Постанова 4824 № 367/32/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №367/32/24 Головуючий у І інстанції - Карабаза Н.Ф. апеляційне провадження №22-ц/824/2629/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції про відшкодування шкоди,- установив: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції про відшкодування шкоди. В обґрунтування вимог позову зазначав, що13 жовтня 2019 року відносно нього працівниками патрульної поліції складено протокол про адміністративне правопорушення ДПР18 № 265964 від 13.10.2019 за ст. 130 КУпАП та матеріали передані до суду. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2019 по справі №759/19599/19 провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно нього, ОСОБА_1 , про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова суду не оскаржена та набрала законної сили. Крім того, працівники патрульної служби постійно намагались притягнути його до відповідальності за ст.130 КУпАП, однак жодного разу не змогли довести порушення ним правил дорожнього руху (справа №367/4008/19 - провадження у справі за ст.130 КУпАП відносно нього закрито, справа №367/2344/19 - матеріали повернуті органам поліції на доопрацювання, справа №367/2957/19 - матеріали повернуті органам поліції на доопрацювання, справа №756/7117/19 - провадження у справі закрито через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, справа №759/19599/19 - провадження у справі закрито відсутність складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП). Вказував, що згідно до ст.ст. 1,2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодування шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом виникає у випадках закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1)заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3)штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4)суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5)моральна шкода. З метою захисту своїх прав він вимушений був вести тривале листування. Вимушений був звернутись до адвоката за правничою допомогою та захисту його прав в суді. Зазначав, що все це призвело до моральних страждань, до порушення нормальних життєвих зв`язків та витрачання часу для відновлення свого психологічного стану. Ураховуючи, що наявність негативних явищ, які виникли у нього у зв`язку з незаконним намаганням притягнути його до адміністративної відповідальності та порушенням нормальних життєвих зв`язків, унаслідок тривалого та неодноразового доведенням відсутності своєї вини, як компенсацію завданої моральної шкоди від наведених порушень та незручностей він оцінює в розмірі 10000 грн. Крім того, він просив стягнути матеріальні витрати в розмірі 1730 грн. понесені ним на проходження аналізів на вимогу суду, які встановили відсутність в крові та сечі ознак алкогольного та наркотичного сп`яніння. До того ж, просив стягнути матеріальні збитки в розмірі 2500 грн., які він поніс на оплату правової допомоги адвоката у справі №759/19599/19, в якій постановою Святошинського районного суду м. Києва провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно нього про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Посилався на постанову ВС від 26.01.2022 у справі №953/6561/20, де суд зазначив, що лише складання працівниками поліції протоколу відносно особи за ст. 130 КУпАП та закриття в подальшому судом провадження за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення є підставою для стягнення моральної шкоди. Просив суд, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту поліції на свою користь 10000 грн. моральної шкоди, 4230 грн. матеріальної шкоди та вирішити питання щодо судових витрат. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2025 року зазначений вище позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 1000 грн. моральної шкоди та 4230 грн. матеріальної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції Департамент патрульної поліції подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовувало тим, що для відшкодування шкоди на підставі статей 1173-1174 ЦК України необхідно довести сукупність трьох умов: 1) протиправність дій органу державної влади; 2) наявність шкоди; 3) причинно-наслідковий зв`язок між діями та шкодою. Тягар доведення лежить на позивачі. Невідповідність вимогам закону дій працівника патрульної поліції, який склав протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.130 КУпАП, в цій справі судом не встановлено. Сам факт скасування постанови чи направлення справи на новий розгляд не є доказом протиправності дій посадових осіб поліції, особливо коли їхні процесуальні дії вчинялися у межах компетенції та без ознак свавілля. Закриття провадження за відсутністю складу правопорушення саме по собі також не свідчить про незаконність дій поліцейського. Норми статей 1176 ЦК України і Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» застосовуються лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного затримання, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт тощо. Поліцейський, який складає постанову за ст. 130 КУпАП, не є суб`єктом оперативно-розшукової діяльності чи досудового слідства, тому ці спеціальні підстави відповідальності не застосовуються. Вказує, що у справах, пов`язаних з адміністративними правопорушеннями у сфері безпеки дорожнього руху, відшкодування моральної шкоди можливе лише на загальних підставах, за умови доведення протиправності, якої в даному випадку немає. Позивач не надав доказів заподіяння йому моральних страждань, їх обсягу чи причинного зв`язку між діями патрульних та заявленою шкодою, як вимагає ст. 23 ЦК України. Оскільки суд першої інстанції не встановив неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання стосовно позивача ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, то немає підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб у виді відшкодування шкоди. Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, вважає, що відсутні підстави відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України Просило суд, скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Судом встановлено, що 13.10.2019 відносно ОСОБА_1 працівниками Управління патрульної поліції м. Києва без направлення до медичного закладу було складено протокол про адміністративне правопорушення ДПР18 №265964 від 13.10.2019 за ст. 130 КУпАП. Згідно з результатами дослідження медичної лабораторії від 15.10.2019 в сечі ОСОБА_1 наркотичних речовин не виявлено. Патрульною поліцією адміністративні матеріали були направлені на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва. Під час судового провадження на вимогу суду позивач додатково здав аналізи на наявність наркотичних речовин в крові. Згідно з результатами дослідження від 21.11.2019 в крові ОСОБА_1 наркотичних речовин не виявлено. В межах даного судового провадження позивач поніс витрати за здачу аналізу крові. Розмір витрат 1730 грн. підтверджено рахунком медичній лабораторії ТОВ «Сінево Україна» №21197572 від 21.11.2019 та фіскальний чеком. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2019 по справі №759/19599/19 провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Відносно позивача працівники патрульної поліції неодноразово складали протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, однак жодного разу суд не притягував ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності (справи №367/4008/19, №367/2344/19, №367/2957/19, № 756/7117/19, №759/19599/19). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно позивача свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали вказане провадження, отже позивачем доведений факт наявності моральної шкоди, що завдана йому провадженням у справі про адміністративне правопорушення та полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків, а тому, суд першої інстанції дійшов до висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 1000 грн. Також, судом першої інстанції було задоволено позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 4230 грн., з яких 1730 грн. витрат на проведення аналізів і 2500 грн. понесених витрат на юридичну допомогу у справі №759/19599/19. Задовольняючи вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на професійну правничу допомогу при розгляді адміністративної справи в сумі 2500 грн. та 1730 грн. витрат на проведення аналізів є збитками, які підлягають стягненню з відповідача. Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.ч.1,2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності. Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст. 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст. 1174 ЦК України). Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте, цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі №335/6977/22 (провадження №14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол. За результатом касаційного перегляду справи №335/6977/22 (провадження №14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про застосування норм права: «Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди. Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення. У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу. При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності. З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, а тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила ст. 1176 ЦК України та Закону №266/94-ВР». Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив із того, що в матеріалах справи наявні докази того, що представництво інтересів у справі №759/19599/19 здійснював адвокат Ковальов В.М., що і відображено у постанові Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2019, якою було закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що свідчить про завдання позивачу моральної шкоди та матеріальної шкоди у вигляді понесених витрат на професійну правничу допомогу, витрат на проведення аналізів. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками, оскільки, суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення. Невідповідність вимогам закону дій працівника патрульної поліції, який склав протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.130 КУпАП, у даній справі судом не встановлено. Зі змісту постанови Святошинського районного суду м. Києва від 09.12.2019 року у справі про адміністративне правопорушення №759/19599/19 убачається, що підставою для закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП за відсутності в його діях складу вказаного правопорушення стало те, що у справі не зібрано достатньої кількості доказів, які б указували на доведеність поза всяким розумним сумнівом, що мали місце події, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, а тому всі сумніви суд розтлумачив на користь особи, яка притягалась до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 . Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі №759/19599/19, які, на думку суду, у своїй сукупності вказували на недоведеність у ході провадження у цій справі вини ОСОБА_1 , що, в свою чергу, не доводить очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Суд першої інстанції не врахував, що рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складений протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема ст. 256 КУпАП, та те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними. Таким чином, оскільки суд першої інстанції не встановив неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання стосовно позивача ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, то і немає підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди. Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України. Інших доказів на підтвердження неправомірності дій або бездіяльності працівників Управління патрульної поліції в м. Києві позивачем, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Сама по собі тривалість складання протоколу та його розгляд відносно учасника дорожньо-транспортної пригоди не дає підстав вважати дії працівників поліції неправомірними. Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прирівняв витрати на правову допомогу та витрати на проведення аналізів до матеріальної шкоди (збитків). В розумінні положень ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі №6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі №6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі №6-15773св09. У п. 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (п. 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №462/6473/16-ц за провадженням №14-400цс18, п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №688/2479/16-ц за провадженням №14-447цс19, п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 за провадженням №14-191цс19). Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у справі про адміністративне правопорушення не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з поведінкою працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, яку не можна вважати протиправною та/або свавільною. Враховуючи вищезазначене, оскільки у даній справі позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою, відсутні підстави для задоволення позову. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦК України, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу апеляційної скарги Департаментом патрульної поліції сплачено 1816,80 грн. судового збору, що підтверджується даними платіжної інструкції №61492 від 28 серпня 2025 року. Ураховуючи те, що вимоги апеляційної скарги задоволено, із ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, слід стягнути 1816,80 грн. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд - постановив: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції про відшкодування шкоди відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )на користь Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646)судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1816,80 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба