Постанова Київський апеляційний суд № 753/12948/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/6353/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 червня 2026 року місто Київ справа № 753/12948/25 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Лужецької О.Р., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: В червні 2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №354008511 від 06 квітня 2021 року у сумі 57224,31 грн., що складається з: 15499,50 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 41724,81 грн. - сума заборгованості за відсотками. В обґрунтування вимог посилався на те, що 06 квітня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №354008511 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора MNV58U6G. Вказував, що відповідно до умов зазначеного договору товариство надало відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 15500 грн., строком на 30 днів зі сплатою процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Зазначав, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за договором виконало, грошові кошти у розмір 15500 грн. перерахувало на рахунок відповідача. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №354008511від 06 квітня 2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №354008511від 06 квітня 2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №11 від 31 серпня 2023 року. 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №25/05/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за плату права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №25/05/25-Е від 29 травня 2025 року, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №354008511 від 06 квітня 2021 року у розмірі 57224,31 грн. Посилався на те, що відповідачем умови кредитного договору не виконуються, заборгованість за кредитним договором не погашена, а тому з останньої підлягає стягненню заборгованість. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС»задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №354008511 від 06 квітня 2021 року у розмірі 57224,31 грн., судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подавапеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідач участі у розгляді справи не приймала, бо не була належним чином повідомлена про розгляд справи щодо неї, що є підставою для скасування рішення відповідно до ст.376 ЦПК України. Вказував, що надане позивачем платіжне доручення не є первинним документом, що підтверджує факт зарахування грошових коштів через установи банку. Зазначав, що у наданих до позовної заяви матеріалах відсутні виписки з особового рахунку відповідача, а саме про рух коштів, а тому вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що відповідач дійсно отрималагрошові кошти та у якій саме сумі, а також наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку, як про це зазначає позивач. Посилався на те, що судом першої інстанції не враховано того, що відповідач є військовослужбовцем ЗСУ з 25 лютого 2025 року, що підтверджується витягом з наказу №35 від 25лютого 2022 року начальника Центру морально психологічного забезпечення Збройних сил України Міністерства оборони України, в якому підполковника запасу ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу оперативної психологічної роботи у військах (силах) Центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ. Вказував, що позивач нараховував відповідачупроценти за користування кредитними коштами з 06липня 2021 року по 31 серпня 2023 року, тобто у тому числі за період, коли ОСОБА_1 була військовослужбовцем ЗСУ та мала право на пільги, встановлені Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 14 січня 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Вказував на те, що нарахування відсотків здійснювалось з 06 квітня 2021 року по 02вересня 2021року, тобто поза межами несення відповідачем військової служби. Зазначав, що відповідач не заперечує щодо укладання кредитного договору № 354008511 від 06 квітня 2021року щодо отримання грошових коштів, а отже, підтверджує невиконання взятих на себе зобов`язань. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Як вбачається з матеріалів справи, 06 квітня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №354008511у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора MNV58U6G. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 15500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (п.1.1. договору). У п.1.2 договору сторони погодили, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником («Дисконтний період»). На підтвердження укладення договору ТОВ «ФК «ЕЙС» надало довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в якій зазначено, що договір №354008511від 06 квітня 2021 року був підписаний відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора №MNV58U6G, направленого останній 06 квітня 2021 року о 11:21:1 год., на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_1 . Підписавши вказани договір відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов`язання. Відразу після вчинених дій товариством було перераховано грошові кошти на банківську карту, що належить відповідачу, що в свою чергу слугує доказом того, що останняприйнялапропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». На підтвердження надання кредиту шляхом безготівкового зарахування грошей позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» надав копію платіжного доручення від 06 квітня 2021 року, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ грошових коштів у розмірі 15500 грн. згідно з договором №354008511 від 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2. Згідно відповіді АТ «Універсал Банк» від 12 серпня 2025 року, наданої на запит суду першої інстанції, на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 ; за період з 06 квітня 2021 року по 11 квітня 2021 року на вказану платіжну картку зараховано кошти у сумі 15500 грн.; номер телефону НОМЕР_4 був фінансовим номером телефону за платіжною карткою № НОМЕР_3 та знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 .Також надано виписку про рух коштів по картковому рахунку за карткою № НОМЕР_3 за період з 06 квітня 2021 року по 11квітня 2021року. А відтак, посилання в апеляційній скарзі на те, що у наданих до позовної заяви матеріалах відсутні виписки з особового рахунку відповідача, а саме про рух коштів, а тому позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що відповідач дійсно отримала грошові кошти та у якій саме сумі, а також наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку, як про це зазначає позивачспростовуються вищезазначеним. Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. 31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01. 31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року. 31 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року 31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №141 від 06 липня 2021 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на загальну суму 36547,89 грн. У п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 4.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Таким чином, за умовами договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, оскільки підписання реєстру права вимоги №141 відбулося 06 липня 2021 року, тобто після укладення кредитного договору №354008511 від 06 квітня 2021 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому сторони додатковими угодами продовжили строк дії договору до 30 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31 серпня 2023 року до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на загальну суму 57224,31 грн. 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №25/05/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за плату права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №25/05/25-Е від 29 травня 2025 року, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №354008511 від 06 квітня 2021 року у розмірі 57224,31 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 15499,50 грн., заборгованість за відсотками - 41724,81 грн. Як вбачається з розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача становить 57224,31 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 15499,50 грн., заборгованість за відсотками - 41724,81 грн. Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості по тілу кредиту, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованостіза тілом кредиту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Що стосується вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 41724,81 грн., колегія суддів виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що сторонами у кредитному договорі було погоджено строк кредитування на 30 днів («Дисконтний період»). Згідно з п.1.3 сторони погодили, що встановлений в п.1.2 договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом Дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функції продовження строку Дисконтного періоду. Відповідно до пункту 1.7 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду. З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по відсоткам у розмірі 41724,81 грн. З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що відсотки у розмірі 21048,39 грн. були розраховані за період з 06 квітня 2021 року по 06 липня 2021 року. При цьому, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідачем були здійснені проплати на погашення заборгованості, а саме: 06 травня 2021 року на суму 0,50 грн. по тілу кредиту та 5812,50 грн. на погашення відсотків. Таким чином, відповідачем вчинялися дії з метою продовження дисконтного періоду та відповідно пролонгації договору. З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Таліон Плюс» вбачається, що до розміру відсоткі 21048,39 грн., які були нараховані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 06 липня 2021 року, були також додані відсотки за період з 07 липня 2021 року по 02 вересня 2021 року. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною 1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц. У справі, яка переглядається, строк виконання зобов`язання у повному обсязі настав 05 серпня 2021 року (не більше, ніж 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду). Враховуючи, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, то колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ«Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованості по відсотках у розмірі 31743,09грн., яка була нарахована в межах строку кредитування до 05 серпня 2021 року включно. Вимога кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дають підстав для висновку про порушене право як первісного, так і нового кредитора в цій частині вимог. Таким чином, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по відсотках, яка нарахована поза межами строку кредитування (з 06 серпня 2021року до 02 вересня2021 року) слід відмовити. Колегія суддів не приймає доводи відповідача про те, що вона, як військовослужбовець, згідно з п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнена від сплати відсотків за користування кредитом, з огляду на наступне. Відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. З доказів, які були надані до апеляційної скарги вбачається, що відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України, що підтверджується посвідченням офіцера. Згідно витягу з наказу №35 від 25 лютого 2022 року начальника Центру морально психологічного забезпечення Збройних сил України Міністерства оборони України, підполковника запасу ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу оперативної психологічної роботи у військах (силах) Центру морально-психологічного забезпечення ЗСУ з 25 лютого 2022 року. Разом з цим, кредитний договір ОСОБА_1 було укладено 06 квітня 2021 року, заборгованість по процентам нарахована станом за період з 06 квітня 2021 року по 02 вересня 2021 року, яка вподальшому не змінювалася. В той же час, стороною відповідача не було надано доказів на підтвердження того, що у період з з 06 квітня 2021 року по 02 вересня 2021 року відповідач перебувала на військовій службі. А відтак, дія вищевказаного Закону не поширюється на правовідносини, що виникли між сторонами. Вищенаведеного суд першої інстанції не врахував, а відтак рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованості за кредитом у розмірі 15499,50 грн. та заборгованості за процентами у розмірі 31743,09 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач участі у розгляді справи не приймала, оскільки не була належним чином повідомлена про розгляд справи, що є підставою для скасування рішення відповідно до ст.376 ЦПК України колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи копія ухвали про відкриття провадження у справі направлялася ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Однак конверт з ухвалою повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17 (провадження №14-507 цс 18), від 12 лютого 2019 року у справі №906/142/18 (провадження №12-109 гс 19). В постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі №752/5046/22 вказано, що, аргументи заявника про те, що суд не повідомив його про розгляд справи, є необґрунтованими, оскільки кореспонденція, а саме судова повістка-повідомлення про розгляд справи була повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». З огляду на те що кореспонденція, яка була повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України він є таким, що її отримав. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №128/240/20, від 24 березня 2025 року у справі №706/208/15-ц. Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 7000 грн. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копії:договору про надання правничої допомоги від 29 травня 2025 року №29/05/25-01, протоколу погодження вартості послуг, додаткової угоди від 30 травня 2025 року, акту прийому-передачі наданих послуг. Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України та пропорційності задоволених вимог колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1999,70 грн. та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 5778,50 грн., а з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 634,06 грн. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: місто Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956 заборгованість по тілу кредиту у розмірі 15499 грн. 50 коп., заборгованість за відсотками у розмірі 31743 грн. 09 коп., судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1999 грн. 70 коп. та витрати на правову допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 5778 грн. 50 коп. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: місто Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956 на користь ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 634 грн. 06 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: