Ухвала ККС ВС № 953/2627/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2025 року м. Київ Справа № 953/2627/23 Провадження № 51-2378 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2023 року за ч. 4 ст. 185, ст. 75 КК України до 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Київського районного суду м. Харкова від 09 січня 2025 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Вирок Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2023 року за ч. 4 ст. 185 КК України вирішено виконувати самостійно. Початок строкувідбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з моменту його фактичного затримання. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 кошти в сумі 4 599 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів. Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 27 листопада 2022 у період часу з 18:00 по 20:00, точний час не встановлено, знаходився на законних підставах у приміщенні кв. АДРЕСА_2 , належній на праві приватної власності ОСОБА_6 . Діючи повторно, з прямим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій; переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, знаходячись у кімнаті квартири, ОСОБА_5 з журнального столика таємно викрав мобільний телефон ОСОБА_6 та зник з місця злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на суму 4 674,60 грн. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу захисника було задоволено частково. Вирок Київського районного суду м. Харкова від 09 січня 2025 рокубуло змінено в частині призначення покарання й призначено ОСОБА_5 покарання у виді 5 років позбавлення волі. В іншій частині вирок місцевого суду було залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушеннята особі засудженого, його явну несправедливість через суворість, просить змінити ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання, пом`якшивши його із застосуванням положень ч. 4 ст. 70, ст. 75 КК України. На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, не в повній мірі врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, а також те, що він посередньо характеризується за місцем проживання, відсутні скарги за місцем проживання, його відношення до вчиненого, скоєння кримінального правопорушення до постановлення попереднього вироку, відсутність претензій з боку потерпілого, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. На думку захисника, вказані обставини є достатніми підставами для пом`якшення призначеного ОСОБА_5 покарання. Вважає, що апеляційний суд належним чином доводи апеляційної скарги захисника не проаналізував. Мотиви суду Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його дій за ч. 4 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються. Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, можливості його звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними. Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання, а також щодо неможливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону. Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,яке відноситься до тяжких; ступінь його суспільної небезпеки, обставини вчинення та спричинені наслідки; дані про особу винного, який неодружений, не працює, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, судимий 03.02.2023 вироком Київського районного суду м. Харкова за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі й на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання. Обставин, які пом`якшують покарання, судом також не встановлено. Не погодившись з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, захисник ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку. Як убачається з копії ухвали апеляційного суду, оскаржуючи вирок суду першої інстанції, захисник ставив питання про зміну вироку місцевого суду в частині призначеного покараннята просив призначити обвинуваченому ОСОБА_5 мінімальне покарання у виді 5 років позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки. Захисник посилався на те, що обвинувачений свою провину визнав повністю, співпрацював зі слідством, надав визнавальні показання в ході слідчого експерименту та огляду відеозаписів, сприявши таким чином розкриттю злочину й встановленню обставин правопорушення у повному обсязі. Захисник зазначав, що обставин, які обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлено; вказував, що навантаження на державний бюджет у зв`язку з проведенням судових експертиз в цьому кримінальному провадженні відсутнє. Апеляційний суд прийшов до висновку, що поза увагою суду першої інстанції залишилася обставина, яка пом`якшує покарання, а саме щире каяття. Апеляційний суд вказав, що ця обставина узгоджується з матеріалами справи, зокрема під час судового засідання в суді першої інстанції обвинувачений визнав свою вину та обіцяв повернути кошти потерпілому, тому колегія апеляційного суду врахувала її. Харківський апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 , яка за змістом і доводами в частині призначеного покарання здебільшого є аналогічною доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 , частково погодився з доводами апеляційної скарги захисника й ухвалою від 18 березня 2025 рокузмінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, покарання у виді 5 років позбавлення волі, тобто призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, й обґрунтовано визнав неможливим застосування при цьому положень ст. 75 КК України. Апеляційний суд вмотивовано спростував доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі й на підставі положень ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, зазначивши, що в апеляційному суді не встановлено обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та надавали законні підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням. Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що щире каяття не знижує ступінь суспільної небезпеки вчиненого настільки, щоб звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. Колегія суддів апеляційного суду також врахувала, що ОСОБА_5 був засуджений 03.02.2023 Київським районним судом м. Харкова за ч.4 ст.185 КК України за кримінальні правопорушення, вчинені в період березня-травня 2022 року, до 5 років позбавлення волі й на підставі положень ст.75 КК України був звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки. Положення ч. 4 ст. 70 КК України суд першої інстанції не застосовував, вирішивши, що вирок Київського районного суду м. Харкова від 03.02.2023 підлягає виконанню самостійно. Також було взято до уваги, що ОСОБА_5 не працює, тому, враховуючи спосіб життя обвинуваченого, він може знову вдатися до вчинення корисливих кримінальних правопорушень. Захисник вказував, що ОСОБА_5 постійно з`являвся у судові засідання, які тривали протягом 2022-2024 років, однак, як зазначив апеляційний суд, з матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції неодноразово відкладались судові засідання у зв`язку з неявкою обвинуваченого, застосовувався привід до останнього. Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши та надавши оцінку указаним обставинам, зробив обґрунтований висновок про неможливість виправлення ОСОБА_5 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі, належним чином мотивувавши своє рішення. Посилання захисника на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у незастосуванні судом положень ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні покарання засудженому, колегія суддів також вважає безпідставними з огляду на таке. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції, дійшовши висновку, що виправлення ОСОБА_5 неможливе без ізоляції від суспільства та ухваливши вирок, яким призначив ОСОБА_5 покарання, яке необхідно відбувати реально, одночасно ухвалив виконувати самостійно попередній вирок Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2023 року, за яким ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки на підставі положень статей 75, 76 КК України. Цей підхід колегія суддів вважає таким, що узгоджується з висновком об`єднаної палати Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17, провадження № 51- 3600км20. Зокрема, якщо особа, щодо якої було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку у першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За цих умов кожний вирок виконується самостійно. Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, ОСОБА_5 було засуджено вироком Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2023 року за злочини, вчинені в період березня-травня 2022 року. Водночас вироком Київськогорайонного суду м. Харкова від 09 січня 2025 року ОСОБА_5 було засуджено за злочин, вчинений ним 27 листопада 2022 року. Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні до ухвалення вироку Київського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2023 року, де до нього було застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням. З огляду на це Київськийрайонний суд м. Харкова у вироку від 09 січня 2025 року обґрунтовано вказав, що попередній вирок щодо ОСОБА_5 , за яким його звільнено від відбування покарання з випробуванням, й цей вирок, за яким йому призначено покарання, яке належить відбувати реально, необхідно виконувати самостійно. Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 , навів відповідні мотиви ухваленого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Колегія суддів касаційного суду убачає, що покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання. Підстав для пом`якшення покарання, а також підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається. Переконливих доводів, які б свідчили про наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення з указаних вище мотивів, у касаційній скарзі захисника не наведено. Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити. Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 березня2025 року. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3