Постанова 4852 № 160/27470/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 22 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/27470/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Дурасової Ю.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 в адміністративній справі №160/27470/24 (суддя Рищенко А.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 26 жовтня 2022 року грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти; - зобов?язати командира військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 26 жовтня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 адміністративний позов задоволено . Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини по справі, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з лютого 2012 по 26.10.2022. На звернення позивача із заявою про проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення та всіх належних сум при звільненні в період з 29 січня 2020 року по 26 жовтня 2022 у відповідності до змін, які були внесені до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та постановою КМУ "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 №1644 і від 30.08.2017 №704" від 28.10.2020 №1038, відповідач листом від 02.07.2024 повідомив позивача про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Так, відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції. Суд першої інстанції вірно зазначив, що з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка запроваджувала алгоритм розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме:«

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2023 роки, відповідно, не містять. Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Отже, з огляду на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022). Колегія суддів також зазначає, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, зважаючи на вищевикладені норми законодавства, враховуючи межі позовних вимог, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач має право на нарахування та виплату йому грошового забезпечення з використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року в період з 29.01.2020 по 26.10.2022, а саме з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного відповідного календарного року. Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні відпусток, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших додаткових видів грошового забезпечення. Колегія суддів також зазначає, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачем не зазначено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 р. - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя Н.А. Олефіренко суддя Ю. В. Дурасова