Ухвала ККС ВС № 642/4696/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2026 року м. Київ справа № 642/4696/23 провадження № 51-1791 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересахособи, щодо якої закрито кримінальне провадження ОСОБА_5 , на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, встановив: Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2026 року задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 , вирок місцевого суду скасовано, закрито кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК Українита звільнено останню від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу, у зв'язку із закінченням строків давності. Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 процесуальні витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Не погодившись із оскаржуваним судовим рішенням ОСОБА_4 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить змінити ухвалу апеляційного суду шляхом скасування стягнення з ОСОБА_5 на користь потерпілої процесуальних витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.В обґрунтування зазначає, що суд безпідставно стягнув з ОСОБА_5 на користь потерпілої процесуальні витрати на правову допомогу, оскільки після скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження відсутні передбачені ч. 1 ст. 124 КПК України підстави для такого стягнення, адже компенсація витрат можлива лише у разі ухвалення обвинувального вироку. На переконання сторони захисту, суд неправильно витлумачив положення КПК України та фактично прирівняв ухвалу про закриття провадження до обвинувального вироку. Крім того, вказує на безпідставне посилання суду на практику адміністративного та цивільного судочинства, а також неправильне застосування практики ЄСПЛ щодо критерію обґрунтованості судових витрат, оскільки представник потерпілої вступив у справу вже після спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Також посилається на порушення права на захист через ненадання можливості висловити заперечення щодо заявлених витрат та неналежне повідомлення сторони захисту про відповідне клопотання. Перевіривши касаційну скаргу та долучену до неї копію судового рішення, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України з огляду на таке. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, доданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Як вбачається з долученої копії судового рішення, ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2026 року задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_5 , вирок місцевого суду скасовано, закрито кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України та звільнено останню від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу, у зв'язку із закінченням строків давності. Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_7 понесені нею процесуальні витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Правомірність звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 ККУкраїни у касаційній скарзі не оспорюється. Доводи захисника ОСОБА_4 про безпідставність стягнення процесуальних витрат з ОСОБА_5 колегія суддів вважає необґрунтованими. Згідно зі ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу є видом процесуальних витрат та відповідно до ст. 91 цього Кодексу їх розмір підлягає доказуванню в кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого лише витрати, які підтверджені документально. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас 18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. Для належного підтвердження таких витрат суду мають бути подані договір про надання правової допомоги, документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, оформлені у встановленому законом порядку (квитанції, платіжні доручення з відміткою банку, касові чеки тощо). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність належного підтвердження витрат на правничу допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у їх відшкодуванні. Як зазначено апеляційним судом, згідно з договором № 190225 від 19 лютого 2025 року адвокат ОСОБА_8 надавав правову допомогу ОСОБА_7 , яка є потерпілою у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 . Предметом зазначеної угоди є надання адвокатом правової допомоги та здійснення представництва інтересів ОСОБА_7 у суді, а також підготовка та подання клопотань і заперечень на апеляційну скаргу. Відповідно до пункту 4.1 договору вартість правничих послуг, що надаються потерпілій ОСОБА_7 , становить 10 000 грн. 20 лютого 2025 року на виконання домовленостей щодо оплати правничих послуг потерпілій було виставлено рахунок № 001168 на суму 10 000 грн. Згідно з банківською випискою, 20 лютого 2025 року ОСОБА_7 на рахунок адвокатського бюро було перераховано 10 000 грн. Враховуючи характер виконаної представником потерпілої роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також обсяг виконаних адвокатом дій у межах даної справи, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_7 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Таким чином, апеляційний суд детально обґрунтував постановлену ухвалу, навівши аналіз наданих на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу документів, зокрема, договору про надання правової допомоги, рахунку на оплату послуг та банківської виписки про перерахування коштів. Наведене відповідає висновку, викладеному у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2024 року у справі № 686/1699/20 (провадження № 51-2680 кмо 23), у якій зазначено, що процесуальні витрати підлягають відшкодуванню також у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності, а рішення про їх стягнення ухвалюється одночасно з рішенням про звільнення особи від кримінальної відповідальності. При цьому об`єднана палата вказала, що, крім витрат на залучення експерта стороною захисту, з особи, звільненої від кримінальної відповідальності, можуть бути стягнуті й витрати, понесені потерпілим у зв`язку з кримінальним провадженням, яке завершилося звільненням такої особи від кримінальної відповідальності. Зокрема, у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнуті з такої особи в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 124 КПК України. Велика Палата Верховного Суду у своєму висновку, викладеному у постанові від 17 червня 2020 року по справі № 598/1781/17 (провадження 13-47 кс 20)вказала про те, що КПК України не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат. Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Обов`язок компенсації процесуальних витрат не порушує принцип презумпції невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки не свідчить про визнання її винуватою у його вчиненні. Доводи ОСОБА_4 про те, що сторона захисту була позбавлена можливості висловити свою думку щодо відшкодування процесуальних витрат, оскільки відповідне клопотання не було направлене поштою ні захиснику, ні обвинуваченій, а про його наявність вони дізналися під час апеляційного розгляду лишепісля заявлення клопотання про застосування строків давності, є неспроможними, оскільки за таких обставин сторона захисту не була позбавлена можливості висловити свої заперечення, заявити клопотання про відкладення розгляду для ознайомлення з поданими матеріалами чи надати суду відповідні пояснення. Отже, наведені доводи не свідчать про порушення судом вимог кримінального процесуального закону. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України. З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах особи, щодо якої закрито кримінальне провадження ОСОБА_5 , на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2026 року. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3