Постанова 4824 № 757/49333/24-ц

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2026 року місто Київ справа № 757/49333/24-ц апеляційне провадження № 22-ц/824/4984/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Поливач Л.Д., Левенця Б.Б., за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Ільєвої Т.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- в с т а н о в и в : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на свою користь 1 000 000,00 грн майнової шкоди та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконного рішення суддів Червоноградського районного суду Львівської області, Апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних по справі №459/1615/15-ц, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач звернувся до Апеляційного суду Львівської області з позовом до Сокальського районного суду, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення шкоди, нанесеної протиправними діями судді Сокальського районного суду, для визначення підсудності. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди направлено до Червоноградського міського суду Львівської області. Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року у цивільній справі №459/1615/15-ц відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області, держави Україна про відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2015 року. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 07 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення суду у зв`язку з нововиявленими обставинами залишено без задоволення. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 07 червня 2016 року скасовано. Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року за нововиявленими обставинами закрито. Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року залишено без змін. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 24 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року у справі №459/1615/15-ц. Постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 24 травня 2021 року залишено без змін. Позивач вважає, що суддя Червоноградського міського суду Львівської області, колегія суддів Апеляційного суду Львівської області та суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своїми діями позбавили його доступу до правосуддя, порушили його права, гарантовані статтями 8, 40, 55, 56 Конституції України, унаслідок чого позивачеві було завдано майнової шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн. Щодо відшкодування моральної шкоди позивач зазначав, що порушення суддею Червоноградського міського суду Львівської області, колегією суддів Апеляційного суду Львівської області та суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ норм Конституції України та ЦПК України є свідомим глузуванням з органів державної влади України. Унаслідок цього він не зміг у короткий строк захистити свої права та зазнав моральних страждань, що полягали в приниженні честі, гідності та ділової репутації у зв`язку з порушенням його прав, тому для відновлення свого попереднього стану він просив суд стягнути на його користь 1 000 000,00 грн як відшкодування завданої моральної шкоди. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд помилково відмовив у задоволенні його вимог, оскільки в результаті незаконних дій органів державної влади в особі Червоноградського міського суду Львівської області, Апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних у справі №459/1615/15-ц йому було спричинено матеріальної та моральної шкоди, на що помилково не звернув увагу суд першої інстанції при вирішенні спору. Крім того, позивач зазначає, що відповідачі не надали належних і достатніх доказів для спростування його позовних вимог. Тому, на його переконання, суд помилково відмовив в їх задоволенні, оскільки за нормами чинного законодавства обов`язок доказування покладається на учасника справи, який заперечує вимоги позивача. Таким чином, на переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні його вимог, не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, вирішуючи справу, суд першої інстанції порушив норми статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 124, 129-1, 151-2 Конституції України і не звернув уваги на статтю 56 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У відзиві на апеляційну скаргу, Міністерство юстиції України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року залишити без змін. Зазначає, що суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач визначив відповідачами Міністерство юстиції України та Державну казначейську службу України, які не є належними відповідачами у цій справі. Крім того, звертаючись до суду, ОСОБА_1 не надав доказів неправомірності дій суддів, не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між їхніми діями чи бездіяльністю та наслідками, а також не зазначив, у чому саме полягає завдана майнова шкода і не обґрунтував її розмір. Крім того, останнім також не надано доказів на підтвердження того, що внаслідок ухвалення судами рішень у справі було порушено його немайнові права чи нормальні ділові та життєві зв`язки, тобто не довів наявність підстав для відшкодування як майнової, так і моральної шкоди. В судовому засіданні представник Міністерства юстиції України - Євглевська О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення. ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, тому з урахуванням ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи у відсутності позивача. Щодо клопотання позивача про заміну неналежного відповідача належним, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості здійснювати заміну неналежного відповідача належним на стадії апеляційного розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Зазначене свідчить, що заміна неналежного відповідача відбувається судом першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Львівської області з позовом до Сокальського районного суду, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення шкоди, нанесеної протиправними діями судді Сокальського районного суду. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди направлено до Червоноградського міського суду Львівської області. Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року у цивільній справі №459/1615/15-ц у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокальського районного суду Львівської області, держави Україна про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2015 року. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 07 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення суду у зв`язку з нововиявленими обставинами залишено без задоволення. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 07 червня 2016 року скасовано. Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року за нововиявленими обставинами закрито. Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року залишено без змін. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського міського суду Львівської області із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 24 травня 2021 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 21 травня 2015 року у справі № 459/1615/15-ц відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 24 травня 2021 року залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем спричинення йому майнової та моральної шкоди. Крім того суд зауважив, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Звертаючись з позовом про відшкодування шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що, постановляючи судові рішення у справі № 459/1615/15-ц, суди порушили норми Конституції України, ЦК України та ЦПК України, що спричинило порушення його прав, завдало майнових збитків і моральних страждань. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Суди діють самостійно і є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, передбачено, що засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави. Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зауважила, що вищезазначений підхід застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя. Відтак, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній судові рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунені лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Право на таке відшкодування виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19)). Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 25 вересня 2023 року у справі № 454/423/15 (провадження № 61-13003св22): «Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно». Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України). Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Аналіз вищезазначеного дозволяє дійти висновку, що вищезазначені підстави для відшкодування завданої моральної шкоди характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як органи в цілому, так і їх посадових чи службових осіб, а також особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність вищезгаданих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду безпосередньо на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у змісті постанов Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20, від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20, від 27 жовтня 2022 року у справі № 686/20441/21, від 25 вересня 2023 року у справі № 454/423/15 (провадження № 61-13003св22). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. В силу частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23). У підсумку держава в цивільному судочинстві бере участь у справі як сторона через той орган, який наділений повноваженнями у відповідних спірних правовідносинах, зокрема й щодо представництва в суді органу, діями якого завдано шкоду. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Відтак, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Подібний за своїм змістом висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21 (провадження № 61-12225св22). У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, позивач, звертаючись до суду, просив відшкодувати на його користь моральну шкоду, завдану порушенням його прав Червоноградським районним судом Львівської області, Апеляційним судом Львівської області та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ унаслідок постановлення незаконних ухвал у справі № 459/1615/15-ц. На переконання позивача, через ці ухвали його було позбавлено доступу до правосуддя та порушено права, гарантовані статтями 8, 40, 55 і 56 Конституції України. Позивач пов`язував дії судів із підставами для стягнення матеріальної та моральної шкоди, яка нібито полягала в приниженні честі, гідності та ділової репутації. Він також стверджував наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями судів та наслідками, зазначеними у позові. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення із держави на користь останнього відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди, оскільки саме позивачем у справі не було доведено складових деліктної відповідальності. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який з дотриманням вимог ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, на переконання апеляційного суду відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Відтак, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів на користь позивача. Наявність обставин, за яких судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Щодо клопотання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду. У зв`язку з неоднозначним, на думку скаржника, застосуванням судами у цій справі статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України заявник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішенням Європейського суду з прав людини від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України», просив Верховний Суд звернутися до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а саме: чи має право ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (судами, суддями), і чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України. Тобто заявлене клопотання за змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, які є загальнообов`язковими для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави шкоди та захист цього права, тобто вирішення спору по суті. Аналіз статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Апеляційний суд не встановив підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення до Конституційного Суду України подання як щодо неконституційності спеціальних положень ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема моральної шкоди, так і щодо тлумачення статті 56 Конституції України. З огляду на викладене немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року. Головуючий: Судді: