Постанова Київський апеляційний суд № 753/11839/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/11839/23 Головуючий у суді І інстанції Сирбул О.Ф. Провадження № 22-ц/824/861/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про захист прав споживачів шляхом відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що у Печерському відділі державної виконавчої служби у м. Києві перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року з примусового виконання виконавчого листа № 753/16392/21 від 10 травня 2023 року, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, яким зобов`язано Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») зробити перерахунок вартості послуги з опалення квартири із жовтня 2018 року по квітень 2019 року, із жовтня 2019 року по квітень 2020 року, із жовтня 2020 року по квітень 2021 року. Але відповідач не бажає виконувати рішення суду, яке набрало законної сили, ні в примусовому, ні в добровільному порядку. Позивач вказував, що такі неправомірні дії відповідача завдали йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, що виражені у тому, що змінився звичайний ритм його життя. Тривале невиконання рішення суду викликало у позивача моральні страждання від неможливості добитись справедливості та задоволення вимог, які присудженні судом. У зв`язку з цією ситуацією позивач відчуває себе ошуканим, що негативно позначилось на його психічному стані, що у свою чергу змушує сильно нервувати і переживати. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за завдану тривалим невиконанням рішенням суду моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та прийняти постанову про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що відповідно до положень статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 18 ЦПК України та статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» КП «Київтеплоенерго» судове рішення немайнового характеру не виконано боржником протягом встановленого строку, тому він повинен нести юридичну відповідальність, установлену законом, зокрема, відшкодувати йому моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням рішення суду. Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд обмежився загальними фразами і посиланнями на законодавство, проте не вказав на підставі якого саме закону чи доказу він відмовив у задоволенні позову. Посилання суду на довідку відповідача, яку він як боржник видав сам собі, не можна вважати належним доказом фактичного виконання рішення суду. Більш того, докази, які були надані відповідачем, якраз підтверджують його небажання виконувати рішення суду. Отже, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення на підставі припущень. Крім того, суд безпідставно прийняв докази від відповідача без підтвердження направлення копії цих доказів позивачу, чим порушив вимоги частини дев`ятої статті 83 ЦПК України. Також суд не взяв до уваги, що згідно положень частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач зобов`язаний повідомити державному виконавцю про виконання рішення суду боржником, але позивач не подавав такої заяви, оскільки рішення суду не виконане, а боржник на пропозицію Печерського ВДВС у м. Києві звернутися до суду цього робити не бажає. Крім того, районний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц та від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16, чим допустив порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача за довіреністю - Ральчук Н.В. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи свої заперечення, зазначив, що КП «Київтеплоенерго» в добровільному порядку до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року виконало постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі № 753/16392/21 з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі № 910/9855/19 та здійснило перерахунок вартості наданих послуг з централізованого опалення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , які надавалися споживачу ОСОБА_1 . Інформація щодо проведеного коригування була відображена в рахунку-повідомленні на сплату комунальних послуг за червень 2023 року у графі «Перерахунок» та підтверджується розрахунком-повідомленням станом на 01 липня 2023 року, наданому позивачу. Крім того, ОСОБА_1 був проінформований про виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року шляхом направлення на його адресу довідки про виконання рішення суду від 12 травня 2023 року за № 30/5/4/7360. Отже, КП «Київтеплоенерго» не порушувало прав позивача як споживача комунальних послуг, в його діях не вбачається складу цивільного правопорушення, тому вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн є недоведеними та безпідставними. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд першої інстанції встановив, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року у справі № 753/16392/21 позов ОСОБА_1 до КП «Київтеплоенерго» про захист прав споживачів задоволено. Визнано дії КП «Київтеплоенерго» з нарахування ОСОБА_1 заборгованості за послугу з централізованого постачання гарячої води по квартирі АДРЕСА_1 на суму 3 495,85 грн станом на 01 липня 2021 року такими, що порушують права позивача як споживача комунальних послуг. Скасовано нарахування КП «Київтеплоенерго» за послугу з централізованого постачання гарячої води на суму 3 495,85 грн станом на 01 липня 2021 року. Зобов`язано КП «Київтеплоенерго» провести перерахунок заборгованості з послуги постачання теплової енергії за опалення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка надавалася споживачу ОСОБА_1 , - з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі № 910/9855/10, а саме окремо від послуги постачання гарячої води, та визначити фактичну вартість послуги постачання теплової енергії за опалення 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належить споживачу ОСОБА_1 , а також провести ОСОБА_1 перерахунок за весь опалювальний період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, з жовтня 2019 року по квітень 2020 року, з жовтня 2020 року по квітень 2021 року упродовж десяти календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили. Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Київтеплоенерго» про визнання такими, що порушують права позивача як споживача комунальних послуг дій з нарахування заборгованості за послугу з централізованого постачання гарячої води на суму 3495,85 грн станом на 01 липня 2021 року та її скасування. Прийнято в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Київтеплоенерго» про визнання такими, що порушують права позивача як споживача комунальних послуг дій з нарахування заборгованості станом на 01 липня 2021 року за послугу з постачання гарячої води на суму 3 495,85 грн та її скасування залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 червня 2022 року в частині зобов`язання КП «Київтеплоенерго» провести перерахунок вартості наданих послуг з централізованого опалення змінено, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: Зобов`язано КП «Київтеплоенерго» провести перерахунок вартості наданих послуг з централізованого опалення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка надавалася споживачу ОСОБА_1 , - з урахуванням рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі № 910/9855/19, а саме окремо від послуги постачання гарячої води, та визначити фактичну вартість послуги централізованого опалення 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належить споживачу ОСОБА_1 , а також провести ОСОБА_1 перерахунок за весь опалювальний період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, з жовтня 2019 року по квітень 2020 року, з жовтня 2020 року по квітень 2021 року. 17 травня 2023 року заступником начальника Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 753/16392/21, виданого 10 травня 2023 року Дарницьким районним судом м. Києва про зобов?язання КП «Київтеплоенерго» провести перерахунок вартості наданих послуг з централізованого опалення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка надавалася споживачу ОСОБА_1 14 серпня 2023 року КП «Київтеплоенерго» подало до суду заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи її тим, що боржник 12 травня 2023 року виконав постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі № 753/16392/21. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30 серпня 2023 року у задоволенні вказаної заяви КП «Київтеплоенерго» відмовлено. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що тривале невиконання боржником рішення суду, яке набрало законної сили, завдало йому моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях від неможливості добитись справедливості та задоволення своїх вимог, які присуджені судом. Він був змушений прикладати додаткових зусиль для організації та налагодження звичайного ритму життя. Представник КП «Київтеплоенерго», заперечуючи проти позову, посилалася на те, що відповідач добровільно виконав постанову суду апеляційної інстанції від 16 березня 2023 року ще до відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, на підтвердження чого надав копію довідки № 30/5/4/7360 від 12 травня 2023 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн, оскільки заподіяння такої шкоди відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у справі. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою, пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства». Частиною першою, другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (абзац перший частини третьої статті 23 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий зазначеної частини). Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту». У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). Верховний Суд суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів, які б вказували на факт заподіяння йому з боку відповідача моральної шкоди, сильних душевних страждань чи інших втрат немайнового характеру, тобто не доведено самого факту завдання моральної шкоди. Отже, встановивши, що позивачем не надано доказів факту завдання моральної шкоди, настання відповідних негативних наслідків та розміру заподіяння йому моральної шкоди у період часу з відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року до часу його звернення до суду із цим позовом - 10 липня 2023 року внаслідок невиконання постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі № 753/16392/21, так і причинного зв`язку між зазначеними фактами та наслідками, районний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Подібний висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права викладений, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19). Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач не довів обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, зокрема те, що йому було завдано таку шкоду, не обґрунтував її розмір та причинний зв`язок між шкодою й діями відповідача. У справі, що переглядається, суд на підставі наданих сторонами доказів також не встановив винних дій відповідача. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що сама по собі наявність постанови Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у справі № 753/16392/21, яка виконується в примусовому порядку, не може бути єдиною й безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди. Втім, ОСОБА_1 належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій (бездіяльності) відповідача в частині обставин, що були предметом розгляду судом у справі 753/16392/21, не надав, зокрема не довів причинно-наслідкового зв`язку між душевними переживаннями, які він переніс, та діями виконавця комунальних послуг, який вживав заходів щодо добровільного виконання судового рішення. Посилання позивача на висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц та у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16 є необґрунтованими, оскільки у цих справах правовідносини не є подібними до справи, про перегляд якої подано апеляційну скаргу. Так, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується». У цій же справі позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди пред`явленні не до Держави України в особі відповідного органу державної влади, уповноваженого представляти її інтереси, а до боржника у виконавчому провадженні, який у встановлений законом строк не виконав рішення суду немайнового характеру. Однак, суд першої інстанції визнав недоведеними доводи ОСОБА_1 щодо заподіяння йому моральної шкоди внаслідок невиконання рішення суду відповідачем КП «Київтеплоенерго», адже в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через недоведеність факту завдання відповідачем позивачу моральної шкоди внаслідок невиконання рішення суду про зобов`язання вчинити певні дії. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність цих висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка як кожному окремо, так і в сукупності. Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача. Згідно із вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з мотивів, що зазначені в апеляційній скарзі, а відтак апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2024 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній