Постанова Київський апеляційний суд № 756/10280/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2026 року м. Київ провадження № 22-ц/824/10055/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В., при секретарі Гайдаєнко В. С. за участі: представника позивача - Будіянського О. С., представника відповідача - адвоката Равлюка В. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Равлюка Віталія Васильовича, в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Бєлоконної Н. В. від 21 січня 2025 року у цивільній справі № 759/26265/25 Оболонського районного суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_3 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, У С Т А Н О В И В: В серпні 2024 року ПрАТ АК «Київвводоканал» звернулось в суд за даним позовом, в якому просило стягнути солідарно з кожного з відповідачів на свою користь за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення заборгованість у розмірі 113 936 грн 44 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 48 630 грн 83 коп., 3 % річних у розмірі 11 475 грн 80 коп., витрати за відомості з Державного реєстру речових прав у розмірі 45,00 грн та судовий збір у розмірі 3 028 грн. В обґрунтування позову позивач зазначав, що відповідачі є споживачами послуг з водопостачання та водовідведення по квартирі АДРЕСА_1 . На утриманні у позивача знаходиться вищевказаний будинок, для мешканців якого ним надаються житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення. Відповідачі отримали від позивача послуги з водопостачання та водовідведення, однак за спожиті послуги за період з 01.01.2017 по 31.05.2024 не сплатили. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення заборгованість у розмірі 113 936 грн 44 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 48 630 грн 83 коп., 3 % річних у розмірі 11 475 грн 80 коп., витрати за відомості з Державного реєстру речових прав у розмірі 45 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року заяву про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року залишено без задоволення. В апеляційній скарзі адвокат Равлюк В. В., в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в повному обсязі. Зазначають, що не є власниками, співвласниками чи користувачами квартири АДРЕСА_1 , за якою нараховано заборгованість, що підтверджується офіційними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказують, що факт реєстрації місця проживання за відсутності реального споживання послуг не створює обов`язку щодо їх оплати. Звертають увагу на те, що фактично проживають у АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Вишневої міської ради та актом депутата міської ради. Апелянти наголошують на безпідставному стягненні заборгованості за 7,5 років (з 01.01.2017 по 31.05.2024) та вказують на необхідність застосування загальної позовної давності тривалістю три роки згідно зі статтею 257 ЦК України. Крім того, зазначають про звільнення від сплати інфляційних втрат та 3 % річних у період дії воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 та звертають увагу на суттєве пошкодження будинку внаслідок бойових дій. У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Зазначає, що згідно з відомостями Реєстру територіальної громади міста Києва особи зареєстровані за спірною адресою по теперішній час. Позивач вказує, що відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які зареєстровані у житлі споживача, несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати послуг. Звертає увагу на те, що відповідачі не інформували виконавця про зміну місця проживання чи припинення споживання послуг. Зазначає, що перебіг позовної давності був продовжений на строк дії карантину та воєнного стану на підставі пункту 12 та пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Також зауважує, що нарахування додаткових сум здійснювалось відповідно до вимог чинного мораторію, а постанова Кабінету Міністрів України № 1405 скасувала обмеження, за винятком тимчасово окупованих територій та зон бойових дій. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідачів підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів. Представник позивача проти задоволення скарги заперечив з підстав викладених у відзиві. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є споживачами послуг з водопостачання та водовідведення по квартирі АДРЕСА_1 . Встановивши, що позивачем надано належні письмові докази надання послуг за період з 01.01.2017 по 31.05.2024 на загальну суму 113 936,44 грн, які не були спростовані відповідачами, суд дійшов висновку про наявність простроченого грошового зобов`язання. Зважаючи на положення частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка встановлює солідарну відповідальність дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, суд виходив із того, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів щодо сплати ними грошових коштів за отримані послуги. На підставі статті 625 ЦК України, суд також дійшов висновку про можливість солідарного стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 48 630,83 грн та 3 % річних у розмірі 11 475,80 грн через неналежне виконання грошового зобов`язання. Частково погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках є предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45 власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Тобто, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Отже під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Встановивши, що позивач є постачальником послуг з водопостачання та водовідведення до квартири АДРЕСА_1 , а відповідачі є споживачами зазначених послуг, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за заборгованість перед позивачем відповідачі відповідають у солідарному порядку. Доводи апелянтів про те, що вони за вказаною адресою не проживають, а тому не мають відповідати за зобов`язаннями, відхиляються. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та статтями 64, 162 Житлового кодексу України, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Чинне законодавство прямо ототожнює правовий статус осіб, які фактично проживають, та осіб, які офіційно зареєстровані у житловому приміщенні, в аспекті їхнього солідарного обов`язку перед надавачем комунальних послуг. Відповідно до пункту 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265, особа здійснює реєстрацію місця проживання за однією адресою за власним вибором, і саме за цією адресою з нею ведеться офіційне листування, а також надсилається юридично значуща кореспонденція. Апелянти, зберігаючи офіційну реєстрацію свого місця проживання за спірною адресою та не повідомивши позивача про свою тривалу відсутність у порядку, визначеному Правилами № 630 від 21.07.2005 або Правилами № 690 від 19.07.2019, добровільно прийняли на себе всі правові ризики, пов`язані з таким статусом. Невиконання споживачами свого законодавчого обов`язку щодо своєчасного інформування виконавця послуг про зміну кількості фактично проживаючих осіб або про повне припинення користування системами водопостачання та водовідведення позбавляє їх права посилатися на факт свого проживання в іншому місці як на підставу для звільнення від солідарного виконання грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги про пошкодження будинку у період, за який нараховано борг, є необґрунтованими, адже апелянтами не надано належних доказів упродовж якого саме часу будинок був повністю непридатним для проживання чи надання послуг. Водночас за наданим розрахунком позивача будь-які нарахування по особовому рахунку не здійснювалися у березні та квітні 2022 року, що свідчить про врахування надавачем послуг обставин непереборної сили саме в цей проміжок часу. Водночас, колегія суддів приймає заяву апелянтів про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки вони були позбавлені можливості заявити про неї в суді першої інстанції через неналежне сповіщення, адже судова кореспонденція поверталася з відмітками «за закінченням терміну зберігання». Зважаючи на те, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в заочному порядку, проте без належного повідомлення відповідачів, внаслідок чого вони були позбавлені можливості реалізувати свої процесуальні права, колегія суддів з метою забезпечення права на справедливий суд приймає та розглядає зазначену заяву на стадії апеляційного провадження (що відповідає правовому висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки згідно зі статтею 257 ЦК України. Перебіг позовної давності за періодичними платежами починається з моменту несплати кожного окремого щомісячного платежу, тобто після двадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим. Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України було запроваджено з дванадцятого березня 2020 року автоматично в силу закону (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21). Дане продовження строків позовної давності діяло до 30.06.2023 (дата закінчення карантину (30.06.2023 з 24.00 годин) на підставі постанови Кабміну від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України було продовжено . Разом з тим, починаючи з 17.03.2022 (дата набрання чинності Законом № 2120 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»), розділ Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 «Прикінцеві та перехідні положення» наступного змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії» Оскільки нарахування за березень 2017 року підлягали сплаті до двадцятого квітня 2017 року, трирічний строк позовної давності за ними мав закінчитися двадцятого квітня 2020 року, тобто вже в період дії карантину, а тому цей строк був автоматично продовжений та не сплив на момент звернення позивача до суду 15.08.2024. Натомість заборгованість, яка утворилася за період з 01.01.2017 по 28.02.2017 включно, підлягала сплаті відповідно до двадцятого лютого та двадцятого березня 2017 року, і строк позовної давності за цими щомісячними платежами повністю сплив до запровадження карантину. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України. За таких обставин вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з січня 2017 року по лютий 2017 року включно задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності, а відтак, відповідні нарахування із розрахунку виключаються. По основному боргу сума становить 112 699,17 грн за вирахуванням 1 205,82 грн за січень та 1 205,82 грн за лютий, що в залишку дорівнює 110 287,53 грн. Розглядаючи вимоги в частині стягнення нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, колегія суддів наголошує на необґрунтованості розрахунку позивача, яким не враховано чинні обмеження пов`язані із воєнним станом. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» у період з 24.02.2022 по 29.12.2023 в межах міста Києва діяла заборона нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на заборгованість за житлово-комунальні послуги, утворену населенням. Колегія суддів визнає розрахунок позивача таким, що не відповідає встановленим обмеженням, адже у період нарахування за кожним черговим платежем починаючи із січня 2017 року був включений період із 24.02.2022 по 29.12.2023. Законними за таких обставин є виключно нарахування, здійснені після скасування обмежень, а саме за період з 01.01.2024 до 31.05.2024. Таким чином, сума інфляційних втрат становить 22,52 грн (складається з 19,46 грн, 2,08 грн та 0,98 грн), а сума 3 % річних становить 12,96 грн (складається з 11,24 грн, 1,30 грн та 0,42 грн). У решті додаткових нарахувань слід відмовити через дію мораторію. За таких обставин заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову. Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України. Загальна сума документально доведених та обґрунтованих первісних вимог, що підлягають задоволенню, становить 110 323,01 грн (основний борг 110 287,53 грн, інфляційні втрати 22,52 грн, три проценти річних 12,96 грн). Пропорція задоволених вимог позивача відносно первісно визначеної судом суми становить 63,39 %. З огляду на це, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судові витрати із сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1 535,56 грн, та витрати на отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у пропорційному розмірі 28,53 грн. Водночас, кожним із апелянтів за подання апеляційної скарги було сплачено по 3 633,60 грн судового збору. Оскільки апеляційні скарги задоволено частково, а рішення суду скасовано на користь скаржників із зменшенням суми стягнення на 36,61 %, на користь кожного із апелянтів підлягають стягненню з позивача судові витрати пропорційно задоволенню апеляції в розмірі по 1 330,26 грн кожному. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу адвоката Равлюка Віталія Васильовича, в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (адреса: квартира АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (адреса: квартира АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (адреса: квартира АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (адреса: квартира АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (адреса: квартира АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664; адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А) за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення заборгованість у розмірі 110 287 (сто десять тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 53 копійки, суму інфляційних втрат у розмірі 22 (двадцять дві) гривні 52 копійки, 3% річних у розмірі 12 (дванадцять) гривень 96 копійок, судові витрати із сплати судового збору за подання позову у розмірі 1 535 (одна тисяча п`ятсот тридцять п`ять) гривень 56 копійок та витрати на отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 28 (двадцять вісім) гривень 53 копійки У задоволенні решти позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664; адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 330 (одна тисяча триста тридцять) гривень 26 копійок. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664; адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 330 (одна тисяча триста тридцять) гривень 26 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 02 червня 2026 року. Судді Є. П. Євграфова Б. Б.Левенець В. В. Саліхов