Постанова 4855 № 320/31200/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/31200/25 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів: Василенка Я. М., Карпушової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на запит 282; - зобов`язати відповідача надати позивачу відповідь на запит 282 за результатом пошуку інформації серед значної кількості даних про пошук якої зазначено листом 109; - встановити відповідачу строк виконання пункту 2 прохальної частини позову для унеможливлення його невиконання відповідачем з підстав того, що розпорядникам інформації не надано повноважень самостійно визначати термін надання відповіді на запит у разі визнання судом протиправної бездіяльності розпорядника інформації. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 від 12.02.2025 вх. № ЗПІ-М-282/0-25. Зобов`язано Міністерство освіти і науки України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 12.02.2025 вх. № ЗПІ-М-282/0-25 та надати відповідь в порядку та у строки, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації». У задоволенні інших вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що судом першої інстанції не було застосовано процесуальні строки при відкритті провадження та розгляді справи. Вказано, що судом не оцінено достовірність доказів, не надано їм належну оцінку, а також не витребувано докази, які, на переконання позивача, слід було отримати. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із запитом від 03.02.2025 (вх. МОН від 04.02.2025 № ЗПІ-М-219/0-25) на отримання публічної інформації до Міністерства освіти і науки України. Листом від 04.02.2025 № 21/73-25 Відділ ліцензування освітньої діяльності Міністерства освіти і науки України повідомив позивача, що відповідно до Закону України «Про освіту» та Закону України «Про вищу освіту» освітня програма відповідного рівня освіти акредитується органом із забезпечення якості освіти, визначеним спеціальним законом, та/або акредитованими громадськими фаховими об`єднаннями чи іншими акредитованими юридичними особами, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності закладів освіти. Відповідно до статті 18 Закону України «Про вищу освіту» Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти проводить акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти та інституційну акредитацію. Інституційна акредитація, тобто оцінювання якості освітньої діяльності закладу вищої освіти, здійснюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти у співпраці з національними та міжнародними експертами, а також міжнародними інституціями, що здійснюють діяльність у сфері забезпечення якості вищої освіти та визнані Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти. Відповідно до вищезазначеного, для отримання копій відповідних документів рекомендуємо звернутись до керівництва закладу освіти або до Національного агентством із забезпечення якості вищої освіти за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка,

1. Також інформуємо, відповідно до статті 30 Закону України «Про освіту» заклади освіти, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності, зобов`язані забезпечувати на своїх веб-сайтах (у разі їх відсутності - на веб-сайтах своїх засновників) відкритий доступ до такої інформації та документів, а саме: ліцензії на провадження освітньої діяльності, сертифікати про акредитацію освітніх програм, сертифікат про інституційну акредитацію закладу вищої освіти. Нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки України не передбачено зберігання оригіналів ліцензій і сертифікатів про акредитацію (в т. ч. їх копій). 12.02.2025 позивач повторно звернувся із запитом на отримання публічної інформації до Міністерства освіти і науки, в якому просив надати документ про акредитацію комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради». Даний запит зареєстрований в МОН України за №ЗПІ-М-282/0-25 від 12.02.2025. Листом від 13.02.2025 №21/109-25 Відділ ліцензування освітньої діяльності Міністерства освіти і науки України повідомило позивача, що відповідно до п. 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та у зв`язку з тим, що підготовка відповіді на запит потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, продовжено строк розгляду запитів на 20 днів. Листом від 14.02.2025 №21/120-25 Відділ ліцензування освітньої діяльності Міністерства освіти і науки України повідомив позивача, що розпорядником запитуваної інформації є Державна освітня установа «Навчально-методичний центр з питань якості освіти». На сьогодні нормативно правовими актами не передбачено зберігання у МОН України сертифікатів про акредитацію напрямів підготовки, спеціальностей та суб`єктів освітньої діяльності. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не наданні відповіді на Запит 282, звернувся з адміністративним позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерству освіти і науки відомо хто володіє запитуваною інформацією, а тому Міністерство було зобов`язане направити запит позивача належному розпоряднику, однак вказаних дій відповідачем вчинено не було. Поряд з цим, вказано, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може не надати у встановлений законом строк відповідь на запит позивача та/або не виконати рішення суду. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (Закон № 2939-VI). Згідно із ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію. Частинами 1 - 3 ст. 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. За змістом ч. 1, 2 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Частиною 4 цієї ж статті закріплено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Встановлений ст. 22 Закону № 2939-VI перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. У спірному випадку запит, який направлений позивачем до відповідача, стосується отримання публічної інформації, і фактично такий запит є реалізацією наявного у позивача права на отримання доступу до публічної інформації. При цьому законодавством України чітко встановлено обов`язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк. Водночас, процедура розгляду запиту на отримання публічної інформації включає у себе, зокрема, опрацювання запиту, оформлення відповіді (іншого процесуального рішення) та надіслання (вручення) такої відповіді (іншого процесуального рішення). Твердження апелянта стосовно того, що лист №21/120-25 не стосується спірних правовідносин критично оцінюється колегією суддів, позаяк такий лист є відповіддю на запит позивача №282. Суд першої інстанції вірно вказав, що на запит позивача від 12.02.2025 відповідь формувалась 14.02.2025 листом №21/120-25. При цьому, помилково зазначена літера V замість літери М у вхідному номері заяви не свідчить про формування відповіді на якусь іншу заяву. Відповідь від 14.02.2025 №21/120-25 була надіслана позивачу листами Міністерства освіти і науки №21/439-25 від 14.04.2025 та №21/475-25 від 22.04.2025 та отримана позивачем у квітні. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина четверта стаття 20 Закону № 2939-VI). Отже, відповідь на запит позивача №282 була оформлена листом №21/120-25 та надіслана позивачу з порушенням строків, встановлених законом. У зазначеному листі №21/120-25 Відділ ліцензування освітньої діяльності Міністерства освіти і науки України повідомив позивача, що розпорядником запитуваної інформації є Державна освітня установа «Навчально-методичний центр з питань якості освіти». На сьогодні нормативно правовими актами не передбачено зберігання у МОН України сертифікатів про акредитацію напрямів підготовки, спеціальностей та суб`єктів освітньої діяльності. Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Разом з тим, відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство освіти і науки України (далі Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Згідно з підпунктом 51 пункту 4 Положення МОН відповідно до покладених на нього завдань затверджує за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти положення про акредитацію освітніх програм вищої освіти та порядок проведення інституційної акредитації. В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що Міністерству освіти і науки України відомо, хто володіє запитуваною інформацією, а тому відповідач повинен направити запит позивача належному розпоряднику. Натомість таких дій відповідачем вчинено не було, а докази направлення запиту №282 Державній освітній установі «Навчально-методичний центр з питань якості освіти» в матеріалах - відсутні. Суд першої інстанції доречно вказав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 9901/925/18 викладено правову позицію, згідно з якою розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. Таким чином, розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив, яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 9901/381/20, від 02.04.2020 у справі № 9901/22/20. Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію (стаття 16 Закону № 2939-VI). Колегія суддів враховує доводи апелянта стосовно того, що ним не було у повному обсязі отримано відповідь на запитувану інформацію, проте вказує, що критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб`єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005) і такий спосіб захист повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000). У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд звертає увагу, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Колегія суддів погоджується з тим, що враховуючи обставини даної справи, належним, об`єктивним та ефективним способом захисту є зобов`язання Міністерство освіти і науки України повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 12.02.2025 вх. № ЗПІ-М-282/0-25 та надати відповідь в порядку та у строки, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації». При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що позивачем ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи не наведено об`єктивних та обґрунтованих причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може не надати у встановлений законом строк відповідь на запит позивача та/або не виконати рішення суду. Колегія суддів відхиляє посилання Москаленка Олександра Анатолійовича, які містяться в апеляційній скарзі стосовно процесуальних строків відкриття провадження у справі та її розгляду, позаяк наведені аргументи не стосуються суті даного адміністративного спору та не свідчать про наявність підстав для скасування спірного рішення суду першої інстанції. Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували наявність підстав для задоволення позову повністю апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому аргументи, викладені учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. В. Карпушова