Постанова Волинський апеляційний суд № 161/23544/25

Справа № 161/23544/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К. Провадження № 22-ц/802/671/26 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2026 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Трикош Н. І., з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 березня 2026 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2025 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що вона з 02 листопада 2011 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому спільних дітей немає. Підставою розірвання шлюбу є різні погляди на сімейне життя і обов`язки, ставлення до сім`ї та її потреб, відсутність взаєморозуміння. Попередні спроби примиритися бажаних результатів не дали. З лютого 2022 року вони проживають окремо, подружні відносини припинилися, спільне господарство не ведуть. Подальше спільне проживання і збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам, а тому вжиття заходів для примирення подружжя є недоцільним. Ураховуючи наведене, просила розірвати шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований Виконавчим комітетом Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області 02 листопада 2011 року, актовий запис №

30. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 березня 2026 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстровано 02 листопада 2011 року Виконавчим комітетом Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області за актовим записом №

30. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення. Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК). Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України). Судом встановлено, що 02.11.2011 виконавчим комітетом Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області зареєстровано шлюб сторін, про що складено відповідний актовий запис № 30 (а.с3). У шлюбі дітей немає. Відповідно до частини першої статті 21, частини першої статті 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною другою статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до вимог статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з частиною другою статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Судом першої інстанції при вирішенні спору надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і не встановлено підстав для відмови у позові. Апеляційний суд погоджується з доводами суду першої інстанції та зазначає, що тривале, а саме з лютого 2022 року непроживання подружжя у зв`язку із перебуванням позивачки за межами України та її небажання протягом усього цього часу навіть тимчасово прибути в Україну для зустрічі та особистого спілкування з відповідачем свідчить про відсутність як підстав для примирення сторін, так і для збереження шлюбу. Враховуючи, що сторони не підтримують шлюбні відносини, їхній шлюб існує формально і його збереження суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції обґрунтовано розірвав шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .. Посилання відповідача на ту обставину, що позивач звернулася з цим позовом, перебуваючи у депресивному стані відхиляються апеляційним судом, оскільки не підтверджені жодними належними, допустимими і достовірними доказами. Крім того, позивач не подала заяви про відмову від позову ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду. Посилання відповідача на необхідність надання сторонам терміну на примирення відхиляються апеляційним судом з огляду на таке. Як пояснив сам відповідач, про бажання розірвати шлюб позивачка повідомляла йому ще до звернення із цим позовом до суду. Позивачка фізично не присутня в Україні з лютого 2022 року і жодних намірів прибути в Україну не висловлювала. З грудня 2025 року, після отримання позовної заяви про розірвання шлюбу, у відповідача не було жодних перешкод самостійно, без примусу суду, вирішити з позивачем питання щодо їх примирення. Наведене підтверджує неможливість подальшого збереження шлюбу сторін. Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, враховуючи особливий характер сімейних відносин, які склалися у сім`ї та їх об`єктивну недоступність для оточуючих, беручи до уваги категоричне заперечення позивача щодо збереження сім`ї, з урахуванням вимог ст. ст. 24, 55, 56 СК України суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції відхиляються апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на нормах процесуального законодавства. Повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги чітко визначені у статті 374 ЦПК України, у якій відсутнє таке право, про яке заявлено в прохальній частині апеляційної скарги. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді