LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Ухвала КЦС ВС2-27/11

від 11.06.2026 · Цивільна
Резолютивна:Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня…

УХВАЛА 11 червня 2026 року м. Київ справа № 2-27/11 провадження № 61-7718ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Щербатюк Людмили Олександрівни, стягувач - ПАТ «ОТП Банк», ВСТАНОВИВ: У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Щербатюк Л. О. щодо не відкликання та не скасування постанови про звернення стягнення із заробітної плати від 04 лютого 2026 року після закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та скасувати вказану постанову, постановити окрему ухвалу з приводу виявлених фактів порушення закону державним виконавцем для направлення до органів юстиції та ДБР та зобов`язати Золотоніський відділ державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) повернути йому кошти в сумі 84 587,64 грн. Скарга обґрунтована тим, що державний виконавець у порушення статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» не відкликала або не скасувала постанову про звернення стягнення із заробітної плати від 04 лютого 2026 року після визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого листа від 29 серпня 2012 року № 2-15/2012. Вказував, що внаслідок таких дій йому була завдана матеріальна шкода шляхом звернення стягнення на його заробітну плату. Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 10 квітня 2026 року у задоволенні скарги відмовив. Черкаський апеляційний суд постановою від 26 травня 2026 року ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року залишив без змін. 08 червня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2026 року в указаній справі. Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження (частина перша статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року № 489/20802 (далі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Таким чином, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов`язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій. Згідно зі статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. Статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів. Судами встановлено, що ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 лютого 2026 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором на суму 712 845,51 грн, а також судових витрат у сумі 1 730,00 грн було визнано таким, що не підлягає виконанню. Примусове виконання цього виконавчого листа здійснювалося Золотоніським відділом державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. На виконання вказаної ухвали суду ОСОБА_1 02 березня 2026 року подав до Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) заяву про закінчення виконавчого провадження та скасування заходів примусового виконання. 04 березня 2026 року державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1. Вказане виконавче провадження було частиною зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, у складі якого відбувається виконання рішень ще за виконавчими провадженнями № 48526390 та № 66719831, боржником у яких є ОСОБА_1 . Оскільки виконавче провадження № НОМЕР_1 підлягало закінченню, державним виконавцем постановою від 04 березня 2026року виведено його зі зведеного виконавчого провадження. У процесі здійснення заходів примусового виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 державний виконавець Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Щербатюк Л. О. винесла постанову від 04 лютого 2026 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи заявника ОСОБА_1 . У межах цього зведеного виконавчого провадження здійснювалося стягнення на користь трьох юридичних осіб: ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «Кредитні ініціативи», Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ), сума боргу - 1 175 668,91 грн. Після виведення 04 березня 2026року з указаного зведеного виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 продовжували виконуватися рішення на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» та Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ). Оскільки виконавчий лист на суму 714 575,51 грн не підлягав виконанню, державний виконавець направила роботодавцю ОСОБА_1 вимогу № 18440 від 09березня 2026 року та вимогу № 21267 від 18березня 2026 року, де було уточнено, що в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа, де стягувачем є - ТОВ «Кредитні ініціативи», стягненню підлягає заборгованість у сумі 315 865,88 грн. Зміст вимоги виконавця № 21267 від 18 березня 2026 року повторює зміст вимоги виконавця № 18440 від 09 березня 2026 року та вказує про необхідність стягувати з ОСОБА_1 залишок заборгованості по зведеному ВП № НОМЕР_2 в сумі 315 865,88 грн. При цьому пояснено, що вимога обумовлена визнанням таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа № 2-15/2012, за яким з ОСОБА_1 стягнуто 714 575,51 грн. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Згідно частини першої статті 40 Закону «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Отже, з урахуванням наявності відкритого зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що прийнята в його межах постанова про звернення стягнення на доходи боржника не може бути скасована, оскільки звернення стягнення на доходи боржника є одним із заходів примусового виконання рішень на користь інших стягувачів у зведеному виконавчому провадженні. Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що державний виконавець діяв у межах закону та підстав для визнання протиправними дій державного виконавця Щербатюк Л. О. не має. Направляючи роботодавцю заявника вимоги щодо уточнення суми заборгованості державний виконавець нових додаткових стягнень із його заробітної плати не здійснювала, а лише уточнила (зменшила) розмір суми коштів, стягуваної за постановою від 04 лютого 2026 року. Отже, висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами застосовані правильно. Наведені у скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції. Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень попередніх інстанцій, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10 квітня 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії та бездіяльність державного виконавця Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Щербатюк Людмили Олександрівни, стягувач - ПАТ «ОТП Банк». Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»