Постанова 4823 № 737/978/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 25 травня 2026 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 737/978/25 Головуючий у першій інстанції Лібстер А. С. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1144/26 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В., суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування посилалось на те, що 24.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 була укладена Заява № 010/27813/82/663387 (1590120200), згідно якої відповідачу був наданий кредит у розмірі 15000,00 грн строком на 48 місяців (з 24.09.2019 по 24.09.2023). Вказує, що підписавши кредитний договір, Клієнт підтвердив, що перед підписанням Заяви-Договору він повідомлений про всі умови споживчого кредитування в АТ «Райффайзен Банк Аваль» та орієнтовну вартість кредиту, що підтверджується підписом клієнта про його ознайомлення з паспортом споживчого кредиту «Кредит готівкою» та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації, а підписавши Паспорт споживчого кредиту відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту. Також зазначає, що кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому договором, проте відповідач не виконав свого обов`язку повернення кредиту та припинив його повернення у строки, передбачені договором. За доводами позову, 20.09.2019 був укладений договір, за яким АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором № 010/27813/82/663387 (1590120200), а 28.12.2022 був укладений договір № 28-12/2022, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором № 010/27813/82/663387 (1590120200), тому вважає, що ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 010/27813/82/663387 (1590120200). У позові ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) від 24.09.2019 у розмірі 48610,03 грн та судові витрати. Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 19.02.2026 в задоволенні позову ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відмовлено. Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір № 010/27813/82/663387(1590120200) був укладений 24.09.2019, при цьому договір факторингу № 114/2-19-F, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило право вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал», на який посилається позивач, як на послідуючу підставу переходу до нього права вимоги до боржника, був укладений 20.09.2019, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником. Також за висновком суду, відступлення майбутніх вимог можливе лише за умови їх визначення та існування саме на момент укладення договору факторингу, а на час вчинення договору факторингу від 20.09.2019 №114/2-19-F АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Вердит Капітал» не індивідуалізували належним чином предмет правочину, а обставини укладення 24.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору, які сторонами не оспорювались, не можуть бути підставою для задоволення вимог саме ТОВ «Коллект Центр». Не погодившись з вказаним рішенням суду, керівник ТОВ «Коллект Центр» ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Куликівського районного суду від 19.02.2026 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також стягнути сплачений судовий збір та здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених у суді першої інстанції. За доводами скарги судом були неправильно застосовані норми матеріального права та не були дотримані норми процесуального права в частині дослідження доказів та надання оцінки таким доказам в сукупності під час ухвалення рішення, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів заявник посилається, що факт укладення Кредитного договору № 010/27813/82/663387(1590120200) від 24.09.2019 між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, у зв`язку з чим відсутній спір щодо виникнення та існування грошового зобов`язання, тому предметом апеляційного перегляду є виключно питання правонаступництва кредитора та належності позивача як сторони у зобов`язанні. Вказує, що на виконання умов Договору відступлення права вимоги №114/2- 19-F від 20.09.2019 АТ «Райффайзен Банк Аваль» 17.03.2020 здійснило відступлення ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 010/27813/82/663387(1590120200) від 24.09.2019, що підтверджується Реєстром боржників, сформованим відповідно до умов Договору, який є його невід`ємною частиною та визначає конкретний обсяг переданих прав вимоги. Як зазначає заявник, станом на дату підписання відповідного Реєстру боржників - 17.03.2020, право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 010/27813/82/663387(1590120200) від 24.09.2019 вже існувало, оскільки кредитний договір був укладений, а зобов`язання за ним виникли та підлягали виконанню, тому враховуючи, що відповідно до умов Договору відступлення права вимоги момент переходу прав вимоги визначено саме датою підписання Реєстру боржників, передача права вимоги відбулась після виникнення відповідного зобов`язання, що повністю відповідає вимогам ст. 514, 1078 ЦК України. Заявник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність індивідуалізації предмета договору, не врахувавши положення п.п. 2.1-2.4 Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F, відповідно до яких предметом договору є передача прав вимоги до боржників, визначених у відповідних Реєстрах боржників, а новий кредитор набуває всіх прав первісного кредитора. При цьому умовами договору прямо передбачено механізм індивідуалізації прав вимоги шляхом формування та підписання Реєстрів боржників, які є невід`ємною частиною договору та визначають конкретний обсяг переданих прав вимоги. Також заявник посилається, що суд першої інстанції фактично поставив під сумнів правомірність та юридичну дію Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F, проте такий договір недійсним у встановленому законом порядку не визнавався. За доводами скарги, суд першої інстанції помилково ототожнив дату укладення Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 з моментом переходу права вимоги до нового кредитора, тоді як за умовами самого договору та відповідно до ст. 1078 ЦК України такий перехід відбувається у дату підписання відповідного Реєстру боржників, тобто після виникнення права вимоги до боржника. Заявник стверджує, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення були порушені норми процесуального права, а саме: не були досліджені умови Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 щодо порядку передачі прав вимоги за кредитними договорами ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал»; не було надано оцінки наявним у справі доказам, внаслідок чого суд дійшов невірного висновку про те, що відбулося відступлення права вимоги за зобов`язаннями, яких ще не існувало, що суперечить суті правочину ст. 514 ЦК України. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Пунктами 3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що 24.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 010/27813/82/663387 (1590120200) шляхом підписання Заяви про відкриття карткового рахунку та надання Кредиту «Кредитна картка» (а.с.16). Відповідно до умов кредитного Договору, Банк зобов`язаний надати кредит в сумі 15000,00 грн. Строк Кредиту 48 місяців з 24.09.2019 по 24.09.2023. Також, умовами кредитного договору передбачено тип та розмір процентної ставки за користування кредитом (а.с.16). За умовами кредитного договору, Клієнт підтвердив, що перед підписанням Заяви-Договору він повідомлений про усі умови споживчого кредитування в АТ «Райффайзен Банк» та орієнтовну вартість Кредиту, що підтверджується підписом Клієнта про його ознайомлення з паспортом споживчого кредиту «Кредит готівкою», та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана інформація Клієнту є повною, необхідною, доступною, достовірно та своєчасною. Також, сторонами узгоджено, що до правовідносин пов`язаних з укладанням та виконанням умов цього Договору, застосовується строк позовної давності тривалістю 70 років. Відповідач ознайомився з Паспортом споживчого кредиту та підписав його чим підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних мною умов кредитування. Підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором. Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору. Згідно з умовами Договору Позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором (а.с.16 зворот -17). Заборгованість за кредитом за Договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) від 24.09.2019, як зазначає позивач, станом на день формування позовної заяви становить 48610,03 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 17888,39 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 24370,04 грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору 6351,60 грн. За матеріалами справи, 20.09.2019 був укладений договір № 114/2-19-F відповідно до умов якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №010/27813/82/663387(1590120200) (а.с.25-26). За умовами вказаного Договору, предметом Договору є отримання ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників АТ «Райффайзен Банк» (п. 2.1-п.2.3). Відповідно до п. 2.4 Договору внаслідок передачі прав вимоги, новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах та набуває прав грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань. Зокрема, але невиключно, до нового кредитора переходить право нарахування та стягнення процентів за кредитними договорами. Згідно з витягу з реєстру боржників від 17.03.2020 до договору відступлення прав вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 АТ «Райфайзен Банк» відступив ТОВ «Вердикт-Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1590120200 на загальну суму заборгованості, яка складає 18357,59 грн, з яких: 17888,39 грн - заборгованість за основною сумою боргу по кредиту у валюті договору; 469,20 грн - заборгованість за відсотками у валюті договору (а.с.29). Судом також встановлено, що 28.12.2022 був укладений договір № 28-12/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) (а.с.30-31). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір № 010/27813/82/663387(1590120200) був укладений 24.09.2019, при цьому договір факторингу № 114/2-19-F, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило право вимоги на користь ТОВ «Вердикт Капітал», на який посилається позивач, як на послідуючу підставу переходу до нього права вимоги до боржника, був укладений 20.09.2019, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником. Також за висновком суду, відступлення майбутніх вимог можливе лише за умови їх визначення та існування саме на момент укладення договору факторингу, а на час вчинення договору факторингу від 20.09.2019 №114/2-19-F АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Вердит Капітал» не індивідуалізували належним чином предмет правочину, а обставини укладення 24.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору, які сторонами не оспорювались, не можуть бути підставою для задоволення вимог саме ТОВ «Коллект Центр». Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Райффайзен Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір, за яким відступається право вимоги, з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин, тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Велика Палата Верховного суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. Тобто за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції з порушенням норм матеріального права, які підлягають застосуванню, не у повному обсязі дослідив наявні у справі докази, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Звернувшись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Коллект Центр» вказувало на те, що право вимоги від первісного кредитора АТ «Райффайзен Банк» перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал», від ТОВ «Вердикт Капітал» до позивача ТОВ «Коллект Центр» на підставі договорів факторингу, які були укладені відповідно 20.09.2019 та 28.12.2022, а також на підставі реєстрів прав вимоги до укладених договорів факторингу. Перевіряючи наявність у ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) від 24.09.2019, колегія суддів враховує наступне. 24.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № 010/27813/82/663387 (1590120200) шляхом підписання Заяви про відкриття Карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка». 20.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір № 114/2-19-F про відступлення прав висом, за умовами якого АТ «Райфайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/27813/82/663387(1590120200) від 24.09.2019 (а.с.25-26), що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги від 17.03.2020 (а.с. 27 зворот 28, 29). Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 17.03.2020 до договору відступлення прав вимоги № 114/2-19-F від 17.03.2020 ТОВ «Вердикт Капітал» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 18357,59 грн. 28.12.2022 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 28-12/2022, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідача ОСОБА_1 за № 010/27813/82/663387(1590120200) від 24.09.2019 (а.с. 30-33). 04.02.2025 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» була укладена Додаткова угода № 45 до Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 28-12/2022 від 28.12.2022 (а.с. 33 зворот). Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, які свідчать про перехід до ТОВ «Коллект центр» права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) від 24.09.2019. Підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). За матеріалами справи, згідно п. 2.1 Договору відступлення прав вимоги № 114/2-19- F від 20.09.2019 на умовах та в порядку, встановленому цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до п. 2.4 Договору внаслідок передачі (відступлення) прав вимоги за цим договором, новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості і відповідно вказані у реєстрі (ах) боржників та набуває прав грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами. Зокрема, але невиключно, до нового кредитора переходить право нарахування та стягнення процентів за кредитними договорами з дати відступлення прав вимоги за умови дотримання вимог чинного законодавства України, право нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов`язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань відповідно до законодавства та умов кредитного договору. Згідно визначення термінів, які вживаються в цьому Договорі відступлення прав вимоги: «Дата відступлення прав вимоги» - дата підписання сторонами відповідного реєстру(ів) боржників, з якої до нового кредитора переходять відповідні права вимоги. Зазначена дата не може передувати даті повного виконання новим кредитором обов`язку сплатити первісному кредитору вартості прав вимоги щодо відповідного Реєстру боржників у порядку, передбаченому п. 3.3. цього Договору. При цьому, поняття «Право вимоги» у договорі визначено як право грошової вимоги первісного кредитора до боржників на Дату відступлення прав вимоги щодо погашення заборгованості по кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, штрафних санкцій, визначених кредитним договором та інших платежів, що підтверджуються документацією. Отже, у договорі право вимоги до нового кредитора пов`язане з наявністю заборгованості за кредитним договором станом на дату відступлення прав вимоги та підписання реєстру боржників. Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Відповідно до норм ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Отже, відповідно до матеріалів справи ТОВ «Коллект Центр» надало належні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором про надання кредиту до ОСОБА_1 , а саме: - договір відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с. 25-26); - додаткову угоду від 17.03.2020 до Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 (а.с. 26 зворот); - реєстр боржників від 17.03.2020 до Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 (а.с. 27зворот 28, 29); - платіжну інструкцію № 2 від 17.03.2020, за якою АТ «Райффайзен Банк Аваль» сплатило ТОВ «Вердикт Капітал» плату за відступлення права вимоги згідно з Договором відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 (а.с. 27); - договір № 28-12/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 28.12.2022, укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» (а.с. 30-31); - додаткову угоду № 4/5 від 04.02.2025 до Договору № 28-12/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 28.12.2022 (а.с. 33 зворот); - реєстр боржників до Договору № 28-12/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 28.12.2022 (а.с. 34); - акт прийому-передачі Реєстру боржників за Договором № 28-12/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 28.12.2022 (а.с. 32); - акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 (а.с. 32 зворот 33). Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою про припинення дії договору ні до первісного кредитора, ні до його правонаступників. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що реєстр боржників до договору відступлення прав вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Вердикт-Капітал» був підписаний 17.03.2020, згідно якого до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1590120200 на загальну суму заборгованості, яка складає 18 357,59 грн, з яких: 17888,39 грн - заборгованість за основною сумою боргу по кредиту у валюті договору; 469,20 грн - заборгованість за відсотками у валюті договору (а.с.29). Враховуючи, що право вимоги у ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 виникло в день підписання реєстру боржників від 17.03.2020 до Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 і станом на 17.03.2020 у відповідача була наявна заборгованість, тому апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на час вчинення договору факторингу від 20.09.2019 №114/2-19-F АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» не індивідуалізували належним чином предмет правочину, а обставини укладення 24.09.2019 між АТ «Райффазен Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору, які сторонами не оспорювались, не можуть бути підставою для задоволення вимог саме ТОВ «Коллект Центр». З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем надано належні докази на підтвердження факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Коллект Центр». З врахуванням викладеного, ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов`язання та заборгованості перед позивачем. Так, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 був укладений Договір № 010/27813/82/663387 від 24.09.2019 з АТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом підписання заяви про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка», яка підписана відповідачем власноручним підписом (а.с. 16). Також 23.09.2019 ОСОБА_1 був підписаний Паспорт споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка» (а.с. 16 зворот 17), в якому сторонами погоджено всі його істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом розмір і тип процентної ставки, а також одноразової комісії. Згідно даних Заяви на отримання кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка» від 23.09.2019 та заяви від 24.09.019 про відкриття карткового рахунку, вони містять повну інформацію щодо позичальника ОСОБА_1 , вказано зокрема його РНОКПП, серія та номер паспорта, дату його видачі, наявні дані про місце реєстрації та місце проживання, адреса електронної пошти, зазначено інформація про місце роботи (а.с. 16, 17). Зазначені документи, які містять всю необхідну інформацію щодо позичальника підписані за допомогою власноручного підпису. Свої зобов`язання за укладеним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 48610,03 грн, яка складається з: заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 17888,39 грн, заборгованості за нарахованими процентами - 24370,04 грн, заборгованості за нарахованими процентами згідно кредитного договору - 6351,60 грн (а.с. 22 зворот, 23-24). Також позивачем надана виписка по рахунку відповідача за період з 24.09.2019 по 17.03.2020, якою підтверджується факт надання кредитних коштів та користування ними відповідачем (а.с. 19-22) Кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався відповідачем. ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору № № 010/27813/82/663387 від 24.09.2019. Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів на спростування наявності у нього заборгованості та доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості наданий позивачем, та відсутність заборгованості або не отримання грошових коштів. Враховуючи викладене, відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, в тому числі щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем заяви на отримання кредиту та заяви про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка», відповідає вимогам ст. 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання. Апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорах строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не сплачувалась ні новому, ні попередньому кредитору. Вказані обставини не заперечував відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки згідно поданого відзиву відповідач заперечував саме набуття права вимоги позивачем, а не укладення кредитного договору, як і не заперечував обставини користування кредитними коштами. Відповідно до наданих розрахунків заборгованість за кредитом за Договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) від 24.09.2019, становить 48610,03 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 17888,39 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 24370,04 грн - заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору 6351,60 грн, розрахунок якої здійснено в межах строку кредитування - 48 місяців з 26.09.2019 по 23.09.2023 (а.с. 22, 23,24). Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором чи підтверджували погашення заборгованості на рахунок первісного кредитора чи його правонаступника, а тому такий розрахунок береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем в частині заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками. За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором. Таким чином, рішення Куликівського районного суду м. Чернігова від 19.02.2026 на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) від 24.09.2019 у розмірі 48610,03 грн. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»). Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог. З урахуванням задоволення позовних ТОВ «Коллект Центр» у повному розмірі на суму 48610,03 грн, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та 3633,60 за апеляційний розгляд справи. Крім того, в апеляційній скарзі, ТОВ «Коллект Центр» просили здійснити розподіл витрат на правову допомогу, понесених ТОВ «Коллект Центр» під час розгляду справи судом першої інстанції. У позові ТОВ «Коллект Центр» просили стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16000,00 грн. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 (а.с. 11-12); прас-лист АО «Лігал Асистент» (а.с. 12 зворот -13); заявку на надання юридичної допомоги № 2021 від 01.10.2025 (а.с. 14); витяг з акту № 15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025 (а.с. 15). Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Частинами першою та другою статті 30 Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. У встановлений судом строк відповідачем ОСОБА_1 клопотання про зменшення витрат на правову допомогу подано не було. ТОВ «Коллект Центр» в передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн, проте апеляційний суд враховує наступне. Згідно витягу з Акту № 15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025 виконавцем були виконані наступні послуги (надані такі послуги): надання усної консультації з вивченням документів 2 год. вартістю 4000,00 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 4 год. вартістю 12000,00 грн. П. 4.1 - 4.3 Договору про надання правової допомоги від 01.07.2024 передбачено, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього Договору. Клієнт зобов`язується оплатити надані Адвокатським об`єднанням послуги після надання Адвокатським об`єднанням клієнту відповідного рахунку для оплати. Факт надання послуг за Договором підтверджується Актом про надання юридичної допомоги, який готується Адвокатським об`єднанням та надсилається клієнту для підписання не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому була надана юридична допомога. Згідно п. 4.5 Договору сума, визначена в Акті про надання юридичної допомоги, є гонораром Адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає. Враховуючи викладене та відсутність заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує складність справи (малозначна справа), обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 16000,00 грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому витрати, як підлягають стягненню з ОСОБА_1 слід зменшити до 3000,00 грн. Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» задовольнити. Рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 19 лютого 2026 року скасувати. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 010/27813/82/663387 (1590120200) від 24 вересня 2019 року у розмірі 48610,03 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 2422,40 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції та судовий збір у розмірі 3633,60 грн за розгляд справи у суді апеляційний інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25.05.2026. Головуючий Судді :