Постанова 4854 № 420/30208/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/30208/24 Головуючий в 1 інстанції: Токміллова Л.М. Дата і місце ухвалення 01.11.2024 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Градовського Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд: - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 передбачену пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у вигляді листа за вих. №24881-23588/1-02/8-1500/24 від 05.09.2024 у призначені та виплаті ОСОБА_1 передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 передбачену пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення винесене з порушенням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, затвердженим Постановою КМУ від 04.11.1993 року №909, посади викладача музичної школи та концертмейстера не передбачені для призначення одноразової грошової допомоги. Крім того, апелянт зазначає, що періоди роботи в дитячій музичній школі №1 та в музичній школі-інтернаті ім. професора П.С. Столярського можливо буде зарахувати до страхового та спеціального стажу, що дає право на призначення і виплати грошової допомоги у розмірі 10 пенсій, передбаченої п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону за умови підтвердження основної роботи на посаді викладача. Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача призначити та виплатити позивачці грошову допомогу, втрутився в дискреційні повноваження Головного управління. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції стягнув на користь позивача судові витрати за сплату судового збору, що суперечить нормам ч.1 ст.73 Закону №1058-ІV. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 30.03.2024 року отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 21.08.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Листом від 05.09.2024 року №24881-23588/1-02/8-1500/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області повідомлено, що переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 посади викладача дитячої музикальної студії та концертмейстера не передбачені, у зв`язку з чим відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги. Крім того, позивачці повідомлено, що періоди роботи в дитячій музичній школі №1 та в музичній школі-інтернаті ім. професора П.С. Столярського можливо буде зарахувати до страхового і спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та, відповідно, для призначення і виплати грошової допомоги у розмірі 10 пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону за умови підтвердження основної роботи на посаді викладача. Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи рішення, виходив з того, що викладач, концертмейстер музичної школи, дитячої музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, стаж роботи позивача повинен зараховуватися до стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ та складає більше 30 років. Разом з тим, при вирішенні справи, суд першої інстанції, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною відмову ГУ ПФУ в Одеській області у вигляді листа за вих. №24881-23588/1-02/8-1500/24 від 05.09.2024 року у призначені та виплаті ОСОБА_1 передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення та зобов`язав ГУ ПФУ в Одеській області призначити та виплатити ОСОБА_1 передбачену пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років. Відповідно до п.7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е", - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Згідно з п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Пункт 5 Порядку № 1191 передбачає, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 1 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - і "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Із системного аналізу наведених вище норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад у закладах та установах державної і комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії. Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Разом з цим, за приписами статті 28 Закону України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ «Про освіту» (далі - Закон № 1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Згідно зі статтею 29 Закону № 1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту. Статтею 12 Закону № 1841-III «Про позашкільну освіту» та пункту 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 № 433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші). Відповідно до статті 21 Закону № 1841-III право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років. Колегія суддів звертає увагу, що на спірні правовідносини поширюється також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад. Враховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі № 876/5312/17 та від 13.02.2019 у справі № 233/4308/17 дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років, в тому числі музичних шкіл та шкіл мистецтв. Як вбачається із наявної у матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 18.10.1984 року, в період з 01.10.1984 по 01.06.1987 роки позивач працювала викладачем дитячої музичної судії по класу фортепіано в Будинку культури та техніки об`єднання «Будгівравліка»; в період з 01.09.1988 по 31.08.1994 роки викладачем і концертмейстером в дитячій музичній школі №1; з 01.09.1994 року по теперішній час працює викладачем і концертмейстером Одеської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. професора П.С. Столярського. Отже, стаж роботи викладачем, концертмейстером в дитячій музичній школі, має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не була передбачена затвердженим Переліком №909, чим спростовуються доводи апелянта. Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що інформація щодо даних роботи позивача у вищезазначених закладах наявна у відповідача, оскільки в електронному кабінеті позивача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України є відцифрована ЕТК (електрона трудова книжка), записи трудової книжки (згідно СПОВ) та скан-копії трудової книжки, надані нею при оформленні пенсії. Також, довідкою Одеського державного музичного ліцею ім. професора П.С. Столярського від 23.05.2024 року №42 підтверджено періоди роботи позивача на посаді викладача з класу фортепіано, концертмейстера з 01.09.1994 року по дату видачі довідки. Таким чином, оскільки на момент досягнення позивачем пенсійного віку (30.03.2024 року), вона мала відповідний пільговий стаж роботи згідно пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, при цьому страховий стаж позивача перевищував 30 років, також відсутні відомості про отримання нею будь-якої пенсії, позивач має право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності відмови ГУ ПФУ в Одеській області у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги, згідно з пунктом 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити та виплатити позивачу передбачену пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Колегія суддів спростовує посилання апелянта, що при вирішенні справи суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, зобов`язавши відповідача призначити та виплатити позивачу грошову допомогу, з огляду на наступне. Колегія суддів вказує, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.12.2021 року по справі №480/4737/19 та від 08.02.2022 року №160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом. Згідно з ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним, з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу грошову допомогу ніяким чином не є втручанням в дискреційні повноваженням пенсійного органу. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління на користь позивача судових витрат суперечить нормам чинного законодавства, оскільки нормами ст. 139 КАС України чітко врегульовано питання стягнення судових витрат на користь сторони у справі, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі задоволення чи часткового задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Так, вказаною статтею передбачено, що у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства вирішив питання щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України за рахунок його бюджетних асигнувань судового збору на користь позивачки. З урахуванням наведеного, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. На підставі вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 26.12.2024 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька