Постанова 4854 № 420/5655/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5655/25 Головуючий І інстанції: Марин П.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 30.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 21.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р.; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р., провести її виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44); - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати сум щомісячного грошового забезпечення за період з 26.03.2022р. по 03.04.2023р., зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, та перерахунок виплат при звільненні - грошової компенсації за 22 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022р., грошової допомоги на оздоровлення за 2023р., матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023р., одноразової грошової допомоги 48% місячного грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату сум щомісячного грошового забезпечення за період з 26.03.2022р. по 03.04.2023р., зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, та перерахунок виплат при звільненні - грошової компенсації за 22 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022р., грошової допомоги на оздоровлення за 2023р., матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, одноразової грошової допомоги 48% місячного грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з положеннями п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44). Ухвалою суду 1-ї інстанції від 03.04.2025р. позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19.07.2022р. по 03.04.2023р. - повернуто позивачу. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що він проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) з 26.03.2022р. по 03.04.2023р. В період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. солдат ОСОБА_1 , водій-хімік відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) в складі особового складу 2 окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_3 виконував бойові завдання, у АДРЕСА_2 у складі Угрупування об`єднаних сил та в складі оперативно-стратегічного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Позивач вказує, що виплата йому додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. відповідачем не була здійснена, а також невірно нараховувалось його грошове забезпечення військовослужбовця з 26.03.2022р. по 03.04.2023р. та грошові компенсації при звільненні за 22 доби невикористаної щорічної основної відпустки за 2022р., грошової допомоги на оздоровлення за 2023р., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023р., одноразова грошова допомога 48% місячного грошового забезпечення. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р., з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб у відповідності до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44). Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку і виплати сум щомісячного грошового забезпечення за період з 26.03.2022р. по 18.07.2022р., зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704. Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 сум щомісячного грошового забезпечення за період з 26.03.2022р. по 18.07.2022р., зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2022р., на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, з урахуванням виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44). У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 30.06.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2025р. і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 06.08.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. 07.08.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 26.03.2022р. по 03.04.2023р. У період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. позивач отримував додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 у розмірі 30000 грн. При цьому, за період з 26.03.2022р. по 18.07.2022р., при визначенні розміру видів грошового забезпечення позивача, посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. становив 1762 грн. 12.02.2025р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити невиплачену додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях та заходах, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р., а також здійснити перерахунок сум щомісячного грошового забезпечення з 26.03.2022р. по 03.04.2023р., із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704. Однак, листом відповідача від 20.02.2025р. №1044/303/9/133 позивача було повідомлено про те, що за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. йому виплачена додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 в розмірі 30000 грн. щомісячно. По надходженню довідки для виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн., яка передбачена вказаною Постановою від керівника органу військового управління, (штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини) до яких для виконання завдань позивач відряджений з підтвердженням, що за період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. він брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів йому буде здійснена доплата додаткової винагороди в розмірі збільшеної до 100000 грн. за вищезазначений період. При цьому, у проведенні перерахунку грошового забезпечення відповідачем також відмовлено. Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. При цьому, у відповідності до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. за №5-рп/2002, служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Так, ч.5 ст.17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Ці положення, як зазначив у цьому Рішенні Конституційний Суд України, поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України тощо. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII. За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, дія якого, в силу приписів ч.1 ст.3, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У ч.2 ст.9 Закону №2011-XII передбачено те, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абз.1 та 2 ч.4 ст.9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває. Як передбачено у ст.1 Закону №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. За змістом ст.16 Закону №389-VIII, за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені у відповідності до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності. У розумінні ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-XII, військові формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань та частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями та призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності та національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій. За правилами ст.12 Закону №1932-XII, участь в обороні держави разом з Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені у відповідності до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 і №69, 28.02.2022р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168. Ця постанова набрала чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022р. Постановами Кабінету Міністрів України від 22.03.2022р. №350, від 01.07.2022р. №754, від 27.09.2022р. №1066, від 08.10.2022р. №1146, від 20.01.2023р. №43 до цієї Постанови №168 були внесені відповідні зміни та доповнення. За правилами п.1 Постанови №168 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами від 07.03.2022р. №217 від 22.03.2022р. №350) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 в абз.1 п.1 Постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць». При цьому, у постанові від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди, а саме «до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 грн. щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця. Таким чином, на підставі аналізу наведених норм чинного законодавства України можна дійти висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. на місяць є складовою грошового забезпечення, що виплачується військовослужбовцям на період воєнного стану та, відповідно, підлягає збільшенню до - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі останніх у бойових діях, а також забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Очевидно, що первинна редакція Постанови №168, з огляду на її швидкочасне прийняття, а саме п`ятий день повномасштабної російської агресії, тобто період особливо гострої напруженості, характеризувалася недостатньою чіткістю та визначеністю її формулювань, що беззаперечно й ускладнювало реалізацію її положень. Як зауважив Верховний Суд у постанові від 22.11.2023р. у справі №520/690/23, текстуальний виклад частини п.1 Постанови №168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого могла бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав. Реалізація даних приписів Постанови №168, як це констатовано у постанові Верховного Суду від 21.12.2023р. у справі №200/193/23, вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди із метою встановлення переліку бойових дій та заходів, що передбачені в абз.1 п.1 згаданої Постанови №168, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах. Також, про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств і державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди та одноразової грошової допомоги, що передбачені Постановою №168, вказано і в п.2-1 цієї Постанови, доповненому у відповідності до Постанови №793. Такі доповнення, зокрема, викликані нагальною потребою у врегулюванні виплати спірної додаткової винагороди, та усвідомленням того, що конкретизація умов, визначених положеннями п.1 Постанови №168 поставлена в залежність від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець. Зокрема, Постановою №793 доповнено Постанову №168 п.2-1 наступного змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів». Так, рішенням, донесеним телеграмою Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298 (застосовувалась до 01.06.2022р.) та Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022р. №912/з/29 (застосовується з 01.06.2022р., а Телеграма №248/1298 втратила чинність) встановлено порядок нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, під час здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 грн. та 100000 грн. гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Вказана телеграма Міністра оборони України №248/1298 підлягала обов`язковому виконанню з 24.02.2022р. всіма підрозділами Міністерства оборони України, а також Збройних Сил України й розповсюджувало свою дію на всіх військовослужбовців Збройних Сил України. У подальшому, Телеграму №248/1298 змінено і про такі зміни доведено до відома телеграмою від 18.04.2022р. №248/1529. При цьому, суть змін полягала у тому, що в підставах видання довідки про безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах належало обов`язково зазначати документи, як: бойовий наказ (бойове розпорядження) або журнал бойових дій та рапорт (донесення) командира підрозділу про участь в бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Так, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», за п.1 вказаної Телеграми №248/1298, слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій). Відповідно до п.2 Телеграми №248/1298, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах: 100000 грн. - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах); 30000 грн. - іншим військовослужбовцям із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби. Згідно з п.3 цієї ж Телеграми, райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави-відповідними рішеннями (наказами, директивами або розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий, журнал) або ж журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) щодо участі кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець. Пунктом 4 Телеграми №248/1298 встановлено, що командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми. За змістом п.5 Телеграми №248/1298, виплата додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. чи 30000 грн. здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командиром (начальником) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн. за місяць обов`язково зазначити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) (зразок наведено в додатку №2 до цієї телеграми). Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п.5 Телеграми №248/1298). 23.06.2022р., з метою подальшого врегулювання виплати військовослужбовцям цієї додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України прийнято інше рішення від 23.06.2022р. №912/з/29 у вигляді Окремого доручення. У п.1 Окремого доручення від 23.03.2022р. №912/з/29 Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», а саме виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії; здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту. Абзацами 3-4 п.3 цього Рішення визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів слід здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) чи журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або ж заходах слід надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець. При цьому, у підставах про видання такої довідки належить обов`язково зазначати вищевказані документи. Пунктом 14 відповідного Рішення було передбачено, що доручення належить застосовувати з 01.06.2022р. Підсумовуючи викладене, слід наголосити на тому, що Міністр оборони України, як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації п.1 Постанови №168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати спірної додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах. З уваги на це, можна також констатувати те, що окремі рішення Міністром оборони України (були вказані вище) прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої п.1 Постанови №168, у розмірі до 100000 грн.), мають належне і достатнє юридичне підґрунтя. Також, у контексті вказаного слід звернути увагу, що фактично нормативно-правовий акт для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди згідно з Постановою №168 прийнятий Міністерством оборони України лише - 25.01.2023р. Саме тоді прийнято наказ №44, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2023р. за №177/39233, і яким було внесено зміни до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260). Наказом №44 було доповнено Порядок №260 новим розділом, в якому передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою №168 у розмірі 100000 грн. виплачується тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення цих заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах). Пунктом 4 зазначеного розділу XXXIV встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або ж оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. У той же час, вказаний вище нормативно-правовий акт набрав законної сили 31.01.2023р., тобто з моменту його офіційного оприлюднення після реєстрації в Міністерстві юстиції України та застосовується з 01.02.2023р., про що безпосередньо зазначено в п.3 Наказу №44. Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовослужбовцям, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення таких заходів (включаючи військовослужбовців строкової служби), розмір винагороди збільшується до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата додаткової винагороди до 100000 грн. на місяць здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (за місцем штатної служби військовослужбовця) за умови документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в зазначених бойових діях або заходах. Документальним підтвердженням такої участі слугують наступні документи: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове), або бойове донесення, або постова відомість (під час охорони певного об`єкта, на який здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки, або бойове донесення, або ж постова відомість (спеціальних) завдань. Так, спірним у даній справі є те, що на думку позивача відповідач протиправно не нараховував та не виплачував йому додаткову винагороду у розмірі 100000 грн. у період з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. Позивачем на підтвердження зазначених вище позовних вимог до суду надано копію довідки Військової частини НОМЕР_3 №34/2/447 від 04.08.2023р., в якій зазначено, що він дійсно у спірний період брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Підставами ж для видачі відповідної довідки вказано витяг із журналу бойових дій 2 окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_3 (інв. №371/16/780 від 20.02.2022р.), а також копію рапорту командира 2 окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_4 (вх.№1221/2/11 від 05.08.2023р.). Разом із зазначеною довідкою позивачем також надано копії витягу із журналу бойових дій 2 окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_3 та рапорту командира 2 окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_4 з додатком, в якому вказано список особового складу 2 окремого радіолокаційного взводу військової частини, які виконували бойове завдання з 15.04.2022р. по 25.06.2022р., а саме водій хімік відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту Військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_1 . Також у матеріалах справи міститься витяг з наказу Військової частини НОМЕР_3 від 12.04.2022р. №86 про вибуття позивача у відрядження у м. Часів Яр, Бахмутського району, Донецької області з 14.04.2022р. та витяг з наказу Військової частини НОМЕР_3 від 27.06.2022р. №162 про його прибуття з відрядження з АДРЕСА_2 . Разом із тим, як наголошує апелянт, підставою невиплати позивачу спірної винагороди є те, що згадана вище довідка Військової частини НОМЕР_3 №34/2/447 від 04.08.2023р. нібито видана не за формою, наведеною в Додатку №1 до Телеграми №248/1298. При цьому, у формі довідки, наведеної в Додатку №1 до телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022 №248/1298 зазначено, що така довідка повинна містити кутовий штамп військової частини з вихідними її датою та номером, підписана начальником штабу військової частини та відповідальної за облік особового складу військової частини особи, а її зміст повинен відповідати, наприклад, такому: видана капітану ОСОБА_2 , який проходить службу в Військовій частині НОМЕР_5 , в тому, що він приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії: з 24.02.2022р. до 27.02.2022р., з 02.03.2022р. до 05.03.2022р. Підстава: накази командира Військової частини НОМЕР_6 від 24.02.2022р. №25, від 02.03.2022р. №29. Судова колегія, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначає, що зміст довідки ОСОБА_1 , виданої Військовою частиною НОМЕР_3 №34/2/447 від 04.08.2023р. не містить жодних суттєвих розбіжностей із зазначеною вище формою. При цьому, відповідач не вказує про невідповідність довідки №34/2/447 від 04.08.2023р. будь-яким вимогам Окремого доручення №912/з/29. У той же час, у п.1 Окремого доручення №912/з/29 визначено, що під безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів вважається, з-поміж іншого, й виконання бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій. У цьому контексті, також варто наголосити на тому, що за приписами ст.1 Закону №1932-XII, бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях чи самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння). Водночас, відсіч і стримування збройної агресії є більш широким поняттям, яке може включати як рішучий опір та протидію збройної агресії, так і недопущення подальшої збройної агресії. При цьому, для відсічі і стримуванні збройної агресії не обов`язковим є факт проведення бойових дій. Окрім того, ст.1 Закону №1932-XII визначено, що район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії. Згідно з «Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (затв. наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. №309), Херсонська область (Бахмутський район) одночасно включає території, які відносяться до територій можливих бойових дій та територій активних бойових дій. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що території можливих бойових дій та території активних бойових дій відносяться до спільної категорії - територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 11.03.2026р. у справі №260/1658/23. У свою чергу, в умовах воєнного стану аналіз виконуваних військовослужбовцем завдань не можна проводити лише на підставі законодавчо встановлених визначень, адже такі не враховують (не завжди враховують) специфіку виконання таких завдань під час бойових дій. Якщо в мирний час певне завдання може виглядати як складова звичайної «оперативно-службової діяльності», то в контексті відсічі збройної агресії завдання може означати безпосередню участь у бойових діях або заходах. Відсутність формальних документів, які б чітко встановлювали зону бойового зіткнення, також не повинна автоматично виключати можливість визнання такої діяльності безпосередньою участю у бойових діях. Якщо ж докази свідчать, що військовослужбовець, діючи в умовах воєнного стану, виконував фактично бойові функції, це має бути взято до уваги для визначення права на додаткову винагороду. Тож для об`єктивної перевірки права особи на додаткову винагороду треба детально з`ясувати, в який період і під дію якого наказу підпадало спірне завдання, чи входить воно за своїм змістом до переліку бойових (безпекових) заходів та чи підтверджене воно відповідними документами згідно з актуальними нормами (що діяли на той момент). Якщо відповіді на такі запитання є позитивними, відмова у виплаті не може ґрунтуватися лише на доводах про «звичайну службову діяльність» або через формальні прогалини в оформленні документів. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2024р. у справі №560/3153/23, підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець. За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам №1, №2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив, а також підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або ж заходах, визначених п.3 вказаного Окремого доручення, на підставі якого і визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах у відповідності до повноважень, наданих йому абз.3 п.3 та абз.4 п.4 Окремого доручення №912/з/29. Зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, засвідчена відповідними документами. В межах викладеного, суд першої інстанції цілком доцільно звернув увагу на те, що довідка №34/2/447 від 04.08.2023р. відповідає вимогам Окремого доручення №912/з/29 та формі додатку №1 Окремого доручення. Крім цього, у підставах про видання цієї довідки зазначені документи, визначені абз.3, 4 та 5 п.3 цього Доручення. За таких умов, висновки суду 1-ї інстанції щодо протиправності не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у розмірі, збільшеному до 100000 грн. пропорційно дням його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів за періоди служби з 15.04.2022р. по 25.06.2022р. є правильними та обґрунтованими. Надаючи ж оцінку правильності розрахунку грошового забезпечення позивача, колегія суддів звертає увагу на таке. Як зазначалося судом, у силу ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня, а також вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу. За змістом п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до вказаної Постанови №704 було визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського та старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Окрім цього, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, з-поміж іншого, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 24.02.2018р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою п.4 Постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, з 24.02.2018р. змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.». Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п.4 цієї ж Постанови. На підставі п.4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018р., а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. 29.01.2020р. постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до п.4 Постанови №704. Отже, з 29.01.2020р. не підлягають застосуванню зміни до п.4 Постанови №704, внесені п.6 Постанови №103. Таким чином, відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п.6 Постанови №103, та вимог п.1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020р. мають визначатися саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У свою чергу, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, врегульовує Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III. Статтею 6 Закону №2017-III передбачено те, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. У відповідності до ч.3 ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. При цьому, відповідно до п.п.1 та 3 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п.3). Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили закону. У свою чергу, Закони України «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік» не містять застережень щодо застосування в 2021р., 2022р., 2023р., як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018р. Таким чином, до 01.01.2020р. норми п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., не входили в суперечність з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». У відповідності до ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, враховуючи, що п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Натомість, як встановлено колегією суддів, виплата позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період здійснювалась із розрахунку шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у постановах від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21, від 12.09.2022р. у справі №500/1813/21, від 22.09.2022р. у справі №500/3840/21, від 16.11.2022р. у справі №120/648/22-а, від 22.03.2023р. у справі №340/10333/21, від 29.03.2023р. у справі №640/8668/21, від 09.05.2023р. у справі №380/5158/22, від 05.03.2024р. у справі №200/8232/21 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: « 1) з 01.01.2020р. п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р. не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; 2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, із урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). 3) встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням». Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від даного послідовного та актуального правового висновку. Застосовуючи вказані висновки до обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача. У силу ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, відповідно до ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, окрім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Так, особливістю адміністративного судочинства є саме те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який зобов`язаний довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених ст.2 КАС України. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Доводи ж апеляційної скарги зводяться переважно до переоцінки обставин справи та незгоди відповідача з правовими висновками суду першої інстанції, однак не містять належних аргументів та доказів щодо неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 02.06.2026р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко