Постанова Одеський апеляційний суд № 498/1752/24

Номер провадження: 22-ц/813/1583/26 Справа № 498/1752/24 Головуючий у першій інстанції Чернецька Н. С. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 на заочне рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 5 000 грн. та неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 5 000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до суду і до досягнення повноліття дітей. В обґрунтування позову зазначено, що в період з 1998 року по 17.09.2019 року позивачка співмешкала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з матір?ю. 01 червня 2022 року Великомихайлівським районним судом Одеської області винесено рішення про стягнення аліментів на дітей, яким суд задовольнив позовні вимоги частково. На це рішення була подана апеляційна скарга, яку Одеський апеляційний суд задовольнив частково, змінив рішення в частині розміру аліментів. Заочним рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 01.11.2022 року визначено місце проживання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір?ю. 07 листопада 2023 року Великомихайлівським районним судом Одеської області винесено заочне рішення, яким припинено стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. 05 листопада 2022 року позивачка з дітьми виїхали до Італії та проживають там по теперішній час. За час їхнього спільного проживання, відповідач довгий час не отримував доходів і жодним чином не утримував сім`ю. Заочним рішеннямВеликомихайлівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто щомісячно з ОСОБА_1 аліментина користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн., які підлягають індексації відповідно до закону, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення донькою повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 починаючи з дня подачі заяви до суду, а саме з 09 жовтня 2024 року. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на користь держави. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Звернуто рішення до негайного виконання у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 22 вересня 2025 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про поновлення строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду відмовлено. Заяву про перегляд заочного рішення суду по цивільній справі № 498/1752/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року, ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, до досягнення донькою повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 починаючи з дня подачі заяви до суду, а саме з 09 жовтня 2024 року, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач хворіє цукровим діабетом ІІ типу, протягом 2022-2025 років неодноразово проходив амбулаторне лікування за місцем проживання та потребує постійного медикаментозного супроводу, періодичного амбулаторного та стаціонарного лікування. Також зазначено, що відповідач на даний час не працює, звільнений із роботи за власним бажанням за станом здоров`я, а також збирає необхідні документи для отримання групи інвалідності. Вказує, що розмір аліментів в розмірі по 5000 грн., стягнутий за рішенням суду, призведе не до виконання рішення суду, а створить заборгованість по сплаті аліментів. Вважає, що при ухваленні рішення, судом не було враховано стан здоров`я платника податків, його матеріальне становище. Відповідач згоден сплачувати аліменти у розмірі 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку. Відзив на апеляційні скарги або пояснення (заперечення) не надходили. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення аліментів, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 5 000 грн., тому апеляційний суд перевіряє його законність та обґрунтованість, саме в цих межах, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується та апеляційним судом не переглядається. Задовольняючи позов частково та стягуючи аліменти на неповнолітню доньку в твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 грн, які підлягають індексації відповідно до закону, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції виходив ізінтересів дітей для забезпечення стабільних та гармонійних умов їх життя, розвитку дітей та матеріального та сімейного стану платника аліментів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 (позивачка) та ОСОБА_1 (відповідач) є батьками: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіямисвідоцтв про народження серій НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (а. с. 7 - зворот). Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з положеннями ст. 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Вказані положення кореспондуються з приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява № 31111/04, § 54). Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно зі ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини. У п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що одним із основних прав дитини є право на утримання. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження № 61-22317св19), від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19 (провадження №61-2698св21), зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Як було встановлено, сторони мають спільних дітей, а саме: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з матір`ю ОСОБА_3 та перебуває на її утриманні. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обов`язок відповідача утримувати неповнолітню доньку та про стягнення з відповідача аліментів на її утримання. Одеський апеляційний суд, з метою перевірки інформації можливості стягнення аліментів в сумі, яку просить позивачка, дослідив доходи за минулі роки, які містяться у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи. Так, з даного реєстру вбачається, що доходи відповідача в період з жовтня 2024 року по грудень 2024 року склали - 24 000 грн; за 2025 рік - 48 0 86,35 грн. Також, у жовтні 2024 року нараховано 32 298,13 грн та у грудні 2025 року - 41 558,44 грн - за надання земельної ділянки с/г призначення, майнового паю в лізинг, оренду, суборенду, емфітевзис. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником нерухомого майна, а саме - житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Також, у власності ОСОБА_1 є земельні ділянки; площею 4,07 га в Одеській області, Великомихайлівський район, с/рада Великокомарівська, кадастровий номер 64086551216; площею 0,1532 га в Чернівецькій області, кадастровий номер 1973117473225; площею 1,8574 га в Одеській області, Великомихайлівського району, кадастровий номер 2229268751216. Отже, враховуючи положення п. 3-1 ч. 1 ст. 182 СК України наявність у відповідача майна має враховуватись при визначенні розміру аліментів. Скаржник в апеляційній скарзі погоджуючись сплачувати аліменти на утримання доньки у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, обґрунтовує це тим, що відповідач на даний час не працює, звільнений із роботи за власним бажанням за станом здоров?я, а також збирає необхідні документи для отримання групи інвалідності. Колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц дійшов висновку, що факт відсутності у батька чи матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Таким чином, виходячи з викладеного, враховуючи обов`язок відповідача утримувати дитину і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачкою, з урахуванням того, що відповідач не надав докази щодо наявності у нього на утриманні інших осіб - колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на доньку. На переконання колегії суддів такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, відповідатиме інтересам та потребам неповнолітніх синів сторін, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку та достойного рівня матеріального забезпечення дітей. Твердження скаржника про те, що розмір аліментів в розмірі по 5000 грн. призведе не до виконання даного рішення, а створить заборгованість по сплаті аліментів, апеляційний суд відхиляє, оскільки, судом першої інстанції стягнуто аліменти у розмірі 5 000 грн. тільки на доньку, а не по 5000 грн. на доньку та сина. Доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідач не працює, апеляційний суд не приймає, оскільки законодавство не ставить виконання цього обов`язку в залежність від працевлаштування чи рівня доходу одного з батьків. Наявність чи відсутність офіційного працевлаштування не звільняє іншого з батьків від участі в утриманні дитини. Жодна зі сторін не може бути повністю усунута від виконання своїх батьківських обов`язків лише через формальні або суб`єктивні обставини, зокрема такі як фінансова скрута, часткова зайнятість чи посилання на неофіційний дохід іншого з батьків. Навпаки, кожен із батьків має здійснювати посильний внесок у виховання, розвиток і забезпечення гідних умов життя дитини. Це відповідає принципу найкращих інтересів дитини. Отже, спроба перекласти весь тягар утримання дітей на одного з батьків, апелюючи до суб`єктивної оцінки рівня його доходу, є необґрунтованою та не відповідає нормам чинного законодавства України. В апеляційній скарзі, посилаючись на виписку із медичної картки, скаржник стверджує, що хворіє цукровим діабетом ІІ типу, протягом 2022-2025 років неодноразово проходив амбулаторне лікування за місцем проживання та потребує постійного медикаментозного супроводу, періодичного амбулаторного та стаціонарного лікування; збирає необхідні документи для отримання групи інвалідності; звільнений з роботи за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи заочний розгляд справи, колегія суддів вважає за можливе прийняти до матеріалів справи надані відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення, виписку із медичної картки та копію трудової книжки, для оцінки судом в межах доводів апеляційної скарги, щодо розміру стягнення аліментів. З виписки медичної картки вбачається, що відповідач має проблеми зі здоров`ям. Апеляційний суд зазначає, що стан здоров`я відповідача не дає підстави для звільнення його від обов`язку утримання дітей, однак може враховуватися при визначення розміру аліментів. З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що останній 07.07.2025 року звільнений із посади водія за власним бажанням. При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач (скаржник) є непрацездатною людиною чи обмеженою у працездатності людиною через стан його здоров`я. Також, відповідачем не надано суду доказів витрачання коштів на своє лікування, та й те, що останній збирає необхідні документи для отримання групи інвалідності. Колегія суддів звертає увагу, що скаржник (відповідач) стверджує про не можливості сплачувати аліменти у розмірі 5 000 грн, водночас має матеріальну можливість на витрати пов`язаних із правничою допомогою в суді першої інстанції при подачі заяви про перегляд заочного рішення та при подачі апеляційної скарги. Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Отже, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавство України дає право батькам згодом змінити встановлений розмір аліментів в сторону його збільшення або зменшення у зв`язку зі зміною матеріального становища, сімейного стану, стану здоров`я платника або одержувача аліментів чи за наявності інших життєвих ситуацій. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків передбачених частиною 3 статті ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська С.О. Погорєлова