Постанова 4857 № 300/343/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/343/25 пров. № А/857/31617/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Кушнір В.О., Матковської З.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року (судді Скільського І.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі № 300/343/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у підготовці та направленні до вищого штабу подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно поданого ним рапорту від 28.11.2024, для розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та ухвалення за ним відповідного рішення. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 підготувати та направити до вищого штабу подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно поданого ним рапорту від 28.11.2024, для розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та ухвалення за ним відповідного рішення, із урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує серед іншого, що позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу. Однак, ОСОБА_1 до рапорту не було надано документів, які б встановлювали факт відсутності інших родичів першого та другого ступеня споріднення з його матір`ю ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ), які можуть здійснювати догляд, а доданий до рапорту лист ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не визначення складення акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не може бути підставою для звільнення з військової служби. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі подає клопотання про врахуванням Акту ІНФОРМАЦІЯ_2 , який надійшов на адресу військової частини НОМЕР_1 03.07.2025 №1477/1/991, однак колегія суддів з урахуванням статті 308 КАС України відхиляє вказані докази, як підставу для врахування, адже такий Акт складено після ухвалення оспорюваного рішення і не може бути його підставою, а враховуючи тривалого періоду спору між сторонами (рапорт подано 28.11.2024, а рішення ухвалено 27.06.2025), відповідні докази мали бути подані до суду першої інстанції згідно норм процесуального законодавства. Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 28.11.2024 позивачем подано начальнику штабу-заступнику командира військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.6). Військова частина НОМЕР_2 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 із листом від 08.12.2024 в якому просила, оформити та затвердити акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд.(а.с.7). ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 13.12.2024 повідомив командира в/ч НОМЕР_2 про те, що в ІНФОРМАЦІЯ_4 не утворена комісія до повноважень якої належало оформлення акту обстеження сімейного стану військовослужбовця (а.с.8-10). Командир військової частини НОМЕР_1 повідомив командира військової частини НОМЕР_2 про те, що ОСОБА_1 до рапорту не було надано документів, які б встановлювали факт відсутності інших родичів першого та другого ступеня споріднення з його матір`ю, які можуть здійснювати догляд, а доданий до рапорту лист ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не визначення складення акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не може бути підставою для звільнення з військової служби, а тому відсутні підстави для направлення подання про звільнення з військової служби ОСОБА_1 до вищого штабу, у зв`язку із відсутністю підстав для звільнення (а.с.11-12). Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжений та діє станом на час розгляду справи. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Приписами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. При цьому, п. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення). Відповідно до п. 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Згідно із абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX. Про такий підхід наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24. Відповідно до п. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Пункт 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, передбачає, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Пунктом 117 Дисциплінарного статуту визначено, що пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Тобто право військовослужбовця на реалізацію свого права, зазначеного у рапорті, як і право на інформацію - передбачає, як наслідок, обов`язок відреагувати на рапорт. Із системного аналізу вищевказаних норм законодавства слідує, що кінцевим результатом написання рапорту військовослужбовцем про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи обґрунтована відмова у задоволенні рапорту. Як встановлено судом вище, підставою звільнення з військової служби за сімейними обставинами було визначено необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Вказаною нормою визначено документи, які підтверджують зазначені обставини, а саме: медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що 28.11.2024 позивачем подано начальнику штабу-заступнику командира військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - особою з інвалідністю ІІ групи та було надано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 29.07.2024 серії 12ААБ №059578 (а.с.32), яка видана Івано-Франківським обласним бюро МСЕК, відповідно до якої матері позивача встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням та висновок лікарсько-консультативної комісії медичного закладу про необхідність постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи через порушення функцій організму не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись № 1408 від 01.08.2024, який виданий КНП Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради (а.с.32, 33). Доводи відповідача-апелянта про те, що позивачем не додано документи, які підтверджують відсутність у його матері інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я колегія суддів відхиляє з урахуванням наступного. Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження у ОСОБА_2 є син - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому згідно вказаного витягу відсутня інформація про наявність у ОСОБА_2 інших дітей. Разом з тим, відповідно до свідоцтва серія НОМЕР_3 про розірвання шлюбу, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , 12.10.2024 шлюб розірвано (а.с.35). Також, позивачем до рапорту долучено нотаріально засвідчено заяву ОСОБА_2 від 11.09.2024, яка зареєстрована в реєстрі за №1372 про надання згоди для свого утримання та догляду синові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, у заяві ОСОБА_2 підтверджує те, що будь-яких інших осіб, крім ОСОБА_1 , які б могли здійснювати за нею догляд, не має (а.с.34). Абзацами 1, 3 ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Згідно з п.6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 у справі №5-рп/99, до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Відповідно до ч.4 ст.3 СК України, сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому суд враховує, що чинним законодавством у сфері проходження військової служби не визначено поняття «члени сім`ї першого, другого ступеня споріднення». Колегія суддів акцентує увагу, що відповідач не зазначає у своїй відповіді, який саме документ не подано або необхідно подати додатково на підтвердження відсутності у ОСОБА_2 інших, окрім ОСОБА_1 , членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або що такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, що на думку суду, призводить до необґрунтованого обмеження права позивача бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, а не будь-яких документів на власний розсуд. Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що чинним законодавством не передбачено переліку документів, які подаються військовослужбовцем, для підтвердження у нього підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Так само законодавством не передбачено порядку видачі документа конкретної форми (довідки, витягу тощо), який би містив інформацію про наявність чи відсутність членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Додатково суд звертає увагу на лист Міністерства юстиції «Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян» від 25.08.2023 №112984/19.3.2/11-23, яким було надано роз`яснення Генеральному штабу Збройних Сил України та Міністерству оборони України, де зазначено, що оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов`язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством. Отже, на переконання суду, можливість довести відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення наявна лише у тому випадку, якщо такі члени сім`ї існували раніше та правовий зв`язок між ними припинився, що підтверджується, наприклад, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про розірвання шлюбу тощо. Проте, якщо таких членів сім`ї не існувало взагалі, то підтвердити їх відсутність неможливо. Суд наголошує, що особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Тому, відмовляючи позивачу у погодженні рапорту фактично з підстав відсутності документа (документів), який неможливо надати, відповідач покладає на позивача надмірний тягар по збиранню доказів. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Суд враховує, що відповідачем не надано будь-яких протилежних доказів щодо наявності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Також, не підтверджено жодним доказом факт наявності у ОСОБА_2 сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як про це зазначає у своєму листі начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відсутні будь-які відомості щодо його місцезнаходження. При цьому, як уже зазначалося відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження у ОСОБА_2 є син - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , а інформація про наявність у ОСОБА_2 інших дітей - відсутня. Крім того, посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 на неможливість проведення обстеження сімейного стану ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що зі слів громадян, які проживають у зазначеному будинку, ОСОБА_2 за даною адресою не проживає, жодним належним доказом (актом про неможливість проведення обстеження сімейного стану ОСОБА_2 , письмові пояснення сусідів, тощо) не підтверджено. При цьому, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.97). Також за цією адресою зареєстрований і ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним записом у паспорті громадянина України НОМЕР_4 (а.с.16). Враховуючи наведене, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було надано належні докази підтвердження підстав для такого звільнення, які відповідачем було залишено без уваги. Суд звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Отже, обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень, а відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у підготовці та направленні до вищого штабу подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно поданого ним рапорту від 28.11.2024, для розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та ухвалення за ним відповідного рішення є протиправними. Щодо зобов`язання військову НОМЕР_5 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає наступне. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п.2 п.225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": - у військових званнях до майстер-сержанта включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; - у військових званнях до підполковника включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. При цьому, статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника. Пунктом 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 встановлено. що у Збройних Силах України створюються такі види документів; наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку. Рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Рапорт має мати чітко викласти та кваліфіковано обґрунтувати свої вимоги або прохання. Командир після розгляду та задоволення рапорту передає його далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. У разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту безпосереднім командиром, необхідно подати рапорт старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями прямого начальника. Підписаний рапорт на звільнення разом з додатками подається "по команді". Тобто військовослужбовець вручає його своєму безпосередньому командиру на узгодження. Далі рапорт передається по вертикалі. За результатами розгляду рапорту з військовослужбовцем проводиться співбесіда на рахунок підтвердження бажання звільнитися. Далі військовий підписує обхідний лист, здає зброю та військове майно. Пунктом 3.11.5 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 визначено, що строки можуть бути типовими або індивідуальними. Типові строки установлюються законодавством. Строки виконання основних документів у Збройних Силах України наведено у додатку 40 до цієї Інструкції. Додаток 40 до Інструкції з діловодства строків виконання зокрема рапортів про звільнення з військової служби не містить. Пунктом 3.11.16 Інструкції з діловодства визначено, що документи, строк виконання в яких не визначено, які не є документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міністерстві оборони України, в органі військового управління, військовій частині (установі), структурному підрозділі, до яких надійшов документ. Приписи Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024р. за № 40 та позиція національних судів, щодо строків розгляду рапорту про звільнення з військової служби, зобов`язують командира військової частини розглянути рапорт протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. З аналізу вищенаведених норм слідує, що позивач виявив бажання про звільнення з військової служби, про що звернувся із відповідним рапортом до свого безпосереднього командування. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, суд обрав спосіб захисту порушеного права позивача, шляхом зобов`язання відповідача підготувати та направити до вищого штабу подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно рапорту ОСОБА_1 від 28.11.2024,для розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі №300/343/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.О. Кушнір З.М. Матковська