Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/7207/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7207/22 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Служби судової охорони, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Служби судової охорони, яким просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області щодо невиконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану"; - визнати протиправною бездіяльність центрального органу управління Служби судової охорони щодо невиконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану"; - стягнути додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 в розмірі 263996,00 грн на користь ОСОБА_1 в межах суми стягнення за один місяць. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30000,00 грн щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року; - зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 починаючи з 24 лютого 2022 року щомісячно у розмірі 30000 грн за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року; - в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; - стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області судовий збір у розмірі 992,40 грн. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 383 КАС України. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву в порядку ст. 383 КАС України задовольнити, постановити окрему ухвалу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, прав та інтересів позивача, встановити в окремій ухвалі термін для її виконання, зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини справи. Апелянт зазначив про те, що посадові особи Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області ухиляються від виконання судового рішення, що проявляється зокрема безпідставним зміщенням черги, протиріччями у наданих відповідях щодо черговості та часткового виконання рішення, формальному ставленні до виділення коштів створенні бюрократичних перешкод. Додатково зазначив про те, що встановлюючи необґрунтовану черговість з непрозорими і непрогнозованими умовами руху черги і погашення вимог, обмеження можливості позивача отримати задоволення своїх грошових вимог за рахунок виділення з бюджету коштів за певною бюджетною програмою, а не за рахунок всього майна відповідача унеможливлює фактичне виконання рішення суду. Відповідач - Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки з метою виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/7207/22 ним здійснено розрахунок на виплату додаткової винагороди ОСОБА_2 та неодноразово надсилаються до Центрального органу управління Служби судової охорони, як розпорядника бюджетних коштів другого рівня листи про виділення додаткових кошторисних призначень за КЕКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя" та КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", однак належно бюджетного фінансування в установленому порядку не проведено. Звернув увагу суду на те, що Територіальним управлінням Служби судової охорони у м. Києві та Київській області вчиняються конкретні заходи спрямовані на виконання рішення суду, водночас неповне його виконання обумовлене незалежними від нього обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання рішення суду. Додатково зазначив про те, що єдиний облік потреби в коштах на виконання рішень судів ведеться Службою судової охорони, а не ТУ ССО у м. Києві та Київській області, водночас зміщення в черзі можливу у випадку реєстрації рішень судів, які надійшли пізніше проте набрали законної сили раніше ніж рішення у даній справі. У межах встановленого судом строку відзиву Служби судової охорони, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, установленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30000,00 грн щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року; - зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 починаючи з 24 лютого 2022 року щомісячно у розмірі 30000 грн за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року; - в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; - стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області судовий збір у розмірі 992,40 грн. 29 лютого 2024 року Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №320/7207/22. Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області листом від 19 серпня 2024 року на адвокатський запит від 16 серпня 2024 року повідомило про те, що для виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року №320/7207/22 Управління 26 лютого 2024 року звернулось до Центрального органу Служби судової охорони, як до розпорядника бюджетних коштів другого рівня, про виділення додаткових кошторисних призначень, водночас неповне виконання рішення суду зумовлене обставинами, незалежними від Управління, що об`єктивно унеможливлюють виконання рішення суду. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 вересня 2024 року відкрито виконавче провадження №75590350 на підставі виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року №320/7207/22. Служба судової охорони листом від 23 травня 2025 року №30/01-30-02.2-657 на адвокатський запит від 19 травня 2025 року повідомила про те, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі №320/7207/22 територіальним управлінням проведено нарахування та надіслано до центрального органу Служби листом від 26 лютого 2024 року №41.07-91/ССО розрахунок потреби в коштах на виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 . З метою виконання рішення суду Службою повторно здійснено розрахунок в коштах та листами від 10 січня 2025 року, 10 лютого 2025 року, 10 березня 2025 року, 09 квітня 2025 року та 09 травня 2025 року надіслано до Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів прохання внести зміни в кошторису, після надходження відповідних бюджетних асигнувань на виконання вищевказаного рішення виплата коштів ОСОБА_1 відбудеться невідкладно. Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області листом від 27 травня 2025 року №41.07-631 на адвокатський запит від 19 травня 2025 року повідомило про те, що Управління листами від 26 лютого 2024 року, 06 вересня 2024 року та 01 листопада 2024 року зверталось до Центрального органу Служби судової охорони, як до розпорядника бюджетних коштів другого рівня, про виділення додаткових кошторисних призначень, про неналежного фінансування не проведено. 04 вересня 2025 року позивачем через систему "Електронний суд" подано заяву в порядку ст. 383 КАС України, якою останній просив постановити окрему ухвалу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, прав та інтересів позивача, встановити в окремій ухвалі термін для її виконання, зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 в порядку ст. 383 КАС України. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів, що рішення суду не виконується саме внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача, а не з об`єктивних причин, пов`язаних із загальною процедурою виконання рішень та черговістю їх погашення. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Аналогічні положення викладені в ч.ч. 2-4 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Так, Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012, перше речення абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012, перше речення абз. 8 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019, мотивувальна частина рішення №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) від 28 серпня 2020 року). Згідно з ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (перше речення частини другої); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть ухвалювати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абз. 2 ч. 7). Згідно з ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду (ч. 1). На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом (ч. 3). Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (ч. 4). За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (ч. 6). Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня. Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення регулюються Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року №4901-VI і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Абзацом 10 п. 25 Порядку передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Отже виконання судових рішень, ухвалених на користь працівників органів та установ системи правосуддя здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Як вбачається зі змісту листа Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області листом від 19 серпня 2024 року №41.07-1420 позивачу нараховано додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року у розмірі 375547,24 грн, в тому числі судового збору у розмірі 992,40 грн. Також Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області у вказаному листі повідомило про те, що звернулось до Центрального органу управління Служби судової охорони з листом від 26 лютого 2024 року №41.7-91/ССО, як розпорядника бюджетних коштів другого рівня, який уповноважений на отримання бюджетних асигнувань та їх перерозподіл між територіальними управліннями, про виділення додаткових кошторисних призначень, а саме збільшення кошторисних призначень за КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя" та КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки". Також судом встановлено, що Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області листами від 06 вересня 2024 року №41.07-91/ССО та від 01 листопада 2024 року №41.07-535/ССО зверталось до Центрального органу управління Служби судової охорони щодо виділення коштів для виконання рішення суду. Отже рішення суду в частині виплати нарахованої додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, не виконано через відсутність відповідних бюджетних асигнувань. Тобто, дефіцит бюджетних асигнувань у Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, позбавляє можливості останнього виконати рішення суду від 29 січня 2024 року у даній справі в межах бажаних позивачем строків. Колегія суддів звертає увагу, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17. Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, зокрема, у публічно-правових спорах, адміністративні суди повинні зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, щоб це не призводило до порушення основоположних засад адміністративного судочинства та щоб такі засоби не були надмірними за визначених умов та не призводили до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Це означає, що негативні наслідки недобровільного виконання судового рішення мають бути пропорційними та збалансованими, а санкції, накладені судом у зв`язку з невиконанням судового рішення, не повинні бути надмірними. При цьому мають враховуватися усі обставини, які стали причиною невиконання судового рішення, надаватися оцінка діям боржника, спрямованих на таке виконання, міру його вини тощо. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20. На думку колегії суддів, невиконання судового рішення у зв`язку з відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не призводить до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Окрім того, як встановлено судом Служба судової охорони листами від 10 січня 2025 року, 10 лютого 2025 року, 10 березня 2025 року, 09 квітня 2025 року, 09 травня 2025 року, 03 червня 2025 року, 09 липня 2025 року , 11 серпня 2025 року, 10 вересня 2025 року, 09 жовтня 2025 року зверталась до Державної судової адміністрації України щодо додаткової потреби в коштах з метою виконання рішення судів, що свідчить проте, що розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, вчиняють всі залежні від них дії з метою виконання рішення суду та відновлення порушених у зв`язку з цим прав позивача. Отже враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обставин, які б свідчили про недобросовісність дій відповідача під час виконання рішення суду в даній справі, його умисне невиконання або ухилення від його виконання, а тому підстави для визнання протиправними дій Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області в порядку ст. 383 КАС України відсутні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 383 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді В.О. Аліменко Н.В. Безименна