Постанова Одеський апеляційний суд № 522/17172/25-Е

Номер провадження: 22-ц/813/5807/26 Справа № 522/17172/25-Е Головуючий у першій інстанції Павлик І. А. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації встановив: 28 липня 2025 року засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний Суд» ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом. 19 лютого 2026 року засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний Суд» представник ОСОБА_3 , адвокат Тарановський Д.С., звернувся до суду із заявою у якій просив зупинити провадження у вказаній вище справі, посилаючись на те, що 14 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_3 призваний на військову службу та 17 лютого 2026 року зарахований до списків військової частини. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2026 року зупинено провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трофимчук О.В., просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. За доводами апеляційної скарги відповідачем не надано доказів того, що він приймає безпосередню участь у військових діях або був залучений до здійснення заходів за національної безпеки та оборони. Судом порушено принцип правової визначеності, оскільки провадження у справі зупинено на невизначений строк. Посилання суду на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі у особи не було представника, який би здійснював представництво її інтересів, тоді як у цій справі у відповідача є представник адвокат Тарановський Д.С., участь в судових засіданнях особисто відповідача не визнавалася судом обов`язковою, тому зарахування відповідача до складу військової частини не перешкоджає продовженню розгляду справи. Днем вручення судового рішення є день: отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України). Відповідач ОСОБА_2 отримав у електронний кабінет копію апеляційної скарги та ухвали Одеського апеляційного суду від 24 березня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2026 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про зупинення провадження у справі, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав. Зупиняючи провадження у справі суд першої інстанції, врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі №522/17172/25-Е, виходив із того, відповідач ОСОБА_2 з 14 лютого 2026 року призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 та зарахований в списки в.ч. наказом № 48 від 17 лютого 2026 на посаду командира 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти стрілецького батальйону, що підтверджується довідкою т.в.о. начальника штабу заступника командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_4 такими висновками суду першої інстанції, погоджується колегія суддів з огляду на таке. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, N 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані. У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі N 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України", хоч і не використовує термін "переведення на воєнний стан", натомість оперує поняттям "переведення на організацію і штати воєнного часу". Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини "на воєнний стан". Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗСУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції. За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі N 754/947/22. Тобто суд зобов`язаний за заявою військовослужбовця зупинити провадження в справі, незалежно від категорії спору. Оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим для застосування, місцевий суд правильно застосував цю правову позицію. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Із матеріалів справи убачається, що 19 лютого 2026 року представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Тарановський Д.С., подав заяву про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, до якої долучив довідку про проходження ОСОБА_3 військової служби з 17 лютого 2026 року на посаді командира 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти стрілецького батальйону. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження в справі на час проходження ним військової служби за наведених у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України підстав, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22. Доводи апеляційної скарги про те, що особиста участь відповідача в судових засіданнях не визнавалася судом обов`язковою, у той час як представництво його інтересів здійснює адвокат, тому відсутня доцільність у зупинені провадження у справі, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. За правилом частини першої статті 65 ЦПК України учасниками судового процесу, крім учасників справи та їхніх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст. Наведені норми права визначають право учасника судового процесу брати участь в справі особисто та (або) через представника, тобто передбачена конструкція такої участі: особиста участь в судовому процесі учасника справи;участь учасника справи разом з представником (представниками); участь в справі лише представника (представників). Вказане є гарантованим правом, яке не може бути жодним чином звужено чи обмежено судом, крім тих випадків (застережень), які визначені законом, як то частина п`ята статті 130, частина сьома статті 272 ЦПК України. Отже, клопотання учасника справи, який є військовослужбовцем, про зупинення провадження в справі, за наявності належних документів про перебування вказаної особи в складі Збройних Сил України, підлягає задоволенню. Колегія суддів зауважує, що положення 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. Аргументи скаржника про те, що суд зупинив провадження у справі на невизначений строк є безпідставними, оскільки термін зупинення провадження у справі, суд обмежив часом перебування відповідача у складі Збройних Сил України. Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з судовим рішенням і спростовуються матеріалами справи. Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт

29. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими вказані вище висновки суду з якими не погоджується скаржник. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення вказаного питання. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: О.Ю. Карташов В.В. Кострицький