Постанова Миколаївський апеляційний суд № 474/1243/25

19.05.26 22-ц/812/975/26 Єдиний унікальний номер судової справи 474/1243/25 Номер провадження 22-ц/812/975/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 19 травня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Колосовою О.М,. за участі: прокурора Ібрагімової А.О. представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Врадіївським районним судом Миколаївської області 04 березня 2026 року, під головуванням судді Сокола Ф.Г., в приміщені цього ж суду о 14 год. 58 хв., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі №474/192/17-ц за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Врадіївської селищної ради Миколаївської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про стягнення плати за фактичне використання земельної ділянки, УСТАНОВИЛА: В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі №474/192/17-ц за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Врадіївської селищної ради Миколаївської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про стягнення плати за фактичне використання земельної ділянки. Заява обґрунтована тим, що 04 грудня 2017 року Врадіївським районним судом Миколаївської області на підставі рішення цього ж суду від 08 вересня 2017 року у справі № 474/192/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків в сумі 29 279 грн. 64 коп., завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою, виданий виконавчий лист №474/192/17, який ОСОБА_1 вважає таким, що не підлягає виконанню, оскільки він не відповідає змісту остаточного судового рішення. ОСОБА_1 вказувала, що рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2017 року залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року. Постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, однак у постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, що посилання судів першої та апеляційної інстанцій на положення ст.1166 ЦК України є помилковим, оскільки недоотримання доходів у вигляді орендної плати має кондикційний характер. ОСОБА_1 вважає, що цей висновок Верховного Суду означає, що правовідносини сторін не є деліктними, а належать до сфери безпідставного збагачення (ст.1212 ЦК України). Виконавчий лист у даній справі виданий на стягнення збитків, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою, тобто на підставі деліктного зобов`язання, передбаченого ст.1166 ЦК України, є безпідставним, оскільки обставини, на яких засновувалась юридична обґрунтованість висновку про завдання заявницею збитків Врадіївській селищній раді безоплатним користуванням земельною ділянкою, визнані Верховним Судом помилковими, а отже відпала правова підстава у стягненні з заявниці вказаних збитків. Фактично виконавчий лист не відповідає змісту судового рішення касаційної інстанції, оскільки наявні розбіжності між змістом правовідносин, визначених Верховним Судом, і предметом стягнення у виконавчому листі, тому виконавчий лист не може виконуватися у частині, яка суперечить змісту постанови Верховного Суду. Зміст судового рішення касаційної інстанції істотно відрізняється від того, що зазначено у виконавчому листі, оскільки в ньому: неправильно визначено правову природу вимоги та некоректно сформульовано предмет стягнення (збитки замість безпідставно набутих коштів). Враховуючи, що Верховний Суд у справі №474/192/17 змінив правову кваліфікацію вимог, зобов`язання заявниці по відшкодуванню збитків завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою взагалі визнається не виниклим, тому суд першої інстанції повинен привести виконавчий документ у відповідність до цієї постанови, аби уникнути викривлення змісту остаточного рішення суду. Інакше виконавчий документ не може вважатися таким, що відповідає судовому рішенню у його остаточній формі. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист від 04 грудня 2017 року №474/192/17, виданий Врадіївським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків у сумі 29 279 грн. 64 коп., завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою; скасувати арешт, накладений постановою від 06 грудня 2017 року про арешт майна боржника серія та номер ВП 55314861 на все нерухоме майно ОСОБА_1 ; зупинити виконання виконавчого листа від 04 грудня 2017 року № 474/192/17 до вирішення судом цієї справи. Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 13 січня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання за виконавчим листом відмовлено. Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Судове рішення мотивовано тим, що підстави, на які посилається заявниця на обґрунтування вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не відносяться до матеріально-правових чи процесуально-правових, у розумінні норм чинного законодавства, заява в цілому є безпідставна та необґрунтована, а відтак не підлягає задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказувала, що районний суд відмовляючи в задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, застосувавши стандартне формулювання що її доводи спрямовані на перегляд рішення суду по суті, не перевірив підстави чи підлягав виконавчий лист виконанню чи відповідає спосіб захисту, визначений у резолютивній частині рішення (стягнення збитків), встановленій природі правовідносин. Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не містить спростування доводів ОСОБА_1 про невизначеність способу виконання, на які вона посилалась вказуючи, що стягуючи з заявниці, відповідно до виконавчого листа, збитки, які по своєї суті є деліктним зобов`язанням, у заявниці залишається кондикційне зобов`язання по поверненню безпідставно збережених коштів відповідно, як до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, так і судового рішення Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №474/192/17. В той же час добровільне повернення заявницею безпідставно збережених коштів не є підставою для закриття виконавчого провадження, яке, відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Крім того положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено надання боржнику строку на добровільне виконання рішення суду після відкриття виконавчого провадження, а тому добровільне виконання виконавчого документа можливе лише до моменту відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, відтак самостійне фактичне виконання боржником судового рішення на стадії виконавчого провадження не є добровільним виконанням цього рішення у розумінні ч.2 ст.432 ЦПК України. Отже не перевірка судом підстав чи підлягав виконавчий лист виконанню чи відповідає стягнення збитків, встановленій природі правовідносин свідчить про неповне з`ясування судом обставин справи, тому такий висновок суду є безпідставним та необґрунтованим, таким, що ґрунтується на припущеннях, і такий висновок суду першої інстанції спростовується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, в якій суд прямо зазначив, що відносини не є деліктними, а є кондикційними, тому формулювання «стягнути збитки» суперечить правовій природі встановленого зобов`язання і що виконавчий лист відтворює правову кваліфікацію, яку Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі 474/192/17 визнав помилковою, що створює неможливість правильного виконання рішення суду. Також ОСОБА_1 послалась на порушення судом норм процесуального права, яке полягало в недопущенні її представника до участі у справі, що вплинуло на реалізацію її процесуальних прав та свідчить про порушення її прав на справедливий суд. Згідно з вимогами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2017 року у цивільній справі №474/192/17-ц за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Врадіївської селищної ради Миколаївської області до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення плати за фактичне використання земельної ділянки, позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитки в сумі 29 279 грн. 64 коп., завдані безоплатним користуванням земельною ділянкою площею 301.2 кв.м., розташованою по АДРЕСА_1 . У мотивувальній частині цього ж рішення суд послався, зокрема на приписи п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України, згідно якої збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), та ст.1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а також вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2017 року, апеляційну скаргу відхилено, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області 08 вересня 2017 року залишено без змін, як таке, що відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, та підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. 04 грудня 2017 року Врадіївським районним судом Миколаївської області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків у сумі 29 279 грн. 64 коп., завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою. Виконавчий лист перебуває на примусовому виконанню (виконавче провадження №55314861). Ухвалою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01 лютого 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 та відстрочено останній виконання рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області у справі №474/192-17 від 08 вересня 2017 року на строк 1 рік з дня ухвалення такого рішення. Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2018 року ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01 лютого 2018 року скасовано та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її заяви про відстрочення виконання рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2017 року про стягнення з неї на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради 29 279 грн. 64 коп. на відшкодування збитків, завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою, та 1 600 грн. судових витрат у суді першої інстанції на користь прокуратури Миколаївської області. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 474/192/17-ц за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_1 , на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року, касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін. Цією ж постановою вирішено поновити виконання рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 08 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2017 року У вказаній постанові Верховним Судом зазначено доводи особи, яка подала касаційну скаргу (зокрема її посилання на те, що для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх елементів складу цивільного правопорушення, протиправної поведінки, так і ступінь вини у розумінні ст.1193 ЦК України) та мотиви, з яких Верховний Суд виходив, та застосовані норми. Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року зазначив, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику спірної земельної ділянки Врадіївській селищній раді Миколаївської області. Разом із тим, посилання в рішенні судів першої та апеляційної інстанцій на положення ст.1166 ЦК України є помилковим, проте це не є підставою для скасування правильних по суті рішень, ухвалених з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до листа Другого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області № 32927 від 06 листопада 2025 року, на виконанні у відділу перебуває виконавче провадження №55314861 з примусового виконання виконавчого листа №474/192/17 виданого 04 грудня 2017 року Врадіївським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради збитків у сумі 29 279 грн. 64 коп. завданих безоплатним користуванням земельною ділянкою площею 301.2 кв.м. 06 грудня 2017 року виконавцем Другого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області відділу Назаренко Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55314861. За період виконання з боржника були стягнуті та перераховані наступні кошти: на виконання рішення (на користь місцевого бюджету Врадіївської селищної ради) 5 189 грн. 00 коп.; на сплату виконавчого збору 1 525 грн. 20 коп.; на сплату витрат виконавчого провадження 251 грн. 00 коп. У вимозі виконавця №37244 від 24 грудня 2025 року, адресованій ОСОБА_1 , зазначено про необхідність 22 січня 2026 року о 10 год. 00 хв. бути присутньою при проведенні опису та арешту земельної ділянки №4822355000:04:000:0041, площею 2.9098 га, яка належить боржнику на праві власності. 30 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до районного суду заяву про визнання вищевказаного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд виходив з того, що підстави, на які посилається заявниця на обґрунтування вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не відносяться до матеріально-правових чи процесуально-правових, у розумінні норм чинного законодавства, заява в цілому є безпідставна та необґрунтована, а відтак не підлягає задоволенню. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до п.9 ч.1 ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. При цьому, Європейський суд зазначав у своїх рішеннях, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст.6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням. Частиною 1 ст.18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Тобто, за загальним правилом діє презумпція обов`язкового виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Втім, чинним законодавством передбачено випадки, в яких виконання остаточного судового рішення може відтерміновуватися (відстрочення чи розстрочення судового рішення) або взагалі не відбутися, наприклад у зв`язку з його скасуванням за нововиявленими обставинами або визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до положень ч.2 ст.432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені Главою 50 Розділу І Книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. У постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц та від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 зазначено, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст.432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Окрім того, за своїм змістом ч.2 ст.432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного, так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону. При цьому, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц, провадження №61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, провадження №61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22. Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання про обґрунтованість висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з підстав невідповідності виконавчого листа змісту мотивувальної частини постанови Верховного суду від 04 березня 2020 року, колегія вважає не припустим, оскільки виконавчий лист видається на підставі резолютивної частини судового рішення (тобто його висновку), а розбіжності в судових рішеннях щодо мотивів задоволення позовних вимог не є автоматичною підставою для припинення виконання судового рішення. До того ж, відповідно до положень ст.400 ЦПК України, суд касаційної інстанції переглядає цивільну справу по суті в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та якщо касаційна інстанції підтвердила борг відповідача, але мотивувала це іншими правовими підставами, то це означає, що матеріальний обов`язок боржника не припинився і рішення є чинним. Інші доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, зазначеним у заяві, були предметом аналізу при розгляді справи у суді першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, а також такі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали. Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом норм процесуального права не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення вищевказаної заяви. Оскільки не встановлено, передбачених ч.2 ст.432 ЦПК України, підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 04 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 22 травня 2026 року