Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/15859/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/15859/25 Провадження № 22-ц/822/648/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Литвинюк І. М. суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у письмовому провадженні без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Бабічук Анастасія Степанівна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Одовічен Я. В., ВСТАНОВИВ: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18.07.2016 рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницького області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області зменшено розмір стягнутих з нього аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12.05.2016 з 1/3 частки від його доходу на частку його заробітку. Вказував на те, що з 2011 року по березень 2025 року він перебував у трудових відносинах з Головним управлінням ДСНС України у Чернівецькій області. 26.02.2025 згідно з наказом № 68 його, начальника навчального пункту Аварійно-рятувального загону спеціального призначення у зв`язку із скороченням штату виключено з кадрів ДСНС 02.03.2025. На час служби у ГУ ДСНС в Чернівецькій області його заробітна плата складала понад 30 000 грн, з його доходу щомісяця відбувалися відрахування коштів по зобов`язанням зі сплати аліментів на користь відповідача. Після скорочення штату ГУ ДСНС в Чернівецькій області він перебуває на обліку в Чернівецькому обласному центрі зайнятості. Так, за період з квітня по червень 2025 року він отримував від держави допомогу по безробіттю в розмірі 8000 грн. За рахунок цих виплат здійснював сплату аліментів на користь ОСОБА_2 . Зазначав, що на момент звернення до суду він і надалі перебуває на обліку в Чернівецькому обласному центрі зайнятості, має статус безробітного, при цьому жодних виплат не отримує. Єдиний дохід - це мінливий підробіток, який дозволяє забезпечити його базові потреби. Окрім малолітньої ОСОБА_5 у нього на утриманні перебуває ще одна дитина, на яку за рішенням суду він сплачує аліменти. На сьогоднішній день визначений судами розмір аліментів по 1/4 частці від доходу на кожну дитину (50% від доходу) він не має можливості сплачувати, оскільки його сімейний та матеріальний стан змінився. Щомісяця він перераховував на рахунок 3-го відділу ДВС у м. Чернівці аліменти у сумі 1598 грн, що дорівнює прожитковому мінімуму дитини відповідного віку. Проте у грудні 2025 року державним виконавцем на його мобільний телефон було надіслано розрахунок заборгованості по аліментам, з якого вбачається, що нарахування аліментів відбувається від мінімальної заробітної плати по регіону і сума аліментів на одну дитину складає 4710,25 грн, а на двох дітей - 9420,50 грн. Ураховуючи зміни сімейного стану (народження другої дитини) та матеріального стану (втрата постійного доходу у зв`язку із скороченням штату, витрати на лікування) вважає за можливе звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Також зазначав, що з 2024 року у нього погіршився стан здоров`я, що підтверджується оглядами в КНП «Міська поліклініка №1». Так, йому встановлено діагноз: лівобічний коліт, дивертикули ободової кишки, доліхосигма. Просив змінити розмір аліментів, які стягуються за рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 червня 2017 року у справі №726/2210/16, та стягувати з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, з часу набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність підстав відповідно до статті 192 СК України для зменшення розміру аліментів, що стягнуті з позивача за судовим рішенням. Позивачем не надано доказів того, що внаслідок стану здоров`я він не має змоги працювати. Сукупний розмір аліментів, які стягуються на дітей ОСОБА_1 , не перевищує встановлений законом загальний розмір відрахувань з доходу позивача, встановлений статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження». На даний час позивач сплачує аліменти на утримання дитини в розмірі, визначеному Законом, який не є надмірним, тому позов ОСОБА_1 є необґрунтований та задоволенню не підлягає. На зазначене рішення суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Посилається не те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим та прийняте з порушенням основних засадах верховенства права, норм матеріального права. Зазначає, що позивач звернувся до суду у зв`язку з істотною зміною матеріального та сімейного стану, а саме: звільненням зі служби у ГУ ДСНС у Чернівецькій області у зв`язку із скороченням штату; відсутністю стабільного доходу; необхідністю утримання ще однієї дитини, на користь якої також стягуються аліменти; погіршенням стану здоров`я; необхідністю допомоги батькові, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Однак суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зміни розміру аліментів. Встановлений розмір аліментів у сукупності становить половину доходу платника аліментів та фактично перевищує його реальні фінансові можливості після втрати постійного місця роботи. Такий розмір аліментних зобов`язань створює ситуацію, коли виконання рішення стає економічно неможливим, що призводить лише до накопичення заборгованості, а не до реального забезпечення інтересів дітей. У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції відповідають зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницького області від 18 липня 2016 року. Від шлюбу у сторін є малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З витягу з наказу ГУ ДСНС України у Чернівецькій області № 68 від 26.02.2025 вбачається, що 02 березня 2025 року ОСОБА_1 звільнено з ГУ ДСНС України у Чернівецькій області у зв`язку із скороченням штату. Як вбачається з довідки, сформованої06 грудня 2025 року, згідно з формою ОК-7 сума фактичного заробітку ОСОБА_1 за 2020 рік 189 498,00 грн, за 2021 рік 197 310,00 грн, за 2022 рік 518 284,64 грн, за 2023 рік 542 076,58 грн, за 2024 рік 500 610,60 грн, за 2025 рік 200 768,35 грн. Судовим наказом Садгірського районного суду м. Чернвіці від 01 квітня 2024 року у справі №726/621/24 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття. На виконання судових рішень про стягнення з ОСОБА_1 аліментів було відкрито два виконавчих провадження. З листа третього відділу ДВС у м. Чернівці № 97522 від 11.12.2025 вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів у виконавчих провадженнях № 51485806 та 77485099 відсутня. З довідки Чернівецького обласного центру зайнятості вбачається, що у період із 18.03.2025 по 30.06.2025 ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю у розмірі 23 733,33 грн. Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 07 травня 2026 року долучено до матеріалів справи декларацію ОСОБА_2 за 2025 рік, яка оприлюднена в Реєстрі НАЗК 09 березня 2026 року. З копії витягу з наказу ГУ ДСНС України у Чернівецькій області № 368 від 27.08.2025 вбачається, що ОСОБА_2 з 01 вересня 2025 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини другої статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Згідно з частиною третьою вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідно до статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для зменшення розміру аліментів, посилався на зміну обставин його матеріального та сімейного стану. Зокрема вказував на те, що його звільнено зі служби у ГУ ДСНС у Чернівецькій області у зв`язку із скороченням штату; відсутністю стабільного доходу; необхідністю утримання ще однієї дитини, на користь якої також стягуються аліменти; погіршенням стану здоров`я; необхідністю допомоги батькові, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить з наступного. Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року № 910/24257/16). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц). У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2022 року в справі № 712/6313/21 зазначено, що при розгляді позовів щодо зміни розміру аліментів застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року в справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року в справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року в справі № 752/26176/18. У пункті 23 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів. Із зазначених норм закону також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього. Крім цього, апеляційний суд враховує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 753/5643/23 зазначив наступне: «у статті 192 СК України визначені ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність». Верховний Суд у свої постановах неодноразово звертав увагу на те, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див.: постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). Тобто, звертаючись до суду з позовом, саме позивач повинен надати докази на підтвердження наявності правових підстав для зміни (зменшення) розміру аліментів та довести, що його майновий стан погіршився та/або змінився сімейний стан, у зв`язку із чим він не спроможний сплачувати аліменти у розмірі встановленому законом. У справі, що переглядається, судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області у справі №726/2210/16 зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2016 року з 1/3 частки від його доходу на 1/4 частку його заробітку. З довідки Пенсійного фонду України від 06 грудня 2025 року (форма ОК-7) вбачається, що сума фактичного заробітку ОСОБА_1 за 2020 рік становить 189 498,00 грн, за 2021 рік 197 310,00 грн, за 2022 рік 518 284,64 грн, за 2023 рік 542 076,58 грн, за 2024 рік 500 610,60 грн, за 2025 рік 200 768,35 грн. Апеляційний суд звертає увагу на те, що із зазначеної вище інформації не вбачається погіршення матеріального становища ОСОБА_1 у 2025 році до тієї міри, що вимагає зменшення вже присудженого розміру аліментів на утримання дитини. Суд враховує, що зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів (див. постанови Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23). У позовній заяві позивач стверджує, що його батько ОСОБА_8 є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду, однак зазначені доводи не заслуговують на увагу, оскільки батько позивача ОСОБА_9 отримує пенсію від держави, будь-яких доказів на підтвердження регулярних витрат на його утримання позивачем не надано. Загалом аналіз наявних в матеріалах справи доказів свідчить про те, що матеріальний стан позивача не зазнав таких істотних змін, які б свідчили про неможливість виконання ним обов`язку з утримання дитини у раніше встановленому розмірі. Позивачем у даній справі не доведено таку ступінь погіршення майнового становища, яка б робила стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки доходу надмірним тягарем. Конструкція «необхідний та достатній розмір аліментів» передбачає забезпечення не лише базових фізіологічних потреб дитини, а й умов для її всебічного гармонійного розвитку. В оцінці доводів позивача, що у відповідача значно покращився майновий стан (відповідно до декларації ОСОБА_2 за 2025 рік), колегія суддів враховує, що за обставин цієї справи, зокрема враховуючи вік дитини, зменшення розміру аліментів призведе до погіршення становища дитини та порушення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини та зумовить перекладання на відповідачку надмірного тягаря щодо утримання спільної дитини. Колегія суддів вважає, що розмір аліментів визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам дитини сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного її розвитку та достойного рівня матеріального забезпечення. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що належних та достовірних доказів того, що позивач не має можливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі не надано. У постанові від 25 вересня 2019 у справі № 755/14148/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що «факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення. При цьому доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано». Суд першої інстанції правильно зауважив, що сукупний розмір аліментів, які стягуються на дітей, не перевищує встановлений законом загальний розмір відрахувань з доходу позивача, встановлений статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження». Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 дійшов висновку про те, що інтереси дитини переважають над майновим становищем платника аліментів. Враховуючи, що після виплати аліментів, з урахуванням вимог статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», у розпорядженні позивача залишається половина його доходу (1/2), що є достатнім для забезпечення його потреб, апеляційний суд не вбачає підстав для перекладання ризиків погіршення рівня життя малолітньої ОСОБА_4 на матір дитини. Колегія суддів враховує, що наведені обставини щодо стану здоров`я позивача не свідчать про істотне обмеження його працездатності, неможливість отримання доходу чи здійснення суттєвих витрат на лікування, а тому не можуть бути підставою для зменшення аліментних зобов`язань. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довів належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни його матеріального чи сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із сторін та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання малолітньої доньки, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Колегія суддів також бере до уваги те, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погіршення його майнового стану чи зміни сімейного стану, що об`єктивно вказували б на неможливість виконання обов`язку зі сплати аліментів у розмірі, необхідному та достатньому для забезпечення гармонійного розвитку дитини, або свідчили б про покладення на нього надмірного фінансового тягаря, а тому підстави для зменшення розміру аліментів відсутні. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, фактично апелянт наводить ті ж аргументи, яким дана оцінка судом в мотивувальній частині рішення. З огляду на викладене, належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. Враховуючи наведене, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Бабічук Анастасія Степанівна, залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.М. Литвинюк Судді: М. І. Кулянда І. Н. Лисак