Постанова 4872 № 916/813/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/813/25 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г. при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С. За участю представників учасників справи: Прокурор - Наумова Тетяна Олександрівна; від Херсонської міської ради Табакар Валерій Сергійович (самопредставництво); від Департаменту міського господарства Херсонської міської ради Кондратюк Сергій Сергійович (самопредставництво); від Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області Дяченко Тетяна Олексіївна (самопредставництво); розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 (повний текст складено та підписано 02.03.2026, суддя Д`яченко Т.Г.) у справі №916/813/25 за позовом Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Південного офісу Держаудитслужби, 2) Херсонської міської ради, 3) Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до 1) Департаменту міського господарства Херсонської міської ради 2) Товариства з обмеженою відповідальністю Благоустрій Херсон Плюс за участі третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору на стороні позивачів: Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору та стягнення 1986582,12 грн ВСТАНОВИВ Херсонська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Херсонської міської ради та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області до Департаменту міського господарства Херсонської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Благоустрій Херсон Плюс, у якій просила: - визнати недійсним договір від 14.07.2021 № 133 про закупівлю послуг з озеленення територій та утримання зелених насаджень, лот №2 ділянка № 2 (Суворовський район)(Центр), укладений між Департаментом міського господарства Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Благоустрій Херсон Плюс; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Благоустрій Херсон Плюс на користь Департаменту міського господарства Херсонської міської ради 1986582,12 грн, а з Департаменту міського господарства Херсонської міської ради, одержані ним за рішенням суду 1986582,12 грн стягнути в дохід держави. Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що оспорюваний договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, а тому він підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ Благоустрій Херсон Плюс. Щодо застосування наслідків недійсності правочину, прокурором було зазначено, що враховуючи наявність умислу лише у ТОВ Благоустрій Херсон Плюс, як сторони оспорюваного договору, одержані ним грошові кошти за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави. Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 по справі №916/813/25 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням висновків, що містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 по справі №922/3456/23, застосування ч.3 ст.228 ЦК до спірних відносин призведе до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину. Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулась Херсонська обласна прокуратура з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та без повного з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, з огляду на наступне. Так за твердженням апелянта: - місцевим господарським судом не надано оцінки доводам прокурора про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним; - внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, поза увагою суду першої інстанції залишились питання взяття державою Україна на себе зобов`язаннями щодо виконання положень чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та які є частиною національного законодавства України, зокрема Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції; - укладення оспорюваного правочину у позаконкуретний спосіб, внаслідок введення на торги технічного учасника, із засвідченням вказаного факту рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, є одним із тих чинників, що підривають авторитет держави та, відповідно, відтерміновують набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору; - поза увагою суду першої інстанції залишено доводи прокурора про те, що порушення ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс» законодавства про захист економічної конкуренції не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі; - суд першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи та доказам, які містяться в матеріалах справи. Не обґрунтовано відповідними висновками та не наведено мотиви визнання чи спростування обставин, які є предметом доказування у справі; - Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у постанові, на яку посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, при формуванні відповідних висновків не врахував ряд позицій Великої Палати Верховного Суду та перевищив надані йому повноваження щодо правозастосування, а також допустив ряд непритаманних судовому рішенню ознак; - щодо застосування до подібних правовідносин права на мирне володіння майном, апелянт вважає, що у даному випадку не держава втручається в мирне володіння майном, а особа втручається в порядок, встановлений державою. При цьому, не потребує доведення, що передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України наслідки переслідують публічний інтерес, оскільки доведено, що особа діяла всупереч інтересам держави та суспільства. Такий захід є пропорційним визначеним цілям, оскільки майно особою використовувалося не для мирного володіння ним, а особа зазіхала на публічні інтереси. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 03.06.2026. Також, вказаною ухвалою встановлено іншим учасникам справи строк для подання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу до 30.04.2026 згідно з нормами ст.263 ГПК України з наданням з відзивом доказів його направлення іншим учасникам справи. Дана ухвала була доставлена до електронних кабінетів учасників справи 09.04.2026. Натомість, відповідним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи, в тому числі й Херсонська міська рада, у визначений судом строку не скористались. В той же час, 05.05.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення у справі від Херсонської міської ради. Водночас, колегія суддів зазначає, що письмові пояснення Херсонської міської ради хоч і за назвою є «додаткові пояснення», втім, за своїм змістом фактично є відзивом на апеляційну скаргу, оскільки в них наводяться обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги. За таких обставин, колегія суддів констатує, що додаткові пояснення Херсонської міської ради, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, подані після закінчення строку, встановленого судом ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у цій справі. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України). За змістом частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 119 Господарського процесуального кодексу України). Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16. Таким чином, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку (у даному випадку - до 30.04.2026 включно), чи з ініціативи суду, у той час як Херсонська міська рада звернулась з відзивом на апеляційну скаргу після закінчення цього строку та з заявою про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до суду не зверталось. Відтак, оскільки з заявою про продовження строків Херсонська міська рада до суду не звертався, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення її відзиву, який подано у вигляді додаткових пояснень, без розгляду. Під час судового засідання від 03.06.2026 прокурор підтримав вимоги та доводи за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні. Представники Херсонської міської ради, Департаменту міського господарства Херсонської міської ради та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами скаржника, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з наявних матеріалів справи, Департаментом, за результатами проведення ним 07.06.2021 електронного аукціону в електронній системі публічних закупівель «ProZorro», придбано «Послуги з озеленення територій та утримання зелених насаджень, лот № 2 ділянка № 2 (Суворовський район)(Центр)» (ідентифікатор закупівлі UA-2021-04-26-008739-a, доступне за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-04-26-008739-a). Очікувана вартість предмета закупівлі становила 2 037 011,64 грн з ПДВ. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у вказаних відкритих торгах прийняли два суб`єкти господарювання: ТОВ «Альянсбуд Груп» з пропозицією 1 987 899 грн та ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс» з пропозицією 1 968 529,43 грн. За результатами проведення електронного аукціону переможцем процедури відкритих торгів визначено ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс», тендерна пропозиція із сумою 1 968 529,43 грн якого відповідала технічним вимогам, установленим у тендерній документації замовника. У зв`язку з викладеним, електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти договір, опубліковане 25.06.2021. Як наслідок, між Замовником та Відповідачем 2 укладено договір від 14.07.2021 № 133 про закупівлю послуг з озеленення територій та утримання зелених насаджень (далі по тексту Договір). Умовами вказаного Договору визначено, що останній зобов`язується у 2021 році надати послуги зазначені в пункті 1.2. даного Договору та у відповідності до специфікації, зазначеної в додатку 1 до Договору, а саме: Послуги з озеленення територій та утримання зелених насаджень (Послуги з озеленення територій та утримання зелених насаджень) лот № 2 ділянка № 2 (Суворовський район)(Центр) (підпункт 1.1). Ціна договору складала 1 968 529,43 грн (підпункт 3.1). Відповідно до підпункту 1.3. Договору джерелом фінансування вказаної закупівлі були кошти місцевого бюджету (кошти бюджету Херсонської міської територіальної громади). Вищевказаний Договір виконаний обома сторонами на суму 1 986 582,12 грн, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю від 03.02.2022 та платіжними дорученнями за період з 18.08.2021 по 10.11.2021. В свою чергу, рішенням адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.06.2024 № 65/46-р/к ТОВ «Альянсбуд Груп» та ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс» визнано винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів) при участі у вищезазначеній процедурі закупівлі з ідентифікатором UA-2021-04-26- 008739-a. За виявлені порушення зазначеним рішенням адміністративної колегії накладено штрафи на ТОВ «Альянсбуд Груп» та ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс» у розмірі 68 000 грн на кожного. Звертаючись із даним позовом до суду прокурор зазначив, що оскаржуваний договір укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс», на підставі статей 203, 215 ЦК України. За твердженням прокурора, ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс», маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, нівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти Замовника в сумі 1 986 582,12 грн. Як вважає прокурор, враховуючи наявність умислу лише у ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс», як сторони оспорюваного договору, одержані ним 1 986 582,12 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави. Господарський суд Одеської області приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке. Щодо наявності повноважень у прокурора на представництво інтересів держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Херсонської міської ради та Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частини третя і п`ята стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. У положеннях частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру (чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19). Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19). Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19). У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів. За частиною другою статті 2 та статтею першою статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Сільські, селищні, міські ради, відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно з статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Згідно з п. п. 16, 17, 18, 27, 30 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях відносяться, зокрема, затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку, підготовки територіальної оборони та населення України до участі в русі національного спротиву відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання; розгляд прогнозів відповідно районних, обласних бюджетів, затвердження таких бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад; прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів. Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування. При цьому на підставі ч. 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. На території міста Херсон інтереси Херсонської міської територіальної громади представляє Херсонська міська рада. Відповідно до Регламенту Херсонської міської ради VІІІ скликання, затвердженого рішенням міської ради від 11.12.2020 № 1 (із змінами та доповненнями внесеними рішенням Херсонської міської ради від 24.12.2020 №20, рішенням Херсонської міської ради від 05.11.2021 №566) (далі Регламент), Херсонська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, складається із 54 депутатів, здійснює від імені Херсонської міської територіальної громади та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування. Рада має статус юридичної особи, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки, печатку, штамп та є неприбутковою установою.. Рішення ради, прийняті в межах її повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на території ради органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами, а також громадянами, що постійно або тимчасово проживають на території цієї ради (стаття 7 Регламенту). Відповідно до абзаців 4, 5 підпункту 3.2. Регламенту виконавчих органів Херсонської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Херсонської міської ради від 20.01.2015 № 3, міська рада, міський голова та виконавчі органи міської ради діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами. Виконавчі органи міської ради забезпечують виконання рішень міської ради, сприяють реалізації її повноважень. Підпунктом 3.4.1. зазначеного вище Регламенту встановлено, що виконавчі органи міської ради є підпорядкованими виконкому та міському голові. Відповідно до підпунктів 1.1., 1.3. 1.5. Положення про Департамент міського господарства Херсонської міської ради Департамент є виконавчим органом Херсонської міської ради, є підзвітнім та підконтрольним міській раді, підпорядкованим її виконавчому комітету та міському голові, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради згідно з розподілом обов`язків. Департамент утримується за рахунок коштів бюджету міської територіальної громади, відповідно до затвердженого кошторису видатків, а також інших джерел не заборонених чинним законодавством. Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки у територіальних представництвах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, кутовий штамп та бланк установленого зразка, інші атрибути, необхідні юридичній особі. Згідно з підпунктом 2.2.54. зазначеного Положення Департамент є головним розпорядником коштів у межах наданих повноважень. З огляду на наведене, обласна рада (у спірних правовідносинах Херсонська обласна рада) має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. У свою чергу, як вже зазначалось раніше, відповідно до підпунктів 1.3., 1.4. Договору джерелом фінансування вказаної закупівлі були кошти місцевого бюджету (кошти бюджету Херсонської міської територіальної громади). Разом з тим, указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ. Вказаний указ неодноразово продовжувався та діє по теперішній час. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації. Відповідно до статті 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії рф, зокрема, в районі проведення антитерористичної операції можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації. Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та частиною дванадцятою статті 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» повноваження військових (військово-цивільних) адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій, та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, визначених цими законами. Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на територіях відповідних територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, повноваження сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, сільських, селищних, міських голів та інші повноваження, визначені цим Законом. Згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування. Частина дев`ята коментованої статті вказаного Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачає, що у разі утворення районних, обласних військових адміністрацій у день набрання чинності актом Президента України про їх утворення припиняються повноваження відповідних районних, обласних військово-цивільних адміністрацій. Таким чином, у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій. Указом Президента України від 19.09.2022 № 658/2022 «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Херсонській області» створено Херсонську міську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області. У зв`язку з цим, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, представляти територіальну громаду Херсонського району та здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, права суб`єкта комунальної власності, в даному випадку виступає Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області. Таким чином, Херсонська міська військова адміністрація Херсонського району Херсонської області виступає в якості суб`єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі та є уповноваженим органом влади в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України Про публічні закупівлі центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (ч. 1 ст. 8 указаного Закону). Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 Закону). При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п. п. 1, 3 п. 3 Положення). Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (абз. 1, 3 пп. 9 п. 4 Положення). Згідно з пп. 20 п. 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства. Таким чином, саме Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби. Відповідно до п. 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно з додатком 1 утворюються як юридичні особи публічного права. На території Херсонської області повноваження здійснює Південний офіс Держаудитслужби, який і є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у цих спірних правовідносинах. Щодо визначення позивачем у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби судова колегія ураховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17, де відзначено, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 20.07.2021 у справі №904/5598/18 тощо). Як встановлено судовою колегією, Херсонською обласною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» 16.01.2025 на адресу Південного офісу Держаудитслужби скеровано лист за № 15/2-305вих-25 (№ 15/2-1669-25) щодо вжиття заходів до звернення до суду із відповідним позовом. Листом управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області від 29.01.2025 № 152125-17/152-2025 повідомлено про готовність взяти участь у справі у якості третьої особи, підтримати зазначений позов, а також забезпечити явку повноважного представника, у разі подання органом прокуратури позову до суду. Також Херсонською обласною прокуратурою на виконання вимог, встановлених статтею 23 указаного Закону, листами від 16.01.2025 № 15/2-303вих-25 (№ 15/2-1669- 25) та від 06.02.2025 № 15/2-16вих-25 повідомлено Херсонську міську військову адміністрацію Херсонського району Херсонської області про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, а також про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс». Зазначеними листами також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави. Листами Херсонської міської військової адміністрації Херсонського району Херсонської області від 05.02.2025 № 01-01-16/253 та від 18.02.2025 № 01-01-16/674 повідомлено про те, що станом на день надання відповіді Херсонська міська військова адміністрація не планує звернення до суду щодо розірвання договорів, укладених між Департаментом та ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс». Враховуючи викладене, унаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, свідчить про їх бездіяльність. За наведених обставин Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі позивачів. Щодо суті заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, яка була чинною у період існування спірних відносин). Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 (пункти 66 77) зазначив: Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23). Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма Цивільного кодексу України, яка містить каральні заходи (санкції). За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї. Частиною 3 ст.228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: - які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; - ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; - ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; - наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна; - ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.208 Господарського кодексу України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Щодо позовної вимоги про визнання Договору недійсним та застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає наступне. Для застосування приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання послуг з оперативного лізингу автотранспорту) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, Прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України. В той же час у підставах заявленого позову прокурор не зазначав про те, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов`язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі). Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях). ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат. Колегія суддів вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. З урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, судова колегія зазначає про невідповідність норми ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави. Верховний Суд у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 вказав, що при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Натомість, у даній справі Прокурор обґрунтовує свої вимоги порушенням ТОВ Благоустрій Херсон Плюс законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного Комунальним закладом тендеру, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України Про публічні закупівлі, нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. На переконання прокурора оскаржуваний договір, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ Благоустрій Херсон Плюс, на підставі ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України. Разом з тим, наявні матеріали справи не містять, а прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання збитків державі через укладення оспорюваного договору. При цьому, судова колегія звертає увагу, що ТОВ Благоустрій Херсон Плюс було притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти на торгах, що підтверджується наявністю рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 18.06.2024 № 65/46-р/к, яким ТОВ «Альянсбуд Груп» та ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс» визнано винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів) при участі у процедурі закупівлі з ідентифікатором UA-2021-04-26- 008739-a та накладено штрафи на ТОВ «Альянсбуд Груп» та ТОВ «Благоустрій Херсон Плюс» у розмірі 68 000 грн на кожного. Однак, сам по собі факт вчинення стороною правочину порушення антиконкурентного законодавства під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, не є беззаперечним доказом наявності умислу у ТОВ Благоустрій Херсон Плюс та завдання збитків державі, незаконного збагачення (при тому, що Договір виконано в повному обсязі), а отже відсутні підстави для застосування у даному випадку ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України. Судова колегія також зауважує, що прокурор у позові стверджував про те, що через порушення законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави, зокрема враховуючи, що закупівлю товарів проводив Департамент міського господарства Херсонської міської ради, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є держава через привласнення коштів такого закладу. Прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету) після повернення таких коштів Департаменту міського господарства Херсонської міської ради, що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності Комунального закладу. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна. Апеляційний суд вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom"). У даному випадку встановлене порушення конкурентного законодавства вже отримало належну правову оцінку у вигляді застосування санкцій Антимонопольним комітетом України, у вигляді штрафу, покладеного на товариство. Як свідчать матеріали справи, та не заперечується сторонами, оспорюваний договір виконано в повному обсязі, замовником прийняті виконані роботи та оплачено їх. Натомість, прокурор не надав доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, доказів того, що роботи за спірним договором були виконані за завищеними цінами або того, що аналогічні роботи могли бути виконані з використанням менших ресурсів, а також доказів невідповідності кількості, вартості або якості виконаних робіт відповідачем умовам договору, розміру завданих замовнику збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору про закупівлю. Суд апеляційної інстанції враховує те, що прокурор не посилався на ці обставини та на обставини того, що внаслідок укладення спірного у цій справі договору держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти тощо. Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до встановленого прецедентного права Європейського суду з прав людини, втручання в право власності, гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції з прав людини і основоположних свобод має підтримувати «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Більш того, в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною свободою самостійного оцінювання під час імплементації законів, що регулюють власність та договірні відносини (див. «Федоренко проти України» mutatis mutandis, AGOSI v. The United Kingdom, рішення від 24 жовтня 1986 року, серія А, N 108, п. 52). А отже, застосовуючи практику Європейського суду, національні суди повинні впевнитись, чи є втручання держави у власність особи, права якої захищаються Конституцією України та Конвенцією, пропорційними. В даному випадку колегія суддів зазначає про відсутність підстав для застосування ч.3 ст. 228 ЦК України, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Водночас, колегія суддів вважає, що визнання недійсним договору та стягнення з другого відповідача коштів, які були отримані ним на виконання зазначеного договору, порушує справедливий баланс між інтересами держави та учасників договору про закупівлю. У справі, що переглядається, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (з ТОВ Благоустрій Херсон Плюс на користь Департаменту). Разом з тим, застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у даній справі всупереч її прямим приписам свідчило б про перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону стягнення з Комунального закладу грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони. Апеляційний суд зазначає, що застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призвело б до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо Відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину. Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором правових підстав для визнання спірного правочину недійсними та стягнення коштів з товариства. Разом з цим апеляційний господарський суд зазначає, що доводи апелянта про неправильне застосування висновків Верховного Суду, на які послався суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні, фактично зводяться до незгоди з правовою позицією, викладеною Об`єднаною палатою у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 щодо застосування та тлумачення ч. 3 ст. 228 ЦК України, відтак є безпідставними та необґрунтованими. Посилання скаржника на постанову Великої Палата Верховного Суду у справах №923/196/20 є не релевантними, оскільки вона не містить висновків щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України в контексті встановлення порушень учасниками закупівель законодавства про захист конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, як підстави для визнання укладених за результатами торгів договорів недійсними та стягнення в дохід держави грошових коштів на відшкодування виконаного за рішенням суду. Також, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що Верховним Судом 24.02.2026 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 910/20111/23 з огляду на наявність виключної правової проблеми щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України у подібних правовідносинах, і що передача зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду свідчить про відсутність на сьогодні усталеного підходу до застосування вказаної норми права та необхідність формування єдиного правозастосовного підходу щодо визначення підстав і меж застосування правових наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, зокрема у спорах, пов`язаних із укладенням договорів за результатами процедур публічних закупівель, оскільки ухвалою від 08.04.2026 Велика Палата повернула справу, зазначивши, що питання щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України при вчиненні правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, зокрема при порушенні суб`єктом господарювання чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, у тому числі законодавства про захист конкуренції, не має невизначеного законодавчого регулювання та вже вирішувалося Верховним Судом. Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування судового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення Господарського суду Одеської області від 23.02.2026 по справі №916/813/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 08.06.2026. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Таран С.В. Суддя Філінюк І.Г.