Постанова 4857 № 460/6124/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/6124/24 пров. № А/857/23115/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаСала П. І., суддів:Димарчук Т.М., Москаля Р.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року про прийняття звіту про виконання рішення суду в адміністративній справі № 460/6124/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 05.04.2022 по 22.05.2024 виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу такий середній заробіток та здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу". Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 460/6124/24, яке набрало законної сили, вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06.04.2022 по 05.10.2022 в сумі 66 404,55 грн (сума без передбачених законом відрахувань податків та обов`язкових платежів). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 20.10.2025 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищезазначеного судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати письмовий звіт про його виконання. Заява обґрунтовується тим, що рішення суду не виконується попри те, що набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. Ухвалою суду від 22.10.2025 таку заяву задоволено, а ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов`язано у місячний строк подати до суду звіт про виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07.10.2024, ухваленого на користь ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 16.02.2026 поданий відповідачем звіт прийнято частково, встановлено новий тридцятиденний строк для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі. 19.03.2026 до суду надійшов звіт, у якому відповідач повідомив про вжиття ІНФОРМАЦІЯ_2 усіх можливих заходів для виконання рішення суду, однак виплата позивачу присуджених коштів наразі не є можливою через відсутність бюджетного фінансування. Просив врахувати, що з метою виконання судового рішення фінансово-економічною службою ІНФОРМАЦІЯ_3 неодноразово направлялися до ІНФОРМАЦІЯ_4 , як розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, заявки-розрахунки на фінансування виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям на виконання рішень судів, а саме від 06.03.2025 № 12/2/229, 07.04.2025 № 12/2/324, 07.05.2025 № 12/2/435, 06.06.2025 № 12/2/529, 07.07.2025 № 12/2/656, 05.08.2025 № 12/2/740, 05.09.2025 № 12/2/822, № 12/2/974 від 06.10.2025, № 12/2/1086 від 06.11.2025, № 12/2/1188 від 04.12.2025, № 12/2/21 від 06.01.2026, № 12/2/116 від 06.02.2026. Водночас станом на момент подачі звіту необхідні бюджетні асигнування не надходили. Отже причинами, які унеможливлюють повністю виконати рішення суду від 07.10.2024 у справі № 460/6124/24 є відсутність фінансування КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» розпорядником бюджетних коштів вищого рівня. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 вирішено прийняти звіт ІНФОРМАЦІЯ_3 . Суд врахував, що боржник є розпорядником коштів третього рівня за кошторисом Міністерства оборони України, тож в рамках бюджетного процесу керується у своїй діяльності наказами, вказівками та іншими нормативними актами розпорядників бюджетних коштів вищого рівня, які є обов`язковими для виконання розпорядниками коштів нижчого рівня. Водночас згідно з бюджетним законодавством виділення коштів із державного бюджету на фінансування відповідної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника суб`єкта. Таким чином, буду органом державної влади, ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами. Тому неможливість виплатити заборгованість перед позивачем обумовлюється об`єктивними та незалежними від нього причинами. Позивач із зазначеною ухвалою не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову про відмову у прийнятті звіту відповідача та покладення на нього обов`язку подати новий звіт з підтвердженням фактичної виплати коштів. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а зроблені ним висновки про виконання судового рішення є передчасними. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду судового рішення відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України. На підставі положень ст.ст. 311, 312 КАС України, беручи до уваги, що оскаржуване судове рішення прийнято в порядку письмового провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічні за змістом норми закріплено у статті 14 КАС України. Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012). Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України. Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок. Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави. Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення. За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України. Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання. Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина до Державного бюджету України. Водночас за правилами, передбаченими абзацом 2 частини п`ятої статті 382-3 КАС України, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Також відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу. Як встановлено судом першої інстанції під час розгляду звіту, рішення у цій справі залишається невиконаним, адже позивачу не виплачено присуджене йому грошове забезпечення в сумі 66 404,55 грн. Відповідач вказаного факту не заперечує, але наголошує на неможливості виконання судового рішення зважаючи на те, що відповідні кошти можуть бути виплачені лише в межах наявних кошторисних призначень і у ІНФОРМАЦІЯ_3 , як розпорядника бюджетних коштів третього рівня, поки що відсутнє необхідне фінансування, що підтверджується доданими до звіту документами. Разом з тим, як стверджує відповідач, він не має наміру ухилитися чи перешкоджати виконанню судового рішення та систематично подає заявки на виділення необхідних для виплати позивачу коштів. В цьому контексті суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб`єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій. При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати. Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо іншого не передбачено законом про Державний бюджет України. Крім того, частинами першою та четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Таким чином, в силу нормативних приписів будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Встановлені судом обставини справи вказують на неможливість самостійного виконання рішення суду у цій справі, що обумовлюється відсутністю у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати існуючої перед позивачем заборгованості. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Як вже зазначалося вище, за приписами частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. В протилежному випадку, якщо відповідачем такі обставини доведено і вони знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, суд має право прийняти такий звіт. Крім того, варто зазначити, що нормами процесуального закону чітко обумовлено граничний строк для подання звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду в адміністративній справі, у разі задоволення заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС України. І такий строк не може перевищувати трьох місяців. Натомість у цій справі з часу звернення позивача з заявою про встановлення судового контролю у жовтні 2025 року і до часу постановлення оскаржуваної ухвали про прийняття звіту минуло понад п`ять місяців. Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду спричинене об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для прийняття поданого боржником звіту. Колегія суддів зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер та пов`язана виключно із проблемою фінансування цих витрат з Державного бюджету, особливо в умовах воєнного стану. Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов`язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади. В даному ж випадку, на переконання суду, відповідачем наведено обґрунтовані причини, що ускладнюють виконання судового рішення,, а саме відсутність бюджетних призначень, що підтверджено належними доказами). Такі причини не залежать від волі чи бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки відповідач є бюджетною установою, що повністю фінансується з державного бюджету і позбавлений власних джерел доходу, водночас можливість виконання судового рішення безпосередньо залежить від наявності відповідних цільових асигнувань. Необхідно врахувати і той факт, що в умовах дії правового режиму воєнного стану та надзвичайного фінансового навантаження на оборонний сектор держави, тимчасова відсутність коштів на рахунках установи є форс-мажорною обставиною. Своєю чергою, зобов`язання боржника щодо регулярного подання звітів у порядку статті 382 КАС України не буде ефективним інструментом судового контролю, оскільки формальне звітування матиме суто декларативний характер. Разом з тим суд апеляційної інстанції також наголошує і на тому, що прийняття судом звіту не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє позивача права повторно звернутися із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати привід вважати, що він ухиляється від виконання судового рішення, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми процесуального права, а його висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. З огляду на результат апеляційного перегляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не розподіляються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі № 460/6124/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач П. І. Сало судді Т. М. Димарчук Р. М. Москаль Повне судове рішення складено 21.05.26