Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/22741/25

П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 21 травня 2026 року справа 160/22741/25 Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. судді Ясенова Т.І., Головко О.В., при секретарі Личкатій Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 (суддя Горбалінський В.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про виплату грошового забезпечення та допомоги при звільненні ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 06.08.2025 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати за період з 11.01.2022 по 09.05.2024 грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення за період з 11.01.2022 по 09.05.2024, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що з 11.01.2022 по 09.05.2024 проходив служб у Військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 . Його представником 10.04.2025 та 30.04.2025 направлені запити до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 з проханням повідомити про виплачене грошове забезпечення за період з 11.01.2022 по 09.05.2024 та допомоги при звільненні. Від Військової частини НОМЕР_2 отримали відповідь 09.05.2025 з розрахунком грошового забезпечення та повідомленням що допомога при звільненні не виплачувалась. Від Військової частини НОМЕР_1 отримали відповідь 12.05.2025, в якій зазначено про знаходження на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_3 . Він 16.06.2025, 10.07.2025, 16.07.2025 звертався до відповідачів про перерахунок грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та виплату допомоги при звільненні (ас1). Від відповідачів надійшли заяви про залишення позову без розгляду в зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, оскільки в наказі №147 від 09.05.2024 командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення в запас начальника відділення психологічної підтримки персоналу підполковника ОСОБА_1 через сімейні обставини зазначені всі нараховані виплати. Крім того, ОСОБА_1 20.05.2024 звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з такими самими позовними вимогами (справа №160/12852/24). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 позовна заява залишалась без руху в зв`язку з її невідповідністю статті 160 КАС України. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суджу від 28.06.2024 позовна заява повернута в зв`язку з неусуненням недоліків (ас62-72). В ухвалі від 04.09.2025 Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду оскільки про нараховані і виплачені при звільненні суми дізнався 09.05.2025 (ас103). У відзивах на позовну заяву відповідачі проти позову заперечували, вказуючи, що пунктом 6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» викладений в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». Однак, зміст приміток до додатків 1, 14 не був приведений у відповідність з цією постановою. Примітки не є нормами права, а носять інформативний характер. Скасування в судовому порядку пункту 6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 не відновлює попередні положення пункту 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017. Пунктом 2 Постанови КМУ №481 від 12.05.2023 пункт 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017 викладений в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового, начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762гр та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». З січня по червень 2022 року Військова частина НОМЕР_1 перебувала на повному забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_4 . З липня 2022 року Військова частина НОМЕР_1 перебуває на повному грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 , а тому виплату грошового забезпечення має здійснювати Військова частина НОМЕР_2 . Відтак, за період з 11.01.2022 по 31.07.2022 виплату грошового забезпечення має здійснювати Військова частина НОМЕР_4 , а з 01.08.2022 по 09.05.2024 Військова частина НОМЕР_2 (ас73-100). Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 позов задоволений: - визнана протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 за період з 11.01.2022 по 09.05.2024 грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11.01.2022 по 09.05.2024, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - визнана протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; - зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік. Прийняте рішення суд мотивував тим, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнаний протиправним і скасований пункт 6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018 про внесення змін до пункту 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017; рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнаний протиправним і нечинним пункт 2 Постанови КМУ №481 від 12.05.2023 про внесення змін до пункту 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017, - а тому грошове забезпечення, має виплачуватись з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (ас105). В апеляційних скаргах військові частини просять рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаються на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам, викладеним в запереченнях на позовну заву. Зміни до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 щодо визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, та виходячи з розміру 1762гр шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт внесені в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України. Тому при нарахуванні позивачу грошового забезпечення з 11.01.2022 по 19.05.2023 використовувався прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, а з 20.05.2023 показник 1762гр. Також наполягають на пропущені тримісячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України (ас109-130). У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказує що суд обгрунтовано застосував пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в первинній редакції з урахуванням судових рішень у справах №826/6453/18, №320/29450/24, якими визнавались протиправними зміни до цієї постанови. Також повторює що про конкретні розміри грошового забезпечення, про неправильність їх розрахунків дізнались тільки в травні 2025 року, коли отримали від відповідачів письмові розрахунки (ас141). Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного: Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», пунктом 4 якої передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Пунктом 6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018, зокрема, пункт 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017 викладений в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнаний протиправним і скасований пункт 6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018. Отже військова частина при визначені розміру грошового забезпечення не може керуватись нормами, визнаними в судовому порядку протиправними і скасованими. Починаючи з 29.01.2020 відсутні положення, які передбачають що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на 01.01.2018. Оскільки зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017, внесені Постановою КМУ №103 від 21.02.2018, визнані протиправними і скасовані, тобто з 29.01.2020 цих змін не існує, логічним і послідовним є висновок що пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 слід застосовувати в редакції до змін, визнаних протиправними. Крім того, в примітках до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Верховний Суд в постановах від 15.03.2023 у справі №420/6572/22, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.202 у справі №620/9741/24 зазначив що з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відновилась первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017. Пунктом 2 Постанови КМУ №481 від 12.05.2023 пункт 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017 викладений в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового, начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762гр та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнаний протиправним і нечинним пункт 2 Постанови КМУ №481 від 12.05.2023 про внесення змін до пункту 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що з огляду на визначені в частині 3 статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, пункт 2 Постанови КМУ №481 від 12.05.2023 про внесення змін до пункту 4 Постанову КМУ №704 від 30.08.2017 суперечить законам України про державний бюджет не підлягає застосуванню. Суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Пункт 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 підлягає застосуванню у первинній редакції із використанням для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. З огляду на судову практику Верховного Суду, у позивача виникло право на перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 11.01.2022 по 09.05.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше які звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», під час дії особливого періоду та воєнного стану. Ні у відзивах на позовну заяву, ні в апеляційних скаргах військові частини не заперечують що позивачу не виплачувалась допомога при звільненні. Нарахування грошового забезпечення та допомоги при звільненні мали бути виконані Військовою частиною НОМЕР_1 , де позивач перебував у штаті та проходив службу, а виплата мала бути проведена Військовою частиною НОМЕР_2 , яка з 01.08.2022 здійснює повне фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_1 у відповідності до рішення Міністра оборони України №12653/з від 13.06.2022. Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини; накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати. Відповідно до абзацу 5 пункту 8 розділу І Порядку, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира. Відповідно до пункту 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ Збройних Сил України, затверджених Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, виплата грошового забезпечення, заробітної плати, інші виплати особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебуванні на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення, проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України №2352 від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частини 1, 2 статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції: «Працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті. З заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Законом України №540 від 30.03.2020 КЗпП доповнений главою ХІХ Прикінцеві положення, якою передбачалось що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки визначені статтею 233 продовжуються на строк дії карантину. Постановою КМУ №651 від 27.06.2023 карантин відмінений з 24 години 30.06.2023. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 дійшла висновку що правовідносини, які мали місце до 19.07.2022 підлягають правовому регулюванню відповідно до статті 233 КЗпП України у попередній редакції. Правовідносини, які мали місце після 19.07.2022 підлягають правовому регулюванню відповідно до статті 233 КЗпП України у новій редакції та відлік тримісячного строку звернення до суду почався з 01.07.2023. Наказом №147 від 09.05.2024 командира Військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 начальника відділення психологічної підтримки персоналу звільнено в запас через сімейні обставини. В наказі зазначені всі належні виплати (ас10). ОСОБА_1 20.05.2024 звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати з 11.01.2022 грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 стосовно ненарахування і невиплати допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2023 рік на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідності до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення за період з 11.01.2022 по 09.05.2024, щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідності до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити допомогу на оздоровлення за три роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідності до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за три роки в кількості 78 календарних днів з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідності до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 112 календарних днів за три роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідності до Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 позовна заява залишалась без руху в зв`язку з її невідповідністю статті 160 КАС України. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суджу від 28.06.2024 позовна заява повернута в зв`язку з неусуненням недоліків (справа №160/12852/24). Повністю задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував що отримання в травні 2024 року наказу про звільнення з військової служби та звернення в цьому ж місяці до суду з позовом свідчить що ОСОБА_1 знав про порушення своїх прав. Те що він тільки в квітні 2025 року, тобто майже чим через рік після звільнення, почав ініціювати направлення запитів про виплачені грошове забезпечення та допомогу при звільненні говорить про його триваючу пасивну поведінку. Отримання відповідей на запити не змінює момент, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а визначає лише час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду оскільки ОСОБА_1 протягом розумного строку не вчиняв активних дій стосовно захисту своїх прав. Верховний Суд в постановах від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 07.07.2023 у справі №320/2938/21, від 21.02.2024 у справі №240/27663/23 зазначив що для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність, він повинен довести що не міг дізнатися про порушення своїх прав, свобод, інтересів і саме з цієї причини своєчасно не звернувся до суду. Триваюча пасивна поведінка не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод, інтересів. Європейський суд з прав людини у справах Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії, Каменівська проти України зазначив, що право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим. Строки позовної давності спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципів юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати що ці правила будуть застосовані. В рішенні Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду в постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 зазначила що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене встановленням строків для звернення до суду. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатись спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитись до виконання своїх обов`язків. Для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів. Позивачу недостатньо послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод, інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод, інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод, інтересів. Дотримання строку звернення до суду є однією з умов для реалізації права на позов в публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №826/3994/16, від 03.05.2018 у справі №826/26727/15, від 03.05.2018 у справі №826/8153/16, від 31.05.2018 у справі №826/15798/16). Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, які створили об`єктивні перешкоди для звернення з позовом і не піддавались контролю з боку особи та не залежали від її волевиявлення, пов`язані з перешкодами і труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини повинні бути підтверджені належними доказами. За загальним правилом, перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав, свобод, інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/2158/17, від 18.10.2018 у справі №826/14402/17, від 21.02.2020 у справі №340/1019/19). З урахуванням вище викладеного, колегія суддів констатує відсутність поважних причин, які б виправдовували звернення до суду через 1 рік і 3 місяці після звільнення з військової служби. Відтак, у відповідності до статті 123 КАС України, підлягають залишенню без розгляду позовні вимоги про перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 09.05.2024 та про нарахування і виплату допомоги при звільненні. Керуючись статтями 241 245, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 задовольнити частково. Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 та прийняти нову постанову. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 за період з 11.01.2022 по 19.07.2022 грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, а Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 11.01.2022 по 19.07.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині позовні вимоги залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з 21.05.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повну постанову складено 22.05.2026. Головуючий суддя А.В. Суховаров судді Т.І. Ясенова судді О.В. Головко