Постанова КГС ВС № 916/81/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ cправа № 916/81/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Власова Ю. Л. (головуючого), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М., за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: прокурора - Ковальчук О.І., позивачів - не з`явилися, відповідача-1 - Поліщук І.О., відповідача-2 - Калаянов І.В., третіх осіб - не з`явились, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 14 травня 2024 року (суддя Рога Н.В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року (колегія суддів: Принцевська Н.М., Діброва Г.І., Ярош А.І.) у справі за позовом заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрація судноплавства) та Південного офісу Держаудитслужби до 1) Казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг", за участю третіх осіб на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, про визнання недійсним договору та стягнення 9 848 768,76 грн. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У січні 2024 року заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрація судноплавства) (далі - позивач-1) та Південного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Казенного підприємства "Морська пошуково-рятувальна служба" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору №5-В-17 про надання послуг з оперативного лізингу автотранспорту від 07 лютого 2017 року, укладеного між КП "Морська пошуково-рятувальна служба" та ТОВ "Теком-Лізинг" (далі - Договір), а також стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 9 848 768,76 грн з подальшим стягненням цієї суми з відповідача-1 в дохід держави. 1.2. В обґрунтування позову прокурор зазначав, що за умовами Договору відповідач-2 як лізінгодавець передав, а відповідач-1 як лізингоодержувач отримав у платне строкове користування на умовах оперативного лізингу автотранспорт. Разом із тим відповідач-2 і Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейський лізинговий альянс" під час підготовки документації для участі у тендері (торгах), проведеному відповідачем-1, діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою; внаслідок цього право на укладення Договору за результатами торгів одним із учасників (відповідачем-2) одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів. Зазначене, на переконання прокурора, є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України "Про публічні закупівлі", суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин. 1.3. Тому прокурор вважає, що Договір, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу відповідача-2, на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); при цьому, ураховуючи наявність умислу лише у відповідача-2 як сторони оспорюваного Договору, одержані ним за цим правочином кошти повинні бути повернуті відповідачу-1 як іншій стороні Договору, з якого за рішенням суду мають бути стягнуті у дохід держави.

2. Стислий виклад фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій 2.1. 09 грудня 2016 року відповідач-1 в електронній системі закупівель опублікував оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі послуги з оперативного лізингу автомобілів (пікап) та мікроавтобусів (9 пасажирських місць включаючи водія) (ідентифікатор публічної закупівлі UА-2016-12-09-002217-b). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 19 200 000,00 грн. Тендерні пропозиції подали відповідач-2 та ТОВ "Європейський лізинговий альянс". 2.2. Рішенням тендерного комітету відповідача-1, оформленим протоколом від 27 січня 2017 року № 5-2, визнано переможцем і акцептовано пропозицію ТОВ "Теком-Лізинг", яка відповідала кваліфікаційним критеріям і технічним вимогам та мала ціну 16 336 264,89 грн. 2.3. 07 лютого 2017 року між відповідачами укладено Договір, за умовами якого ТОВ "Теком-Лізинг" (лізінгодавець) передає, а КП "Морська пошуково - рятувальна служба" (лізінгоодержувач) отримує в платне строкове користування на умовах оперативного лізингу автотранспорт: мікроавтобус Volksvagen Т6 Caravelle LR SAKSONIA 2.0 TDI 140PS, автомобіль типу пікап Volksvagen Amarok DoubleCab RANCHO 2.0 TDI 180PS 8A, мікроавтобус Volksvagen T6 Kombi LR CITY 2.0 I TDI 140PS, автомобіль типу пікап Volksvagen Amarok DoubleCab RODEO 2.0 TDI 140PS 6G - чотири одиниці. Вартість майна, що передається в лізинг, становить 9 719 023,00 грн, у тому числі ПДВ 1 619 837,17 грн. Строк лізингу - 36 місяців. Вартість Договору складається із суми всіх лізингових платежів та становить 16 336 264,89 грн, у тому числі ПДВ - 2 722 710,81 грн. 2.4. Додатковою угодою №1 від 28 липня 2017 року до Договору сторони погодили виключити з переліку автотранспорту мікроавтобус Volksvagen Т6 Kombi LR CITY 2.0 I TDI 140PS та внесли відповідні зміни у положення Договору стосовно його вартості, розміру лізингових платежів тощо. 2.5. 05 вересня 2018 року відповідачі уклали Договір №1-Б-18, за умовами якого ТОВ "Теком-Лізинг" безоплатно передало у власність КП "Морська пошуково - рятувальна служба", а останнє прийняло у дар шість автомобілів, до числі яких входив автотранспорт, переданий в оперативний лізинг за Договором. 2.6. Укладення Договору №1-Б-18 стало підставою для укладання сторонами Заключного акту щодо виконання Договору №5-В-17, яким сторони визнали цей Договір припиненим з 05 вересня 2018 у зв`язку із поєднанням боржника і кредитора в одній особі та підтвердили виконання Договору лізингу на загальну суму 9 848 768,76 грн. 2.7. Рішенням Адміністративної колегії Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - АМК) від 12 грудня 2019 року № 65/41-р/к визнано, що ТОВ "Теком-Лізинг" та ТОВ "Європейський Лізинговий Альянс" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів), шляхом узгодження ними своїх дій під час підготовки та участі у закупівлі UA-2016- 12-09-002217-b. 2.8. Також суди попередніх інстанцій встановили, що Адміністрація судноплавства має повноваження здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю відповідача-1, в тому числі щодо законності проведених закупівель за бюджетні або власні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень, та контроль за ефективністю використання бюджетних або власних коштів при укладенні господарських договорів. Договір укладено за наслідками проведеної казенним підприємством закупівлі, його оплата здійснювалась за рахунок власних коштів підприємства. У свою чергу, Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель. 2.9. Прокурор листом від 10 липня 2023 року № 53-5808ВИХ-23 повідомив Адміністрацію судноплавства про існування порушення інтересів держави при укладенні Договору, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу відповідача-2; запитав відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави. 2.10. У відповідь на зазначений лист Адміністрація судноплавства повідомила, що на момент проведення закупівлі UА-2016-12-09-002217-b КП "Морська пошуково - рятувальна служба" належала до сфери управління Міністерства інфраструктури України та інформація щодо проведеної процедури закупівлі у Адміністрації судноплавства відсутня. По суті запиту щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави Адміністрація судноплавства відомостей не надала. 2.11. Також прокурор листом від 10 липня 2023 року №53-5820ВИХ-23 повідомив Південний офіс Держаудислужби про існування порушення інтересів держави при укладенні Договору та наявність підстав для його визнання недійсним, витребував відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави. 2.12. Листом від 04 серпня 2023 року №151531-17/3564-2023 Південний офіс Держаудитслужби повідомив, що контроль за дотриманням КП "Морська пошуково - рятувальна служба" законодавства у сфері закупівель, зокрема, під час закупівлі послуг з оперативного лізингу автомобілів, здійснено під час проведення фінансового аудиту діяльності КП "Морська пошуково-рятувальна служба" за період з 01 січня 2016 року по 31 жовтня 2018 року, що викладено в аудиторському звіті від 22 лютого 2019 року №05-14/3. Про інші вжиті заходи не повідомив. 2.13. Враховуючи нездійснення вказаними органами належних заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, прокурор звернувся із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Адміністрації судноплавства та Південного офісу Держаудитслужби.

3. Короткий зміст судових рішень 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14 травня 2024 року у задоволенні позову прокурора відмовлено повністю. 3.2. Суд першої інстанції зазначив, що такий спосіб захисту прав держави як одностороння реституція не передбачений нормами законодавства України, тоді як стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошових коштів є помилковим, оскільки не відповідає положенням Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в частині особи, яка має право вимоги позивача, до особи, яка є боржником. 3.3. Суд дійшов висновку, що подання прокурором позову в інтересах держави в особі Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрація судноплавства) та Південного офісу Держаудитслужби про стягнення з ТОВ "Теком-Лізинг" на користь КП "Морська пошуково-рятувальна служба" 9 848 768,76 грн, одержаних за Договором, не призведе до відновлення інтересів держави в особі Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрація судноплавства) та Південного офісу Держаудитслужби, оскільки ці кошти мали би повертатися відповідачу-1 як суб`єкту господарювання, а не в дохід держави. 3.4. Таким чином, суд першої інстанції виснував про обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту прав позивачів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. 3.5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення; мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 14 травня 2024 року у справі №916/81/24 змінено, викладено її в редакції постанови суду апеляційної інстанції; в іншій частині рішення залишено без змін. 3.6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. 3.7. Колегія суддів апеляційної інстанції послалась на висновки з постанови Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23, у якій вказано, що при визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. 3.8. Судова колегія звернула увагу, що ТОВ "Теком-Лізинг" було притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти на торгах, що підтверджується наявністю рішення АМК від 12 грудня 2019 року № 65/41-р/к, яким визнано, що ТОВ "Теком-Лізинг" та ТОВ "Європейський Лізинговий Альянс" вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів) шляхом узгодження ними своїх дій під час підготовки та участі у закупівлі за державні кошти. При цьому сам по собі факт вчинення стороною правочину порушення антиконкурентного законодавства під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти у вигляді антиконкурентних узгоджених дій не є беззаперечним доказом наявності умислу у відповідача-2 та завдання збитків державі, незаконного збагачення (при тому, що Договір виконано в повному обсязі), а отже відсутні підстави для застосування у даному випадку частини третьої статті 228 ЦК України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4.1. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 14 травня 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі №916/81/24. 4.2. Касаційну скаргу прокурор подав з підстав, передбачених пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що існує обґрунтована необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23.

5. Рух справи в суді касаційної інстанції 5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 березня 2026 року для розгляду касаційної скарги прокурора визначено колегію суддів у складі: Власов Ю.Л. - головуючий, Булгакова І.В., Малашенкова Т.М. 5.2. Ухвалою від 24 березня 2026 року Верховний Суд касаційну скаргу у справі №916/81/24 на підставі частини другої статті 292 ГПК України залишив без руху, скаржнику надано строк для усунення недоліків. Прокурор усунув недоліки у визначений Верховним Судом строк. 5.3. Ухвалою від 16 квітня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі. 5.4. 08 червня 2026 року прокурор подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо правильного застосування положень частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.2. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Доводи касаційної скарги прокурора 7.1. Прокурор вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 916/81/24 постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, пункту 2 частини другої статті 16, частини п`ятої статті 13, частини першої статті 203, частин 1, 3 статті 215, частини третьої статті 216, частини третьої статті 228 ЦК України, статті 5, частини першої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції чинній на момент укладення Договору), статей 1, 4, 5, пункту 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та порушенням норм процесуального права, зокрема вимог частини першої статті 2, статей 73, 86, 236, 238 ГПК України. 7.2. При цьому в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, прокурор зазначає, що існує обґрунтована необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладено у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 і на який послався суд апеляційної інстанції, мотивуючи постанову у цій справі № 916/81/24. 7.3. Стверджуючи про помилковість висновків як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій, прокурор зазначає, що наслідки недійсності правочину за частиною третьою статті 228 ЦК України не є ані односторонньою реституцією, ані санкцією конфіскаційного характеру та не дублюють двосторонню реституцію, яка встановлена частиною першою статті 216 ЦК України, а є особливим видом правових наслідків, згідно з якими одержане за правочином, який було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, стягується в дохід держави. Тому прокурором згідно з вимогами закону визначено у справі №916/81/24 ефективний спосіб захисту порушеного права держави у вигляді застосування особливих наслідків, які передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, а саме, визнання судом недійсним Договору, що було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при наявності умислу лише у однієї із сторін правочину. Натомість судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, положень статей 216 та 228 ЦК України. 7.4. Обставини вчинення ТОВ "Теком-Лізинг" порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі КП "Морська пошуково-рятувальна служба", підтверджуються рішенням АМК від 12 грудня 2019 року №65/41-р/к у справі № 15-02/2019 та остаточним рішенням суду у справі №916/103/20, тому, на переконання прокурора, в діях ТОВ "Теком-Лізинг" вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. 7.5. Проте, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 Верховний Суд обмежив поняття порушення інтересів держави і суспільства наявністю обвинувального вироку, фактично виключивши частину третю статті 228 ЦК України із застосування у цивільних правовідносинах. Водночас, закріпивши у ЦК України статтю 228 окремо від кримінальної юстиції, законодавець таким чином надав можливість відновити порушене внаслідок вчинення таких правочинів право не лише кримінально-правовим шляхом та незалежно від результатів кримінального провадження. 7.6. Крім того, співставлення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду особливих правових наслідків недійсності правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (суми стягнення в дохід держави за частиною третьою статті 228 ЦК України) із збитками (сумою, на яку учасник закупівлі збагатився) суперечить змісту вказаної правової норми, а отже суперечить принципу правової визначеності, порушує критерій "якості закону" та принцип верховенства права. Тому, формуючи висновок про недопустимість застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність (в тому числі й у разі проведення закупівлі за відсутності конкуренції та при формальному створенні її видимості, що нівелює суть публічної закупівлі), Верховний Суд фактично створив умови, за яких ця норма законодавства взагалі не буде застосовуватися. Категоричний висновок об`єднаної палати щодо "невластивості цивільному законодавству" приписів частини третьої статті 228 ЦК України суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду та практиці Касаційного цивільного суду. 7.7. Зважаючи на масовість порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічних закупівель, та глобальність наслідків від них, одним із заходів щодо боротьби з ними, у тому числі попередження їх вчинення, є визнання недійсними відповідних правочинів та застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України.

8. Заперечення відповідача-1 на касаційну скаргу прокурора 8.1. КП "Морська пошуково-рятувальна служба" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про її необґрунтованість та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 8.2. Зазначає, що правовідносини у справах №916/81/24 і №922/3456/23 є подібними, тому висновки з постанови Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23 (зокрема, про те, що частина третя статті 228 ЦК України за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому не підлягає застосуванню у подібних правовідносинах) мають бути враховані під час вирішення цієї справи.

9. Заперечення відповідача-2 на касаційну скаргу прокурора 9.1. ТОВ "Теком-Лізинг" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 9.2. З-поміж іншого, акцентує на тому, що Договір виконано, а транспортні засоби безоплатно передані відповідачу-1, майно якого є державною власністю; відповідний договір дарування має істотне значення для оцінки відсутності незаконного збагачення відповідача-2 та пропорційності заявленого стягнення; повний економічний результат правовідносин між відповідачами не підтверджує наявності збитків держави. Рішення АМК від 12 грудня 2019 року № 65/41-р/к встановлює факт антиконкурентних узгоджених дій, однак не містить висновків щодо розміру збитків держави, не визначає суму завищення ціни та не встановлює факту незаконного збагачення відповідача-2 у розмірі заявленого прокурором стягнення. 9.3. Також зазначає, що касаційна скарга не містить переконливого обґрунтування того, що висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23 є непридатним для застосування у цій справі або що існує виключна правова проблема, яка потребує повторного перегляду вже сформованого підходу Верховного Суду. Сама лише незгода скаржника із вказаним правовим висновком не є достатньою підставою для скасування судових рішень у цій справі.

10. Позиція інших учасників справи 10.1. Інші учасники справи не висловили правової позиції щодо касаційної скарги прокурора. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 11.1. Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке. 11.2. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики. 11.3. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного закону та ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд. 11.4. Згідно з положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 11.5. З огляду на зміст статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" № 28342/95, § 61). 11.6. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії" № 76943/11, § 123). 11.7. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "С. В. проти Сполученого Королівства" №20166/92, § 36). ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд). 11.8. Так, стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France, № 20153/04), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia, № 36815/03), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v., № 30658/05). 11.9. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. 11.10. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. 11.11. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням цього правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення. 11.12. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (наприклад, постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 вересня 2021 року у справі № 910/8091/20, від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13 тощо) з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. 11.13. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі. 11.14. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1)зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4)винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави. 11.15. У касаційній скарзі скаржник зазначає про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України. 11.16. Так, у справі № 922/3456/23 керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Держаудитслужби звернувся з позовом до спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів. Позов обґрунтовано тим, що внаслідок антиконкурентних узгоджених дій відповідача-2 із приватним підприємством "Будерія" при участі у тендері (торгах), проведеному відповідачем-1, відповідач-2 порушив законодавство про захист економічної конкуренції шляхом спотворення результатів тендера (торгів) та укладення договору на неконкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель. За таких обставин рішення тендерного комітету та договір, укладений за результатами відкритих торгів, підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України. Посилаючись на частину третю статті 228 ЦК України, прокурор просив застосувати наслідки недійсності укладеного договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, та стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 кошти, сплачені останнім на виконання договору, у розмірі 2 370 000,00 грн, а далі отримані відповідачем-1 за рішенням суду кошти у вказаному розмірі - стягнути в дохід держави. Суди першої та апеляційної інстанції позов задовольнили. У межах зазначеної справи № 922/3456/23 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішувалося питання того, чи підлягає застосуванню до спірних відносин частина третя статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону "Про захист економічної конкуренції"). 11.17. За наслідками розгляду справи № 922/3456/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року уточнила висновки, що містяться у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23, від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України та зазначила, зокрема, таке: "…При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції". 11.18. Мотивуючи наведений вище висновок, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважувала наступне. "Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Застосування наслідків, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення". "Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24 листопада 2020 року, заява № 75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (стаття 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором". "…Для застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства". "Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію, та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави". "Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина третя статті 228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК України (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним". 11.19. Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки: "по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було; по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")". 11.20. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що "…. як у справі, яка переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд"). СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування частини третьої статті 228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони". 11.21. Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України та про стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 2 370 000 грн, а з відповідача-1 одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави. 11.22. Як убачається, зокрема, зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції врахував висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, викладені у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, яка за критеріями подібності правовідносин, визначеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, є подібною до цієї справи, яка розглядається № 916/81/24. 11.23. Скаржник у касаційній скарзі, у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 11.24. Доводи скаржника фактично зводяться до незгоди із здійсненим об`єднаною палатою відступом (шляхом уточнення) від попередніх висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 листопада 2024 року у справі № 911/934/23 та від 17 жовтня 2024 року у справі № 914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а не із наявністю обґрунтованих мотивів для відступлення від висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23. 11.25. Проте, мотиви свого відступлення (уточнення) об`єднана палата навела у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23, а висновки сформовані, як раз, виходячи з ґрунтовного аналізу правової природи санкції, передбаченою нормою частини третьої статті 228 ЦК України, у тому числі у контексті практики ЄСПЛ. 11.26. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при уточненні попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права, у тому числі, в контексті доводів скаржника, досліджувала питання щодо: - правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України; - відповідності приписів частини третьої статті 228 ЦК України критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; - винної особи; - добросовісної сторони правочину. 11.27. З наведеного скаржником обґрунтування вбачається, що скаржник наводить власне суб`єктивне розуміння та трактування висновків, викладених у зазначеній постанові, а його доводи зводяться виключно до заперечення сформульованого об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підходу, без спростування мотивів його формування об`єднаної палатою та наведення об`єктивних причин для його перегляду. 11.28. При цьому, узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою вказаної вище постанови свідчить про стабільність правозастосування та єдність судової практики у спорах з подібними правовідносинами. 11.29. З огляду на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції об`єднаної палати у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 за наведених скаржником підстав. 11.30. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави. Інших підстав для касаційного оскарження судових рішень, визначених у частині другій статті 287 ГПК України, скаржником не заявлялося. 11.31. Зважаючи на викладене, Верховний Суд визнає недоведеною наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України. 11.32. Стосовно клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. 11.33. Прокурор, посилається на те, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України та просить Верховний Суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 11.34. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 11.35. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. 11.36. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язок) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 11.37. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо. 11.38. На переконання колегії суддів Верховного Суду, клопотання прокурора про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами після формування об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду своїх висновків у справі № 922/3456/23; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій. 11.39. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що підстави, визначені у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в основному зводяться до незгоди прокурора з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України. При цьому порушені у клопотанні питання уже були частково оцінені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у справі №910/20111/23. 11.40. Так, ухвалою від 24 лютого 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України з подібних до стверджуваних скаржником у цій справі мотивів. Зокрема, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила про існування виключної правової проблеми, яка має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема, при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції. 11.41. Передаючи справу № 910/20111/23, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виходила з того, що: - наведене у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 формулювання про те, що застосування частини третьої статті 228 ЦК України можливе лише у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, не сприяє стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами, оскільки так само не визначає ознак виокремлення таких виключних випадків; - наявність у суб`єкта господарювання умислу на вчинення антиконкурентних узгоджених дій, порушення принципів закупівлі, порядку її проведення, усвідомлення ним протиправного характеру таких дій та настання відповідних наслідків також свідчить про порушення ним добросовісності ведення господарської діяльності, оскільки останнім було вчинено протиправні дії, узгоджені з іншим учасником публічної закупівлі, задля впливу на її результат (зокрема, на ціну, яку в подальшому буде сплачено з бюджетних коштів), отримання замовлення від держави чи територіальної громади та прибутку від цієї господарської операції; - застосування передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України правових наслідків недійсності правочинів, укладених за результатами таких закупівель, є співмірним у контексті позбавлення порушника економічної вигоди від вчинення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, позаяк накладений на нього антимонопольними органами штраф такого ефекту не несе; - у цьому контексті завжди йдеться не лише про порушення законодавства про захист конкуренції, а й безпосередньо Закону України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. 11.42. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважала, що наразі виникла потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу до співвідношення публічного інтересу, який полягає у цивільній відповідальності за вчинення антиконкурентних дій, закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти державного чи місцевого бюджету за відсутності конкуренції при формальному створенні учасниками тендера фікції її існування, та приватного інтересу осіб, які вчинили антиконкурентні узгоджені дії. Вирішення цієї правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду забезпечить подальший розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначеності в питанні невідповідності правочину інтересам держави та суспільства та застосування відповідних наслідків недійсності такого правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України. 11.43. Проте, ухвалою від 08 квітня 2026 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 910/20111/23 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначивши, зокрема, таке: - доводи про відсутність стабільності правозастосування та єдності судової практики у спорах з подібними правовідносинами не знайшли свого підтвердження, про що свідчить узгоджений підхід Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції після ухвалення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови у справі № 922/3456/23; - натомість правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, у справах з подібними правовідносинами не виявлено. 11.44. У свою чергу, правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2025 року у справі №420/12471/22, від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20, від 16 квітня 2025 року у справі №924/971/23 та від 18 вересня 2024 року у справі №918/1043/21 (на які посилається скаржник), не суперечать сформованим об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 922/3456/23 висновкам, оскільки в жодній з наведених справ Велика Палата Верховного Суду не висновувала протилежного підходу щодо правової природи санкції, визначеної частиною третьою статті 228 ЦК України. 11.45. З огляду на викладене вище відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання скаржника слід відмовити.

12. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 12.1. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. 12.2. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України). 12.3. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги прокурора без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

13. Судові витрати 13.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 14 травня 2024 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі № 916/81/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Ю. Л. Власов Суддя І. В. Булгакова Суддя Т. М. Малашенкова