Постанова 4812 № 487/7547/19

07.09.21 22-ц/812/1545/21 Провадження №22-ц/812/1545/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 вересня 2021 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С., за участю представника відповідача СоколовоїА.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/7547/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Кокорєва Вячеслава Валентиновича у приміщенні цього суду 17 травня 2021 року, повний текст якого виготовлений 14 червня 2021 року, за позовом Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою, в с т а н о в и л а : У жовтні 2019 року Миколаївська міська рада звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за користування земельною ділянкою. Позов мотивовано тим, що пунктом 11 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 24 листопада 2011 року №11/46 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 3478 кв. м. за рахунок земель міста, ненаданих у власність або користування, зарахувавши її до земель комерційного використання для обслуговування нежитлового об`єкта, розташованого по АДРЕСА_1 , та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Петрівна» (далі ТОВ «Петрівна») в оренду на підставі договору оренди землі від 24 квітня 2012 року № 8782 строком на 15 років. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 25 жовтня 2016 року право власності на нежитловий об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що з дати набуття права власності відповідачем не сплачувалася орендна плата за користування земельною ділянкою комунальної власності, чим порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання доходів за час тимчасового використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, остаточно просив стягнути з відповідача 390908 грн. 24 коп. за користування зазначеною земельною ділянкою, а також сплачений судовий збір у розмірі 5864 грн. 13 серпня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що є неналежним відповідачем у справі, так як приміщення, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 в 2016 році були передані нею в оренду юридичній особі - ТОВ «Петрівна», з умовою відшкодування витрат на сплату орендної плати за земельну ділянку. Договір оренди землі № 8780 від 24 квітня 2012 року між ТОВ «Петрівна» та Миколаївською міською радою не розірвано. Сторони у судове засідання не з`явилися. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2021 року позовні вимоги Миколаївської міської ради задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 390908 грн. 24 коп. за користування земельною ділянкою площею 3478 кв.м на АДРЕСА_1 , а також сплачений судовий збір у розмірі 5864 грн. Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи положення частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», частини 2 статті 120 ЗК України, частини 1 статті 377 ЦК України щодо переходу до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду право користування (оренди) на земельну ділянку, на якій вони розміщені, встановлені обставини щодо зміни власника нерухомого майна, яке розташовано на земельної ділянці комунальної форми власності, яка була передана в оренду ТОВ «Петрівна», до відповідача перейшов обов`язок зі сплати орендної плати за землю на умовах, які існували для попереднього землекористувача та яка розрахована за формулою договору оренди, тому вважав доведеним вимоги про стягнення неотриманої позивачем суми орендної плати. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з`ясування всіх обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, й просить його скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки вважає себе неналежним відповідачем у справі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідачка вказувала, що є неналежним відповідачем у справі, так як приміщення, що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 в 2016 році були передані нею в оренду юридичній особі - ТОВ «Петрівна», з умовою відшкодування витрат на сплату орендної плати за земельну ділянку. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, пунктом 11 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 24 листопада 2011 року №11/46 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 3478 кв. м. за рахунок земель міста, ненаданих у власність або користування, зарахувавши її до земель комерційного використання для обслуговування нежитлового об`єкта, розташованого по АДРЕСА_1 та передано вказану земельну ділянку в оренду ТОВ «Петрівна» на 15 років (а.с. 18). Тобто зазначена земельна ділянка площею 3478 кв. м. відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді міста Миколаєва, представником якої є Миколаївська міська рада. За договором оренди № 8780, укладеним 24 квітня 2012 року між Миколаївською міською радою та ТОВ «Петрівна», належну до комунальної власності земельну ділянку загальною площею 3478 кв. м передано в оренду ТОВ «Петрівна» строком на 15 років для обслуговування нежитлового об`єкту, розташованого по АДРЕСА_1 (а.с. 13-14). Договором визначено порядок сплати орендної плати в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір річної орендної плати за цим Договором складає у період з 24 листопада 2011 року до 01 січня 2012 року 57 801,24 грн., а у період з 01 січня 2012 року - 87 990,98 грн. Сторони також визначили, що орендна плата вноситься орендарем за період з 24 листопада 2011 року по 01 число місяця за звітним одноразовим внеском, а далі - щомісячно сплачується по 1/12 від розміру річної орендної плати протягом 30 днів місяця, наступного за звітним до місцевого бюджету. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25 жовтня 2016 року право власності на нежитловий об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачкою (а.с. 11-12). Відповідно до статей 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено пунктом 1 частини 1 статті 11 ЦК України. Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161- ХІV (далі Закон № 161- ХІV) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону № 161- ХІV). Статтею 93 ЗК України та статей 1 Закону № 161- ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до статті 13 Закону № 161- ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до копії листа Головного управління ДФС у Миколаївській області від 28 листопада 2018 року відповідачем з 01 січня 2015 року не надавалися податкові декларації зі сплати за вказану земельну ділянку (а.с. 20). Згідно з листом № 2679/02.02.01-22/11/14/18 від 27 листопада 2018 року Миколаївська міська рада повідомила відповідача про необхідність документального оформлення права оренди земельної ділянки та оплати за користування земельною ділянкою (а.с. 21). Відповідно до листа від 01 лютого 2019 року позивач з посиланням на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нерухоме майно на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 направив останній запрошення на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (а.с 22). Згідно з актом комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 20 лютого 2019 року, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 12 квітня 2019 року № 342, визначено розмір збитків, нанесених Миколаївській міській раді ОСОБА_1 у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою у період з 25 жовтня 2016 року до 01 березня 2019 року, що становить 390908,24 грн. (а.с. 7-9). Такий розрахунок відповідачкою не спростовується. Відповідно до листа від 22 квітня 2019 року позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату боргу, яку ОСОБА_1 не виконала (а.с 23). Згідно зі статтею 21 Закону № 161- ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству. Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Положеннями пунктів «а», «е» частини 1 статті 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Згідно з частиною 1 статті 31 Закону № 161- ХІV договір оренди землі припиняється у разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Водночас питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 ЦК. Згідно з частинами 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до положень статей 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Такі нормі закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Щодо правовідносин з договору оренди землі, то відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/3655/17, від 03 березня 2018 року по справі № 904/6296/17, від 05 вересня 2018 року по справі № 904/9027/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17, від 06 грудня 2018 року по справі № 902/1592/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 913/661/17, від 06 березня 2019 року по справі № 914/2687/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 910/7197/18. Тобто, після відчуження об`єктів нерухомості, розташованих на орендований земельній ділянці, зобов`язання зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою автоматично виникає у нового власника нерухомості. За такого, суд першої інстанції, встановивши, що відбулася зміна власника нерухомого майна, що розташовано на земельній ділянці комунальної форми власності, яка була передана в оренду ТОВ «Петрівна», вірно вважав, що до відповідачки, відповідно, перейшов і обов`язок зі сплати орендної плати за землю на умовах, які існували для попереднього землекористувача та яка розрахована за формулою договору оренди. Враховуючи наведені положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які їх регулюють, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що порушення умов договору орендарем невиплата орендної плати орендодавцеві та вказані положення закону є підставою для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості з орендної плати. Апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги, які зводяться до посилань на те, що ОСОБА_1 у зв`язку із переданням розташованого на земельній ділянці, щодо оплати за користування якої виник даний спір, об`єкту нерухомого майна в оренду ТОВ «Петрівна» за договором №03-11-2016 як такі, що суперечать вимогам частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», частини 1 статті 377 ЦК України, частини 2 статті 120 ЗК України, відповідно до яких пов`язується перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме до нового власника у зв`язку із переходом до нього прав власності на розташовані на орендований земельній ділянці будівлі, але таких наслідків не має наступне передання цих будівель в оренду іншій особі. Оскільки при ухваленні рішення судом були дотримані положення матеріального права та вимоги процесуального закону, колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов Миколаївської міської ради задоволений і таке рішення суду першої інстанції залишено без змін, судові витрати у справі покладаються на відповідача. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________ Повний текст постанови складений 07 вересня 2021 року