Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/10908/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/10908/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 02 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення та не виплати позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 грн; зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 грн та прийняти відповідне рішення про призначення та виплату такої допомоги позивачеві. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що є сином військовослужбовця ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Невельське Донецької області. У зв`язку з цим позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000 грн, передбаченої законодавством у разі загибелі військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби. До заяви позивач додав пакет документів, що підтверджує обставини загибелі батька та його родинний зв`язок із загиблим, зокрема свідоцтво про смерть, повідомлення військової частини, витяг з наказу командира та інші передбачені законодавством документи. Відповідач, розглянувши заяву, повернув її без прийняття рішення про призначення виплати, мотивуючи це необхідністю доопрацювання документів та відсутністю достатніх підстав для призначення позивачеві допомоги. Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо непризначення та невиплати одноразової грошової допомоги протиправною та такою, що порушує його права як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано п. 57 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 22.11.2024 №37/Д, яким повернуті на доопрацювання документи ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю його батька ОСОБА_2 . Зобов`язано комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги на підставі ч. 4 ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (у редакції Закону від 09.12.2023 №3515-ІХ), постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у зв`язку із загибеллю батька - військовослужбовця ОСОБА_2 , та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484 грн 48 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає саме на дату смерті військовослужбовця (в даному випадку це 19.02.2023), а отже, до спірних правовідносин має застосовуватися редакція Закону №2011-XII, чинна на той момент. Відповідач наголошує, що згідно зі ст. 58 Конституції України закони не мають зворотної дії в часі, тому розширення кола отримувачів ОГД (включення повнолітніх дітей без додаткових умов), яке відбулося згідно із Законом №3515-IX від 09.12.2023 та набрало чинності лише 29.03.2024, не може бути застосоване до подій, що сталися у лютому 2023 року. Оскільки на дату загибелі ОСОБА_2 позивач був повнолітнім, він міг претендувати на допомогу виключно як утриманець. Проте, як вказує відповідач, позивачем не надано належних документів, зокрема довідки Пенсійного фонду про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, які б підтверджували факт його перебування на утриманні загиблого, як того вимагають Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» та Порядок №45. Відповідач зауважує, що Комісія МОУ діяла виключно в межах повноважень, а повернення документів на доопрацювання замість остаточної відмови є процедурною дією, спрямованою на належне адміністрування та надання позивачу можливості підтвердити свій статус утриманця. З огляду на те, що на момент виникнення права позивач не належав до вичерпного кола осіб, які мають безумовне право на ОГД, а докази утримання відсутні, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні. 22.05.2026 року від Міністерства оборони України надійшли додаткові пояснення у справі. У поданих поясненнях представник відповідача звертає увагу суду на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.05.2026 у справі № 280/1098/25. 24.05.2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник позивача вказує, що посилання апелянта у додаткових поясненнях на висновки Верховного Суду, зроблені останнім у постанові від 12.05.2026 року у справі № 280/1098/25 є безпідставним, оскільки обставини у даній справі і у справі № 280/1098/25 не є однаковими. В даній справі позивач є сином загиблого, а у справі № 280/1098/25 позивач є жінкою, яка проживала з загиблим однією сім`єю. Таким чином, висновки Верховного Суду зроблені у справі № 280/1098/25 не є релевантними до правовідносин у даній справі. 26.05.2026 року від Міністерства оборони України надійшло клопотання. У поданому клопотанні представник відповідача звертає увагу суду на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.05.2026 у справі № 400/4545/24, адміністративне провадження № К/990/9902/25. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є сином загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Невельське Донецької області військовослужбовця ОСОБА_2 . 22.02.2023 Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про смерть ОСОБА_2 . Відповідно до висновку 11 Регіональної військово-лікарської комісії №2337 від 06.07.2023 травма та причина смерті ОСОБА_2 , ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. Позивач неодноразово звертався до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця. За результатами розгляду документів позивача, рішеннями відповідача від 03.11.2023 №20/д (п. 32 протоколу засідання комісії) та від 22.11.2024 №37/д (п. 54 протоколу засідання комісії) документи позивача повернуто на доопрацювання з метою надання на адресу комісії документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що він перебував на утриманні загиблого військовослужбовця. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення та не виплати одноразової грошової допомоги протиправною та такою, що порушує права як члена сім`ї загиблого військовослужбовця, позивач звернувся до суду з цим позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2, 3, 5 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. За змістом ст. 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII). Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України. Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на дату прийняття відповідачем рішення від 22.11.2024) регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у ст. 16-1 Закону №2011-XII. Так, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках. Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно до ч. 10 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан. Воєнний стан на території України неодноразово продовжувався та діє дотепер. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Абзацами 1-4, 6 п. 2 Постанови №168 (в редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_2 ) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами. Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку. Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва). За висновками Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі №160/14225/23, єдиними умовами виплати одноразової грошової допомоги на момент смерті військовослужбовця є належність до певної категорії осіб, передбачених п. 1 Постанови 168 та загибель в період дії воєнного стану. В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач є повнолітнім сином загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Невельське Донецької області військовослужбовця ОСОБА_2 . Відповідно до висновку 11 Регіональної військово-лікарської комісії №2337 від 06.07.2023 травма та причина смерті ОСОБА_2 , ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. Позивач неодноразово звертався до відповідача через ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця. За результатами розгляду документів позивача, рішеннями відповідача від 03.11.2023 №20/д (п. 32 протоколу засідання комісії) та від 22.11.2024 №37/д (п. 54 протоколу засідання комісії) документи позивача повернуто на доопрацювання з метою надання на адресу комісії документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підтверджують, що він перебував на утриманні загиблого військовослужбовця, адже він є повнолітним, а в силу положень ст.16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на дату смерті його батька, передбачала виключний перелік осіб, уповноважених на отримання одноразової грошової допомоги. Зокрема, батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге; діти, які не досягли повноліття; утриманці загиблого (померлого). Дійсно до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ, тобто до 29.03.2024, положення ч.1 ст.16-1 Закону №2011-ХІІ обумовлювали, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Отже, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування" в частині змісту юридичної категорії "непрацездатні особи" (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття). Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов. Щодо доводів відповідача про те, що одноразова грошова допомога повинна призначатись і виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання ОГД, тобто станом на день смерті ОСОБА_2 19.02.2023 , то суд зауважує, що реалізація права на виплату одноразової грошової допомоги передбачена абз. 2 п. 2 Постанови № 168 та визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується, відповідно до п. 9 ст. 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", строком у три роки з дня виникнення такого права. Оскільки датою смерті батька позивача є 19.02.2023, тобто з цієї дати у нього виникає право саме на звернення із заявами про отримання ОГД. Тобто, визначальним для правильного вирішення спору є не календарна дата, на яку припав момент загибелі військовослужбовця і чинне станом на цю дату законодавство, а правова природа соціальної гарантії на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв`язку із втратою годувальника чи як грошового еквіваленту соціальної гарантії на випадок загибелі військовослужбовця у зв`язку із втратою члена родини під час виконання конституційного військового обов`язку. В контексті спірних правовідносин, слід застосовувати висновки Верховного Суду, наведених у постанові від 05.02.2025 у справі №120/17960/23 про те, що Держава має забезпечити рівні та справедливі соціально-правові гарантії для усіх членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов`язків військової служби. У постанові від 17.03.2025 у справі № 280/2749/24 Верховний Суд виснував, що на відміну від Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, Постанова № 168 містить звужений перелік підстав для виплати допомоги у збільшеному розмірі, через те, що розмір допомоги у сумі 15 000 000 грн передбачений лише на період дії воєнного стану та виключно для сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих, але внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців. За обставин справи, згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 №2896/19/1210 від 18.05.2023 сержант ОСОБА_2 дійсно в період з 24.02.2022 по 19.02.2023 приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії). Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №175 від 22.02.2023 та довідки про причини смерті №175 від 22.02.2023 ОСОБА_2 загинув у зоні військових дій внаслідок ушкоджень від вибухів та осколків. Згідно з висновком 11 Регіональної військово-лікарської комісії №2337 від 06.07.2023 травма та причина смерті ОСОБА_2 , ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. З огляду на встановлені обставини у цій справі, суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для повернення на доопрацювання документів позивача. Рішення Комісії від 22.11.2024 приймалося за нового правового регулювання, яким в силу приписів ч. 4 ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції Закону від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності 29.03.2024) обумовлено право на отримання ОГД у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця, дітям загиблого (померлого військовослужбовця). Надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту, суд зазначає, що у даному випадку спірні правовідносини стосуються не пасивної бездіяльності відповідача, а прийняття ним конкретного управлінського рішення. Оскільки рішення Комісії від 22.11.2024 №37/д (п. 54 протоколу) є актом індивідуальної дії, що безпосередньо породжує правові наслідки та перешкоджає реалізації права на отримання ОГД, належним способом захисту є саме його скасування. Колегія суддів констатує, що вказане рішення є фактичним юридичним вираженням позиції органу щодо непризначення допомоги. Відтак, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати саме п. 54 рішення відповідача від 22.11.2024, оскільки воно не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його прийняття. Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю його батька - військовослужбовця ОСОБА_2 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Щодо посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.05.2026 у справі №400/4545/24, то колегія суддів зауважує, що дані висновки суду не є ревалентними до даних правовідносин. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.