Постанова Черкаський апеляційний суд № 2-27/11

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1232/26Головуючий по 1 інстанції Справа №2-27/11 Категорія: на ухвалу Апанасенко К.І. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т. Л. суддіКарпенко О. В., Новіков О. М. секретар Любченко Т.М. розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2026 (повний текст ухвали складено 10.04.2026, суддя в суді першої інстанції Апанасенко К. І.) у справі за скаргою ОСОБА_2 на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця Щербатюк Людмили Олександрівни (стягувач у виконавчому провадженні - ПАТ «ОТП Банк»), в с т а н о в и в : у березні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Щербатюк Л.О. щодо невідкликання та нескасування постанови про звернення стягнення із заробітної плати від 04.02.2026 після закінчення виконавчого провадження № 42619764, а також просив скасувати цю постанову та постановити окрему ухвалу з приводу виявлених фактів порушення закону державним виконавцем для направлення до органів юстиції та ДБР. Скарга обгрунтована тим, що державний виконавець в порушення ст. 40 Закону «Про виконавче провадження» не відкликала/не скасувала вказану постанову після визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа від 29.08.2012 № 2-15/2012. Унаслідок цього заявнику була завдана матеріальна шкода шляхом звернення стягнення на його заробітну плату. Протиправним діям виконавця, на думку заявника, сприяла процесуальна бездіяльність суду. Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2026 у задоволенні скарги відмовлено з тих підстав, що у спірних правовідносинах права заявника не порушені, державний виконавець Щербатюк Л.О. діяла в межах своїх повноважень, відповідно до чинного законодавства. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2026 як незаконну, невмотивовану, таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що виконавець правомірно «відкоригувала» суму стягнення, надіславши роботодавцю листи у формі «Вимог» (від 09.03.2026 та 18.03.2026), при цьому суд послався на п. 9 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень. Скаржник вважає, що цей висновок суперечить ч. 1 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює, що звернення стягнення на заробітну плату здійснюється виключно шляхом винесення постанови, не підмінюючи її вимогою. Вважає, що застосувавши Інструкцію всупереч прямій нормі закону, суд легалізував тіньовий механізм вилучення коштів. Також вказує, що суд визнав правомірною «Вимогу» від 09.03.2026 щодо боргу ТОВ «Кредитні ініціативи» (ВП № 48526390), проте проігнорував факт, що з 27.01.2026 у суді розглядалася заява про заміну стягувача у цьому провадженні, тому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 34 Закон, виконавець була зобов`язана зупинити вчинення виконавчих дій. Зазначає, що направлення виконавцем 19.03.2026 будь-якого документа про утримання коштів є прямим ігноруванням ухвали суду від 13.03.2026, якою було заборонено будь-яке стягнення із зарплати боржника. Висновок суду про те, що ця вимога «нових стягнень не здійснювала», повністю спростовується тим що, на підставі цих дій з нього було незаконно утримано 18 473,21 грн. Також вказує, що скаржник заявляв клопотання про винесення окремої ухвали щодо направлення матеріалів до ДБР за фактом ознак службового підроблення та невиконання рішення суду виконавцем, проте суд ухилився від надання правової оцінки наявним ключовим доказам. Наголошує на тому, що згідно з протоколом судового засідання від 09.04.2026 під час розгляду справи за відсутності скаржника, головуюча суддя двічі безпідставно відключала технічний запис, що відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, щоупровадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебувала справа № 695/113/26 за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа № 2-15-2012 (2306/15/2012), виданого вказаним судом 29.08.2012, таким, що не підлягає виконанню (стягувач - ПАТ «ОТП Банк»). Ухвалою суду від 11.02.2026 вказаний виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором на суму 712 845,51 грн, а також судових витрат у сумі 1730 грн було визнано таким, що не підлягає виконанню. Примусове виконання цього виконавчого листа здійснювалося Золотоніським відділом ДВС у межах виконавчого провадження №42619764 (а.с. 5-7). На виконання вказаної ухвали суду ОСОБА_2 02.03.2026 подав до Золотоніського відділу ДВС заяву про закінчення виконавчого провадження та скасування заходів примусового виконання. 04.03.2026 державний виконавець прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження № 42619764. Вказане виконавче провадження було частиною зведеного виконавчого провадження № 60497495, у складі якого відбувається виконання рішень ще за виконавчими провадженнями № 48526390 та № 66719831, боржником у яких є ОСОБА_2 . Оскільки виконавче провадження № 42619764 підлягало закінченню, державний виконавець постановою від 04.03.2026 вивела його зі зведеного виконавчого провадження (а.с. 47). У процесі здійснення заходів примусового виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні № 60497495 державний виконавець Щербатюк Л.О. винесла постанову від 04.02.2026 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи заявника ОСОБА_2 . У межах цього зведеного виконавчого провадження здійснювалося стягнення на користь трьох юридичних осіб: ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», Золотоніського ВДВС КМУ МЮ України, сума боргу 1 175 668,91 грн. Після виведення 04.03.2026 з указаного зведеного виконавчого провадження ВП №42619764 продовжували виконуватися рішення на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» та Золотоніського ВДВС КМУ МЮ України. Оскільки виконавчий лист на суму 714 575, 51 грн уже не підлягав виконанню, державний виконавець направила роботодавцю ОСОБА_2 вимогу № 18440 від 09.03.2026 та вимогу № 21267 від 18.03.2026, де було уточнено, що в межах зведеного виконавчого провадження № 60497495 з примусового виконання виконавчого листа, де стягувачем є ТОВ «Кредитні ініціативи», стягненню підлягає заборгованість у сумі 315 865,88 грн. Зміст вимоги виконавця № 21267 від 18.03.2026 повторює зміст вимоги виконавця № 18440 від 09.03.2026 (у тексті вказано «…як і було повідомлено у Вимозі державного виконавця від 09.03.2026…») і вказує про необхідність стягувати з ОСОБА_2 залишок заборгованості по зведеному ВП № 60497495 в сумі 315 865,88 грн. При цьому пояснено, що вимога обумовлена визнанням таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа № 2-15/2012. Оскільки останній передбачав стягнення із заявника суми коштів 714575,51 грн, а зведене ВП - 1 175 668,91 грн, очевидно, що наведений у вимогах виконавця залишок коштів по зведеному ВП не враховує суму коштів, що не підлягає стягненню із заявника в силу ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11.02.2026 по справі № 695/113/26 (а.с. 49,50). Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання. Відповідно ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У відповідності до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Частиною 1 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Відповідно до п. 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. Відповідно до наведеного державний виконавець Щербатюк Л.О. постановою від 04.03.2026 закінчила виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, визнаного таким, що не підлягає виконанню ухвалою суду у справі № 695/113/26 від 11.02.2026, указавши в постанові про припинення заходів примусового виконання рішення. Як вже встановлено судом, вказана постанова прийнята в межах відкритого і не закінченого зведеного виконавчого провадження, в якому стягувачем був не лише ПАТ «ОТП Банк», а й інші юридичні особи, що мають вимоги до боржника та які можуть бути задоволені шляхом звернення стягнення на зарплату заявника. Тому, завершивши виконавче провадження державний виконавець не скасувала і не відкликала оскаржувану постанову про звернення стягнення з доходів боржника. Відповідно до п. 16 розділу ІІІ Інструкції за наявності підстав для закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа виконавчий документ виводиться із зведеного виконавчого провадження за постановою виконавця про виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження. З метою недопущення стягнення з боржника коштів у сумі 714 575,51 грн на виконання ухвали суду від 11.02.2026 державний виконавець направила роботодавцю заявника дві вимоги від 09.03.2026 та 18.03.2026, в яких, з посиланням на ухвалу суду від 11.02.2026, вказала стягувану з боржника суму в розмірі саме 315 865,88 грн, а не 1 175 668,91 грн, тобто за мінусом 714 575,51 грн, які в минулому підлягали до стягнення на користь ПАТ «ОТП Банк». З огляду на наявність відкритого зведеного виконавчого провадження № 60497495, прийнята в його межах постанова про звернення стягнення на доходи боржника не може бути скасована, оскільки звернення стягнення на доходи боржника є одним із заходів примусового виконання рішень на користь стягувачів у виконавчому провадженні. За наведених підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не відкликання та не скасування оскаржуваної постанови державним виконавцем не порушили прав заявника ОСОБА_2 . Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги, що звернення стягнення на заробітну плату здійснюється виключно шляхом винесення постанови, а не направленням вимоги державного виконавця. Так, в оскаржуваному рішенні вказано, і з цим погоджується колегія суддів, що у спірних правовідносинах державний виконавець звернула стягнення на заробітну плату заявника на підставі оскаржуваної постанови, як і передбачає Закон, задля виконання рішень на користь трьох стягувачів у рамках зведеного виконавчого провадження. Направляючи роботодавцю заявника вимоги державний виконавець нових додаткових стягнень із його заробітної плати не здійснювала, а лише уточнила (зменшила) розмір суми коштів, стягуваної за постановою від 04.02.2026. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд ухилився від надання правової оцінки доводам скаржника про винесення окремої ухвали за фактом ознак службового підроблення та невиконання рішення суду виконавцем, оскільки в рішенні суду першої інстанції зазначено про те, що така вимога задоволенню не підлягає з підстав того, що судом не виявлено фактів порушення закону державним виконавцем щодо звернення стягнення на заробітну плату заявника. Не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги про те, що технічне фіксування судового засідання проведене неповно, оскільки такі доводи фактично є зауваженнями щодо технічного запису судового засідання, які розглядаються судом, як окреме процесуальне питання, у відповідності до вимог статті 249 ЦПК України, а відтак не можуть бути підставою для скасування законної ухвали суду. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції. Розглядаючи подану ОСОБА_2 скаргу, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, внаслідок чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу про відсутність підстав для задоволення скарги, яка відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.04.2026 у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 26.05.2026. Суддя-доповідач Судді