Постанова Західний апеляційний господарський суд № 907/1099/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/1099/24 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Іванчук С.В., судді Міліціанов Р.В., Ржепецький В.О., секретар судового засідання Федак В.В., розглянувши апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури б/н від 21.04.2026 (вх. №01-05/1202/26 від 21.04.2026) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 року, (суддя Лучко Р.М, повне рішення складено 30.03.2026) у справі №907/1099/24 за позовом Запорізької обласної прокуратури, м. Запоріжжя в інтересах держави в особі позивача Державної аудиторської служби України, м. Київ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів до відповідача 1 Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», с. Сербне Берегівського району Закарпатської області про визнання недійсним договору про закупівлю та стягнення грошових коштів. За участю представників сторін: від прокуратури: прокурор Цинайко Н.І. (в залі суду) від позивача: представник Воєвода І.А. (в режимі відеоконференції) від відповідача-2: представник Півоваров М. В. (в режимі відеоконференції) від інших учасників: не з`явились ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Запорізька обласна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» про : - визнання недійсним Договору від 24.07.2020 № ЦДЗІ-20/56 про закупівлю товару, укладеного між Акціонерним товариством Укрзалізниця в особі Філії Центр діагностики залізничної інфраструктури Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод; - стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Філії Центр діагностики залізничної інфраструктури Акціонерного товариства Українська залізниця грошові кошти у розмірі 397 941,60 грн; - стягнення в дохід держави, в особі Державної аудиторської служби України з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Філії Центр діагностики залізничної інфраструктури Акціонерного товариства Українська залізниця одержані ним за рішенням суду грошові кошти у розмірі 397 941,60 грн. Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наявністю в діях ТзОВ «Запорізький механічний завод» під час участі в процедурі закупівлі UA-2020-06-05-000126-a, що проводилася Замовником Філією «Центр діагностики залізничної інфраструктури» АТ «Українська залізниця» наявності ознак усунення конкуренції під час проведення публічних закупівель та порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що мало наслідком спотворення результатів публічної закупівлі запасних частин до вагонів-дефектоскопів, що встановлено у рішенні Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 № 63/38-р/к у справі № 63/1-01-11-2021. Вказані дії ТзОВ «Запорізький механічний завод», на думку прокурора, спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору поставки №ЦДЗІ-20/56 від 24.07.2020 не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а обмежує розвиток конкуренції у державі. Відтак, на думку прокурора, вказаний вище незаконний спосіб отримання права на укладення договору про закупівлю є підставою для визнання договору поставки №ЦДЗІ-20/56 від 24.07.2020, укладеного за результатами проведеної закупівлі, недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України, як такий, що суперечать інтересам держави та суспільства. При цьому, в якості правових наслідків недійсності договору, укладеного за результатами публічної закупівлі, прокурором з посиланням на ч. 3 ст. 228 ЦК України зазначено про необхідність повернення ТзОВ «Запорізький механічний завод» одержаних коштів у розмірі 397 941,60 грн АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» АТ «Українська залізниця», в той час, як отримані останнім за рішенням суду кошти підлягають стягненню в дохід держави. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у задоволенні позовних вимог відмолено повністю. Господарський суд Закарпатської області, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків: - у спірних правовідносинах, визначених Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», заходи державного фінансового контролю, щодо спірної закупівлі UA-2020-06-05-000126-a, Державною аудиторською службою України не проводилися; у спірних правовідносинах не встановлено право/можливість подання Держаудитслужбою позовних заяв щодо визнання недійсним договору про закупівлю та застосування спеціальних наслідків його недійсності через порушення, за твердженням прокурора, законодавства, що не виявлялося Держаудитслужбою та не було предметом фінансового моніторингу або іншого заходу державного фінансового контролю; - при вирішенні спору за позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22); - не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства; - підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення ч. 3 ст. 228 ЦК України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції; для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін; для застосування приписів ч. 3 ст. 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести те, що сам спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, однак, доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, а не до того, що безпосередньо сам укладений договір порушує інтереси держави та суспільства. - прокурором не надано жодного доказу, який би підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам; зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства; при цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався; - оспорюваний договір поставки № ЦДЗІ-20/56 від 24.07.2020 має реальний характер, ціна договору відповідно до п. 3.1. договору - 397 974,60 грн. (не перевищує ціну закупівлі UA-2020-06-05-000126-а), що визначена у оголошенні від 05.06.2020, а умови оспорюваного договору відповідачами виконано в повному обсязі (лист Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» АТ «Українська залізниця» №ЦДЗІ-12/388 від 04.12.2024, платіжне доручення №3118021 від 09.10.2020); за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, зокрема, сторона замовника отримала зазначений у специфікації до договору товар на визначених у тендерній документації умовах, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості; - фінансування закупівлі UA-2020-06-05-000126-а здійснювалося відповідачем-1 за рахунок власних коштів від господарської діяльності АТ «Укрзалізниця», а не коштів державного чи місцевого бюджету, що виключає підставність доводів про суперечність такого договору інтересам держави, що є необхідною умовою для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України; - відповідач-1 в розумінні національного законодавства є господарським товариством з власним майном, належним йому на праві власності, а держава, як власник 100% акцій у статутному капіталі відповідача-1 не відповідає за зобов`язаннями товариства; - відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні ч. 3 ст. 228 ЦК України; ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції; - відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; - ТзОВ «Запорізький механічний завод» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, який відповідачем-2 оплачено; - суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору із визначених прокурором обставин, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства; - зважаючи на встановлену судом відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами, а також обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи. Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі 907/1099/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задоволити у повному обсязі; судові витрати, понесені прокурором у цій справі покласти на відповідачів. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Прокурор покликається на такі доводи: - орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень; саме органи Держаудитслужби наділені повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель (аналогічний висновок викладено y постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19); - органами Держаудитслужби надано інформацію про те, що заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі не проводилися, при цьому не висловлено жодних намірів на вжиття таких та подальше звернення до суду з відповідним позовом; - невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, безперечно свідчить про бездіяльність відповідного органу (схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №907/64/19; від 07.12.2022 у справі № 927/189/22; від 26.03.2024 у справі № 927/373/22; від 13.03.2024 у справі № 927/535/22; від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21); - товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування; АТ «Укрзалізниця» є суб`єктом, що управляє стратегічною інфраструктурою загальнодержавного значення, діяльність якого нерозривно пов`язана з реалізацією функцій держави; товариство підпадає під категорію замовників, визначених у ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», проведені товариством закупівлі мають здійснюватися відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а кошти мають публічний характер, відповідно незаконність їх використання порушує інтереси держави; - інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередженості, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій; - суд обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку, фактично виключивши ч. 3 ст. 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах; закріпивши у ЦК України ст. 228 окремо від кримінальної юстиції, законодавець надав можливість відновити порушене внаслідок вчинення таких правочинів право не лише кримінально-правовим шляхом, а й надав змогу захистити порушене цивільне право незалежно від результатів кримінального провадження; - дії суб`єктів господарювання щодо отримання державного замовлення через спотворення торгів, заведення у конкурс технічного учасника, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, ніяк не можуть вважатися допустимими і свідчити про те, що особа має на меті мирно володіти майном; - відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України при наявності умислу лише у однієї сторони все одержане нею (відповідачем-2) за правочином повинно бути повернуто іншій стороні (відповідачу-1), а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави; конструкція «одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду» не вказує на отримане за умовами договору (в даному випадку товару); Верховний Суд у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 не вказував на помилковість обраного способу захисту та механізм застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, як і не зробив цього Верховний Суд у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23; наведеним спростовується неефективність обраного способу захисту. У поданих додаткових поясненнях Держаудитслужба зазначає: - Держаудитслужба відповідно до пункту 4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІІ квартал 2023 року (в частині державних фінансових аудитів) та пункту 8.4 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на I квартал 2024 року (в частині інспектувань) провела державний фінансовий аудит та ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» та його філій за період з 01.07.2020 по 30.06.2023 року; під час проведення зазначених заходів державного фінансового контролю, при дослідженні питання дотримання законодавства при проведенні публічних закупівель закупівля № UA-2020-06-05-000126-a та виконання договору від 24.07.2020 № ЦДЗІ-20/56 не перевірялися; Держаудитслужба в межах своїх повноважень моніторингу закупівлі № UA-2020-06-05-000126-a не проводила і висновків про результати такого моніторингу не складала; - зважаючи на те, що Держаудитслужба не проводила жодних заходів державного фінансового контролю щодо закупівлі № UA-2020-06-05-000126-a та виконання договору від 24.07.2020 № ЦДЗІ-20/56, Держаудитслужба позбавлена можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог; - підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду та повинні бути доведені ним відповідними доказами. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника: - об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 сформулювала правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, зазначивши, що ця норма може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції; - сам лише встановлений рішенням Антимонопольного комітету України факт вчинення відповідачами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; - ТзОВ «Запорізький механічний завод» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, який відповідачем-2 оплачено; - прокурор не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства; що унаслідок укладання правочину держава понесла майнову шкоду; обставини нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову; що укладення відповідачами оспорюваного договору мало безпосередній вплив на зменшення прибутку відповідача-1 та, відповідно, зменшення прибутку, який держава отримала від діяльності АТ «Укрзалізниця» у звітному періоді; - обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором не надавався. Інші учасники правом на подання відзиву та додаткових пояснень не скористались. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 апеляційну скаргу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Іванчук С.В., члени колегії судді Міліціанов Р.В., Ржепецький В.О. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури б/н від 21.04.2026 (вх. №01-05/1202/26 від 21.04.2026) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі №907/1099/24. Розгляд справи призначено на 25.05.2026. 28.04.2026 Держаудитслужба подала додаткові пояснення (вх.№01-04/3537/26 від 29.04.2026). 06.06.2026 відповідач-2 подав відзив (вх.01-04/3787/26), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін. У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задоволити у повному обсязі. Представник позивача підтримав обставини зазначені у поданих поясненнях. Представник відповідача-2 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники явку представників в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду до електронних кабінетів учасників справи. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши пояснення представників сторін, після судових дебатів, суд оголосив вступну та резолютивну частину постанови. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 05.06.2020 Філією «Центр діагностики залізничної інфраструктури» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в електронній системі публічних закупівель «Prozorro» опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі «Запасні частини до вагонів-дефектоскопів» (ідентифікатор закупівлі UA-2020-06-05-000126-a). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 331 621,04 гривень (без ПДВ), 397 945,25 грн (з ПДВ), джерело фінансування власний бюджет (кошти від господарської діяльності підприємства). Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій та протоколу розкриття тендерних пропозиції UA-2020-06-05-000126-a від 23.06.2020 участь у вказаній закупівлі взяли два учасники: ТзОВ «Запорізький механічний завод» з пропозицією 331 618,00 грн та ТзОВ «Металскарб» з пропозицією 331 620,86 грн. Протоколом засідання тендерного комітету Філії від 24.06.2020 № 21/12 прийнято рішення про намір укласти договір з ТзОВ «Запорізький механічний завод», тендерна пропозиція якого відповідає умовам Тендерної документації Замовника та є більш економічно вигідною. На підставі зазначеного електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір з ТзОВ «Запорізький механічний завод». 24.07.2020 між АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» АТ «Українська залізниця», як покупцем та ТзОВ «Запорізький механічний завод», як постачальником укладено договір поставки № ЦДЗІ-20/56, за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві запасні частини до вагонів дефектоскопів (код ДК 021:2015 34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху), а покупець, в свою чергу, зобов`язався прийняти і оплатити такий товар на умовах даного договору. Матеріали справи містять, зокрема, лист Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» АТ «Українська залізниця» від 04.12.2024 за №ЦДЗІ-12/388, який свідчить про те, що укладений відповідачами договір поставки № ЦДЗІ-20/56 від 24.07.2020 виконано його сторонами повністю, що визнається усіма учасниками цієї справи, а оплата замовником вартості запасних частин на суму 397 941,60 грн підтверджується платіжним дорученням №3118021 від 09.10.2020. (т 1 арк. справи 39,65). Рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 № 63/38-р/к у справі № 63/1-01-11-2021 визнано ТзОВ «Запорізький механічний завод» та ТзОВ «Металскарб» винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю «код ДК 021:2015 34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до вагонів дефектоскопів)», проведених Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» АТ «Українська залізниця» з ідентифікатором UA-2020-06-05-000126-a (п. 28 резолютивної частини рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к). Під час розгляду Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України справи № 63/1-01-11-2021 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ТзОВ «Запорізький механічний завод» та ТзОВ «Металскарб», зокрема: пов`язаність між собою сталими господарськими відносинами, що свідчать про єдність економічних інтересів учасників (п.п. 23, 24 рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к); пов`язаність трудових ресурсів, спільність здійснення господарської діяльності (п. 27 рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к); подання пропозицій з однієї і тієї ж IP-адреси та в один і той же день (п. 30 рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к); здійснення між учасниками телефонних дзвінків, що свідчить про координацію дій між товариствами (п. п. 46, 47 рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к); поведінкові аспекти формування цінових пропозицій. Поведінка ТзОВ «Металскарб» під час аукціонів вказує на те, що ТзОВ «Металскарб» є технічним учасником закупівлі та подавало пропозиції прикриття з метою забезпечення перемоги ТзОВ «Запорізький механічний завод». Незначна різниця при формуванні цінових пропозицій, спосіб формування цінової пропозиції, а також поведінка в аукціонах свідчить про те, що Учасники координували моделі власної поведінки в закупівлі (п. п. 129-131 та п. 139 щодо Закупівлі 10 рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к). З огляду на вищезазначене, вказаним рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на ТзОВ «Запорізький механічний завод» та ТзОВ «Металскарб» накладено штраф за виявлені порушення у розмірі по 25 000 грн на кожного (п. п. 29, 30 резолютивної частини рішення від 06.10.2022 № 63/38-р/к). В листі Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.11.2024 № 63-02/4520е зазначено, що рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 № 63/38-р/к у справі № 63/1-01-11-2021 до суду не оскаржувалось, а накладені таким рішенням штрафи ТзОВ «Запорізький механічний завод» та ТзОВ «Металскарб» сплачені добровільно в повному обсязі. Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Предметом спору у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України, про визнання недійсним договору поставки №ЦДЗІ-20/56 від 24.07.2020, укладеного між АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Центр діагностики залізничної інфраструктури» та ТзОВ «Запорізький механічний завод» за результатами процедури публічної закупівлі UA-2020-06-05-000126-a, у зв`язку із фактом вчинення учасниками закупівлі антиконкурентних узгоджених дій, які призвели до спотворення результатів торгів, а також про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, шляхом стягнення коштів, одержаних за договором. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Слід звернути увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18) Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим». З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19). Звертаючись з позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державну аудиторську службу України. «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17; від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17; від 05.05.2026 у справі № 915/790/24). В обґрунтуванні наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокуратура зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо визнання недійсним договору від 24.07.2020 № ЦДЗІ-20/56 як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТзОВ «Запорізький механічний завод», адже вчинення відповідачем-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело до закупівлі товару за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю. При цьому, прокурор вважає, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснює захист інтересів держави, що стало підставою для представництва прокурором інтересів держави. Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (із змінами та доповненнями) (далі Закон № 2939-XII). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2 ст. 2 Закону № 2939-XII). Відповідно до п.п. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Згідно з п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016 Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. У абз. 3 п.п. 9, п. 4 Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Водночас, згідно з п.п. 20 п. 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, в тому числі, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства. Згідно з підпункту 3 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель. Відповідно до вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.9 п.4 Положення). Таким чином, визначені у п.п. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», абз. 3 п.п. 9, п. 4, п.п. 20 п. 6 Положення про Державну аудиторську службу України повноваження органів Держаудитслужби самостійно звертатися до суду обумовлені здійсненим заходом державного фінансового контролю та пов`язуються з: - визнанням недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, що виявлено під час проведення заходу державного контролю; - усуненням виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо їх усунення); - стягнення у дохід держави коштів, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі UA-2020-06-05-000126-a Державною аудиторською службою України не проводилися, що вбачається з письмових пояснень позивача від 23.01.2025 за №002500-17/911-2025, листів Державної аудиторської служби України від 05.12.2024 за №000500-17/15340-2024, Північного офісу Держаудитслужби від 20.11.2024 за №262616-17/7630-2024 (на адресу Запорізької обласної прокуратури), відомостей з веб-сайту публічних закупівель. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України). За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Однак, як правильно зазначено місцевим господарським судом, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановленого вказаними вище нормами права. Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі №916/144/17). Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц). Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21). За змістом частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин). Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. При вирішенні спору за позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22). Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21). Підставою недійсності спірного договору у цій справі прокурор визначив положення ч. 3 ст. 228 ЦК України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства. Згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. При цьому, не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків (аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18; від 10.02.2026 у справі 921/386/23). Чітке законодавче визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства" відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття "інтерес" є ширшим, адже охоплює, наприклад, "охоронюваний законом інтерес", "публічний інтерес", "суспільний інтерес" тощо. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес": у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999). Поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства. Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що, зокрема, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, для вирішення спору у цій справі при застосуванні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18; від 10.02.2026 у справі 921/386/23. Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, зокрема зазначив : «При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.». Крім того об`єднана палата Касаційного господарського суду у зазначеній постанові також виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom"). Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 922/3456/23 виснувала про те, що застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призвело (у вказаній справі суди задовольнили позовні вимоги і застосували приписи зазначеної норми права) до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст. 1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину. Суд зазначає, що правовідносини у справі № 922/3456/23 та у цій справі є подібними. Так, предметами спорів у цих справах, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з переможця закупівлі на користь замовника закупівлі коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, а з замовника закупівлі - в дохід державного бюджету (на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України). Суд зазначає, що у цій справі прокурор в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину посилався на наявність недобросовісної поведінки між учасниками спірної закупівлі, на порушення принципу добросовісної конкуренції серед учасників, як однієї зі складових умислу, передбаченого частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Водночас, як встановлено судом першої інстанції, доказів притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності прокурором не надано. Тобто прокурором не доведено наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Також судом першої інстанції встановлено, що прокурором не доведено обставин, що поставка виконана із завищенням цін, що аналогічні товари могли бути поставлені за меншу ціну, не вказано на протиправні наслідки укладення та виконання договору. Тобто не доведено обставин, що укладенням оспорюваного договору порушено принцип максимальної економії, ефективності та результативності витрачання бюджетних коштів, що є основою проведення публічних закупівель. Лише сам факт вчинення відповідними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням органу Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України). Адже антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10.02.2026 у справі 921/386/23). Як зазначалось вище, прокурор у даному випадку не доводив, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За таких умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За умови відсутнього причинно-наслідкового зв`язку між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23). З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України . До того ж висновки суду першої інстанції у даній справі повністю узгоджуються з позицією, сформованою у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. У постанові Верховного суду від 10.02.2026 у справі 921/386/23, зокрема зазначено, що наведені скаржником норми Закону України "Про публічні закупівлі" та Закону України "Про захист економічної конкуренції", в якості обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, випливають із першочергового застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка може бути застосована у виключних випадках та не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Тому, з огляду на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду, відповідне обґрунтування скаржника є неспроможним. При цьому, як правильно встановлено місцевим господарським судом, АТ «Укрзалізниця» створене на підставі Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», частинами 3 та 4 статті 2 якого визначено, що товариство утворюється як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту). Згідно із п. 1, п. 2, п. 4 статуту АТ «Українська залізниця» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 735) визначено, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - товариство) є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно із п. 6 статуту метою діяльності товариства є задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб у безпечних та якісних залізничних перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученні, роботах і послугах, що виконує та надає товариство, забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, створення умов для підвищення конкурентоспроможності транспортної галузі, а також отримання прибутку від провадження підприємницької діяльності. За змістом пунктів 31-33 статуту АТ «Українська залізниця» майно товариства становлять основні засоби та оборотні кошти, майнові права (зокрема право господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання або іншому речовому праві, та право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту), акції (частки) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінні папери, а також інші активи, вартість яких відображається у самостійному балансі товариства. За встановленими судом першої інстанції у справі обставинами, Договір поставки № ЦДЗІ-20/56 від 24.07.2020 має реальний характер, ціна договору відповідно до п. 3.1. Договору (397 974,60 грн) не перевищує ціну закупівлі UA-2020-06-05-000126-а, що визначена у оголошенні від 05.06.2020. Також, колегія суддів враховує, що спірний договір укладено в межах здійснення господарської діяльності АТ «Укрзалізниця», умови оспорюваного Договору відповідачами виконано в повному обсязі (лист Філії Центр діагностики залізничної інфраструктури Акціонерного товариства Українська залізниця №ЦДЗІ-12/388 від 04.12.2024, платіжне доручення №3118021 від 09.10.2020), товар за договором був фактично поставлений, прийнятий замовником та оплачений. Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, зокрема, сторона Замовника отримала зазначений у Специфікації до Договору товар на визначених у Тендерній документації умовах, Прокурором, в свою чергу, не доводиться, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, не доведено обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на предмет закупівлі, яким були товари ДК 021:2015 34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху) (запасні частини до вагонів-дефектоскопів), в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання бюджетних коштів для проведення повторної публічної закупівлі. Колегія суддів погоджується з твердженнями прокурора про те, що дії суб`єктів господарювання щодо спотворення результатів торгів та створення формальної видимості конкуренції не можуть визнаватися допустимою господарською поведінкою та є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за яке законом передбачено відповідальність. При цьому, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ТзОВ «Запорізький механічний завод» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, який відповідачем-2 сплачено. Щодо ефективності обраного прокурором способу захисту. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19). Колегія суддів зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, є прямо передбаченим законом способом судового захисту та сам по собі не може вважатися неналежним чи недопустимим. Водночас сама лише формальна наявність у законі відповідного способу захисту не свідчить про можливість його автоматичного застосування у кожних спірних правовідносинах. Суд, вирішуючи спір, повинен оцінити не лише відповідність обраного способу захисту приписам закону, але й його відповідності характеру спірних правовідносин. Відтак колегія суддів дійшла висновку, що передбачений ч. 3 ст. 228 ЦК України спосіб захисту хоча і є нормативно допустимим, однак не є релевантним саме до спірних правовідносин, оскільки характер установлених у справі обставин не свідчить про наявність тих виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість застосування конфіскаційних наслідків недійсності правочину. Враховуючи встановлені у даній справі обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені позову. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі Проніна проти України, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі Шевельов проти України). Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України). В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення слід залишити без змін. Судові витрати. Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на скаржника. Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури б/н від 21.04.2026 (вх. №01-05/1202/26 від 21.04.2026) залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 у справі №907/1099/24 залишити без змін. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 РозділуГПК України. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Повну постанову складено 28.05.26 Головуючий суддя Іванчук С.В. суддя Міліціанов Р.В. суддя Ржепецький В.О.