Постанова 4813 № 522/5986/26-Е

Номер провадження: 22-ц/813/6423/26 Справа № 522/5986/26-Е Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в собі Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про відшкодування моральної шкоди встановив: 13 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просить стягнути з державного бюджету України грошові кошти в сумі 50000 грн у якості відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2026 року справу за вказаним вище позовом передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч.3 ст. 28 ЦПК України, цей позов скаржницею подано з дотриманням правил альтернативної підсудності. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі №205/8590/18, зазначає, що частиною третьою статті 28 ЦПК України не конкретизовано, що у розумінні її положень позови про відшкодування моральної шкоди мають бути пов`язані виключно із заподіянням особі цієї шкоди внаслідок вчинення злочину. На вказану апеляційну скаргу ДП «Інформаційні судові системи» подало відзив у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Як на підставу заперечень проти апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що у цьому випадку не підлягають врахуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі №205/8590/18, зважаючи на відмінність спірних правовідносин. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2026 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про передачу справи на розгляд до іншого суду, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу цієї справи на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив із того, що місцемзнаходження відповідача згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є адреса: м. Київ, вул. Липська, б. 18/5, що знаходиться поза межами територіальної юрисдикції Приморського районного суду м. Одеси, та відносить до територіальної підсудності Печерського районного суду м. Києва. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. ЄСПЛ у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності). Подібні висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі N 127/30671/18 (провадження N 61-19925св19). За загальним правилом, визначеним частиною 2 статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України). Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, коли позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів лише у деяких категоріях справ, коли доцільно або необхідно зробити судовий захист суб`єктивних прав більш зручним для позивача. Право вибору між судами, яким згідно з правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві (заявникові). Водночас, право позивача (заявника) реалізовувати волевиявлення у обранні конкретного суду серед альтернативно-можливих, не звільняє у такому разі суд від обов`язку перевіряти дотримання позивачем (заявником) правил підсудності при зверненні до суду. Позови про відшкодування шкоди, заподіяноїкаліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди (частина 3 статті 28 ЦПК України). З викладеного вище убачається, що правом звернення до суду з позовом за правилами, передбаченими ч.3 ст. 28 ЦПК України, наділений позивач у справах, де предметом позову є: -відшкодування шкоди, заподіяноїкаліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; -чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Звертаючись з цим позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач спочатку неправомірно відмовив у наданні їй інформації, а потім надав її неповно та недостовірно, чим порушив її право на отримання повної і достовірної інформації, гарантоване Законами України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації». Протиправними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, яка виражається у сильних душевних хвилюваннях, порушенні звичайного життєвого укладу вчиненням додаткових юридично значимих дій, пов`язаних з відновленням її порушеного права. З викладеного вище убачається, що підставами позову у цій справі не є відшкодування моральної шкоди, заподіяноїкаліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я позивачки або шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Отже, відсутні законодавчо-визначені підстави, з обов`язковою наявністю яких, законодавець пов`язує можливість розгляду цієї справи саме за правилами альтернативної, а не загальної підсудності. У відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. У справі №205/8590/18 (постанова від 25 травня 2020 року) предметом позову є вимога про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я унаслідок отримання травми в магазині відповідача. З огляду на викладене, висновки щодо застосування норм права, що містяться у зазначеній вище постанові Верховного Суду, на які посилається скаржниця, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судом в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справі №205/8590/18. Зважаючи на те, що у даному конкретному випадку правила виключної підсудності не застосовуються, тому потрібно керуватися правилами загальної підсудності, визначеними ч.2 ст. 27 ЦПК України. Установивши за допомогою відомостей з Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що місцем знаходження відповідача є м. Київ, вул. Липська, б. 18/5, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов привального висновку щодо необхідності передачі справи на розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими вказані вище висновки суду з якими не погоджується скаржниця. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення вказаного питання. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: О.Ю. Карташов М.В. Назарова