Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/5070/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/5070/25 Суддя-доповідач - Яремчук К.О. 27 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Жданкіною Н.В.) від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції В квітні 2025 році ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року позов задоволено. Так, рішенням суду: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 періоди її роботи в Жмеринській музичній школі відділу культури до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також здійснити нарахування та виплату їй грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що пенсійним органом протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до його спеціального стажу, який дає прав на пенсійне забезпечення відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоду роботи викладачем у Жмеринській музичній школі. На переконання суду, позивач має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Короткий зміст апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що робота позивача за професією викладача в Жмеринській музичній школі відділу культури не зараховується до спеціального (педагогічного) стажу, оскільки така музична школа належить до позашкільних навчальних закладів. З огляду на відсутність в позивача необхідного спеціального (педагогічного) стажу, на переконання апелянта, відсутні і підстави для виплати грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Інших заяв від учасників справи до суду не надходило. Стислий виклад встановлених обставин 22 серпня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке рішенням № 025450012224 від 07 листопада 2024 року відмовило ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день призначення пенсії відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зі змісту рішення слідує, що підставою для відмови у виплаті згадуваної вище допомоги слугувало те, що професія викладача, який працює у позашкільних навчальних закладах, не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №

909. Листом від 11 листопада 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проінформувало позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Статтею 46 Основного Закону нашої Держави встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років. Відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е", - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (надалі - Порядок № 1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно з пунктом 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №

909. Пункт 5 Порядку № 1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 1 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Відтак право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної і комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії. Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, зокрема цим Переліком передбачено такі заклади та установи, як позашкільні навчальні заклади, а також посади: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Разом із тим за приписами статті 28 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ "Про освіту" (надалі - Закон № 1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Згідно зі статтею 29 Закону № 1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту. Статтею 12 Закону України "Про позашкільну освіту" та пунктом 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2011 року № 433, передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші). Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років. Слід врахувати й те, що до спірних правовідносин застосовні положення Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, який відносить посаду "викладач" до педагогічних посад. Враховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17 дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років, в тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв. Повертаючись до обставин справи, що переглядається, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стаж роботи викладачем в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України заяв про призначення пенсії (про виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування") навіть попри те, що зазначена посада прямо не була передбачена Переліком №

909. За наведених обставин окружний адміністративний суд цілком обгрунтовано визнав протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачці грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Колегія суддів переконана, що оскаржуване у цій справі судове рішення відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні. Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим. Висновки щодо розподілу судових витрат Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року - без змін. Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України). Суддя-доповідач Яремчук К.О. Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.