Постанова 4803 № 213/348/26

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6740/26 Справа № 213/348/26 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Мазуренко В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складання повного судового рішення -13.04.2026), В С Т А Н О В И В В січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «ФК «Ейс») звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , відповідно до якої просило стягнути на свою користь неї заборгованість за кредитним договором №434699367 від 12 грудня 2020 року у розмірі 19093,79 грн. Також просило покласти на відповідача понесені судові витрати у справі, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позову представник вказав, що 12.12.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №434699367 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. У вказаному Кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки. Всупереч умов Договору, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, що створило заборгованість у розмірі 19093,79 грн., з яких: 5498,20 грн. заборгованість по тілу кредиту; 13395,59 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. 28.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, у подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. Первісний кредитор та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги №122 від 23.02.2021, за яким відступлено право вимоги до відповідача. 05.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01. Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» підписано Реєстр прав вимоги №11 від 31.08.2023 до Договору факторингу, за яким відступлено право вимоги до відповідача за кредитним договором. 11.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» укладено Договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право вимоги. Відповідно до Реєстру №б/н від 14.07.2025 за договором факторингу до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 19093,79 грн. Просив стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором в сумі 19093,79 грн, та понесені судові витрати. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення Кредитного договору відповідачем на умовах, викладених у ньому. Разом з тим, суд, проаналізувавши вимоги законодавства, виснував, що майбутня вимога може бути предметом договору факторингу лише в тому разі, коли існує зобов`язання, визначене певним договором, але строк платежу за яким ще не настав. Врахувавши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів переходу до нього права вимоги до відповідача за Кредитним договором, оскільки кредитний договір був укладений 16 квітня 2021 року, а договір факторингу, за умовами якого попередньому фактору ТОВ «Таліон Плюс» передано право вимоги за Кредитним договором, був укладений 28 листопада 2018 року, тобто до укладення кредитного договору. Таким чином, на переконання суду першої інстанції, позивач не довів порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просив рішення у даній справі скасувати; та постановити нове рішення, яким позовну заяву ТОВ «ФК «ЕЙС» задовольнити в повному обсязі, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на відповідача. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказує, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом тривалого часу. Зазначає, що 23 червня 2021 року Первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги № 122 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 12489,27 грн. Даний факт, на переконання скаржника, свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед Первинним кредитором. Вважає, що факт підписання Реєстру прав вимог після укладення Кредитного договору виключає сумніви щодо наявності у Первинного кредитора прав, які могли бути передані Фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання. Представник відповідача адвокат Мартинова Н.Ю. подала відзив на апеляційну скаргу, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 12.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №434699367 у формі електронного документу. Сума кредиту 1600,00 грн., згідно п.1.1 Договору; проценти нараховуються за процентною ставкою 1,70 відсотків за кожен день користування кредитом, згідно п.1.4 Договору. Згідно інформації АТ «Укрсиббанк», надану суду на виконання ухвали про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку за номером НОМЕР_1 . З виписки операцій по рахунку клієнта за даною платіжною карткою за період з 12.12.2020 року по 31.12.2020 року вбачається зарахування грошових коштів на суму 1400,00 грн, 500,00 грн., 1000,00 грн., 2000,00 грн. 28.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. Згідно Реєстру прав вимоги №122 від 23.02.2021, заборгованість відповідача складає 12489,27 грн. 05.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, строк дії договору закінчується 04.08.2021 року. Згідно Реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023, заборгованість відповідача за вказаним договором складає 19093,79 грн. 11.07.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» укладено Договір факторингу №11/07/25-Е. Згідно Реєстру до Договору факторингу №11/07/25-Е, заборгованість відповідача за вказаним договором складає 19093,79 грн. Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованість, виписки з особового рахунку за кредитним договором, заборгованість відповідача становить 19093,79 грн., з яких: 5498,20 грн. заборгованість по тілу кредиту; 13395,59 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення Кредитного договору відповідачем на умовах, викладених у ньому. Разом з тим, суд, проаналізувавши вимоги законодавства, виснував, що майбутня вимога може бути предметом договору факторингу лише в тому разі, коли існує зобов`язання, визначене певним договором, але строк платежу за яким ще не настав. Врахувавши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів переходу до нього права вимоги до відповідача за Кредитним договором, оскільки кредитний договір був укладений 12.12.2020 року, а договір факторингу, за умовами якого попередньому фактору ТОВ «Таліон Плюс» передано право вимоги за Кредитним договором, був укладений 28 листопада 2018 року, тобто до укладення кредитного договору. Таким чином, на переконання суду першої інстанції, позивач не довів порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Матеріали справи містять докази здійснення оплати за зазначеними вище договорами факторингу. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону). Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Колегією суддів враховано, що без здійснення входу Позичальника на сайт Кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, Кредитний договір не був би укладеним. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 , від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами позивача та висновком суду першої інстанції, що Кредитний договір відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення якого у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Колегією суддів враховано, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано того, що вона укладала Кредитний договір та отримувала кредитні кошти за цим договором. Відтак, апеляційний суд вважає встановленим та належним чином підтвердженим факт отримання відповідачем кредитних коштів сукупно у сумі 6000,00 грн за Кредитним договором № 434699367 від 12.12.2020 року. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у межах встановленого строку кредитування Позичальнику не повернув. Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу. У п. 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» вирішено віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім операцій з цінними паперами, у тому числі похідними цінними паперами, а також операцій інститутів спільного інвестування (далі - ІСІ), які здійснюються в порядку та в межах, встановлених Законом України «Про інститути спільного інвестування» та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, що регламентують питання діяльності ІСІ), зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення. Згідно з постановами від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення ст. 1078 ЦК України, визначила, що однією з ознак договору факторингу є його предмет, яким може бути лише право грошової вимоги такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги. Верховним Судом у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 зроблено наступні висновки. Допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; - наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; - майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; - у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); - майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. У справі, яка переглядається встановлено, що скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор TOB «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги, а саме: з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку; право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує; підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до Боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром права вимоги. Таким чином, перехід права вимоги за Договором факторингу № 28/1118-01 був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо правомірності відступлення права вимоги. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21). Беручи до уваги викладене та враховуючи, що унаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за Кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Ейс», на переконання суду апеляційної інстанції, позивачем належним чином доведено факт виникнення у нього права вимоги за Кредитним договором. Натомість, зазначеного вище судом першої інстанції безпідставно враховано не було. Посилання місцевого на те, що Договір №28/1118-01 був укладений до укладення відповідачем Кредитного договору з TOB «Манівео Швидка Фінансова Допомога», відхиляються апеляційним судом, оскільки право вимоги за Кредитним договором було передане від TOB «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» вже після виникнення у Кредитодавця права вимоги до ОСОБА_2 за цим кредитним договором. Колегією суддів зважено на те, що Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Таким чином, оскільки доказів належного виконання відповідачем кредитних зобов`язань матеріали справи не містять, натомість, належними доказами у справі підтверджується факт передання від TOB «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» права дійсної вимоги за Кредитним договором, колегія суддів погоджується із доводами скаржника щодо наявності у останнього права вимоги до відповідача за Кредитним договором. У зв`язку з тим, що відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором не виконав, суму отриманих коштів не повернув, апеляційний суд дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення з Позичальника на користь позивача заборгованості по тілу кредиту у сумі 5498,20 грн. Разом з тим, зваживши на фактичні обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ФК «Ейс» у повному обсязі, враховуючи таке. За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Отже, стягненню з відповідача за Кредитним договором підлягають 5498,20 грн основної заборгованості та проценти за користування кредитом, в сумі 13595,59 грн., що разом складає 19093,79 грн. Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог та відшкодування сплаченого судового збору на користь позивача. Щодо заявлених до відшкодування відповідачем витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції необхідно зазначити наступне. За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, згідно з абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Належними у справі доказами підтверджується надання позивачу правової допомоги під час розгляду даної справи у суді першої інстанції Адвокатським бюро «Соломко та партнери», а саме: договором про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року № 20/08/25-01 з, додатковою угодою від 01 вересня 2025 року № 25770923986 до договору про надання правничої допомоги, актом прийому передачі наданих послуг, згідно до яких позивач отримав послуги з правової допомоги в цій справі, а також погоджено кількість витрачених адвокатом годин та вартість послуг, що загалом складає 7000,00 грн. Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення наведених витрат, апеляційний суд зважає на наступне. Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268). Колегією суддів враховано, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. Підстав для зменшення судових витрат колегія суддів не вбачає. За встановлених апеляційним судом у даній справі обставин надання позивачу правової допомоги на суму 13000,00 грн (в судах першої та апеляційної інстанцій), понесені позивачем витрати на професійну правничу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. Отже, викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити. Заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 434699367 від 12.12.2020 року у розмірі 19073,79 грн, з яких: 5498,20 грн заборгованість по кредиту, 13595,59 грн заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2662,40 грн, витрати на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій в сумі 13000,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3993,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року. Головуючий Судді