Постанова 4824 № 753/16392/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9105/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2025 року м. Київ Справа № 753/16392/21 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року, постановлену у складі судді Маркєлової В.М., за заявою ОСОБА_1 про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про захист прав споживачів, встановив: В лютому 2025 року стягувач у виконавчому провадженні № 71829415 ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із заявою, в якій просив зобов`язати боржника КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подати до суду звіт про виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі № 753/16392/21. Заяву мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного суду від 16.03.2023 у справі № 753/16392/21 за позовом ОСОБА_1 до КП «Київтеплоенерго» про захист прав споживачів боржника зобов`язано провести перерахунок вартості наданих послуг з централізованого опалення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка надавалася споживачу ОСОБА_1 , - з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/9855/19, а саме - окремо від послуги постачання гарячої води, та визначити фактичну вартість послуги централізованого опалення 1/2 частини квартири № 105 , яка належить споживачу ОСОБА_1 , а також провести перерахунок за весь опалювальний період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, з жовтня 2019 року по квітень 2020 року, з жовтня 2020 року по квітень 2021 року.» Печерським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрите виконавче провадження № 71829415 з метою примусового виконання рішення суду, але станом на день подання заяви боржник не виконав вказану постанову апеляційного суду, не зробив перерахунок вартості опалення 1/2 частини квартири окремо від послуги постачання гарячої води та не визначив фактичну вартість послуги централізованого опалення 1/2 частини квартири № 105 , а також не зробив перерахунок за весь опалювальний період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, з жовтня 2019 року по квітень 2020 року, з жовтня 2020 року по квітень 2021 року. Крім того, боржник не надав стягувачу розрахунки за результатами виконання рішення суду. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, стягувач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити заяву у повному обсязі. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив йому в задоволенні клопотання про розгляд заяви в судовому засіданні. Також, на переконання стягувача, в розумінні ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України звіт про виконання судового рішення надається не за наявності «відкритого» виконавчого провадження, а у разі «відкриття» виконавчого провадження, а тому в боржника є час для виконання рішення суду. Стверджує, що ст.ст. 381-1 - 382-1 КАС України, не передбачається наявність виконавчого провадження, при розгляді заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення. Більше того, в ч. 4 ст. 382 КАС України зазначено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви, а також відповідно до ст.ст. 345-1 - 345-2 ГПК України при розгляді заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення не передбачено вимоги відкритого виконавчого провадження. У відзиві на апеляційну скаргу представник КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» - Ральчук Н.В., просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду - залишити без змін. Вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи та надано їм належну оцінку, а посилання ОСОБА_1 на ст. 453-1 - 453-4 ЦПК України є необґрунтованими та не відповідають нормам матеріального та процесуального права, оскільки боржник у травні 2023 року виконав постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі № 753/16392/21, про що повідомив стягувача, а відтак відповідно до ч. 2 ст. 453-1 ЦПК України відсутні підстави для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення. У відповіді на відзив стягувач вказує, що державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження на підставі фіктивних довідок від 12 травня 2023 року та 09 травня 2023 року про виконання рішення суду, які боржник виписав сам собі. Крім того, згідно з ч. 5 ст.453-1 ЦПК України, суд може зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення на стадії розгляду справи по суті, до дебатів, тобто без наявності виконавчого провадження. В судовому засіданні стягувач ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав. В судовому засіданні представник боржника КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» - Ральчук Н.В. заперечила проти доводів і вимог апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення стягувача і представника боржника, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження закінчене, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права. З матеріалів справи та виконавчого провадження № 71829415 вбачається, що постановою заступника начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дикого О.О. від 17 травня 2023 року відкрито виконавче провадження № 71829415 з метою примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва від 10.05.2023 у справі № 753/16392/21, відповідно до якого з КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» провести перерахунок вартості наданих послуг з централізованого опалення 1/2 частини квартири в буд. АДРЕСА_3 , яка надавалася споживачу ОСОБА_1 , - з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/9855/19, а саме - окремо від послуги постачання гарячої води, та визначити фактичну вартість послуги централізованого опалення 1/2 частини квартири № 105 , яка належить споживачу ОСОБА_1 , а також провести ОСОБА_1 перерахунок за весь опалювальний період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, з жовтня 2019 року по квітень 2020 року, з жовтня 2020 року по квітень 2021 року. Постановою заступника начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дикого О.О. від 04 жовтня 2024 року виконавче провадження № 71829415 закінчене. Постанова державного виконавця мотивована тим, що у травні 2023 року боржник виконав постанову Київського апеляційного суду від 16.03.2023 у справі №753/16392/21, а саме: за періоди із жовтня 2018 року по квітень 2019 року, жовтня 2019 року по квітень 2020 року здійснив перерахунок послуги постачання теплової енергії на опалення кв. АДРЕСА_1 окремо від послуги постачання гарячої води у бік зменшення на суму 2 135,63 грн., з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі № 910/9855/19. Інформація щодо проведеного коригування була відображена в рахунку-повідомленні на сплату комунальних послуг за червень 2023 року в графі «Перерахунок» та підтверджується довідкою про виконання судового рішення (додатки містяться у матеріалах справи); за період 2020/2021 років нарахування за послугу з централізованого опалення для мешканців будинку на АДРЕСА_3 , проводяться за показаннями будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії № 70211289, який встановлений у листопаді 2020 року. Обсяг споживання гарячої води визначається вузлом комерційного обліку № 61174862, який встановлено на системі постачання гарячої води перед водопідігрівачем з березня 2017 року. Тобто, після встановлення будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії у 2020 році, який обліковує тільки спожиту теплову енергію безпосередньо на потреби опалення будинку відпала необхідність відокремлювати показники на постачання гарячої води, як зазначалося у рішенні Господарського суду міста Києва № 910/9855/10. Стягувач ОСОБА_1 проінформований про виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі № 753/16392/21, оскільки на його адресу була направлена довідка про виконання рішення суду від 12.05.2023 за № 30/5/4/7360, а 09.05.2024 повторно направлено довідку за № 4/04.11/6003 про виконання судового рішення. Після отримання відповідної довідки ОСОБА_1 не погоджується з наданою інформацією та продовжує направляти позовні заяви і скарги до суду з метою притягнути до відповідальності посадових осіб боржника за невиконання постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі №753/16392/21 та заявляє про стягнення моральної шкоди за невиконання рішення суду. Справи по яким вже винесені відповідні рішення (справа № 753/8342/23, справа № 753/9582/23, справа № 753/11839/23). Також боржник просив державного виконавця врахувати, що судами розглядалися справи № 753/14740/23 та № 753/11499/23 щодо бездіяльності посадових осіб Печерського ВДВС у м. Києві з аналогічного питання щодо невиконання виконавчого провадження № 71829415. Боржник наголошував на неможливості виконання виконавчого листа, оскільки судове рішення фактично виконано до відкриття виконавчого провадження. За таких обставин, в порушення вимог статті 447 ЦПК України, стягувач не довів, що його права чи свободи були порушені й не надав належних та допустимих доказів на спростування доводів та наданих КП «Київтеплоенерго» доказів про виконання рішення суду за виконавчим листом від 10.05.2023 року № 753/16392/21. Крім цього, з постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження вбачається, що 19.07.2023 за № ЗПР/706/23 КП «Київтеплоенерго» направило заяву про закінчення виконавчого провадження № 71829415 у зв`язку з повним виконанням. У квітні і травні 2024 року боржник двічі повторно направляв заяву про закінчення виконавчого провадження № 71829415 у зв`язку з повним виконанням судового рішення. На підставі вищенаведеного, державний виконавець дійшов висновку про те, що виконавче провадження слід закінчити у зв`язку з повним виконанням судового рішення станом на 04 жовтня 2024 року. Постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження була чинною в момент звернення стягувача до суду першої інстанції із заявою зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення. Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом. За статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Водночас, частинами першою, другою і четвертою статті 453-1 ЦПК України передбачено, що суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах. Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору. Зміст вищенаведених норм процесуального права вказує на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у формі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення (стаття 447-1 ЦПК України), чи у формі зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення (стаття 453-1 ЦПК України). За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1404 у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу місцевого суду, стягувач вважав, що у боржника є час для виконання рішення суду, оскільки в розумінні ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України звіт про виконання судового рішення надається не за наявності «відкритого» виконавчого провадження, а у разі «відкриття» виконавчого провадження. Проте колегія суддів не погоджується з наведеним стягувачем трактуванням норм процесуального права, оскільки об`єктом примусового виконання є судове рішення, що набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення допущене до негайного виконання. Тож із закінченням виконавчого провадження об`єкт примусового виконання - відсутній, що з цієї причини позбавляє суд можливості реалізувати повноваження на здійснення однієї з передбачених процесуальним законом функцій судового контролю - зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, яке вважається виконаним. Натомість, відповідно до статті 41 Закону № 1404, у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання. Отже, здійснення судом повноважень зі встановлення судового контролю за виконанням судового рішення можливе після відновлення виконавчого провадження. Проте, станом на день звернення стягувача до суду першої інстанції виконавче провадження не було відновлене. При цьому, стягувач не позбавлений можливості оскаржити рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження і, залежно від результатів оскарження, звернутися з відповідною заявою відповідно до статті 453-1 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги стосовно необґрунтованої відмови суду першої інстанції в задоволенні його клопотання про розгляд справи в судовому засіданні колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 453-2 ЦПК України суд розглядає заяву про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 453-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу. Враховуючи те, що стягувач виконав вимогу до заяви, встановлену ч. 3 ст. 453-1 ЦПК України - зазначив ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, суд самостійно з`ясував стан виконавчого провадження № 71829415 та вважав відсутньою необхідність з`ясування додаткових відомостей, не зазначених у заяві, тому підстав для задоволення клопотання заявника про розгляд заяви у судовому засіданні не вбачав, відтак обґрунтовано відмовив у його задоволенні. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині посилання стягувача на положення КАС України і ГПК України, що регламентують процедури судового контролю у формі зобов`язання подання звіту про виконання судового рішення. Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Отже, в апеляційній скарзі стягувач фактично просить суд застосувати аналогію закону, посилаючись на те, що відповідні норми КАС взагалі не перешкоджають зверненню із заявою про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення за відсутності виконавчого провадження, а також на те, що норми ГПК України не вимагають «відкриття» виконавчого провадження. Проте, на переконання колегії суддів, за даних обставин відсутні підстави для застосування аналогії закону. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Частина перша статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. В пунктах 40 і 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 зазначено, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства ,а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України). Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України). В пунктах 25 і 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 зазначено, що критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Законом України від 21.11.2024 № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» до ГПК України, ЦПК України та КАС України внесено зміни, якими положення зазначених процесуальних законів доповнено такою формою судового контролю за виконанням судового рішення як зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення. Разом з тим, в кожному з наведених процесуально-правових актів процедура зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення регламентована законодавцем таким чином, що враховує специфіку суспільних відносин, у сфері яких між учасниками може виникнути спір: юрисдикція загальних судів поширюється на розгляд цивільних справ з метою захисту приватних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; юрисдикція адміністративних судів стосується публічно-правових спорів між фізичними, в тому числі й тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, або юридичними особами із суб`єктами владних повноважень; юрисдикція господарських судів визначається суб`єктним складом (суб`єкти господарювання) та характером відносин (економічно-правові). Колегія суддів звертає увагу, що факт одночасного внесення змін до ГПК України, ЦПК України та КАС України щодо запровадження інституту звітування про виконання судового рішення відбулося шляхом прийняттям одного закону в один момент, що вказує на врахуванням законодавцем специфіки кожної форми судочинства. Процедура звітування виконання судового рішення в трьох процесуальних законах була регламентована законодавцем і суд не має права застосовувати аналогію закону, якщо така процедура є чітко визначена законодавством про цивільне судочинство. З вищенаведених підстав підстави для застосування аналогії закону - відсутні. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині, що стосується надання стягувачем фіктивних довідок, на підставі яких державний виконавець дійшов висновку про повне виконання судового рішення. Предметом судового розгляду в рамках цього провадження є наявність чи відсутність підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Натомість, доводи стягувача у цій частині зводяться до незгоди з постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки стягувач вважає, що ця постанова є передчасною, адже судове рішення не було виконане. Відповідно до частин першої і третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Оскільки предметом судового розгляду у цій справі є вирішення питання про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання судового рішення, вищезазначені доводи колегія суддів відхиляє з тієї підстави, що вони фактично стосуються оскарження рішення державного виконавця, що не властиво для визначеної статтею 453-1 ЦПК України процедури. Доводи стягувача стосовно можливості суду зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення на стадії розгляду справи по суті, до дебатів, тобто без наявності виконавчого провадження, колегія суддів відхиляє. Так, відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 і частини першої статті 42 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). При цьому, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Таким чином, процесуально-правовий статус учасників судового провадження змінюється залежно від етапу розгляду справи. В даному випадку, справа розглядалася за правилами позовного провадження, тобто учасниками справи були позивач і відповідач (ч. 1 ст. 42 ЦПК України). Проте після ухвалення судового рішення, яке було пред`явлене до примусового виконання, позивач реалізував своє право і порушив виконавче провадження. Внаслідок цього процесуально-правовий статус сторін змінився на стягувача та боржника (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження). Частина четверта статті 453-1 ЦПК України передбачає, що, якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору. Водночас, за частиною п`ятою цієї статті, якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд під час ухвалення рішення суду за письмовою заявою позивача може зобов`язати такого відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору. Наведені норми процесуального права містять чітке розмежування умов, за яких суд може реалізувати повноваження на зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення. Таке розмежування здійснюється за суб`єктним складом учасників справи (позивач, відповідач або стягувач, боржник) та стадією судового провадження (розгляд справи по суті або виконання судового рішення). Зміст частини п`ятої статті 453-1 ЦПК України вказує на те, що повноваження суду із зобов`язання відповідача (конкретно визначеного кола суб`єктів) подати звіт про виконання судового рішення має превентивний характер, оскільки такий захід суд може вжити ще до ухвалення судового рішення. На відміну від частини п`ятої статті 453-1 ЦПК України, зміст частини четвертої цієї статті має на меті забезпечити виконання судового рішення шляхом зобов`язання саме боржника подати звіт про виконання судового рішення, тобто має місце реалізація однієї з форм судового контролю за виконанням судового рішення. Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться до неправильного тлумачення стягувачем норм процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши доводи апеляційної скарги, мотиви суду першої інстанції, з яких він виходив, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення ухвалу рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г.М. Рейнарт І.М.