належних та допустимих доказів щодо вартості матеріального збитку відповідачем не надано, клопотання про проведення експертизи ним не заявлялося, відповідний експертний висновок, виготовлений на замовлення відповідача, ним до суду не подавався. Судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача про те, що огляд транспортного засобу був проведений без його участі, оскільки як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року у справі №643/10751/16-ц, така присутність заінтересованих осіб не є імперативною вимогою, а забезпечується лише у разі наявності відповідної потреби. Крім того, такі доводи не є обґрунтованими, оскільки відповідач не навів об`єктивного підтвердження того, що його відсутність під час огляду пошкодженого під час ДТП автомобіля призвела до неправомірності розрахунків суми збитку. Наведені посилання носять характер припущень, що не можуть бути оцінені та враховані судом. За викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі. Решта викладених в апеляційній скарзі доводів скаржника не спростовують відповідних обґрунтованих та правомірних висновків місцевого суду, а зводяться до власного суб`єктивного розуміння як спірних правовідносин, так і їх нормативно-правового регулювання. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторони та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. На переконання колегії суддів, скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, його аргументи, що стосуються предмету та підстав пред`явленого позову, були почуті та враховані. Оскільки наявності визначених ЦПК України підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено, у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити. Щодо судових витрат Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України). Оскільки апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 26 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.К. Височанська Судді: М. І. Кулянда О. О. Одинак