Постанова 4857 № 140/1534/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1534/25 пров. № А/857/22291/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Кухтея Р.В., Гуляка В.В., за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року (судді Мачульського В.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 15 год. 30 хв. в м. Луцьк повний текст рішення складено 07.05.2025) у справі №140/1534/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГВІНЕТ» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «ГВІНЕТ» звернулося з позовною заявою до Головного управління ДПС у Волинській області в якій просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.05.2024 №0113360702 форми «Р». Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року задоволено позов повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Звертає увагу, що нормами Податкового Кодексу України не передбачено надсилання платнику податків цінних листів з описом вкладення та посадовими особами контролюючого органу всі листи були направлені відповідно до вимог статті 42 Податкового Кодексу України, яка передбачає надсилання саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Податковий кодекс України чітко визначив категорію поштового відправлення (рекомендований лист), якою контролюючий орган має підтвердити надіслання платнику податків відповідної кореспонденції. Також суд першої інстанції обраховував 30 календарних днів з 08.03.2024, тобто з дати вручення листа, а не його надсилання, що не відповідає змісту норми пункту 79.2 статті 79 Податкового Кодексу України. Позивач направив до апеляційного суду додаткові пояснення в яких вказує, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та можливо слід доповнити оскаржуване рішення додатковими висновками. Головним управлінням ДПС у Волинській області також подано додаткові пояснення. Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник відповідача Годунко М.Ф. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Представники позивача Карпук А.С, Восковський Ю.О. в режимі відеоконференції проти апеляційної скарги заперечили, просили скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу № 655-п від 22.02.2024 та повідомлення №246 від 22.02.2024 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ГВІНЕТ» (код ЄДРПОУ 43858645), щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Головним управлінням ДПС у Волинській області підготовлено запит про надання документів до перевірки №2224/6/03-20-07-02 від 22.02.2024. Копії вищевказаних документів контролюючий орган 22.02.2024 направив рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу підприємства - 43023, Волинська обл. м. Луцьк вул. Лідавська буд.

4. Конверт з повідомленням про початок проведення перевірки, наказом та листом про надання документів, що стосуються предмету перевірки, було повернуто 08.03.2024 на адресу ГУ ДПС у Волинській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання», сторонами даний факт не заперечується. За результатами перевірки складено акт №8103/07-02/43858645 від 05.04.2024 року та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу підприємства - 43023 Волинська обл. м. Луцьк вул. Лідавська буд. 4, однак останній було повернуто на адресу ГУ ДПС у Волинській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання», даний факт також не заперечується сторонами по справі. Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2024 року у Декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, встановлено порушення платником податків п.44.1, п. 44.6 ст.44, п. 85.2 ст. 85, п. 198.1, п. 198.2 та п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), внаслідок чого неправомірно визначено податковий кредит у податковій декларації за січень 2024 року на загальну суму 54 503 284 грн., що призвело до завищення показників рядка 19 та рядка 21 декларації за січень 2024 на суму 52 764 801 грн., та до заниження рядка 18 декларації за січень 2024 року «Позитивне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету» на суму 1 738 483 грн. 08.05.2024 на підставі висновків вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0113360702 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 738 483,00 грн та нараховано штрафні санкції в розмірі 173 848,30 грн. Також судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, те що ГУ ДПС у Волинській області було направленні на адресу ТОВ «ГВІНЕТ» оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке також було повернуто, з відміткою поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Крім того, як слідує з матеріалів справи працівниками ГУ ДПС у Волинській області були складені акти про ненадання документів від 25.03.2024 №862/07-02/43858645, від 26.03.2024 №882/07-02/43858645, від 27.03.2024 №919/07-02/43858645, від 28.03.2024 №952/07-02/43858645 та від 29.03.2024 №988/07-02/43858645. За твердженнями позивача та його представників жодних документів від податкового органу ТОВ «ГВІНЕТ» не отримувало, відтак на думку останніх у ГУ ДПС у Волинській області були відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового-повідомлення рішення, у зв`язку з чим змушений звернувся в суд за захистом свої прав з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, поданих доказів, які наявні в матеріалах справи колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Пунктом 14.1.36. статті 14 ПК України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Підпунктом 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності. Положеннями підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України визначено, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, та за власною ініціативою пояснення з питань, що не запитувалися контролюючим органом, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом. Підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачає, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків. Згідно з положеннями підпунктів 21.1.1 та 21.1.4 пункту 21.1 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Положення статті 79 ПК України визначають особливості проведення документальної невиїзної перевірки. Так, згідно з положеннями абзаців 1 та 3 пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова (пункт 79.3 статті 79 ПК України). Отже, не зважаючи на те, що пунктом 79.3 статті 79 ПК України передбачено необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, такий платник податків має право бути присутнім, що узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України. Положення пункту 42.2 статті 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Згідно з положеннями пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Таким чином, податковим законодавством передбачено два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків (без використання електронного кабінету): надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. За змістом пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. У постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, окрім наведених вище висновків, зазначила, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Так, Верховний Суд у питанні застосування положень пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у взаємозв`язку з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України дотримується усталеної позиції, що з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. Платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки. Також, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла таких висновків: аналізованими нормами Податкового кодексу України (зокрема, пункт 42.2 статті 42, пункт 78.4, пункт 79.2 статті 79) з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Верховний Суд також сформував усталений підхід (зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 520/8681/18, від 11.06.2020 у справі № 823/1606/17, від 12.08.2021 у справі № 640/3605/19), що наказ вважається надісланим контролюючим органом в порядку, встановленому законом, у разі повернення за закінченням терміну зберігання поштою наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки, направленого на податкову адресу платника податків рекомендованим поштовим відправленням. Отже, як наведено вказаними висновками касаційного суду, який викладений згідно норм матеріального права істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим у відповідності до вказаних вимог податкового законодавства. З урахуванням положень пункту 42.5 статті 42 ПК України такою є дата, зазначена поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суди в обов`язковому порядку повинні встановлювати причини невручення документів платнику податків та наявності/відсутності підстав вважати направлену кореспонденцію врученою відповідно до вимог статті 42 Податкового кодексу України, а відтак, і наявністю підстав вважати платника податків обізнаним про призначення перевірки до її початку. Також, слід звернути увагу на окремі положення Порядку надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними унормований Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 99 Правил рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу. У разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу (пункту 101 Правил). За правилами абзаців першого, другого пункту 116 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (абзац перший пункту 117 Правил). Таким чином, Правила надання послуг поштового зв`язку передбачають, що у разі невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення. Саме ж рекомендоване поштове відправлення ще протягом одного місяця зберігається об`єктом поштового зв`язку місця призначення, забезпечуючи тим самим адресату можливість отримати таке поштове відправлення на підставі вищевказаного повідомлення. Після спливу встановленого строку зберігання поштове відправлення повертається відправнику з відміткою - «За закінченням терміну зберігання» (крім виключень, визначених Правилами). Такий підхід забезпечує адресату можливість отримати надіслане йому поштове відправлення згодом у разі, якщо з тих чи інших причин він його не отримав під час виходу працівника поштового оператора за його адресою. Тобто, у випадку надіслання копії наказу і повідомлення про проведення перевірки поштою контролюючий орган має враховувати особливості, пов`язані із правилами вручення поштових відправлень в Україні. Суд звертає увагу, що про обґрунтованість такого висновку свідчать і зміни, що були внесені законодавцем до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України. Так, Законом України від 30.11.2021 № 1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01.01.2022, пункт 79.2 статті 79 Податкового кодексу України було доповнено новим абзацом такого змісту: «У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу». Як вже було встановлено судом з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду на підставі матеріалів справи, копію наказу ГУ ДПС у Волинській області № 655-п від 22.02.2024 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ГВІНЕТ», повідомлення від 22.02.2024 № 246 та запит про надання документів від 22.02.2024 №2224/6/03-20-07-02 було направленні рекомендованим листом з повідомлення про вручення за податковою адресою позивача. Однак, такі документи разом з поштовим листом повернулися 08.03.2024 до ГУ ДПС у Волинській області з відміткою на довідці Укрпошти про невручення адресату, причина - «за закінченням терміну зберігання». Таким чином, з урахуванням зазначеного, а також встановлених у справі, що розглядається обставин, суд зазначає, що у розумінні пунктів 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України днем вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки а також запиту про надання документів є саме 08.03.2024. Отже, саме після 08.03.2024 позивач вважається таким, що належним чином ознайомлений з наміром контролюючого органу провести документальну позапланову виїзну перевірку до її початку. Відповідно, після указаної дати і відповідач набув законних повноважень на проведення спірного контрольного заходу. Саме після вказаної дати необізнаність позивача з наказом про проведення перевірки слід розцінювати як таку, що свідчить про нехтування або ухилення від виконання обов`язку із отримання поштової кореспонденції без поважних причин і не може розцінюватись на користь платника податків. При цьому, суд звертає увагу, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків (постанова Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 823/1606/17). Відповідно до акту від 05.04.2024 №8103/07-02/43858645 ГУ ДПС у Волинській області про результати документальної позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «ГВІНЕТ», дане перевірка проводилась з 25.03.2024 по 29.03.2024. Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано пункти 79.2 статті 79, 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, оскільки копія наказу про проведення перевірки та повідомлення надіслані позивачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а конверт із вказаними документами із відміткою поштової служби повернувся на адресу контролюючого органу до початку проведення перевірки із зазначенням причин невручення. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним судом в постанові від 30.01.2024 у справі № 380/15525/21. Проте, з досліджених з матеріалів справи документів судом встановлено, що відповідачем помилково не враховані норми пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України щодо початку проведення перевірки не раніше 30 календарного дня, яку слід обраховувати із 08.03.2024, оскільки саме з цією дати позивач вважається таким, що належним чином ознайомлений з наміром контролюючого органу провести документальну позапланову виїзну перевірку до її початку, а як вже зазначалось вище і встановлено судом перевірку контролюючим органом розпочато 25.03.2024. Відтак, ГУ ДПС у Волинській області, розпочавши 25.03.2024 проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ГВІНЕТ», не перевірило у дотриманні однієї з обов`язкових умов для початку проведення такої перевірки (визначеною п.79.2 ст.79 ПК України), якою є вручення платнику податків письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки, доводи апелянта про не правильний розрахунок є спростованими, оскільки на думку колегії суддів судом першої інстанції правильно здійснено розрахунок і встановлено обставини спірних правовідносин. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, не виконання контролюючим органом вимог п.79.2 ст.79 ПК України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто, є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. У постанові від 18.08.2021 у справі № 160/9277/19 Верховний Суд дійшов висновку, що визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної контролюючим органом, виключає необхідність переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства та є підставою для визнання незаконними і прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень. У питаннях дотримання контролюючими органами процедури проведення перевірки, істотне значення має встановлення обставин забезпечення платникам податків можливості реалізувати їх права, передбачені Податковим кодексом України, а у разі їх порушення - чи могло це істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті рішення В той час неотримання позивачем повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки та запиту про надання документів, свідчить про неможливість позивачем надати документи, що належать до предмета перевірки або пов`язані з предметом перевірки. Таке порушення відповідачем процедури проведення перевірки істотно вплинуло на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, оскільки відповідач дійшов висновків про завищення показників рядка 19 та рядка 21 декларації за січень 2024 на суму 52 764 801 грн., та до заниження рядка 18 декларації за січень 2024 року, виключно на підставі аналізу інформації, що міститься в базах даних контролюючого орану, а не на підставі первинних документів, які опосередковують такі господарські операції. При цьому, суд не приймає посилання відповідача на викладені у постановах Верховного Суду, так як такі рішення приймались на підставі досліджених доказів у кожній конкретній справі, адже завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку та правомірності його рішень/дій. Вимога, яку ПК України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме: право бути присутнім під час проведення перевірок; право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки - документальну виїзну. Подібні правові висновки зроблені Верховним Судом при ухваленні постанови від 06 серпня 2019 року у справі №520/8681/18. Невиконання вказаних вимог, не забезпечення гарантій прав платника податків за усталеною судовою практикою призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.01.2015 по справі №21-425а14 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 по справі №821/371/17 (провадження №К/9901/1970/17), від 02.09.2020 по справі №820/3426/16 (адміністративне провадження №К/9901/36355/18),від 19.03.2024 у справі №19.03.2024, від 15.02.2024 у справі № 640/9016/20, що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає до задоволення, адже відповідачем не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про порушення позивачем ведення обліку товарних запасів, а податкове повідомлення-рішення від 08.05.2024 №0113360702 форми «Р», яке є протиправним та скасовано судом першої інстанції правильно, доводи апеляційної скарги стосовно суті спору зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у названій вище частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №140/1534/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.В. Кухтей В.В. Гуляк Повний текст постанови складено і підписано 01.08.2025