Постанова Вінницький апеляційний суд № 146/1820/25

Справа № 146/1820/25 Провадження № 22-ц/801/954/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2026 рокуСправа № 146/1820/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року, ухвалене суддею Скаковською І.В. в смт Томашпіль, повне рішення складено 02 лютого 2026 року, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,, встановив: У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (далі ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором №2776061 від 13 серпня 2020 року в розмірі 27 297 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») та ОСОБА_1 укладено договір №2776061 в електронній формі. На умовах, встановлених договором, кредитодавцем надано позичальнику кредит строком на 360 днів у загальному розмірі 9 000 гривень, який останній зобов`язався одержати та повернути, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші передбачені договором обов`язки. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. 26 березня 2021 року було укладено договір №26032021, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ з ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2776061. 23 травня 2024 року укладено договір №23/05/24, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ») відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2776061. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 2776061. Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Загальний розмір заборгованості складає 27 297 гривень, з яких: 9 000 гривень - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 18 297 гривень - заборгованість за нарахованими процентами. Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором № 2776061 від 13 серпня 2020 року у розмірі 27 297,00 грн (двадцять сім тисяч двісті дев`яносто сім гривень 00 копійок). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» понесені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 2422,40 грн. судового збору, а також понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 000 гривень, а також стягнення судового збору. У решті позовних вимог просить відмовити. У скарзі зазначає, що сума заборгованості за процентами значно перевищує тіло кредиту. Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», загальна сума, яку позичальник зобов`язаний повернути за споживчим кредитом, не може перевищувати подвійну суму отриманого кредиту, а позивачем нараховано суму, яка втричі перевищує тіло кредиту. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013, суд має право зменшити розмір неустойки, яка є явно завищеною. Позивач самовільно обрав професійну правничу допомогу на комерційній основі, хоча мав право скористатися безоплатною правовою допомогою. Тому вимога про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованою та такі витрати мають бути понесені позивачем. 31 березня 2026 року ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» через систему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить продовжити строк та долучити до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу по справі. Також просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції без змін. У тексті відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звертає увагу суду на те, що 5-денний процесуальний строк значно обмежує сторону у підготовці відповідного документу, враховуючи наявність воєнного стану, повітряні тривоги, технічні несправності підсистеми «Електронний суд», а також той факт, що даний відзив подається заздалегідь до дати розгляду справи та в розумні строки. Відтак просить поновити позивачу строк на подачу відзиву. У ч. 1 ст. 360 ЦПК України зазначено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Встановлено, що ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження. Роз`яснено ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право подати відзив на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 25 березня 2026 року (а.с.120). Відтак, відзив на апеляційну скаргу мав бути поданий до 30 березня 2026 року. Тоді як відзив на апеляційну скаргу подано 31 березня 2026 року. За змістом ч. 1, 4 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Враховуючи, що відзив на апеляційну скаргу подано на шостий день з моменту отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження, зважаючи на зазначені позивачем в обґрунтування заявленого клопотання про поновлення процесуального строку обставини, з метою забезпечення рівності прав учасників справи, апеляційний суд вважає за необхідне поновити ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 13 серпня 2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір №2776061, який підписано електронним підписом позичальника. Відповідно до п.1.3. договору, сума кредиту складає 9 000,00 грн. Згідно п. 1.5.1 договору знижена процентна ставка 1,33 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4. цього Договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. Стандартна процентна ставка 1,90 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4. цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в пп.1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов кредитного договору, позичальник зобов`язався повернути кредит кредитодавцю в строк передбачений кредитним договором. Проте, своїх зобов`язань з повернення грошових коштів відповідач не виконав, внаслідок чого у позичальника виникла заборгованість. П.1.3. договору передбачена сума кредиту 9000,00 грн, на строк 17 днів. Із матеріалів справи встановлено, що 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 електронним підписом підписав паспорт споживчого кредиту, згідно якого йому видано кредит у сумі 9 000,00 грн, на строк 17 днів, мета отримання кредиту споживчі (особисті) потреби (а.с.11-12). 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився із графіком платежів за договором про споживчий кредит №2776061 від 13 серпня 2020 року (а.с.10 зв.). 26 березня 2021 року укладено договір №26032021, відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2776061. 23 травня 2024 року укладено договір №23/05/24, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2776061. Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №26032021 від 26 березня 2021 року, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 27 297 грн., з яких: 9000,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 18 297,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги (а.с.29-30). Отже, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість, яка складає 27 297,00 грн, з яких: 9 000,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 18 297,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги. Оскільки ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до положень частини 1 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо обставин, викладених у позові, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України). Кредитний договір, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором, а також укладені договори факторингу, за яким у підсумку право вимоги перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 порушив свої зобов`язання щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 27 297 гривень. У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Хоча ОСОБА_1 за результатами апеляційного перегляду і просить скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, фактично зі змісту апеляційної скарги слідує, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту відповідачем не оскаржується. А відтак рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9 000 гривень апеляційним судом в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. Як слідує з апеляційної скарги, ОСОБА_1 не погоджується із рішенням суду в частині стягнення з нього заборгованості за процентами в розмірі 18 297 гривень з тих підстав, що за змістом положень Закону України «Про споживче кредитування» загальна сума, яку позичальник зобов`язаний повернути, не може перевищувати подвійну суму отриманого кредиту. Вказані твердження відхиляються апеляційним судом, оскільки сторони, укладаючи кредитний договір, погодили всі його умови, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів. Стверджуючи про те, що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» загальна сума, яку позичальник зобов`язаний повернути за кредитом, не може перевищувати подвійну суму отриманого кредиту скаржник не наводить норму вказаного закону, яка про це стверджує. Верховий Суд у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі №582/202/22 зазначив, що умови договорів про сплату відсотків за користування кредитами є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки оспорювані пункти договорів про розміри відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін (договори укладені в електронній формі, про умови договорів позивач була ознайомлена попередньо, а відтак вільно та свідомо погодилась виконувати взяті на себе зобов`язання, у тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитним коштами). Кредитний договір укладений на визначений термін, за якими позивач повинен сплатити проценти, що є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». ОСОБА_1 не аналізує умови договору, які регулюють порядок сплати процентів та не вказує, що визначений розмір заборгованості не узгоджується з умовами договору. Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013, на яке посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не може застосовуватися в даному випадку, оскільки стосується неустойки (штраф, пеня), вимог про стягнення якої позивач не заявляв. Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу витрат на правничу допомогу, то ОСОБА_1 не спростовує висновки суду першої інстанції в частині правових підстав для стягнення даного виду судових витрат та не спростовує розмір витрат на правничу допомогу, який стягнутий судом. Лише вказує, що позивач мав право скористатися безоплатною правовою допомогою. Вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки фінансові установи не належать до суб`єктів права на безоплатну правову допомогу у розумінні вимог Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що за своїм змістом, зміст апеляційної скарги не спрямований на спростування висновків суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук О.С. Панасюк