Постанова 4802 № 154/4887/25

Справа № 154/4887/25 Головуючий у 1 інстанції: Мушкет О. О. Провадження № 22-ц/802/677/26 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Русинчук М. М., з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника третьої особи Сидорук Л. М., відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача Стретович І. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки і піклування Володимирської міської ради, до ОСОБА_3 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 , поданою від її імені представником ОСОБА_4 на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 19 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В: 01 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що сторони проживали у м. Києві однією сім`єю без реєстрації шлюбу і ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 . З весни 2020 року у дитини розпочався процес втрати слуху. Лише 01.07.2021, після його тривалих вмовлянь, дитину було обстежено в ЛОР-інституті м. Києва, де встановлено діагноз: двобічна хронічна сенсоневральна глухота 4 ступеня. Дитині встановлено інвалідність терміном до 09.01.2036. Попри рекомендації лікарів щодо проведення кохлеарної імплантації, сурдологічної реабілітації та навчання у спеціалізованому закладі, відповідачка категорично відмовилася від лікування сина. Повторне обстеження від 02.07.2022 зафіксувало погіршення стану дитини діагностовано глухоту 5 ступеня. Відповідачка мотивує відмову від медичної допомоги порадами монахів «не лікувати», що призвело до деградації інтелектуального розвитку дитини. З метою захисту прав та інтересів дитини у червні 2025 року він звертався до Ратнівського районного суду Волинської області з позовом про відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, який за його заявою було залишено без розгляду, оскільки відповідач завірила, що надалі не чинитиме перешкод щодо лікування та обстеження сина і забезпечить здобуття ним освіти відповідно до спеціальних освітніх потреб. Однак, вже через місяць після цього, відповідач повторно заборонила йому обстежувати та лікувати дитину і кожна його спроба доставити сина до лікаря-отоларинголога супроводжувалася викликом поліції на дії батька. Крім того, відповідач неналежно виконує обов`язки щодо виховання та освіти дитини. Зокрема, систематично не допускає сина до занять у Володимирській спеціальній школі, не надаючи жодних підтверджуючих документів поважності пропуску занять, чим порушує його право на освіту. Також були зафіксовані факти неналежного поводження з дитиною: відповідачка б`є хлопчика по руках за використання жестової мови, яка є єдиним доступним йому засобом комунікації, та застосовує фізичну силу в публічних місцях. Позивач має статус законного представника дитини, забезпечує сина всім необхідним, організовує лікування та навчання за власні кошти та кошти благодійних фондів. Рішенням виконавчого комітету Володимирської міської ради від 20.11.2025 № 411 затверджено висновок про доцільність відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, у зв`язку із загрозою життю та здоров`ю малолітнього. Необхідність звернення із позовом пов`язана із наявними фактами перешкоджання матір`ю ОСОБА_3 лікуванню дитини, порушення нею права дитини на освіту, неналежне виконання батьківських обов`язків та застосування фізичних покарань до дитини. Він не має на меті чинити жодних перешкод для спілкування матері з сином і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлена піклування матері. Ураховуючи наведене, керуючись ст. 170 СК України, просив відібрати у ОСОБА_3 сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав та передати дитину на проживання та виховання до батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 19 березня 2026 року позов задоволено. Ухвалено відібрати малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення її батьківських прав та передати дитину на проживання і виховання батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 1 211,20 грн судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 від імені відповідача ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення, а справу направити на розгляд за встановленою законом підсудністю до Ратнівського районного суду Волинської області. У разі продовження розгляду справи ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Стягнути з позивача судові витрати. Стверджує, що суд розглянув справу з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки вона неодноразово наголошувала, що місце її проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, суд першої інстанції допустив припущення про «глибше розуміння ситуації» виконавчим комітетом Володимирської міської ради на противагу іншого органу опіки та піклування, яким було визначено місце проживання дітей з матір`ю. Суд не дослідив належним чином порядок отримання позивачем статусу опікуна у 2022 році, не вивчив поведінку позивача у період з 2022 по 2025 рік, коли позивач був фактично відсутній у житті дітей. До участі в справі не було залучено виконавчий комітет Ратнівської селищної ради як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки рішення у цій справі фактично нівелює висновок виконавчого комітету Ратнівської селищної ради № 222 від 24.07.2025 і цей орган опіки та піклування має право на заслуховування його думки. Суд не дослідив умови проживання позивача, його дохід, зайнятість та поведінку. Його було притягнуто до відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо неї, матері дітей, у їхній присутності. Не взято до уваги її пояснення про незгоду позивача щодо того, що дитина має можливість навчатися у загальноосвітній школі із супроводом спеціального вчителя (інклюзивна форма навчання), адже це сприятиме його стосункам з братом і соціалізації в суспільстві. Вважає, що рішення суду не ухвалене із дотриманням найкращих інтересів малолітнього сина, особливо у питанні розлучення братів. Дитина потребує материнської та батьківської турботи однаково, а доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного розвитку між матір`ю та дитиною або шкідливість таких контактів для дитини не здобуто. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що підсудність визначена правильно, оскільки відповідач із дітьми та з ним фактично проживала на час звернення із позовом за адресою: АДРЕСА_2 . Твердження відповідача про відсутність батька в житті дітей заперечує, на спростування чого надав фотографії на підтвердження факту спільного проведення часу та виховання дітей (такі обставини також підтверджував в суді першої інстанції відеозаписами, наявними в матеріалах справи). Умови його постійного проживання у м. Володимир перевірені та встановлені актом обстеження, умови тимчасового проживання у м. Київ, де дитина проходить реабілітацію та лікування, також обстежені та встановлені актом від 02.02.2026. Спеціальний педагог в загальноосвітній школі при інклюзивному навчанні не є сурдологом, тому дитина буде залишена без комунікації з учителем та однокласниками, не зможе засвоювати навчальний матеріал. Суд надав належну оцінку висновку органу опіки та піклування Ратнівської селищної ради та обґрунтовано не взяв його до уваги. При цьому Національна соціальна сервісна служба України встановила факти протиправних дій Служби у справах дітей виконкому Ратнівської селищної ради (низка порушень законодавства під час підготовки та прийняття вказаного висновку), що ставить під сумнів його об`єктивність, повноту та законність. Висновок не містив повної і об`єктивної інформації, необхідної для прийняття обґрунтованого рішення органом опіки та піклуванням. Служба у справах дітей взагалі його не повідомила про те, що вирішувалося питання щодо його дітей, не заслухано його думку. Він також мав можливість зареєструвати синів у квартирі його батьків, де умови відповідають усім вимогам. Відповідач не працевлаштована та не має стабільного доходу, не надає матеріальної допомоги на утримання та лікування ОСОБА_6 , натомість у неї наявна кредитна заборгованість. Фінансове становище відповідача має істотне значення для забезпечення належних умов для проживання, утримання та розвитку дитини. Також вказує на агресивні прояви поведінки відповідача, притягнення її до адміністративної відповідальності. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_2 , а також представник третьої особи ОСОБА_7 апеляційну скаргу заперечили і просять залишити її без задоволення. Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав. Щодо заявленої в апеляційній скарзі вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на розгляд за встановленою підсудністю апеляційний суд зазначає таке. Позов про відібрання дитини розглядається судом, територіальна юрисдикція якого визначена ч. 1 ст. 27 ЦПК України. За правилами ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Згідно з ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Приймаючи до розгляду та відкриваючи загальне позовне провадження у цій справі, суд першої інстанції в ухвалі від 02.12.2025 зазначив, що ОСОБА_3 зареєстрованою не значиться, останнє відоме місце проживання відповідача: АДРЕСА_2 . Таку ж адресу позивач вказав і як адресу свого місця проживання, вказавши у позовній заяві про те, що він із відповідачем та їхніми дітьми проживають за цією адресою в орендованому житлі з 10.08.2025. Тобто, зазначена адреса на час подання позовної заяви була місцем фактичного перебування як позивача, так і відповідача. Після відкриття провадження у справі відповідач надавала суду певні документи. Так згідно копії витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_3 26.05.2025 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.191). Із інших наданих відповідачем копій документів (заяви від 16.12.2025, колективного звернення від 14.12.2025, акту обстеження умов проживання від 28.04.2025), заяв з процесуальних питань вбачається, що місцем проживання відповідач зазначає іншу адресу: АДРЕСА_3 . А зі змісту постанови суду від 18.11.2025 підтверджено фактичне місце проживання відповідача з позивачем і дітьми за адресою: АДРЕСА_2 . Ні в підготовчому засіданні 19.12.2025, ні в заявах по суті, чи будь-яких заявах з процесуальних питань, відповідач та її представник в суді першої інстанції не заявляли про непідсудність справи Володимирському міському суду. У підготовчому засіданні 19.12.2025 відповідач та її представник заявили виключно клопотання про приєднання до матеріалів справи документів (у тому числі тих, які містять інформацію про фактичне та зареєстроване місце проживання), однак про непідсудність справи не заявили, як і не заперечували щодо призначення справи до судового розгляду по суті. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо розгляду судом першої інстанції справи з порушенням правил територіальної підсудності відхиляються апеляційним судом. Щодо інших доводів апеляційної скарги. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме батько дитини вживає активних та послідовних заходів для подолання наслідків хвороби сина, на відміну від матері, повністю визнає діагноз дитини та забезпечує виконання медичних рекомендацій. Батько дитини має стабільних дохід, належні житлові умови та план реабілітації дитини, що включає медичне втручання та спеціалізовану освіту, тому передання дитини батькові на виховання повністю відповідає інтересам дитини. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке. Судом встановлено, що сторони, які проживали без реєстрації шлюбу, являються батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві. Сторонами не заперечується, що з весни 2020 року дитина почала втрачати слух. Як вбачається з медичного висновку № 16 про дитину-інваліда віком до 18 років від 01.07.2021, виданим КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3», малолітньому ОСОБА_5 встановлено діагноз: двобічна хронічна сенсоневральна глухота IV ступеня. Вказаним документом підтверджується наявність у дитини тяжкого захворювання та необхідність постійного медичного супроводу. Згідно індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда № 18/12, ОСОБА_5 з 01.07.2021 встановлено індивідуальну програму реабілітації. Консультативним висновком спеціаліста ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України» та ТОВ «Центр слуху і мови» від 02.07.2022 зафіксовано погіршення стану здоров`я дитини та діагностовано глухоту V ступеня. Згідно із висновком, дитині рекомендована операція з кохлеарної імплантації та сурдопедагогічна реабілітація. 01.08.2022 позивачу ОСОБА_1 надано статус законного представника (опікуна) сина ОСОБА_5 , що стверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 01.08.2022. Як вбачається з рішення виконавчого комітету Ратнівської селищної ради № 4/5 від 19.05.2025 «Про розгляд заяви жителя селища Ратне ОСОБА_1 щодо влаштування малолітньої дитини ОСОБА_5 до спеціального навчального закладу для дітей із вадами слуху», комісія з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету звертала увагу батьків на їхні обов`язки щодо забезпечення лікування дитини та рекомендувала ОСОБА_3 підписати декларацію з лікарем і провести повне обстеження сина ОСОБА_5 , який має вади слуху. Згідно консультативного висновку спеціаліста від 18.06.2025, дитині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено діагноз: двобічна хронічна нейросенсорна глухота 4-5 ступеня. За медичними показаннями рекомендовано бінауральне слухопротезування на обидва вуха, сурдопедагогічна реабілітація, слухопротезування апаратами СА PHONAK Naida L90-UP на ліве та праве вухо, що свідчить про нагальну потребу дитини у спеціальних технічних засобах для її розвитку. З матеріалів справи вбачається, що через те, що ОСОБА_3 не визнавала діагноз дитини і заперечувала його додаткове обстеження та лікування, у червні 2025 року ОСОБА_1 звертався до Ратнівського районного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_3 про відібрання у матері дитини без позбавлення її батьківських прав, а 08.07.2025 ОСОБА_1 подав суду заяву про залишення позову без розгляду, оскільки було досягнуто порозуміння з матір`ю у питанні лікування, навчання та реабілітації дитини. ОСОБА_3 пообіцяла виконувати усі рекомендації лікарів, педагогів та реабілітологів, у зв`язку з чим позивачем 01.08.2025 було укладено довгостроковий договір оренди житла у м. Володимир Волинської області для того, щоб мати можливість проживати та навчати сина у Володимирській спеціальній школі для дітей з вадами слуху. Дана обставина стверджується копією Договору оренди житлового приміщення від 01.08.2025. Активні дії позивача щодо матеріального забезпечення та реабілітації сина підтверджуються укладеним між ним і Благодійною організацією «Надія і житло для дітей» договором від 06 червня 2025 року про співпрацю та актами приймання-передачі слухових апаратів PHONAK, згідно яких сину ОСОБА_5 надано слухові апарати. Дитину з 01.09.2025 прийнято навчатися у Володимирську спеціальну школу Волинської обласної ради, що підтверджено довідкою № 29 від 27.08.2025. Як вбачається з довідки від 01.01.2026, виданої КП «Володимирський центр первинної медичної допомоги» Володимирської міської ради, ОСОБА_5 , 2018 року народження з 16.12.2025 по 29.12.2025 проходив обстеження та консультації у спеціалістів ЗОЗ м. Києва. Згідно консультативного висновку № 43983, виданого 07.01.2026 ДУ «Інститут отоларингології проф. О. С. Коломійченка Національної академії медичних наук України, ОСОБА_8 встановлено діагноз: Двобічна хронічна нейросенсорна повна глухота, рекомендовано проведення хірургічного лікування (кохлеарна імплантація) в плановому порядку. З педагогічної характеристики учня 1 класу Володимирської спеціальної школи вбачається, що малолітній ОСОБА_5 при систематичному відвідуванні занять демонструє позитивну динаміку. У Кості з татом більш теплі та довірливі стосунки. Батьки не можуть прийти до спільного рішення щодо навчання сина. З мамою проводилися бесіди про необхідність навчання сина у спеціалізованій школі з використанням спеціальних методик, формування усної та дактильної мови, занять з сурдопедагогом. Згідно характеристики дитячого навчального центру «Мудрик» від 24.10.2025, виданою сурдопедагогом, підтверджується, що дитина має потенціал до розвитку мовлення при регулярних заняттях, які організовує батько, проте відсутність єдиного підходу з боку матері гальмує розвиток дитини. Згідно Консультаційного висновку спеціаліста від 22.12.2025, виданого КНП «Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва» ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено діагноз: Хронічна двобічна сенсоневральна глухота двобічна. Слухопротезування бінурально. Затримка мовленнєвого розвитку. Рекомендовано: протезування, кохлеарна імплантація. Слухомовленнєва реабілітація. Як вбачається з Рішення виконавчого комітету Володимирської міської ради № 411 від 20.11.2025, яким затверджено висновок про доцільність відібрання малолітнього ОСОБА_5 у матері без позбавлення її батьківських прав, комісією встановлені факти неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків, що проявляється у свідомому зволіканні з лікуванням дитини та ігноруванні медичних рекомендацій, що становить загрозу для здоров`я та розвитку малолітнього ОСОБА_5 .. Доцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_5 у матері без позбавлення її батьківських прав обґрунтовано реальною загрозою здоров`ю дитини через ухилення від надання медичної допомоги. Неможливість знайти порозуміння і прийняти спільне рішення в інтересах дитини щодо належного його лікування та навчання підтверджено неодноразовими зверненнями позивача протягом 2025 року в різні органи з проханням допомогти у ситуації, яка склалася. Згідно педагогічної характеристики на ОСОБА_5 , виданої ГО «Відчуй», наразі ОСОБА_5 забезпечений сучасними засобами слухопротезування та використовує слухові апарати бінаурально (на обидва вуха). Однак, сенситивний період слухомовленнєвого розвитку було втрачено. Дитина почала активне вивчення української жестової мови (УЖМ), що дало значний поштовх для загального розвитку. Великим плюсом зазначається, що батько дитини паралельно вивчає УЖМ та намагається якнайкраще розуміти та спілкуватися із сином. З листа ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України» від 04.02.2026 № 77-к, скерованого начальнику Служби у справах дітей виконавчого комітету Володимирської міської ради, вбачається, що під час проведення медичного обстеження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 були присутні батько дитини та бабуся по батьковій лінії. Мати дитини ОСОБА_3 зверталася лише із запитом щодо переліку проведених дитині обстежень та їх результатів. Контакт із матір`ю дитини здійснювався одноразово в телефонному режимі. Відповідно до наявного медичного висновку, з огляду на ступінь втрати слуху у дитини, альтернативні методи лікування відсутні. Єдиним можливим та доцільним методом лікування у даному випадку є хірургічне втручання кохлеарна імплантація. Проведення хірургічного лікування дитини можливе виключно за умови надання письмової інформованої згоди обох батьків. Згідно листа ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України» № 134-к від 02.03.2026 вбачається, що звернення від 18.02.2026 щодо можливості проведення кохлеарної імплантації малолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянуто. Щодо можливих наслідків зволікання повідомляють, що при двосторонній сенсоневральній глухоті ІV-V ступеня своєчасне проведення кохлеарної імплантації має істотне значення для формування мовлення та подальшого розвитку дитини. Відтермінування хірургічного втручання може негативно вплинути на ефективність подальшої слухо-мовленєвої реабілітації. Про те, що лікарі повідомляли маму, що втрата часу із зволіканням лікування сина негативно впливає на остаточний результат, підтвердила в суді апеляційної інстанції і сама відповідач. Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи відповідачці надавалася можливість поїхати у відповідні лікувальні установи міста Києва та надати згоду для проведення відповідного лікування її сину ОСОБА_9 . Проте, такої згоди у відповідній письмовій формі мамою надано не було. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 5 Сімейного кодексу України (далі СК України) держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Таким чином, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а саме, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Касаційним цивільним судом у складі Верховного суду в постанові від 13.08.2025 в справі № 369/8018/23. Малолітній ОСОБА_6 є дитиною з інвалідністю та йому встановлено діагноз двобічна хронічна сенсорна глухота, йому показано сурдопедагогічну реабілітацію та кохлеарну імплантацію. Мати, з яким дитина проживала від народження, нехтує своїми батьківськими обов`язками, не дотримуючись медичних рекомендацій, та усі її дії протягом останніх 5 років (дати перших результатів обстежень) по відношенню до дитини є непослідовними, нерегулярними та мінливими, у тому числі в питаннях надання згоди на обстеження дитини, імплантацію слухових апаратів, навчання дитини в спеціалізованому шкільному навчальному закладі у супроводі сурдопедагога (-ів). Урахувавши відсутність позитивних змін у ставленні матері до виконання своїх обов`язків в частині піклування про здоров`я дитини, її планового постійного лікування та реабілітації як дитини з інвалідністю, а також виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини з метою охорони її фізичного і психічного здоров`я, забезпечення нормального розвитку та права на освіту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав, оскільки така міра на даний час відповідає найкращим інтересам дитини. Оцінюючи пропорційність негативного впливу розлучення дитини з рідним братом, який продовжує проживати разом із матір`ю, по відношенню до інтересів дитини, яку суд першої інстанції ухвалив відібрати від матері та передати на виховання батькові, апеляційний суд зауважує, що постійне проживання такої дитини з батьком не обмежує та не перешкоджає ні дітям, ні матері та сину спілкуватися, проводити час разом, у тому числі у вільний від навчання та реабілітації дитини з інвалідністю. Крім того, найкращий інтерес дитини на час її відібрання полягає в активній реабілітації при встановленому їй діагнозі та адаптації у навчальне та соціальне середовище завдяки активній роботі із сурдопедагогом, що уникається матір`ю. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Ратнівської селищної ради, оскільки такий зроблено без повідомлення та заслуховування батька дитини та не враховує найкращі інтереси дитини. Доводи апеляційної скарги щодо наявності у батька інших причин для відібрання дитини в матері без позбавлення її батьківських прав є такими, що не ґрунтуються на жодних належних та допустимих доказах, а відтак є припущеннями відповідача, які не можуть бути основою ухвалення судового рішення. Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 , подану від її імені представником ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Володимирського міського суду Волинської області від 19 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді